Демографічний потенціал
Станом на 2010 рік населення Великобританії складає 61,1 млн.осіб. За кількістю населення ця країна займає 4-е місце в Європі та 3-є в ЄС. З 2001 по 2008 рік населення зростало із середньою швидкістю 0,5% на рік, що більше, ніж у період з 1970-их по 1990-ті роки. Середня густота населення – 250 чол./км2. Основна частина жителів сконцентрована в Англії - 51,5 млн.осіб, яка є однією з найзаселеніших територій світу (356 осіб/км2). Населення Шотландії складає біля 6 млн.осіб (65 осіб/км2), Уельсу 3 млн.осіб (142 осіб/км2) та Північної Ірландії 1,9 млн.осіб (125 осіб/км2). У підсумку, найбільш заселеними територіями є південний схід Англії, а також Мідленд, найменша густота населення спостерігається у гірських районах півночі Шотландії.
Демографічна ситуація
Як і в інших країнах Західної Європи, у Великобританії низька народжуваність на фоні значної тривалості життя, тому для країни характерне старіння нації. Останній великий сплеск народжуваності припадав на 1960-і роки, зараз народжуваність тримається на більш-менш високому рівні, але великою мірою за рахунок новоприбулих мігрантів. На 2010 рік народжуваність складала 10,65 промілле, смертність 10,02 промілле, Індекс дитячої смертності складає 4,85 промілле, природний приріст +2,8 промілле.
Найбільші темпи природного приросту населення спостерігаються у Північній Ірландії, найменші - в Англії. Вікова структура свідчить про зростання частки осіб похилого віку, яка перевищила частку молоді вперше у 2007 році: 0-14 років – 16,7%, 15-64 роки – 67,1%, 65 років і старше – 16,2%. Середній вік населення: 39,8 років; чоловіки – 38,6 років, жінки – 40,9 років.
Середня очікувана тривалість життя висока: на 2010 рік - 79,01 років; чоловіки – 76,52 років, жінки – 81,63 років. У статевій структурі переважають жінки (на 100 жінок припадає 98 чоловіків). Фертильність становить 1,66 дітей/жінку, найменшою вона є у Шотландії (1,2), найвищою у Північній Ірландії (2,05).
Розміщене населення Великої Британії на території нерівномірно. Середня густота населення становить близько 240 осіб на 1 км2. Найбільша густота населення в Англії (350 осіб на 1 км2), найменша у Шотландії (понад 100 осіб на 1 км2). У містах проживає понад 90 % населення. Для Великої Британії характерні великі агломерації з населенням понад 1 млн осіб, в яких проживає третина міського населення. Вони разом із меншими агломераціями (усіх близько 30) утворюють Англійський мегалополіс з населенням ЗО млн осіб. Міст-мільонерів два — Лондон (7,6 млн осіб) та Бірмінгем. Сільська місцевість за способом життя мало відрізняється від міст.
У структурі зайнятості населення близько 80 % припадає на працюючих у сфері послуг, 19 % — у промисловості та 1 % — у сільському господарстві. У країні є безробіття, яке в середньому щорічно сягає понад 5,5 %.
Економіка Великобританії
а) а. Риси та фактори ек розвитку
На формування господарства В.Британії вплинули природні та історичні фактори:
З природних факторів найбільше значення має:
- надзвичайно вигідне економіко-географічне положення - острівне: відносна відокремленість від континентальної Європи, широкий вихід до Світового океану. перехрестя найважливіших шляхів пароплавства і світвої торгівлі.
- Великобританія омивається водами незамерзаючих морів, характер берегової лінії сильно розчленований, що вплинуло на формування крупних портово-промислових центрів країни.
- Значний вплив моря на всі сфери господарства В.Британії — максимальна віддаленність від узбережжя моря — 120 км.
Природно-ресурсний потенціал країни на сьогоднішній день в силу тривалої експлуатації малопотужний . Мінерально-сировинна база в значній мірі вичерпана, особливо малопотужна рудна сировинна база та вугільні ресурси (високий рівень ззалежності від імпорту).Стан паливної бази покращився в результаті освоєння родовищ нафти та природного газу Північного моря.
Рівнинний рельєф сприятливий для господарської діяльності, агрокліматичні умови сприятливі для вирощування тільки культур помірного поясу.Спостерігаються відмінності кліматичних умов західної і східної частин, що визначило різну спеціалізацію сільського господарства.
Грунти малородючі, високий рівень зоболоченості, багато кам янистих земель, що є перешкодою для сільськогосподарського обробітку.
Незважаючи на повноводність і густу річкову сітку, в силу великої концентрації господарської діяльності відчувається дефіцит водних ресурсів.
Великобританія володіє незначними лісовими ресурсами (9% лісистість), крім того ліси в основному виконують водохоронну та рекреаційні функції. Деревина промислового значення імпортується.
Значну роль в становленні господарства Великобританії відіграли і історичні фактори: Велика Британія це:
- тривалий час як «промислова майстерня світу»;
- в минулому найбільша колоніальна імперія ;
- в минулому як основний міжнародний банкір;
- могутня морська держава, яка володіла найбільшим торговим флотом світу;
- володіла досить могутнім військовим потенціалом.
- перші елементи державності в Великобританії відносяться до VІ-ХІ ст. нашої ери;
Сучасний стан економіки Великобританії характеризується невідповідністю між серйозно підірваними позиціями країни в промисловому виробництві, міжнародній торгівлі і валютній сфері і з іншої сторони сильними позиціями британськогого фінансового капіталу (в вивозі капіталу і роллю Лондона як провідного фінансового і товарного біржевого центру світу (за об'ємом прямих іноземних інвестицій В.Б. утримує 2-е місце в світі, Лондон — 2-й після Нью-Йорка фінансовий центр світу).
Причинами відставання Великої Британії в другій половині ХХ ст. була специфічна структура британського капіталізму в першій половині ХХ ст., це: вузька промислова база і домінуюча роль текстильної промисловості, морського пароплавства, вугільної промисловості, сільского господарства і дуже повільні структурні зрушення в економіці відповідно до НТП в світі. По — друге специфіка зовнішньоекономічних зв язків Великої Британії, а саме вивіз продукції старих галузей і орієнтація на колонії гальмувало науково-технічний прогрес в країні, перебудову господарства, стримувало розвитк звя зків з іншими країнами.
В другій половині ХХ ст. в Великій Британії назріла гостра необхідність змін-реформування економіки з метою відродження економіки. Найбільш успішними стали реформи, які здійснював уряд консерваторів на чолі з Маргарет Тетчер в кінці 70-х років.
Основними напрямками їх було:
підтримка ринкового механізму і вільного підприємництва, що зводилось до широкої приватизації і роздержавлення (було приватизовано нафтові родовища. вугільні, сталеплавильна галузь, в цілому понад 100 державних компаній, державний сектор знизився на 2/3, за 1979-1999 рр. виручка від націоналізації становила 80 млрд. фунтів стерлінгів; стимулювався дрібний і середній бізнес, особисті ініціативи;
дерегуляція — зняті адміністративно-правові обмеження діяльності бізнесу, банківсько-кредитної діяльності;
зниження податкового тиску, активна роль уряду спрямована на розширення свободи підприємницької діяльності;
створення сприятливого інвестиційного клімату.
надання державним підприємствам широкої самостійності;
скорочення витрат держави на домогу, перехід від чистої допомоги всім до розвитку освіти, професійного навчання, створення нових робочих місць, перехід від концепції соціальниї гарантій для всіх до індивідуалісьтської «кожен для себе».
Реформатоська діяльність М.Тетчер дала позитивні результати — країна стала на шлях сучасної ліберальної економічної моделі.Характерними рисами її є: (див. Мовсесян А.Г. Мировая экономика, ст.446).
б) Економічна модель
Після Другої світової війни Великобританія досить боляче переживала перехід до цивільної моделі розвитку економіки, що було пов’язано з дією ряду чинників, які мали як позитивні, так і негативні наслідки для національного господарства, найбільш значущими з них були такі:
Приєднання до «плану Маршалла» (1948), який дозволив країні отримати майже 2,4 млрд. дол. у вигляді поставок американських товарів та понад 300 млн. дол. у вигляді короткотермінових позик.
Втрата ринків Арабського Сходу та Південно-Східної Азії, вплив на які до початку Другої світової війни був домінуючим.
Введення вільного обміну фунта на долар, яке спровокувало досить потужну фінансову кризу 1947 року, після якої від цієї ідеї прийшлося відмовитись на найближчі роки.
Припинення у серпні 1945 року поставок по ленд-лізу (зброя та продукти харчування), за які у повоєнні часи прийшлося платити.
Внаслідок дії цих різновекторних факторів післявоєнна економіка Великобританії розвивалася вкрай нерівномірно. Ефективність поставок з Америки теж виявилася не дуже високою, що послужило причиною того, що вже у 1950 році лейбористський уряд країни відмовився від допомоги США по «плану Маршалла». Саме з цього періоду розпочинається формування нової національної моделі розвитку, яка у післявоєнний період мала всі ознаки неокейнсіанської. Як наслідок, вже на початку 1948 року британська промисловість досягла рівня 1937 року, а вже на поч. 50-х років перевищила його майже на ⅓.
Протягом 50-х років продовжувалася реалізація основних цілей кейнсіанської моделі за допомогою головного його інструменту – управління сукупним попитом та реалізацією принципу забезпечення повної зайнятості. Саме на цьому етапі відбулося розширення ролі держави в соціально-економічній галузі. На поч. 60-х обидва уряди консерваторів та лейбористів намагалися за допомогою традиційних кейнсіанських інструментів покращити платіжний баланс, як правило, це давало певний ефект. Саме у цей період високими темпами збільшувалася концентрація промислового та банківського капіталу, що призводило до досить суперечливого процесу: з одного боку зростала роль та значення британських фінансових консорціумів у світовій та європейській економіці, з другого – швидкими темпами відбувалося нарощування присутності американського капіталу у британській економіці. Така диспропорція призвела до посилення попиту на технологічні товари, які вироблялися за кордоном, а відтак і до суттєвого перевищення імпорту над експортом. Додатковим чинником кризи середини 70-х років була переобтяженість британського бюджету військовими витратами, які на той період становили близько 1/5 тодішнього ВВП.
Економічний спад 70-х та наступна за ним довготривала депресія призвела до системного погіршення економічної ситуації у Великобританії, основними проявами якої стали: криза платіжного балансу, погіршення зовнішньоекономічних позицій у світовому господарстві, зростання соціальної напруги, високі темпи інфляції, неефективність державного сектору економіки (передусім вугільної промисловості, яка все більше потребувала дотацій з бюджету). Один за одним починають розвалюватись кейнсіанські інституції, і першою з них була напівдержавна Національна Рада з економічно розвитку, створена ще у 1962 році, до складу якої входили представники уряду, бізнесу та профспілок. Саме у цей час в Британії відмовляються від моделі індикативного планування, яке було гордістю країни у 60-ті роки. Значних змін зазнала також державна холдінгова компанія – Національне управління підприємствами, яке втратило функції управління, а перетворилося у рудиментарний орган держави.
З приходом до влади уряду консерваторів на чолі з Маргарет Тетчер у травні 1979 р. розпочався новий етап розвитку національної економіки, який нерідко називають «неоконсервативний», а політику, що проводила тодішній британський Прем’єр «тетчеризмом». Ідейною основою нової британської моделі була неоліберальна концепція Ф. фон Хайека, монетарна теорія М.Фрідмена та його англійського послідовника У.Уолтерса, теорія «раціональних очікувань» М.Мінфорда та «міжнародного монетаризму» Т.Бернса (Лондонська школа економіки). Основними напрямками реалізації нової економічної політики тодішнього Уряду М.Тетчер були:
1. Зміна економічної ідеології у т.ч. поглядів на роль держави у суспільстві. Основний творець «нового консерватизму» К.Джозеф чітко визначив суть нової концепції: «Існують межи користі, яку можуть принести урядові заходи для заохочення економіки, проте немає меж шкоди».
2. Перехід від корпаритивізму, який вважався в Британії основною ознакою демократичної моделі устрою суспільства та представляв собою сукупність компромісів між державою, приватним бізнесом та профспілками щодо узгодження та прийняття відповідних рішень до індивідуалізму, що орієнтувався на особисті переваги та особистий успіх.
Жорстке протистояння між урядом М. Тетчер та профспілками вугільників закінчилося поразкою останніх.
3. Децентралізація управління економікою мала на меті зменшити залежність від національного уряду і перекласти відповідальність за кінцеві рішення на місцеві органи влади. Цей процес у цілому відповідав європейському принципу субсидіарності, який було імплементовано в країнові моделі держав-учасниць ЄС у 90-і роки. Він був схвально сприйнятий перш за все в Шотландії та Уельсі.
4. Масштабна приватизація, що мала місце у 80-х роках призвела до того, що збиткові державні підприємства були чи закриті чи продані приватному бізнесу, при цьому значна частина акцій від денаціоналізації реалізовувалась серед робітників та службовців на пільгових умовах. Другим напрямком цього процесу виступила приватизація державного у т.ч. муніципального житла, в ході якої значна частина британців, які викупили його, стали повноправними власниками.
5. Контрактування підрядів на конкурентних засадах на послуги. Будівельні та ремонтні роботи, прибирання територій сприяло підвищенню їх якості та збільшенню зайнятості населення, а відтак і зменшенню рівня безробіття. З цим заходом була пов’язана також демуніципалізація державного майна, яке знаходилося в розпорядженні місцевих органів влади. При цьому в державній владі залишилися типові для всіх країн установи: пошта, лондонський транспорт, управління цивільної авіації; проте відтепер вони діяли вже як комерційні фірми.
6. Було переглянуто модель взаємодії між державними та підприємницькими структурами через введення критерію «компліментарності» (доповнювальності, тобто такого, який діє й зараз в ЄС) за яким дотації та субсидії надходили від держави тільки виходячи з того, що у разі відмови у їх наданні реалізація проекту стане неможливою через відсутність коштів в інших джерелах чи відмови банків у наданні кредитів.
7. Вводилася нова модель захисту національної економіки, яка була доволі суперечливою. З одного боку не було обмежень щодо іноземного інвестування та діяльності ТНК у т.ч. на приватизацію державного майна (за виключенням аерокосмічної промисловості, авіаційного та морського транспорту, телебачення та радіомовлення), з іншого – у відповідності із законом про промисловість перехід під іноземний контроль великих підприємств обробної промисловості міг бути заборонений урядом. При цьому критерії, механізми та інструменти такої дії не визначалися.
8. Був ліквідований валютний контроль, який ще донедавна стримував рух капіталу між країнами. У 1981 році було скасовано систему коефіцієнтів резервних активів банків, а вже у 1986 році було реорганізовано одну з найбільших у світі Лондонську фондову біржу, внаслідок чого до участі в торгах були допущені банки та іноземні установи, а членам біржі
було дозволено суміщувати функції брокера і джоббера. У цей же період суттєво розширилися функції банків, які відтепер отримали доступ до страхування, а також до галузей виробництва, які ще донедавна були «нетиповими» для банківської діяльності.
9. Податкова реформа торкнулася перш за все зниження базової ставки прибуткового податку з 33% у 1979 році до 28% у сер. 80-х. У 1995 році він ще знизився і сягнув рівня 25%.
Повномасштабна реалізація неоліберальної англо-саксонської (англо-американської) моделі продовжувалася і в 90-ті роки ХХ ст. та на початку ХХІ ст., коли до влади в країні прийшли лейбористи. У сучасній економічній літературі дещо пом’якшений неоліберальний варіант розвитку британської економіки нерідко називають «моделлю акціонерного капіталізму» (Shareholder capitalism), яка відрізняється від європейського «капіталізму співучасті» (Stakeholder capitalism). Головними відмінностями першою з них є:
високий рівень злиття та поглинання провідних фірм;
висока капіталізація цінних паперів;
низький за відношенням до інших країн ЄС рівень перерозподілу ВВП через бюджет;
більш високий рівень конкуренції та відсутність законодавчих актів, які б обмежували її;
зняття частини соціальних обмежень, яка були впроваджена за часів прем’єрства Маргарет Тетчер, швидкий розвиток «соціальних інвестицій», що мають на меті значні вкладання коштів в людину (освіта, культура, наука, охорона здоров’я).
У наш час британська модель розвитку в межах Європейського Союзу також зазнає численних змін, які нерідко називають європеїзацією її економіки. Головним питанням при цьому є входження чи невходження до Європейського Монетарного Союзу (ЄМС), яке передбачає не тільки відповідність (чи невідповідність) Маастрихтським критеріям, але й відмову (чи обмеження) від традиційних засобів впливу на національному рівні від політики «дорогих» чи «дешевих» грошей. Крупні британський та європейський капітали та Уряд Т. Блера вбачають у цьому вигоди, які вони матимуть від зниження трансакцій національної грошової одиниці та євро, а відтак і більшу доступність товарів і послуг на європейських ринках. Супротивники стверджують, що нова колективна валюта – євро є ризиковою грошовою одиницею, через те, що пов’язана з економічними системами, які мають досить різний рівень розвитку, а через це, спроба емісії з боку їх урядів (тобто навмисне порушення монетарних угод) з метою долання дефіциту бюджету є загрозою для цілісності ЄМС. Якщо перехід до євро буде зроблено у недалекому майбутньому, то процес конвергенції (зближення) буде розтягнений на декілька років тому що вимагає не тільки відповідності «європейському валютному стандарту», а й подальшу модернізацію британської економіки.
в) галузева та територіальна структура
Провідне місце у галузевій структурі економіки Великої Британії посідає промисловість, на яку припадає близько 5 % промислового виробництва високорозвинутих країн. Відзначається вона також інтенсивним сільським господарством.
У структурі промисловості провідними галуззями є машинобудування, хімічна промисловість та електроенергетика. Помітно скоротилася у другій половині XX ст. частка традиційних галузей промисловості Великої Британії — гірничовидобувної і текстильної.
Промисловість
Вугільна промисловість є традиційною галуззю економіки країни. Однак видобуток значно скоротився і на сьогодні країна перетворилася з експортера вугілля на його імпортера. Зниження обсягів видобутку вугілля спричиняє зменшення питомої ваги його в паливному балансі, зростання питомої ваги в ньому нафти, газу, ядерного палива. Велика Британія має потужну нафтопереробну промисловість (понад 20 підприємств).
Найбільше електроенергії у Великій Британії виробляють потужні ТЕС. Значну частину дають АЕС, а питома вага ГЕС дуже мала.
У металургійному комплексі держави спостерігається падіння обсягів видобутку залізної руди і переорієнтація на імпортну сировину. Обсяги виплавки сталі, яка здійснюється тільки киснево-конверторним та електроплавильним способами, помітно скоротилися. Металургійні підприємства переважно розміщуються в узбережних містах, що розташовані в гирлах річок. Серед галузей кольорової металургії провідними є мідна, свинцево-цинкова (за виплавкою свинцю понад 320 тис. т — третє місце у світі), алюмінієва. Підприємства з виплавки кольорових металів зосереджені здебільшого у портових містах, а також поблизу ГЕС у Шотландії та Уельсі.
Серед галузей машинобудування переважає виробництво технологічного устаткування, сільськогосподарських машин, тракторів, електротехнічних та електронних приладів і верстатів, автомобілів, суден, тепловозо- та електровозобудування тощо.
Продукція британського машинобудування є конкурентоспроможною, але дорогою, що негативно позначається на експортних можливостях держави.
Багатогалузева хімічна промисловість третину виробленої продукції постачає на експорт. Провідну роль відіграють виробництва, хімії органічного синтезу та нафтопереробної промисловості, які концентруються у портових містах. Підприємства, що виробляють мінеральні добрива, орієнтуються на споживача. Великими центрами хімічної промисловості є Лондон (багатогалузева хімія і фармацевтика), Фолі (нафтохімія) та інші міста центральної частини Англії та Шотландії.
Підприємства целюлозно-паперової промисловості також зосереджені переважно у портових містах, орієнтуючись на довізну деревину.
Легка промисловість є традиційною галуззю спеціалізації Великої Британії. Серед галузей легкої промисловості провідною є текстильна, яка зараз перебуває у стані депресії. Країна поступово перетворилася з експортера бавовняних тканин на їхнього імпортера.
Сільське господарство
Більша частина сільськогосподарських угідь у Великій Британії зосереджена у фермерських господарствах, що мають площу понад 100 га. Сільське господарство країни є одним із найпродуктивніших і найоснащеніших у світі. Воно забезпечує потреби населення держави у продуктах харчування на 75 %. Основна галузь сільського господарства — тваринництво, яке дає 70 % продукції.
Серед зернових культур у рослинництві провідними є пшениця, жито, ячмінь. Важливу роль серед технічних культур відіграють цукрові буряки. Велика Британія входить у десятку найбільших у світі виробників картоплі.
Велику роль у виробництві високотоварних культур відіграють приміські господарства, що спеціалізуються на вирощуванні овочів, ягід, фруктів, квітів, хмелю. Вони розміщені на південному узбережжі острова, у долинах річок.
Високопродуктивне тваринництво базується на вирощуванні кормових культур, а також природних луках і пасовищах, що задіяні цілий рік. Розвинуте в державі скотарство, особливо м'ясного напрямку, свинарство, вівчарство (найчисленніше поголів'я овець у Європі), птахівництво.
Окремі райони Великої Британії мають свою вузьку спеціалізацію (для схилів гір і височин характерне розведення молодняка, на виробництві молока спеціалізуються Південний Захід та ін.).
Транспорт
Транспорт Великої Британії забезпечує зв'язок з її основними торговими партнерами. Тому провідну роль у вантажообігу відіграє морський транспорт.
Залізничний транспорт виконує лише 20 % вантажообігу всередині країни. Протяжність колії помітно скоротилась до 17 тис. км з 29 тис. км у 1960 році. Автомобільний транспорт займає провідне місце у внутрішніх перевезеннях (75 % вантажообігу). Країна має густу мережу автомобільних шляхів. Головна автомагістраль — це Лондон — Бірмінгем — Манчестер — Глазго. Підводний тунель через протоку Ла-Манш дає можливість сухопутного зв'язку з материком.
В останні роки особливу роль відіграє трубопровідний транспорт, що подає нафту та природний газ із свердловин Північного моря до споживачів. Багато трубопроводів прокладені по морському дну.
Водний транспорт працює лише на річках Темза та Северн, а також на Манчестерському каналі. Інші річки та озера мають рекреаційний характер.
Аеропорт "Хітроу" біля Лондона є одним із найбільших аеропортів світу, де перетинається дуже багато міжнародних повітряних шляхів. Внутрішнє значення повітряного транспорту, незначне.