14 Лексичні норми сучасної української мови - реферат українською

1. Лексичний склад української мови Лексичні норми – це загальноприйняті правила слововживання, які вивчає розділ мовознавства – лексикологія. Лексику української літературної мови класифікують за різними ознаками: сферами вживання, активністю і пасивністю, походженням, стилістичними особливостями тощо. З погляду вживання слова поділяють на загальновживані і спеціальні. Загальновживані використовуються постійно всіма носіями мови в різних сферах життя і діяльності, а спеціальні – окремими групами людей у різних галузях науки, культури, мистецтва тощо. Загальновживані слова належать до активної лексики української мови, а спеціальні – до пасивної. Активну лексику представляють слова, які часто функціонують у мовленні у зв’язку з найістотнішими для суспільства реаліями, поняттями і ситуаціями. До пасивної входять слова, які рідко вживаються через особливості позначуваних ними явищ (діалектизми, жаргонізми, архаїзми, евфемізми тощо). За походженням виділяють питомо українську лексику та іншомовну. Питомо українськими є праслов’янські, східнослов’янські та власне українські слова. Найбільшу частину питомої лексики становлять власне українські слова, яких немає в інших мовах (взагалі, окремий, очолити тощо) і спільнокореневі новоутворення (пор. спільнослов’янське жінка й українське жіноцтво, грецьке грамота та українське грамотій). У різні періоди в українську мову входили слова з інших мов, підпорядковуючись законам її фонетики й граматики, пристосовуючись до правил українського словотворення й семантичної системи. Це росіянізми (завод, указ, законопроект тощо), полонізми (урядник, міщанин, достаток тощо), грецизми (архів, монографія, демагог тощо), латинізми (агітація, нотаріус, статут тощо), тюркізми (казна, базар, ярлик тощо) та інші запозичення. За стилістичними особливостями лексика поділяється на стилістично нейтральну і стилістично марковану. Стилістично нейтральну становлять слова, які вживаються в усіх функціональних стилях сучасної української мови, а стилістично марковану – слова, які функціонують у певних стилях. Стилістично маркована поділяється на лексику високого стилю (книжну) і зниженого (розмовну). З лексичних засобів у діловому мовленні використовуються загальновживані та частина спеціальних слів, активні і пасивні, питомо українські та іншомовні, нейтральні і книжні слова. Особливо характерні для нього терміни, професіоналізми, канцеляризми, неологізми, книжні слова, пароніми, рідше синоніми, антоніми. ћ ?????????y?. Неологізми – слова, що позначають нові предмети, процеси, явища, напр.: телефакс, капіталовкладення, інвертована валюта. Книжні слова виражають загальнонаукові поняття і вживаються у широкому значенні, напр.: модель, експеримент, компонент. Пароніми – слова, подібні за звучанням і написанням, але різні за значенням, напр.: ефективний – ефектний, дипломат – дипломант – дипломник. Синоніми – близькі за значенням, але різні чи подібні за звучанням слова, напр.: процент, відсоток; заробіток, плата, платня.

15 Синоніми – це слова, близькі за значенням і різні за звучанням; тобто вони відрізняються семантичними відтінками, стилістичним забарвленням.

Використання синонімів в офіційно-діловому стилі, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову, обме-жене (на відміну від інших стилів). Синоніми завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення, тому в офіційних до-кументах використовують нейтральне слово з синонімічного ряду, а інші – за потребою. Наприклад: «Процедура привати-зації державних підприємств, або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сер-тифікати, а також: часток (акцій, паїв), що продають-ся членам трудових колективів за номінальною вартістю (Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі й житлового фонду). У наведеному тексті синоніми ви-користані для пояснення й деталізації.

Причиною лексичних помилок у тексті може бути неуваж-ність до відтінків значень синонімів, незнання традиційних норм сполучуваності слів. З синонімічного ряду відзнача "в

ІV. КУЛЬТУРА ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

ти, відмічати, помітити, побачити в офіційних до-кументах слід уживати слово відзначати: Виконком сільра-ди відзначає, що на птахофермі проводиться певна робота. В усному виступі можна вжити і слово відмічати, але в роз-мовному стилі варто замість книжного слова відзначати ви-користовувати синоніми помітити, побачити. Порівн.: Ми помітили, що діти схвильовані. – Ми відзначили, що діти схвильовані.

Синонімічні слова дефект, недолік позначають недо-сконалість чого-небудь, проте умови їх уживання різні. Слово дефект позначає переважно відчутні, видимі недоліки кон-кретних предметів. Воно широко використовується як віднос-но технічного виробництва (дефекти конструкції, дефекти агрегату), так і на позначення різних фізичних вад людсько-го організму (дефекти носа, дефекти міжшлункової пере-городки, дефект вимови, дефект розуму, дефект психіки). Не слід плутати прикметники дефектний і дефективний. Дефектний уживається тоді, коли мова йде про ушкодже-ний предмет, зіпсовану деталь, машину та ін.: дефектні огір-ки (помідори), дефектний підшипник. Слово дефективний указує на психічні та фізичні вади: У його характері було щось дефективне, ненормальне.

Слово недолік може функціонувати як синонім до слова дефект (недолік мови – дефект мови), але семантика слова недолік ширша. Воно відноситься як до всього, що створи-ла природа, так і до процесів або результатів діяльності окре-мої людини чи організації (недоліки в тренуванні, серйозний недолік, суттєвий недолік).

Для офіційно-ділового спілкування характерний вислів: Усунути недоліки в роботі.

Синонімічним ґандж, вада надають перевагу, коли мова йде про людину, її характер, вдачу.

Особливо багато труднощів завдають слова на позначен-ня одного російського багатозначного слова. Наприклад: сле-дующий – наступний, такий, подальший (другий). Як же

 ™

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

точніше перекласти його в тому чи іншому документі? Слово слідуючий в українській літературній мові не вживається, це калька (на зразок російського «следующий»).

Слово наступний уживається зі словами день, тиж-день, зупинка; подальший, дальший – зі словами жит-тя, доля, робота.

Можна ще:

в следующий раз –    наступного (другого) разу, наступним разом;

на следующий день –      на другий день, другого (на-ступного) дня;

вызываются следующие  викликаються  такі  співробітсотрудники – ники;

по следующей форме –    за такою формою;

следующим образом –     у такий спосіб.

16 Пароніми – це близькі за звучанням слова, що від-мінні за своїм значенням: економічний – економний, ди-пломант – дипломник, інстанція, дистанція, дружний – дружній, адрес – адреса, громадський – громадянський, відрізняти – розрізняти. Слова, що утворюють такі пари (ряди) розрізняються своєю лексичною сполучуваністю й відтінками значень. Пор.: економічні системи, економічна стратегія країни, економічний потенціал держави, еко-номічний район і економні рухи, економне витрачання природних запасів, голова зборів економний у словах.

Пароніми різняться і стилістичним забарвленням, по-рівн.: туристський – туристичний; туристська/турис-тична путівка, але на туристських стежках (не турис-тичних).

Через звукову подібність слова дружний і дружній часто плутають і ставлять не там, де слід: Вони дружніми зусилля-ми здолали всі перешкоди. Дружний – це « одностайний, той, що має спільні інтереси з іншими». Слово дружній означає «приязний, народжений дружбою»: дружня розмова. Отже, слід було сказати: Вони дружними зусиллями здолали всі перешкоди.

Змішування паронімів є грубим порушенням літератур-них норм. Щоб уникнути цього, людина повинна перевіряти себе за словником.

Найчастіше в ділових паперах трапляються такі пароніми (перевірте, чи правильно Ви вживаєте ці слова):

Адрес – це письмове вітання особі, організації, переважно з нагоди ювілею: «адрес ювілярові», «адрес з нагоди шістде-сяти п’ятиріччя»;

адреса – місце проживання чи перебування особи, міс-це знаходження установи, напис на конверті, бандеролі тощо: «адреса нашої установи», «надсилати на адресу», «прожи-вати за адресою»;

 ™

ІV. КУЛЬТУРА ПИСЕМНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

виборний – який визначається, обирається голосуванням на певну посаду; якого заміщають шляхом виборів: виборний актив, виборна особа, виборні органи;

виборчий – який стосується проведення виборів та різ-них заходів, пов’язаних з ними: виборча дільниця, виборча компанія, виборча система, виборчі збори;

відрізняти – відрізняють ті речі й поняття, що дуже да-лекі одне від одного: води від землі не відрізнити;

розрізняти – бачити або знаходити відмінність між ре-чами й поняттями, дуже близькими своєю природою: не мож-на розрізнити виготовлені речі;

громадський – який виникає, відбувається у суспільстві; суспільний, колективний: громадський порядок, громадська думка, громадське доручення, громадські організації, гро-мадський діяч;

громадянський – пов’язаний із становищем громадя-нина: громадянські права, громадянська мужність, грома-дянська війна, громадянський обов’язок;

дільниця – адміністративно-територіальна або виробни-ча одиниця: виборча дільниця;

ділянка – частина земельної площі, виділена за якимись ознаками: ділянка землі, дослідна ділянка, ділянка культур-ного будівництва;

заступник – людина, що заступає начальника, коман-дира чи взагалі керівника в певній галузі або на якійсь ділянці роботи постійно: заступник декана, заступник директора, заступник прокурора;

замісник – людина, яка виконує певну службову функ-цію тимчасово: замісник директора, замісник командира;

досвід – це сума відомостей, навиків, набута протягом певного часу: набули великого досвіду;

дослід – це спроба, експеримент, який роблять, щоб піз-нати істину або перевірити набуті відомості: досліди ґрунтів проводилися в УкрНДІЗЗ;

 "Б

Пентилюк М.І., Марунич І.І., Гайдаєнко І.В. Ділове спілкування та культура мовлення

компанія – товариство, група осіб: компанія дівчат, компанія підлітків;

кампанія – заходи для здійснення важливого суспільно-політичного або господарського завдання: посівна кампанія, виборча кампанія, пропагандистська кампанія;

особистий – який стосується окремої людини, її долі, почуттів, переживань: особистий підпис, особисте життя, особиста власність, особиста недоторканість, особиста (тобто приватна) справа;

особовий – який стосується особи взагалі, багатьох осіб: особова справа (документ про об’єктивні дані людини, який зберігається в установі), особовий склад (людський склад вій-ськових з’єднань, навчальних закладів та ін.), особове посвід-чення, особовий рахунок.

17 поширене вживання русизмів двох основних типів. Перше викликане шкідливою звичкою, мовним безкультур’ям, небажанням стежити за своєю мовою. “Добре утро!”— каже щоранку сусід сусідові. Або ще краще: “Драсцє!” Хіба сусід не знає, що таких слів українці не мають, а вітаються своїми українськими вітаннями “Доброго ранку!” або “Доброго здоров’я!”?  “Канєшно, знають, но, понімаєш, вони на то, навєрно, вніманія не обращають і правильних слов не іщуть, потому шо їм разніца кака?!” — відповів би, мабуть, на моє зауваження згаданий  сусід.  Є русизми, які є наслідком неуважності, незнання. Найчастіше вони є російськими кальками.  Наприклад: бувший президент, прошлий рік, поступлення до бюджету, прийняв участь, прийняв міри. А правильно слід казати: колишній президент, надходження до бюджету, минулий рік, взяв участь, вжив заходів. Серед російських кальок є група, яка укорінилася навіть у мову журналістів та дикторів. Ідеться про лексику типу: накопичення, написати заключення, усі без виключення, опити населення, запозичення. Тоді як українською слід вживати слова нагромадження, висновок, усі без винятку, опитування, позички.  Русизми шкідливі не лише тим, що спотворюють українську мову. Багато українців не наважується розмовляти між собою українською мовою, бо вважає, що вона в них засмічена. Вони користуються російською, помилково гадаючи, що їхня російська мова цілком чиста. Насправді вони лише вживають російські слова, а мова їхня на російську мало подібна. Соромно слухати деяких “рускоязичних” лівих депутатів з прізвищем на “-ко”, які з політичних міркувань принципово виступають лише російською, а від їхньої вимови, інтонації та фрикативного звука г замість проривного  ґ за верству відгонить глухим українським селом. 

18 ТАВТОЛОГІЯ [грец. ταυτολογία — повторення, від ταυτό (τό αυτό) — те саме і λογος — слово] — неусвідомлюваний, мимовільний або, навпаки, навмисний повтор у межах словосполучення, речення того самого чи однокорен. слів (формально-семантична Т.) або різнокорен. слів з тотожним, аналогічним і под. значенням (семантична Т.). Це може бути виявом недостатньої культури мови або спец. семант.-стилістичним засобом (фігура мови). Т. як мимовільне і небажане взаємодублювання слів у межах одного контексту трапляється при вживанні слів з непрозорою етимологією, переважно іншомовних (прихована Т.): розповісти свою автобіографію, народний фольклор, основний лейтмотив, перший дебют, місцеві аборигени, найбільш оптимальний (лат. optimus — найкращий з можливих), унікальний у своєму роді (лат. unicus — єдиний), період часу, прейскурант цін (нім. Preis — ціна). Рідше — при вживанні слів з прозорою внутр. формою, зокрема однокореневих. В останньому випадку наступне слово дещо уточнює або підсилює попереднє, хоч у цьому немає потреби, напр.: сто карбованців грошей, у січні місяці, проливна злива, об’єднатися воєдино, вперше познайомитися. Є Т. службових слів і морфем: для проформи (лат. proforma — для форми), в анфас зам. анфас (франц. en face — в обличчя), більш досконаліший (більш і суф. -іш- тут взаємодублюються), найкращий за всіх (пор. найкращий і кращий за всіх). Буває тавтол. визначення, що повторює в ін. формі уже сказане: «Рівносторонній трикутник — це трикутник з рівними сторонами».

Т. як семант.-стиліст. і номінат.-словотворчий засіб виявляється, напр., при утворенні т. з. етимологічних фігур — об’єднанні в межах однієї конструкції двох етимологічно тотожних слів, коли дієслово втягує у сферу свого вживання однокорен. додаток чи, рідше, підмет або навіть стимулює їх утворення, іменник — однокорен. означення чи, рідше, присудок, прикметник — означуваний ним іменник і т. п. Напр.: сміятися гірким сміхом, жити своїм життям, «Загину загибеллю сокола я» (М. Бажан); у конструкціях з «внутрішнім об’єктом»: думу думати, зиму зимувати; при редуплікації з підсил. значенням: криком кричати, лежнем лежати, поїдом їсти, пропади воно пропадом: «Як стрель стрельнув у дівчину» (Панас Мирний), «Виса висить, хода ходить» (яблуко і свиня в загадці), «... було чути, Як реве ревучий» (Т. Шевченко — про Дніпро), чужа чужаниця (фолькл.); при семантичній Т.: Набриднути, як гірка редька (Приказка); гори воно вогнем. Семантична Т. лежить в основі мовних жартів, іронічних фразеологізмів, прислів’їв, ефект яких ґрунтується на невідповідності між подібним значенням слів і їх відмінною формою: то потухне, то погасне; з вогню та в полум’я. Зі зміною чи втратою вихідного значення слова тавтологічність певного сполучення може зникати: чорне чорнило (бо вже є чорнило й інших кольорів), біла білизна, кредит (лат. credo — вірю, довіряю) довір’я, у назвах держав типу Українська Народна Республіка (лат. res publica, букв. — справа народна), при поєднанні загальної і власної назв типу місто Мелітополь (грец. πόλις — місто), гора Чорногора. Т. лежить в основі деяких типів синтакс. конструкцій: закон є закон (тобто закон і тільки), день як день. Але Т. може бути лише зовнішньою при внутр. відмінності повторюваних слів: зима є зима (коли зима морозна, сніжна; повторюване слово виражає найхарактерніші, на погляд мовця, ознаки відповідного поняття). Т. традиційно вважають різновидом плеоназму, хоч між цими явищами відношення швидше не видо-родові, а взаємодоповнювальні.

19 ФРАЗЕОЛОГІЯ

Мовні одиниці, що складаються з кількох роздільно

оформлених компонентів, характеризуються стійкістю

лексичного складу та синтаксичної будови і, як і окремі

слова, позначають поняття, звуться фразеологічними

одиницями, або фразеологічними зворотами, чи просто

фразеологізмами.

Фразеологічні звороти кожної мови характеризуються

стійкістю лексичного складу. Наприклад, коли ми хочемо

поняття «посваритися» передати не словом, а фразеоло-

фразеологізмом, то кажемо «розбити глек». Фразеологія ділової мови – це сукупність стійких, цілісних за складом і

лексичним значенням словосполучень, наприклад: вузьке місце, питома

вага, нагальна потреба, на повну потужність, наводити приклад, з огляду

на сказане, класти в основу, громадська думка, у багато разів. Ці

вирази, серед яких багато лексикалізованих, називають фразеологізмами,

або фразеологічними зворотами. В офіційно-діловому мовленні вживають

переважно книжні фразеологізми. Насамперед це безобразні

фразеологізовані сполучення – звороти, що містять слова з обмеженою

сполучуваністю: завдавати шкоди (образи, удару, поразки), потребувати

допомоги (підтримки, уваги), привертати увагу (на свій бік), зводити

нанівець (до мінімуму), втілювати в життя, впроваджувати в практику

тощо. Іноді в діловому спілкуванні трапляються фразеологічні єдності –

образні словосполучення, зміст яких певною мірою мотивований лексичним

значенням слів або компонентами звороту, наприклад: зелена вулиця

(вільно), дати зелену вулицю (дозволити, зняти будь-які перешкоди),

відкривати Америку (давно відоме подавати як нове). У діловому мовленні

майже не вживають фразеологічні зрощення (ідіоми) – стійкі образні

словосполучення, значення яких не можна встановити із лексем, що є

компонентами звороту: байдики бити (ледарювати), пекти раків (червоніти

від сорому), глека розбити (посваритися), давати перцю (дуже лаяти,

сварити).

До типових фразеологізмів, які вживають в офіційно-діловому стилі мови,

належать: власне книжні фразеологічні одиниці (вводити в оману, дамоклів

меч, відволікати увагу, віддавати належне, для більшої переконливості,

дошкульне місце); термінологічні назви предметів, явищ, понять

(атмосферний тиск, доменна піч, запам'ятовувальний пристрій, кишені

пам'яті, автоматична телефонна станція, автогенне зварювання, ланцюгова

реакція, утома металу, політика цін, радіус дії, зона зв'язку, земна

вісь, роза вітрів); номенклатурні найменування (білий гриб, антонівські

яблука, арабський кінь, вітряна віспа, азотна кислота, грудний еліксир,

очні краплі, борна мазь, Міністерство закордонних справ, токар третього

розряду, старший науковий співробітник, перший секретар посольства,

військовий аташе); складені термінологізовані назви (суспільно-політична

термінологія: країни, що розвиваються, Високі Договірні Сторони, країни

третього світу, Соціалістична партія України, Європейське Економічне

Співтовариство); лексикалізовані сполуки: до певної міри, певною

(якоюсь) мірою, кінець кінцем, з року в рік, за інших рівних умов, з

одного боку, з другого (іншого) боку, мати справу, мати місце, містити в

собі).

Ділове мовлення виробило власну фразеологію. Передусім це різноманітні

назви ділових паперів: вірча грамота, Почесна грамота, пам'ятна записка,

доповідна записка, витяг з протоколу (трудової книжки, наказу), бортовий

журнал, дорожній лист, трудова угода, посвідка на проживання.

20 лексикографыя – це це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.

Словникова справа, або лексикографія, має на Україні давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст.. А виданий у Києві у 1627р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов?янської мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобули загальне визнання не тільки на Україні і в Росії, але також у Польщі та Молдавії.

Першим словиком сучасної української мови вважається словничок, доданий І.П. Котляревським до його поеми "Енеїда", І.П. Котляревський є, таким чином, зачинателем не тільки нової української літератури, а й нової української лексикографії.

Словники бувають енциклопедичні і лексикографічні

21 Морфологічні засоби ділової мови

Для офіційно-ділового стилю найхарактернішими морфологічними засобами є:

домінування іменників над дієсловами; широке використання віддієслівних

іменників, зумовлене прагненням до об'єктивності та узагальнення;

перевага певних форм дієслова (зокрема інфінітива, безособових та

описових лексичних одиниць) над іншими дієслівними формами та

віддієслівними іменниками у певних жанрах ділової мови з метою вираження

категоричності, імперативності; широке використання відіменникових

прийменників з метою стандартизації ділового мовлення; мінімальне

використання прислівників, особових займенників, часток.