11. Принципи орфографії

Орфографія – історично сформована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами. Центральним поняттям правопису є орфограма, під якою розуміють написання слова, що вибирається з кількох можливих і ґрунтується на сформульованому і закріпленому в системі орфографії правилі.

Основу української орфографії складають два головні принципи – фонематичний і морфологічний. Певну роль відіграють також історичний (або традиційний) і смисловий (або семантико-диференціюючий) принципи. Згідно з фонематичним принципом написання слів ґрунтується на якнайповнішому врахуванні їх літературно-нормативного звучання, тобто слова пишуться так, як вимовляються за нормами орфоепії: шостий – шести, гарячий, боягузтво, кроїти – краяти, сонце, материнка – яблунька, гілка - тополька. Морфологічний принцип полягає в тому, що значущі частини споріднених слів (морфеми) пишуться однаково, незважаючи на те що вони в різних формах того самого слова або в споріднених словах звучать по-різному: крутишся – [к р y' т и^е с':а]. Суть історичного принципу полягає в тому, що деякі написання не зумовлюються ні вимовою, ні морфологічною будовою слова, їх написання перевіряємо за словником: леміш, левада, кишеня, комин. Вони виникли історично. Смисловий принцип орфографії лежить в основі диференціації за допомогою різних написань: 1) власних і загальних назв: Орел і орел; 2) слів і прийменниково-іменникових конструкцій та часток не, ні з самостійними словами (разом – окремо): убік – у бік, неволя – не воля; 3) складних слів і словосполучень (разом – окремо): відвідати палатку легкопоранених – у палаті було кілька легко поранених осколками. Тобто, щоб написати слово, треба осмислити, що воно означає. 

1 чергування голосних звуків

2 чергування приголосних звуків при словотворенні і словозміні

3 чергування у з в, і з й

4 спрощення в групах приголосних

5 правила вживання мякого знака

6 правила вживання апострофа

7 подвоєння префіксів і суфіксів

8 подвоєння і подовження приголосних

9 написання слів разом і через дефіс

10 правопис слів іншомовного походження

11 правопис прізвищ і географічних назв

12 правила вживання великої букви

12

Складні слова в українській мові пишуться разом і через дефіс.

написання складних іменників

Разом пишуться:

1. Складні іменники, що утворені за допомогою сполучних го-лосних: білокрильці, вантажообіг, вертоліт, водогін, життєздат-

Українська мова за професійним спрямуванням

Додатки

ність, землечерпалка, картоплесаджалка, лісосплав, силосонаван-тажувач, тепловоз, чорнозем, щитоподібний.

2.         Складні іменники, які утворені без сполучних голосних: пе-рекотиполе, пройдисвіт, зірвиголова, Непийпиво, сімдесятиріччя (але: 750-річчя, 500-річчя); іменники, перша частина яких пів-, на-пів-, полу-, спів-: півлісу, півскладу, півуніверситету, півфірми, на-півавтомат, полумисок, співавторство.

3.         Складні іменники, які утворені з трьох і більше основ: ав-томотоклуб, агрометеостанція, держветмедицина, термогі-дродинаміка.

Через дефіс пишуться:

1.         Складні іменники, що позначають близькі (синоніми) чи про-тилежні (антоніми) за змістом поняття: батько-мати, хліб-сіль, південь-північ, купівля-продаж.

2.         Складні іменники, що означають спеціальність, професію, а також назви людей з першою частиною віце-, екс-, лейб-, обер-, унтер-, штаб(с)-: лікар-консультант, інженер-економіст, віце-прем'єр, екс-чемпіон, лейб-гвардія, обер-лейтенант, унтер-офіцер, штабс-капітан.

3.         Складні іменники – одиниці виміру: кілограм-молекула,

людино-день.

4.         Складні іменники з пів- з наступною власною назвою: пів-Єланця, пів-Миколаєва, пів-Америки, пів-Чернігова, пів-Азії.

5.         Складні іменники, що означають державні посади, військо-ві, наукові звання: прем'єр-міністр, член-кореспондент, контр-адмірал, генерал-майор.

написання складних прикметників

Складні прикметники пишуться разом і через дефіс.

Разом пишуться:

1. Прикметники, утворені від підрядних словосполучень: високо-ерудований (висока ерудиція), зернозбиральний (зерно збирати), по-лезахисний (поле захищати), напівстиглий, народногосподарський (народне господарство), зерноочисний, деревообробний, картоплез-биральний, машинобудівний.

Українська мова за професійним спрямуванням

Додатки

2. Прикметники, у яких друга частина дієслівна: волелюбний. Але: прикметники з другою префіксальною частиною пишуться через де-фіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний.

через дефіс пишуться:

1.         Прикметники, утворені від складних іменників, що пишуть-ся через дефіс: віце-президентський (віце-президент), дизель-моторний (дизель-мотор).

2.         Прикметники, утворені від двох і більше прикметників, що пе-ребувають між собою у сурядному зв'язку: фінансово-економічний (фінанси й економіка), кисло-солоний (кислий і солоний), електронно-обчислювальний, підзолисто-болотний.

3.         Прикметники, у яких перша частина вказує на відтінок кольо-рів: світло-зелений, темно-вишневий, жовто-блакитний, молочно-синій, але: жовтогарячий (окремий колір).

4.         Складні назви проміжних сторін світу: північно-західний,

південно-східний.

написання складних прислівників

Складні прислівники пишуться разом, окремо і через дефіс. Разом пишуться:

1.         Прислівники, утворені поєднанням кількох основ: безвісти, босоніж, віднині, голіруч, відтепер, ліворуч, насамперед, набагато, надовго, насправді, привселюдно, позаторік, навічно, надалі, напід-питку, стрімголов, чимдуж.

2.         Прислівники, утворені поєднанням часток аби, ані, де, чи, що, як із будь-якою частиною мови: аніскільки, анітрохи, деколи, щовечо-ра, щоправда (але: дарма що, хіба що, тільки що), якнайшвидше).

Окремо пишуться.

1.         Прислівникові сполуки, які складаються з прийменника + іменника (у яких іменник зберігає своє значення, між ними мож-на вставити слово): без відома (без вашого відома), без жалю (без усілякого жалю), без сумніву (без будь-якого сумніву), з щастя (з великого щастя), на совість (на вашу совість), на ходу, уві сні, у стократ, як слід.

2.         Прислівникові словосполуки, що складаються з двох іменни-ків або числівників та одного або двох прийменників: від ранку до

Українська мова за професійним спрямуванням

Додатки

вечора, день у день, з боку на бік, з дня на день, один в один, раз у раз, рік у рік, час від часу. через дефіс пишуться:

1.         Прислівники, які утворені від прикметників і займенни-

ків за допомогою прийменика по та закінчення -ому або -ки: по-

студентському (по-студентськи), по-своєму, по-господарськи, по-

українськи.

2.         Прислівники, утворені за допомогою прийменника по та по-рядкових числівників: по-перше, по-друге, по-третє, по-десяте.

3.         Прислівники з частками будь-, -небудь, казна-, хтозна-, -то: будь-як, будь-кого, коли-небудь, так-то, хтозна-звідки, хтозна-що.

4.         Прислівники, утворені повторенням того самого слова або основи без службових слів або з ними: будь-що-будь, віч-на-віч, всього-на-всього, близько-близько, високо-високо, ледве-ледве, де-не-де, пліч-о-пліч, хоч-не-хоч.

Примітка: разом пишуться прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, -як- з іменниками та прислівника-ми: абихто, анітрохи, аніскільки, аніяк, дедалі, деінде, деколи, деку-ди, чимало, щовечора, щогодини, щодня, щосереди, щодуху, щонай-більше, щораз (але: дарма що, поки що, хіба що, чи що), якомога, якось, якнайбільше.

написання складних службових слів

Разом пишуться:

1.         Складні сполучники: аніж, втім, проте, начеб, нібито, ніж,

отож, цебто, щоб, якби, якщо.

2.         Частка не:

– з будь-якою частиною мови (крім дієслова), коли слово без цієї

частки не вживається: невіглас, нежить, неук; невгасимий, невси-пущий, ненависний; невдовзі, невпинно, ненароком, непорушно, не-сказанно;

– у складі префікса недо-, який означає дію, стан, якість, вира-жені неповною мірою: недопрацювати, недоорати, недооцінювати, недооформити; недозрілий, недоспілий, недорід;

– якщо слово з не означає одне поняття (це слово можна замі-нити синонімом без не): невміння, неволя, неврожай; небалакучий,

Українська мова за професійним спрямуванням

Додатки

невдалий, невчений, недобрий, немалий, несміливий; неабихто, не-абиякий; невтямки, негадано, недалеко; а також незважаючи на…, немов, неначе.

В останніх випадках частка не пишеться з іншими словами окремо.

Частка ні пишеться разом із займенниками, якщо вона не від-окремлена від дальшого займенника прийменником, і з прислівни-ками: ніхто, ніякий, ніде, нізащо, нізвідки, ніколи, нінащо, нітрохи (але: ні у кого, ні на що).

Частка ні в деяких стійких словосполученнях пишеться окремо: ні живий ні мертвий; ні риба ні м'ясо; ні се ні те.

через дефіс пишуться:

3.         Сполучники: тож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.

4.         Частки бо, -но, -от, -то, -таки з повнозначними частинами мови: їдь-но, ходи-но, розкажи-но, так-от, отак-от, стільки-то, якось-то, довго-таки, знайшов-таки, захистив-таки.

5.         Складні прийменники, які починаються з із-, з-, наприклад: із-за, із-під, з-під, з-попід, з-над, з-поміж, з-посеред, з-поза. Ус і при-йменники пишуться разом: понад, поперед, посеред, задля, навколо, наприкінці, упродовж.

13 Орфоепія — це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

• звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

• правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

• правильна вимова звукосполучень;

• правильна вимова окремих слів і їх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення

Орфоепічні норми сучасної української мови

1. Основні норми вимови звуків і звукосполучень

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,

-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,

-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]

(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і

вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових

приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів,

двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний,

годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними

звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий,

-енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в

іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс);

у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],

[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і

у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення