- •Висновки
- •11. Принципи орфографії
- •14 Лексичні норми сучасної української мови - реферат українською
- •22 Іменник
- •23 Прикметник
- •Займенник
- •Зв'язок числівників з іменниками
- •25 Прийменникові конструкції з по при перекладі з російської мови українською
- •35 За терміном виконання:
- •37 Порядок адресування документів
- •41 Етикет службового листування
- •Загальні правила бібліографічного опису Частини, елементи й ділянки опису Прийоми виділення окремих частин тексту
- •3. Оформлення приміток, додатків, виносок до тексту
- •Зразок тексту з однією приміткою
- •Зразок тексту з двома примітками
- •Зразок застосування виноски
22 Іменник
Рід іменників. Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель — учителька, викладач — викладачка, працівник — працівниця та ін.).
При виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:
1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, директор, професор та ін. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником у (зарахувати Іванову О. М. на посаду лаборанта; звільнити Іванову О. М. від виконання обов'язків диспетчера та ін.).
2. Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, змінний інженер закінчив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог заводу Петрова Т. В. відмінила).
Примітка. Висловлення типу «наша директор сказала», «наша головна технолог поїхала» не відповідають нормам літературної мови (вони мають усно-розмовний характер).
3. Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (виступ відомої співачки).
4. Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани, заводчани, дистанційникита ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань (мешканці села, заводські робітники, службовці дистанції та ін.).
Число іменників. У ділових паперах зустрічаються випадки необгрунтованого вибору, форм однини там, де повинні вживатися іменники у множині.
Однина іменників в українській мові може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (…зібрано цукрового буряка на площі... увесь урожай вишні у кількості 60 тонн здано на консервний завод та ін.).
У цих випадках однина служить засобом узагальнення; вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів (цукровий буряк — усі викопані корені; вишня — усі зібрані ягоди).
Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів уявляється нам внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось інакше кількісно вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).
Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають загалом невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина, машинні масла та ін.). Таке вживання форм множини в ділових документах не є порушенням норм літературної мови.
Відмінювання іменників. Найбільше помилок припадає на форми давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду. Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю).
У діловому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): ректору, інженеру та ін. (хоч цілком можлива і форма ректорові, інженерові, документові). Перевага віддається закінченням -у, -ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення -ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники — назви людей і тварин).
Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові (-еві, -єві), а не -у (-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа. Справа у тому, що іменники — назви збірні, абстрактні, узагальнюючі — мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашому заводу (давальний відмінок).
Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті документа, для давального відмінка закінчення -ові(-еві, -єві) стає обов'язковим.
У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення -ей (доповідей, галузей, подорожей, статей), а не -ів.