Стародавній Китай

Стародавні китайці заселяли землі між Хуанхе (Жовтою рікою) на півночі і Янцзи (Блакитною рікою) на півдні. На заході знаходились гори і пустелі Центральної Азії, на північному заході — степи, а на півдні—вкриті тропічними лісами гори Південної Азії. Великі річки Китаю не схожі на Інд і Ганг чи Тигр і Євфрат. Вони дуже бурхливі, часто раптово виходять з берегів. Освоєння цих земель людиною розпочалося близько 2000 р. до н. е. у середній течії Хуанхе. На цей же час припадають і перші згадки про китайських правителів, які будували канали і дамби.

Міста і держави виникли у Китаї досить пізно. Близько 18 ст. до н. є. у середній течії Хуанхе через навалу виникла держава Шан (від назви племенні – шан яке підкорило ці землі), якою правила династія Інь. Історію Китаю цього періоду вчені знають погано, оскільки майже нічого від цих часів не залишилося. Відомо лише, що наприкінці II тис. до н. є. держава Шан занепала і близько 1000 р. до н. є. була завойована західними кочівниками — чжоу. Захопивши землі Шан, завойовники заснували державу Чжоу. Через деякий час до її складу увійшла вся долина Хуанхе. Однак держава Чжоу не була міцною і у VIII ст. до н. є. занепала, потерпаючи від нападок нових кочівників. Незабаром вона розпалася на декілька князівств, які постійно воювали між собою. Упродовж п'яти століть Китай був поділений на багато великих і дрібних царств.

Однак, незважаючи на ворожнечу правителів, жителі цих князівств вважали себе одним народом, тому що мали єдину культуру і схожі звичаї. Про ці традиції часто розповідав мудрець Конфуцій ( Кун Цзи - 551-479 рр. до н.е.), якого дуже шанували китайці. Конфуцій вчив, що потрібно дотримуватися порядків, встановлених у давні часи. У сім'ї молодші повинні поважати старших, діти — батьків. А старшим варто ставитися до молодших з батьківською увагою і турботою.

Конфуцій був знавцем календаря, за рухом небесних світил і погодними прикметами намагався передбачати волю Неба. Своїх учнів Конфуцій вчив шанувати стародавні книги, бо в них зосереджено мудрість предків. Китайські книги не були схожими на наші. За часів Конфуція писали на вузеньких дощечках із розколотого бамбука. Ієрогліфи (кількість – 10тис.) малювали пензликом, вмоченим у чорну туш. Потім крізь зроблені у дощечках отвори протягували мотузку. Зв'язані дощечки бамбука і були давньокитайською книгою. Освіченими людьми в Китаї вважали тих, хто писав не тільки грамотно, але й гарно.

Конфуцій твердив, що виховану людину легко впізнати за її манерами. Чемний китаєць перед входом у будинок знімав взуття і йшов босоніж. Сиділи китайці на циновці чи низькому сидінні, але неодмінно підібгавши під себе ноги. Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду людини.

Конфуцій вчив, що держава схожа на велику родину. Піддані повинні шанувати свого правителя, як батька. Але і правителям Конфуцій радив ставитися до підданців, як до своїх дітей.

Іншим видатним релігійно-філософським вченням стародавнього Китаю був Даосизм. Даосизм - стародавнє китайське вчення про Дао - єдиний світовий закон і Шлях життя в гармонії з природою і природним порядком речей. Першим письмовим джерелом, що стало ядром Даосизму є трактат Дао Де Цзін, авторство якої приписують мудрецю Лао Цзи – сучаснику Конфуція..

Лао-Цзи якось сказав, що управляти людьми слід так само, як готувати дрібну рибку: тобто обережно. Якщо її дуже довго смажити або дуже багато заважати, то вона або розкришить, або стане несмачною. Що ж до людей, які вважають за краще учити інших, їм слід засвоїти цю думку. Той, хто думає, що знає багато про інших, може вважати себе мудрим. Але тільки той, хто знає себе, володіє істиною і величчю.

Людина Дао творитиме добро всім людям: і хорошим, і поганим, сплативши любов'ю навіть за люту ненависть. Якщо цього не робити, то незалежно від того, наскільки справедливо людина відповідає на ненависть, якась її частина або її результат залишаться. В стані любові людина може бути сміливою. Людина Дао відноситься до світу з довірою, і мир може довіряти йому.

Людина Дао стримана в своїх думках і вчинках. Надмірності в будь-якій області перешкоджають задоволенню. Послідовник Дао наперед не вирішуватиме, які в точності дії він зробить в кожній конкретній ситуації. Він також наперед не вирішуватиме, що не поведеться певним чином. Він завжди пам'ятає, що в своїх думках і діях треба слідувати тому, що представляється найпростішим і природнішим. В цьому випадку його дії завжди доцільні і завжди правильні. "Той, хто помірний, може бути забезпечений".

Шан Ян (390- 338 рр. до н. є.), правитель області Шан, був теоретиком легізму та засновників школи "законників". Він виступив з обґрунтуванням управління, яке спирається на закони й суворі покарання. Організація державного управління має ґрунтуватися не на традиції і ритуалі, а на основі єдиних, чітко визначених законів - "фа" (звідси китайська назва цієї школи - "фацзя"), які спираються на суворі покарання. Уявлення легістів про жорстокі закони як основний засіб управління пов'язані з розумінням відносин між державною владою і населенням як антагоністичних за своєю природою. Концепція державного управління Шан Яна пройнята ворожістю до простих людей, низькою оцінкою їхніх вчинків і переконань, певністю, що лише за допомогою жорстоких законів народ можна тримати в покорі. Ідеал "законницької" держави заперечує законодавче встановлення будь-яких прав підданих і сприймає закон лише як засіб державного управління в інтересах правителів.

Китайці були мудрим і працьовитим народом. Вони першими навчилися виготовляти папір(1 ст. до н.е), фарфор і шовкові тканини, сейсмограф, порох, лакові вироби Каравани верблюдів, завантажені дорогоцінними шовками, йшли з Китаю на Захід, аж до Середземного моря. Щоб не заблукати в далеких подорожах, китайці користувалися ще одним своїм винаходом — компасом. Він був схожий на залізну ложку, що лежала на гладкій підставці. На цю підставку наносили рисочки, якими позначалися сторони світу. Ложці давали можливість вільно обертатися, слідкуючи, де вона зупиниться. її намагнічена ручка, як стрілка, завжди вказувала на південь. Китайські астрономи описали 2500 зірок, які входять до 320 сузір’їв Ще у давнину китайці навчилися вирощувати чайні кущі. Напій із чайних листків пили як ліки, що проганяють втому і продовжують життя. Як і інші народи, китайці вірили у надприродні сили — богів, духів, драконів, що живуть у річках або горах. Але найвищим божеством для них було Небо, яке китайці вважали предком свого правителя, тому царя в Китаї величали Син Неба, а підпорядковані йому землі—Піднебесною.

Китайські імперії Цінь і Хань. У 221 р. до н. є. правитель однієї з китайських держав — Цінь, розбивши поодинці суперників, об'єднав увесь Китай під своєю владою. Він почав називати себе Цінь Шихуанді (221-210 рр. до н.е.), тобто «перший володар Цінь». Територія його держави була розділена на 36 областей на чолі з намісниками, яких призначав сам імператор.

Цінь Шихуанді розпочав завойовницькі походи проти сусідніх країн. Його увагу привертали південні землі на узбережжі Південно-Китайського моря. На півночі противниками Китаю були племена хунну (гуни). Щоб захистити від них свої землі, було розпочато будівництво Великої Китайської стіни. Її зводили з кам'яних брил, цегли і втрамбованої землі. Стіни сягали висоти дво-триповерхового будинку, а завширшки були такими, що на них могли вільно роз'їхатися два візки. У стіні були оглядові щілини і бійниці — отвори для стрільби. Велика Китайська стіна мала довжину 6700 км.

Для того щоб утримувати величезну армію, потрібні були значні кошти. Китайські селяни віддавали збирачам податків дві третини врожаю, прирікаючи себе тим самим на напівголодне існування. За найменшу, навіть незначну, провину людей били по п'ятках бамбуковою палицею або відрізали носа. За серйозний злочин могли стратити, живцем зваривши в казані. За провину однієї людини карали всіх її родичів, а також сусідські сім'ї. На них ставили тавра, як на державних рабів, і посилали на будівництво Великої стіни.

Цінь Шихуанді наказав спалити стародавні книги, а декілька сотень учених — шанувальників учення Конфуція — закопати живцем у землю. Він також звелів знищувати усіх, хто вважав, що раніше жилося краще, ніж за його правління.

Син Цінь Шихуанді (206-202 рр. до н.е.) розпочав правління зі страт своїх братів і знаменитих полководців. Але терпіння народу вичерпалось — почалося повстання. Його керівник Лю Бан у 202 р. до н. є. захопив владу і започаткував нову імператорську династію Хань. Він одразу провів реформи, які покращили становище селян. Імперія Хань проіснувала 400 років. За цей час у Китаї спалахували великі повстання. У 17—27р.р. н.е. відбулося повстання «чорнобрових» Назву здобуло від звичаю повстанців (для відміни) фарбувати брови в червоний колір. Було викликане тяжким становищем народу, яке погіршало у зв'язку з реформами Ван Мана. Почалося в пров. Шаньдун під проводом селянина Фань Чуна. Повстанці (селяни, наймані робітники, раби) розгромили урядові війська і почали наступ на столицю імперії Чан'ань. Одночасно на столицю наступали загони представника дин. Хань Лю Сюаня, який оволодів столицею і був проголошений імператором під іменем Генші. Загони "червонобрових" розбили війська Генші і проголосили імператором пастуха Лю Пенцзи. Проте повстанців розгромили війська представника аристократії Лю Сю (при брав титул ханського імператора під ім'ям Гуан Уді).. Скинувши старого імператора, повстанці проголосили нового, але до суттєвих змін у житті Китаю це не привело.

У 184 р. центральну частину Китаю охопило повстання «жовтих пов'язок». У ньому брали участь сотні тисяч селян і рабів. Через рік повстання було придушено, але боротьба з бунтівниками продовжувалась аж до 207 р. до н.е. й настільки ослабила владу в країні, що імперія Хань розпалася натри окремі царства