Діалог культур

- 1) ситуація зіткнення принципово не зводяться один до одного "культур мислення, різних форм розуміння" (Біблер В. С. Від наукоученія - до логіки культури .- М., 1998); 2) різновид міжкультурної взаємодії, що передбачає активний обмін змістом культур- контрагентів при збереженні ними своєї самобутності. У соціально-когнітивному відношенні Д.К. передбачає широкий спектр питань, в основному другорядного характеру, по яких у межах кожної культури активно вивчається "думка" культури-контрагента, шукаються і виробляються власні паралелі і аналоги; обмін йде на рівні периферійних інтерпретацій, не зачіпаючи ядерних когнітивних структур культур-контрагентів, які зберігають свою структуру та зміст. У соціальному плані на увазі наявність більш чи менш широких "проміжних" шарів, що відносяться до суб'єктів як тієї, так і іншої культури.

Е

Еклекти́зм, також екле́ктика (грец. εκλεκτός, «вибраний»; від грец. εκλέγω, «обирати») — у найширшому значенні — механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, які запозичуються з протилежних концепцій.

Екслібрис — (лат. ех libris — із книг) — книжковий знак, невелика художньо виконана етикетка, де вказано, кому належить книжка. Попередники Екслібрисів — написи власників на рукописних книгах і суперекслібриси — рельєфні зображення на оправі книжок (найстаріший, із гербом Львова, датований 1545).

Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизм, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.

Ембле́ма (від грец. emblema — вставка, опукла прикраса) — умовне означення якогось поняття, ідеї за допомогою якогось зображення.

Емблема нерідко розглядається як різновид алегорії, але відрізняється від неї тим, що можлива лише у пластичних мистецтвах. Від символу емблема відрізняється тим, що її означуваний зміст визначений і не підлягає тлумаченню.

У вузькому розумінні, емблема — символічне зображення, звичайно з коротким девізом і більш докладним дидактичним текстом, зразок характерного для культури маньєризму і бароко жанру літературно-художньої емблематики. Спеціальні збірники емблем, що метафорично пояснють всілякі богословські, політичні й етико-побутові поняття, користувалися широкою популярністю у 2-й половині 16-18 столітть і значно вплинули на літературу, а також образотворче і декоративно-прикладне мистецтво цієї епохи.

Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) жанру, оповідання про події, що буцімто відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Епос охоплює буття в його пластичній об'ємності, просторово-часовій довжині і подійовій насиченості (сюжетність). Виникає у фольклорі (казка, епопея, історико-героїчні пісні, билина). До 18 століття епос був головним жанром літератури]].

Епос — епічна поема. Джерело її сюжету — народний переказ, образи ідеалізовані й узагальнені, мова відбиває відносно монолітну народну свідомість, форма віршована («Іліада» Гомера, «Енеїда» Вергілія).

У 18-19 століття головним жанром стає роман. Сюжети запозичаються переважно із сучасності, образи індивідуалізуються, мова відбиває різко диференційовану багатомовну суспільну свідомість, форма прозаїчна.

Стародавні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На основі цієї ж тенденції складається роман-епопея. Види епосу: Епопея,поема,роман,великий епос,ліроепічна проза.

Ескапі́зм (від англ. escape — втеча; втекти, врятуватись) — втеча від дійсності, втрата реальності.

В психології та псхиатрії — важливий захисний механізм людської психіки. Характеризується тенденцією ухилення, втечі, ховання від безрадісних фізичних і психічних аспектів реального життя. Багато невротичних симптомів (наприклад, Амнезія, Істеричний параліч) інтерпретуються психоаналітиками як спроби втечі.

В нефахово-науковому, але більш широкому тлумаченні — прагнення особистості піти від дійсності у світ ілюзій, фантазій. Також — поведінка, світогляд або стиль життя, що підміняє реальні відносини зі світом на уявлювані.

Есте́тика (грец. αισθητικός — чуттєво пізнавальний, від aisthēta - відчутні речі та aisthanesthai -пізнавати) — наука, що вивчає природу (функції, загальні закони і закономірності) естетичної свідомості (діяльності людини і суспільства, буття).

Метою естетики є філософське вивчення мистецтва і формування критичних суджень про мистецтво. Естетика охоплює крім питань стосовно природи краси, також загальні питання щодо оцінки мистецьких предметів - що ми маємо на увазі коли говоримо, що якийсь мистецький виріб є добрим і як ми визначаємо стандарти такого судження.

Е́тика (лат. ethica, від грец. ήυος — звичай)

Наука, що вивчає мораль.

Норми поведінки, сукупність моральних правил певної суспільної чи професійної групи (лікарська етика, етика державного службовця тощо). Є важливим фактором свідомого підтримання правопорядку в суспільстві.

Етикет

сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет — важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Етногене́з (від грец. ethnos — плем'я, народ і …генез), процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.

Етногенез включає як початкові етапи виникнення якого-небудь народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.

Етнографія (від грецького етнос — плем'я, народ; графо — пишу) — суспільствознавча наука, об'єктом дослідження якої є народи, їх культура і побут, походження (етногенез), розселення, процеси культурно-побутових відносин на всіх етапах історії людства. Концентрує увагу на розробці проблем етно- і націогенезу, етнічної історії, міжнаціональних відносин, етнонаціональних процесів, традиційно-побутової культури, народних знань, побуту, народного мистецтва.

Етнологія — наука про пізнання народів, прогресу і цивілізацій.

Етно́нім (від грец. έθνος (ethnos) — плем'я, народ й грец. όνυμα (onyma) — ім'я, назва) — термін для позначення будь-якого етносу або етнічної спільності: роду, племені, племінного союзу, народу, народності, нації.

Етнос (грец. ethnos) дослівно перекладається з давньогрецької мови як "негрек", "чужинець", "ідоловірець". Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей, народ, плем'я, рід, іноземне плем'я і т.п. З V ст. до н.е. його використовували у значенні "плем'я негрецького походження", "народ негрецького походження". Себе греки позначали словом "демос" (народ) і відрізняли від негреків тим, що останніх іменували "етносом". У такому значенні римляни ввели слово "етнос" у латинську мову. У зв'язку з його латинізацією з'явився прикметник "етнічний" (ethnicos), що вживався у значенні "нехристиянський", "язичницький". Нині термін "етнос" став науковим поняттям, є еквівалентом давньогрецького слова "демос" (народ) у значенні специфічної міжпоколінної історико-культурної і природної, усвідомленої людьми спільноти. Щоб підкреслити саме таке його значення, інколи поєднують обидва слова у словосполученні "етноси-народи". Нині поняття "етнос" вживається як науковий термін для означення всіх історичних типів етнічних спільнот від племен до сучасних націй.

Є

Єзуїти

Товариство Ісуса (лат. Societas Iesu, скорочено S.J. або S.I.) — християнський чернечий орден Римо-Католицької Церкви. Члени ордену відомі як єзуїти. Їх інколи називають «Солдатами Ісуса Христа» або «піхотинцями Папи» через те, що засновник Товариства Ігнатій Лойола був лицарем, до того як став священиком. Девізом єзуїтів є вислів «Ad maiorem Dei Gloriam» (лат. Усе на славу Божу).

Товариство Ісуса — найчисельніший чернечий орден у складі католицької церкви. Сьогодні кількість єзуїтів складає 20 170 чоловік, серед яких 14 147 — священики. Їхні місії діють у 112 державах на всіх континентах світу. Головними напрямками діяльності єзуїтів є євангелізація, освіта і наукові дослідження.

Єпархія, Владицтво — церковно-адміністративна одиниця на чолі з архієреєм. Якщо єпархію очолює єпископ, її ще називають єпископством, якщо архієпископ — архієпископством, митрополит — митрополією, патріарх — патріархією.

У старій Україні, де єпархії з'явилися при Володимирі Великому, вони відповідали більше-менше розмірам князівств, налічували тисячі парафій і відігравали значну роль в адміністративному житті країни.

«Вістник Станиславівської Епархії», 1938

До 1917 р. в Наддніпрянській Україні було 10 єпархій: київська, чернігівська, полтавська, харківська,катеринославська, таврійська (осідок єпископа в Симферополі), херсонська (в Одесі), подільська (в Кам'янці), волинська (в Житомирі) і холмська.

У Галичині були три єпархії — Львівська, Перемишльська і Станиславівська. Єпархії ділилися на «благочинія» а в Галичині — на «деканати». Єпархії видавали єпархіальні вісники, в яких друкувалися єпархіальна хроніка та розпорядження єпарха.

Єпископ (грец. επίσκοπος — наглядач) — найвищий керівник церковного життя кожної єпархії у більшості християнських церков. Назва «єпископ» походить з апостольських часів і означає «наглядач»: апостоли ставили єпископів як своїх заступників, і тому їхня церковна влада вважається не залежною ні від кого і обмеженою тільки територією своєї єпархії, поза яку вона не може виходити, щоб не порушувати компетенцій інших єпископів. З часом деякі єпископи почали прибирати, в залежності від адміністративної ваги їхніх єпархій, титули митрополита, архієпископа, патріарха, але всі єпископи, незалежно від різної ваги їхніх адміністративних функцій, уважаються рівними в благодаті. Вони рукопокладають священиків і дияконів, призначають настоятелів та інших духовників і зміщають їх. Їм належить право нагороджувати за пильну службу і судити підлегле їм духовенство за протиканонічні та неморальні вчинки, єпископам належить виключне право освячувати миро й антимінси. Як зовнішню ознаку єпископи, крім хреста, носять панагію на грудях, саккос, омофор і митру. Судити єпископа може тільки собор єпископів.

Є́ресь (грец. αἵρεσις, «вибір, напрямок») — сукупність теологічних або релігійних доктрин, ідей, що суперечать визнаному в церкві або релігійній громаді догмату віри або не співпадають з ним, і пов'язане із цим виділення зі складу церкви нової громади.

Ж

Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.

У кожній області художньої діяльності жанрова диференціація особлива залежно від специфіки виду мистецтва: такий жанровий ряд, як «побутовий жанр — портрет — пейзаж — натюрморт», властивий живопису і неможливий в музиці, літературі і кіномистецтві; так само «пісня — романс — кантата — ораторія» є ряд специфічно музичних жанрів. Та все ж існують загальні для всіх мистецтв принципи жанрової диференціації, які лише по-своєму відбиваються в кожному виді.

З

Звичаєве пра́во — сукупність звичаїв, які стали нормами права внаслідок санкціювання їх державою. Звичаєве право вперше склалося при виникненні рабовласницького ладу. З посиленням державної влади в суспільстві звичаєве право оформилося в писані збірники (наприклад, «Руська Правда»).

Зодчий-фахівець, який за допомогою матеріально-технічних ресурсів створює проект організації простору. Основне завдання архітектора — створити максимально зручне середовище для життєдіяльності людини.Професія охоплює організацію всіх рівнів просторового середовища: від малих форм до великих територіальних систем.

І

Ігумен (англ. hegumen, гр. — той, що веде, йде попереду) — у Православній Церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.

Ідеа́л (лат. idealis від грец. ίδέα — образ, ідея, пор. також ейдос) — вища цінність; якнайкращий, завершений стан того або іншого явища; зразок особистих якостей, здібностей; вища норма етичної особи; вищий ступінь етичного уявлення про благо і належність; досконалість у відносинах між людьми; найбільш довершений пристрій суспільства.

Ідеологія - система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, що виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

Ідеологія — це організована сукупність ідей у формі міфів, настанов, гасел, програмних документів партій, філософських концепцій тощо.ч

Іко́на (грец. εἰκόνα — малюнок, образ, зображення) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

Іконопис — мистецтво писання ікон.Іконописання, особливо характерне і розвинене у православній традиції, як і загалом у східному християнстві (православній, греко-католицькій, коптській, маронітській церквах і т. д.), широко поширене і популярне на Україні, Росії, Румунії, Греції, Сербії, Грузії та інших східно-європейських та близько-східних краях.

Іконоста́с — стіна з ікон у храмі східного (візантийського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має «царські» та двоє бічних «дияконських» дверей (воріт). Іконостас стоїть на підвищенні — солеї, за царськими воротами має завісу.

Іконостас (іконостав) [грец. — образ і місце] — 1) перегородка з іконами, яка відокремлює вівтарну частину православної церкви від молитовного залу, своєрідний портик віми (порівн. ретабло, леттнер). Символізує межу між небом і землею, оскільки вівтарна частина вважається пам'яткою Христу, конха — небосхилом, амвон — каменем перед гробницею Ісуса.

Імідж (англ. image, від лат. imago, imitari — «імітувати») — штучна імітація або подання зовнішньої форми буд-якого об'єкту, особливо особи.

Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, але також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця» (1872).

Інсталяція — художня техніка, яка використовує тривимірні об'єкти призначені для зміни сприйняття простору людиною. На відміну від лендарту інсталяції влаштовуються зазвичай у приміщенні. Інсталяції можуть бути як постійними об'єктими виставленими в музеях, або створюватися тимчасово в публічних та приватних просторах. Елементами інсталяції можуть бути різні об'єкти включаючи предмети, малюнки, звук, віртуальна реальність, інтернет та інші. Інсталяції регулярно презентуються на міжнародних виставках сучасного мистецтва таких, як Венеціанський бієнале, Дворічник мистецтва Сан-Паулу та documenta.

Інститу́т шляхе́тних дівча́т — тип жіночої освітньої установи в Російськой імперії.Запровадив Іван Бецькой для дівчат шляхетного походження. Найвідомішим з них є Смольний інститут.

Інтелігенція (від лат. intelligentia; рос. интеллигенция — імовірно з пол. Inteligencja) — суспільний прошарок, в широкому розумінні — люди розумової праці, що заняті у різних галузях культури, освіти, науки, охорони здоров'я, виробництва і мають для цього відповідну освіту.

Специфічне для Російської імперії, та країн що історично входили в сферу її культурного впливу, позначення частини середнього класу, що переважно зайнята розумовою працею.

Ісихазм (від грец. ἡσῠχία — спокій, тиша) — містична, аскетична течія східного християнства, про яку часом говорять, що становить один з полюсів православ'я; інший полюс — це вчення про «симфонію». Відома ще з часів Отців Церкви, проте канонічною визнана лише в 14 сторіччі завдяки старанням св. Григорія Палами.

К

Капли́ця — християнська культова споруда, призначена для релігійних відправ і молитов.

У східній християнській традиції каплиця являє собою невеличку церкву (часто без вівтаря) або навіть простий стовп з іконою.

Каплиці споруджуються на відзнаку якоїсь події або як надгробний пам'ятник на площах, кладовищах або околицях міст і сіл, при в'їзді в населений пункт, на шляхах тощо.

В західній традиції християнства, а також у греко-католиків каплиця нерідко є повноцінним храмом (з вівтарем) і можливістю релігійних відправ у ньому.

Капище — давньослов'янське слово, яким називається простір язичницького храму, розміщене за олтарем і призначене для місця копів (статуй, малюнків богів) або інших сакральних предметів. Використовується на означення язичницького святилища, часто як протиставлення християнській церкві.

Канон (догмат) — правило чи догмат із питань віри або виконання релігійних обрядів і т. ін., установлені найвищою церковною владою як закон.

Канон (норма) — твердо встановлене правило, усталена норма.

Кармелі́ти — члени католицького монашого чину (повна назва — лат. Ordo fratrum Beatae Virginis Mariae de monte Carmel — Орден братів Пресвятої Діви Марії з гори Кармель), заснованого у 2-й половині 12 ст. у Палестині.Першу чернечу общину кармелітів заснував близько 1156 учасник Другого Хрестового походу святий Бертольд із Калабрії на горі Кармель (звідки й назва чину) біля Хайфи.

Київська громада. Стара́ грома́да — організація української інтелігенції у Києві, займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю, діяла з 1859 до 1876, коли була заборонена Емським указом.Серед членів «Старої громади» були Володимир Антонович, Павло Житецький, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Павло Чубинський та інші.

Кирилиця (біл. Кірыліца, болг. Кирилица, мак. Кирилица, рос. Кириллица, серб. Ћирилица) — одна з двох абеток староцерковнослов'янської мови, що лягла в основу деяких слов'янських алфавітів.

Введення християнства значно прискорило розвиток писемності і літератури на Русі. Ще в 60-70-х роках 9 ст. візантійський імператор Михайло III відправив до слов'ян двох братів-священиків з Фесалонік (Солуні) — Костянтина (в чернецтві — Кирило) і Мефодія. Незважаючи на переслідування німецького духовенства, зацікавленого в поширенні латинської мови серед слов'ян, брати проповідували християнство в Моравії та інших слов'янських землях старослов'янською мовою. Вони упорядкували слов'янський алфавіт і переклали на церковнослов'янську (староболгарську) мову Євангеліє. На початок 11 ст. на Русі використовувалися дві системи письма — кирилиця, що базувалася на грецькому алфавіті, і глаголиця — розроблена Кирилом фонетична система, яка була менш популярна. Причому ще до 9 ст. місцеве населення користувалося абеткою з 27 літер, тоді як класична кирилиця нараховує 43 літери.

Крім православних слов'ян кирилицю використовували румуни (до об'єднання Волощини з Молдавією (1861)), католики і мусульмани з Боснії (босанчиця), католики з південної Далмації.

Кера́міка (грец. Κεραμεικος — Керамікос, назва кварталу гончарів в Стародавніх Афінах) — вироби і матеріали, що одержуються спіканням глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з'явилася в епоху неоліту.

Кіномисте́цтво — вид мистецтва, твори якого створюються за допомогою кінознімання реальних, спеціально інсценованих, або відтворених засобами анімації подій.

У кіномистецтві поєднуються естетичні властивості театру, літератури, образотворчного мистецтва та музики на основі властивих лише йому виражальних засобів, головне з яких фотографічна природа кінозображення та монтаж.

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

Клейно́ди (німецькою — дрібний, малий) — відзнака, атрибути і символи військової та цивільної влади й окремих військових і цивільних урядів в Україні у 15—18 століттях.

Клейноди були військові (державні), січові, полкові, паланкові, сотенні, курінні тощо.

Військові (державні) клейноди належали усьому війську (державі) і вручалися обраній на відповідну військову (державну) посаду старшині.

Так само січові, полкові та інші клейноди належали тому чи іншому утворенню і вручалися обраній військовій і цивільній старшині.

По закінченні терміну клейноди передавалися новообраній старшині або зберігалися до обрання у Генеральній канцелярії, січовій церкві, скарбниці тощо.

Кобза

(1) український лютнеподібний струнний щипковий музичний інструмент, в якому струни розташовані як на грифі, так і на корпусі (приструнки).

(2) український варіант російської 4 струнної домри (без приструнків).

(3) український варіант 6 або 7 струнної гітари.

(4) назва волинки на Поліссі, а також в Білорусії та в Польщі.

На кобзі грають, притискуючи пальцями струни на грифі в поєднанні з щипком відкритих струн на корпусі.

Кобзар — український народний співець і музика. Кобзарі були творцями, хранителями і передавачами народної творчості у формі історичних пісень, дум (мелодійних речитативів змінюваних форм), релігійних піснеспівів, а також казок та переказів, супроводжуваних грою на кобзі, лірі або бандурі, звідки інша їхня назва - лірники або бандуристи.

Коза́к — представник військового стану, воїн-найманець. Член самоврядних військових громад, що з 15 століття існували на теренах українського «Дикого поля», в районі середніх течій Дніпра та Дону, на межі християнського і мусульманського світів. Основним заняттям козака була війна: розбій і патрулювання торгових шляхів, піратство в Криму та Чорному морі, захист українських земель від татарських «полювань на рабів», участь у військових компаніях сусідніх володарів та захист кордонів сусідніх держав.

Козак Мамай (козак-мамай, козак-бродяга) — один із найпопулярніших в Україні образів козака-лицаря, якого називають космогонічним уособленням українського народу загалом. Перші відомі зразки Козака Мамая сягають ранньої доби Козаччини. Символ став настільки популярним і влучним глибинним образом серед народу, що позиціонувався в українській хаті на рівні з іконами (образами святих). З іменем (назвою) тісно пов'язаний стародавній термін "мамаювати" (мандрувати, козакувати, вести козачий спосіб життя), "ходити на мамая" (іти навмання, куди очі дивляться).

Напис на одній зі стародавніх картин з козаком-мамаєм:

«Не завидую нікому — ні панам, ані царю. Богу своєму святому я за все благодарю! Хотя титлом і не славен, та жизнь весело веду, У ділах своїх ісправен, я вовік не пропаду».

Колії́вщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі.

Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта.

Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху. Супроводжувалося масової різаниною єврейського і польського населення на Поділлі та Волині[1]. Повстання було придушене російськими військами (спільно з поляками), а гайдамацькі ватажки — страчені або заслані на Далекий Схід.

Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.

Коля́дки — величальні обрядові пісні зимового циклу, які походять з глибокої давнини. Не слід плутати колядки (народні пісні) та коляди (псевдонародні пісні релігійного (церковного) змісту) - приурочені до найголовнішого християнського свята — Різдва Христового. З'явилися колядки, в яких архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними (народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа). Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

Компле́кс меншова́ртості, тж. почуття́ меншова́ртості — прояв непристосованої структури особистості, що страждає від відчуття переваги оточуючих над нею. Комплекс виникає внаслідок помилок чи невдач і суттєво впливає на поведінку людини.

Першим, хто дослідив і докладно описав комплекс меншовартості, був німецький психоаналітик Альфред Адлер. За Адлером самоствердження людини починається з раннього дитинства і проходить також через вплив та фази підкорення та меншовартості, що сприяють коменсаторній тендеції сверхвартості та переваги.

КОПа́ – 1. Сход сільської громади в Україні у 15-18 ст. для вирішення судових або громадських справ, зокрема пов’язаних з копним судом.

2. У східних слов’ян – одиниця лічби: 60 снопів, дощок тощо.

3. Копа грошей – в Україні в 14-18 ст. одиниця грошової лічби. В 17 ст., наприклад, вона дорівнювала 75 польським чи 60 литовським грошам, 50 московським копійкам. Використовувалася при лічбі празьких грошів, 60 шт. яких дорівнювали празькій ваговій гривні срібла (253,0 г). Згодом це поняття стало лише лічильним. У західноукраїнських землях, що входили до складу Польщі, лічба монет на К. велася дуже рідко. Однак, на українських землях, які знаходились у складі Великого князівства Литовського облік монет протягом 15-17 ст. вівся переважно на К. Литовська К. дорівнювала 60 литовським грошам або 60 пенязям (динаріям).

Кордоцентризм в структурі української психіки визначається з погляду української етнопсихології — спільною ознакою українців: перевагою емоцій та почуттів над мисленням і волею, що робить їх подібними один до одного та особливостями, своєрідністю індивідуальністю східних і західних, південних і північних українців.

Кубізм - революційна течія в образотворчому мистецтві початку XX століття, яка передувала абстрактному мистецтву. Його засновники, Жорж Брак і Пабло Пікассо, захоплювалися роботами Поля Сезанна і були натхненні його спробою створити об'ємну структуру на поверхні полотна. У 1907-1910 роках у Франції кубісти почали усе більше абстрагуватися від дійсності, їхні картини усе менше нагадували реальність. Кубізм оголосив, що мистецтво існує заради самого себе, а не для відтворення дійсності.

Культуроло́гія є інтегративною сферою знання, народженою в широкому багатоаспектному діалозі на перетині філософії, історії, психології, мовознавства, етнографії, релігієзнавства, соціології культури та мистецтвознавства.

Базисом культурологічного знання виступають окремі науки про культуру, в межах яких досліджуються певні феномени культури. Таким чином, культурологія належить до соціогуманітарних наук, хоча активно використовує як методи природничих наук, так і спеціальні методи дослідження в соціальній сфері.

Специфіка культурології полягає саме у її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства як цілісних феноменів.

Курган, також Могила — поховальний пам'ятник, штучний пагорб, насип над стародавнім похованням.

Л

Ла́вра — назва найбільш великих і впливових чоловічих монастирів, які підлягали вищому церковному органу країни.

Відомі з 4-6 ст. (Палестина, Греція). Настоятелями лаври є місцеві єпархіальні архиреї, а безпосередньо керують лаврою намісники в сані архімандрита.

Лада — мати богів, старша рожаниця, богиня світової гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості;Лада (Леда, Рада, Рода) — богиня кохання й шлюбу, мати Богів, старша Рожаниця, Богиня світової гармонії, покровителька пологів, жінок, дітей, шлюбу, любові, жіночих справ, врожаю, родючості. Жіноче втілення Рода, дружина Сварога. Всі Богині - це її уособлення та прояви.

Лада - Богиня життя, весни, родючості, народження, жита-зерна, яка витворює і воскрешає відмерлу на зиму природу, робить землю плодючою. Лада символізує світову любов, що є основою життя на землі.

Латинська абетка, історично — відгалуження етруської абетки, яка у свою чергу виникла з грецької. Виникнення латинської абетки відносять до 7 ст. до н.е. Напрямок письма: спочатку справа наліво і, через рядок, зліва направо, після 4 ст. до н.е. — зліва направо. Форма знаків в основному склалася в 1—5 ст. н.е.

Литовські статути.Стату́т Вели́кого кня́зівства Лито́вського — основний кодекс права Великого князівства Литовського. Видавався у трьох основних редакціях 1529, 1566 і 1588 років, які відомі як Литовські статути.Статут Великого князівства Литовського увібрав у себе норми римського, руського, польського і німецького кодованого і звичаєвого права. Його положення діяли на землях Литви і Русі аж до середини ХІХ століття.

Лібре́то (лібретто) (іт. Libretto) — літературна основа великого вокального твору, світського або духовного, наприклад опери, оперети, ораторії, кантати.

Лібрето пишеться у віршах, переважно римованих. Для речитативів можливе використання прози. Сюжетами для лібрето служать восновному літературні твори, перероблені згідно з музичними вимогами. Інколи лібрето — самостійна праця лібретиста чи автора опери, наприклад Вагнера, А. Н. Сєрова («Юдифь»). У видання лібрето інколи включаються ноти з метою надати основні теми твору чи його кращі місця. Часто лібрето лише коротко пояснює події, що відбуваються насцені, без відтворення слів арій, речитативів тощо.

Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У переносному значенні лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).

Літерату́ра (від лат. litterae — буква, літера) — сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства. Література відображає та зберігає знання й культуру народу та певного історичного періоду. Водночас вона є різновидом мистецтва, власне, мистецтвом слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результатом творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.

Літографія (від грец. λίθος — камінь та грец. γράφω — писати) — спосіб друку з плоскої поверхні, підготовленої таким чином, що фарба збирається тільки в гідрофільних місцях і відсутнє в гідрофобних (водовідштовхуючих). При застосуванні літографії на кам'яній або металевій пластині створюється за допомогою олії, смальцю або гуміарабіка візерунок. Жирні місця не змочуються фарбою і стають тлом.

Літо́пис — історико-літературний твір у Київській Русі, пізніше в Україні, Росії та Білорусі, в якому оповідь велася за роками. Назва походить від структури літопису, де статті починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської.

Літургі́я, теж Божественна літургія або Свята літургія — традиційна назва служби Божої у православній та греко-католицькій церквах, а точніше — богослужіння з приношенням Святих Дарів. Свята Літургія займає в згаданих церквах центральне місце: її основою є святе таїнство євхаристії, оскільки в християнській традиції принято вважати, що встановив євхаристію та виконував її сам Ісус Христос — і відтоді церква її постійно практикує. Вважаєтья теж, що через євхаристію Христос є присутній у церкві тілом і кров'ю, котрі подаються вірним за посередництвом хліба і вина. У традиційному християнстві дослівно вірять, що у святій літургії хліб і вино посвячуються і переміняються на Тіло і Кров Христа Спасителя (див. трансубстанціація і Тайна вечеря).

Ложа — відокремлене перегородками чи бар'єрами місце для глядачів у театральному залі. Влаштовані по боках і позаду партеру, а також на ярусах, ложі суттєво збільшували місткість споруд, а прикраси бар'єрів значною мірою визначали вигляд інтер'єрів.

Лю́тня - родина різноманітних старовинних музичних інструментів поширених в Європі та Малій Азіі зі стародавніх часів.

Європейська лютня — щипковий струнний музичний інструмент з ладами на грифі й овальним корпусом. Слово «лютня» ймовірно походить від араб. al‘ud, «дерево», хоча нещодавні дослідження Екхарда Нойбауера[1] доводять що ‘ud просто є арабізірованним варіантом персидського слова rud, що має значення струни, струнного інструменту, або лютні. В той же час Джанфранко Лотті вважає[2], що «дерево» було зневажливим терміном в ранньому ісламі, у зв'язку із забороною їм будь-якої інструментальної музики.

М

Мавки є різновидом русалок, на відміну від яких мали довге лляне волосся. Ім'я Мавки утворено від «навь» (Навка), що значить «втілення смерті». Вони не мають тіла, не відзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі.

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке міське́ пра́во) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.

Скодифіковані в XIII столітті норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо.

Магія — сукупність прийомів і обрядів, що мають чудодійну силу; дії і обряди, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Малярство-вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.

Масо́нство («франкмасонство», «вільне мулярство») — система світогляду: найбільш поширене визначення масонства — це «система моралі викладена в алегоріях та проілюстрована символами»; також — всесвітнє братство, всесвітній Орден: масони — це члени духовно -етичних організацій «вільних мулярів». Масонство - релігійно-етичний рух, який має на меті "освітній" вплив на владні структури та проникнення в них.

Матріархат (лат. mater - мати і грец. άρχη - влада) – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

Мед — густа солодка маса, яку бджоли виробляють із нектару квітів. За походженням розрізняють квітковий (нектарний) і падевий мед.

Мем (англ. meme; у іншій транскрипції — «мім») — одиниця культурної інформації, поширювана від однієї людини до іншої за допомогою імітації, навчання і тому подібного.

Мента́льність (від лат. mens — пов'язаний з духом, духовністю) — образ мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнії, професійного або соціального прошарку) до навколишнього світу.

Меценат — багатий покровитель наук і мистецтв, особа, що безкорисливо матеріально підримує розвиток культури, освіти, та будь-які інші аспекти гуманітарної сфери. Слово походить від прізвища римського багатія Мецената, котрий допомагав митцям.

Митрополи́т (грец. μητροπολίτης - "той, хто з митрополії") — другий після патріарха титул єпископа у православній церкві.

Від прийняття християнства митрополитами для України-Русі були київські митрополити, які перебували в юрисдикції царгородських патріархів. У дотатарську добу митрополитів, за винятком Іларіона, Клима Смолятича та Кирила II (III) (всі троє русичі), призначав царгородський патріарх, хоч це суперечило звичаям східної церкви, за якими патріархові належало лише затвердження кандидата, обраного на місці, в церковній області. Церковна залежність київського митропполита від патріарха обмежувалась актами вищого канонічного порядку та церковної політики, так що можна говорити про фактичну автокефалію київської митрополії.

Мі́стика (від грец. μυστικος — «прихований», «таємний») — надприродні явища і духовна практика, спрямовані на зв'язок із потойбічним світом і надприродними силами.[1] Якщо ціллю містичної практики є безпосередній зв'язок (єднання) з Богом і божественними силами, тоді говорять про релігійну містику. Окультизм, ворожіння і тому подібне відносять до нерелігійної містики.

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання, альтернативна форма міт) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства.

Міфоло́гія (грец. Μυθολογία — казкослів'я, виклад стародавніх казок, переказів) — сукупність міфів, тобто казок, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.

Моде́рн (від фр. moderne — новітній, сучасний. Інші назви: фр. L'Art Nouveau, нім. Jugendstil; також часто загальна назва Secession від лат. secessio - відокремлення) — стильовий напрям у європейському та американському мистецтві (переважно в архітектурі, образотворчому й декоративно-ужитковому мистецтві) кінця 19 — початку 20 століть.

Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих напочатку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експериментують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.

Модернізація описує і пояснює перехід від традиційної форми суспільного життя до модерних форм, до індустріалізованого суспільства. З модернізацією тісно пов'язані такі поняття як: демократизація, секуляризація, створення національних держав, раціоналізація, емансипація, глобалізація, індивідуалізація.

Моза́їка (фр. mosaique, італ. іт. mosaiko, від лат. musivum, букв. присвячене музам; грец. μοΰσα — муза) — зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток та інших матеріалів.

Мокош (Мокоша) — богиня материнства, милосердя, щастя і нещастя, жіночої половини, гадань, рукоділля, покровителька джерел і святих колодязів, врожаю, охоронниця корів.

Монастир (грец. μοναστήριον, «відлюдне житло») — релігійна громада ченців або черниць, що володіла належними їм землями та капіталами, і становила релігійно-господарську організацію. Відповідно до статуту, життя в монастирі бувало суворо спільне (спільножитні монастирі), напівспільне (в окремих келіях зі спільною трапезою та відправою) і пустельниче.

Морáль – система поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві.

Москвофільство (москалефільство[1], русофільство) — мовно-літературна і суспільно-політична течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у 1819—1930-х рр. Відстоювала національно-культурну, а пізніше — державно-політичну єдність з російським народом і Росією. Основна передумова виникнення москвофільства: втрата українським народом власної державності, багатовікове іноземне поневолення, роздробленість і відособленість окремих земель, денаціоналізація освіченої еліти та низький рівень національної самосвідомості мас.

Н

Натуралізм - світогляд, заснований на уявлені, що усе суще є проявом Природи і існує за законами Природи. Вона є Найвищим Законодавцем для усього сущого.

НАТУРАЛІЗМ, 1. Погляд на світ, відповідно до якого природа виступає як єдиний універсальний принцип пояснення всього сущого. 2. Методологічний принцип обґрунтування моральності; пояснення моральності людини і побудова етичних теорій наоснові законів природознавства. 3. Напрям і творчий метод у мистецтві й літературі, який з фотографічною точністю відображає поодинокі явища життя, ігноруючи художнє узагальнення, типізацію.

Нау́ка — форма інтелектуальної діяльності людей, скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука — це процес творчої діяльності з отримання нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Наука — система знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Наука — соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки — виявлення об'єктивних законів дійсності, а її головна тема — істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів. Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки).

На́ція (лат. natio — плем'я, народ) — полісемантичне поняття, що застосовується для характеристики великих соціокультурних спільнот індустріальної епохи. Нація – це історичний тип етнічної спільноти; стадія Етносу; результат еволюційного процесу Етносу; вінець еволюції Етносу; соціо-культурне оформлення Етносу.

Неокласици́зм — загальна назва ряду художніх течій 2-ї половини 19—20 ст., які зверталися до традицій античності, відродження та класицизму. У своїх творах представники-неокласицисти протиставляли суперечностям життя вічні «естетичні норми минулого».

Неф— поздовжня або поперечна частина простору церкви чи громадської споруди, розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою (синоніми — неф, корабель). У базилікальному храмі середня Н., яка значно ширша і вища за бокові, називається головною.

Нігілізм (від лат. nihil — «ніщо») — світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей. Найчастіше нігілізм проявляється у вигляді екзистенціального нігілізму, який стверджує, що життя не має жодної мети чи значення. Моральний нігілізм заперечує значення етичних норм.

Нумізма́тика (від лат. numisma, грец. nómisma — монета) — історична дисципліна, що вивчає старовинні монети та медалі. Також слово нумізматика використовується на позначення різновиду колекціонування.

О

Обелі́ск— монументальний гранчастий стовп, який звужується доверху і закінчується на вершині пірамідою. Зазвичай діє як декоративний мотив чи пам'ятник.

Обері́г, обере́га — те, що треба мати «о березі» (при березі), звідси — оберігати, прадавній амулет щастя, талісман

Обря́д — традиційні символічні дії, що в образній формі виражають соціально визначні події в житті людини та соціуму.

Окультизм — містичне вчення, що визнає існування надприродних (окультних) сил і можливість спікування з ними за допомогою магії.

Автор першого окультного трактату «Смарагдові скрижалі» — Гермес Трисмегіст.

Ономастика - розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні імена, історію їх виникнення, розвитку і функціонування. Ономастика, відповідно до категорій власних імен, має кілька розділів: топоніміка( вивчає власні імені географічних об’єктів), антропоніміка(досліджує власні імена людей), зооніміка (займається власними імена тварин) тощо.

О́пера (іт. opera — дія, праця, твір) — музично-сценічний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). Як правило оперу поділяють на сцени, акти, дії. Елементами опери є арія, ансамбль, хор, балетна сцена, увертюра, симфонічний антракт.

Оранта (від лат. orans — той, що молиться) — один із основних типів зображення Божої Матері. Оранта зображувалася з піднятими вгору руками — жест адорації (молитви). Це один із найдавніших жестів, що звернений до Бога і означав благання, прохання. Значення цього специфічного знаку Оранти можна пояснити, звернувшись до Біблії. Під час битви іудеїв з амалекитянами Мойсей молився за свій народ, піднявши обидві руки до неба. До того часу, поки він утримував руки у такому положенні, іудеї перемагали. Коли ж руки опускалися, вороги починали брати гору.

Острозька школа (академія) – перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстарша українська науково-освітня установа. У 1576 році князь Острозький Костянтин-Василь засновує слов'яно-греко-латинську академію в Острозі.

П

Палеогра́фія (від грец. παλαιός — давній, старовинний та γράφω — писати) — історико-філологічна дисципліна, об'єктом дослідження якої є історія письма, його еволюція (переважно на основі давніх пам'яток) та характерні особливості на певних етапах розвитку.

Пан — шанобливе звернення до чоловіка в Україні, Польщі та подекуди в Білорусі;

Пан — поміщик, барин в феодальній Польщі та Україні.

Панславізм — культурна і політична течія серед слов'янських народів, в основі якої лежать уявлення про етнічну і мовну спорідненість слов'ян, необхідність їх політичного об'єднання.

Папа Римський [1] — або Понтифік — глава Католицької Церкви, єпископ Риму і голова держави Ватикан.

Пастораль (від лат. pastoralis — пастуший) — жанр у літературі, театрі, музиці і балеті.

Пастораль - фільм відомого грузинсько-французького кінорежисера Отара Іоселіані.

Пастораль — баскські народні вистави на релігійні, казкові і побутові теми.

Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників 1-8 століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

Патріарх-у Старому Заповіті титул легендарних прабатьків ізраїльського народу (Ной, Авраам, Яків)

Патріарх — у східному християнстві (зокрема, православ'ї) — глава автокефальної Церкви.

титул деяких римо-католицьких архієпископів (Венеція, Лісабон)

ПАТРІАРХÁТ (від грец. πατήρ - батько і άρχή - початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Існування П. збіглося в часі з мідним віком, бронзовим віком та раннім періодом залізного віку. Перехід до П. відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) – патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід – батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім’я.

Пацифіка́ція (лат. pacificatio — умиротворення, замирення, успокоєння) — урядова політика, спрямована на замирення (певною мірою, пацифізм, що впроваджується насильницькими методами) злокалізованих етносів (нацменшин).

Пеліка́ни (Pelecanus) — рід і родина ряду веслоногих, найбільші їх представники.

Туманність Пелікан (IC 5070) — велика туманність в сузір'ї Лебедя, поблизу зірки Денеб, відокремлена від свого більш яскравого оточення (туманності Північна Америка) хмарою темного пилу.

Передвижники (повна назва: Товариство пересувних художніх виставок, рос. Товарищество передвижных художественных выставок) — творче ідеологічне об'єднання художників Російської імперії, в тому числі і українських, що було створено й активно діяло в останній третині XIX століття.

Перформанс (від англ. heppening - Ум.подія, випадок; те, що відбувається) - одна з форм акціоністського мистецтва, де твором вважають дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу.

Започаткований у ХХ ст. Виявляється не тільки у театральних постановках, але і у літературі, візуальній та музичній сферах.

В основі перформансу лежить уявлення про творчість як спосіб життя.

Петрогліфи (наскельні зображення) — висічені зображення на кам'яній основі (грец. petros - камінь і glyphe - різьблення).

Можуть мати різну тематику - ритуальну, меморіальну, знакову з усіма можливими перетинаннями. Традиційно петрогліфами називають всі зображення на камені з найдавніших відомих часів (Палеоліту) аж до середньовіччя, за винятком тих, у яких вірогідно є присутнім добре розроблена система знаків. Абсолютно однозначного визначення не існує. Петрогліфами називають як первісні печерні наскальні тесані малюнки, так і більш пізні, наприклад, на спеціально встановлених каменях, мегалітах чи "диких" скелях.

Перу́н — божество в давньоруській язичницької міфології, покровитель князя і дружини, ймовірно, бог війни. Також, судячи з лінгвістичним даними, бог-громовержець, бог грози, грому і блискавки.

Пи́санка — яєчко декороване традиційними символами, користуючи воска і барвників (в процесі батік). Виготовлення писанок пов'язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрічі весни, пізніше — з Великоднем.

Пілястр (фр. pilastre) — плаский виступ в стіні будіві. Зовні має ознаки колони — базу, тіло, але без інтазісу (потовшення всередині), капітель.

Може мати як коструктивну, так і декоративну функції. Іноді пілястри використовували в каркасній архітектурі. Тоді проміжки в каркасі з пілястрів заповнювали якимось будівельним матеріалом.

Плінфа (з грец. — plínthos), широка та плоска обпечена плитоподібна цегла, яка використовувалася при будівництві у Візантії, була нерідко основним матеріалом для будівництва конструктивних елементів будівель. Використовувалася у давньоруській храмовій архітектурі 10 століття — початку 13 століття. (Десятинна церква (Київ)), (Софіївський собор (Київ)) (1037), церква Спаса на Берестові (1113—25).

Пое́зія (грец. poiesis — творчість від poieo — роблю, творю) — художньо-образна словесна творчість.

Поліфо́нія (від грец. poly — багато і phone — звук) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії або групи мелодій мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток, зберігаючи рівноправність голосів та незбігання в різних голосах каденцій, цезур, кульмінацій, акцентів та ін. Поліфонія — один із важливих засобів музичної композиції та художньої виразності, що забезпечує всебічне розкриття змісту музичного твору, втілення і розвиток художніх образів.

Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Причастя — одне з головних християнських Таїнств, яке визнають Католицька, Греко-католицька, Православна та деякі протестантські церкви. Воно є основою Євхаристійної Літургії. Православ'я і Католицизм навчають, що Євхаристія — це Тіло і Кров Христові під видами хліба і вина, що Спаситель подав на Тайній Вечері на поживу душ, та що приймаючи Пресвяту Євхаристію (св. Причастя), люди приймаєють дійсне Тіло і Кров Христову, в які перетворилися хліб і вино під час св. Літурґії.

Просвітництво — широка ідейна течія, яка відображала антифеодальні, антиабсолютистські настрої освіченої частини населення удругій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільства людське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінності людини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самоцінності особи. Цим просвітники відрізняються від просвітителів, якими є всі носії освіти і прогресу.

Псалтир (книга Псалмів) - одна з книг Святого Письма (святих Книг - Біблії). Однією з перших перекладена на старослов'янську мову ще за часів Кирила і Мефодія. Складається з 150 ліричних пісень-псальм з молитвами до Всевишнього, часто друкується окремою книгою та використовується для богослужбових піснопінь.

Р

Радяніза́ція — насильницьке насаджування на певній території (в даному випадку — у Західній Україні) норм економічного, суспільно-політичного, культурного життя, що були характерними для тоталітарного Радянського Союзу.

Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі, а також філософська доктрина, яка вчить, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання.

Реальне училище — середній навчальний заклад у Російській Імперії, у тому числі і в Україні, з семирічним курсом навчання (у тому числі 1 рік на додатковому відділі для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади). Навідміну від гімназій у реальних училищах не вивчалися класичні мови; головна увага приділялася вивченню математики, фізики, природознавства та креслення.

Революція (від лат. revolutio — обертання, розвертання) — швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільше насильницьким способом.

Регрес (лат. regres) — рух назад, повернення до старих, віджилих форм, занепад, деградація, зміни у гірший бік, протилежність прогресу.

Регрес в біології — спрощення організмів у процесі еволюції.

Регрес у праві:

Право особи, яка виконувала зобов'язання іншої особи, пред'являти до неї зворотну вимогу про повернення витрат.

Право зворотної вимоги, тобто право кожного надписувача, який оплатив вексель, звернутися з вимогою про платіж як до векселедавця, так і до кожного з надписувачів, надписи яких на векселі стоять вище його підпису.

право страховика на висунення у межах фактично сплаченої страхувальникові суми відшкодування збитку / претензії до третьої сторони, яка винна у страховому випадку, з метою отримання від неї компенсації за нанесену шкоду.

Реквієм(лат.Missa pro defunctis аболат. Missa defunctorum) — траурназаупокійнамесавримо-католицькійцеркві, атакожмузичнийжанр, написанийуформіінатекстизаупокійноїмеси. Оскількитрадиційновкатолицькійцерквібогослужіннявелосялатинськоюмовою, текстРеквієму, завиключенням Kyrie eleison такожскладенийлатиною. Самеслово «Реквієм» дослівноозначає «спокій» іпоходитьвідпочатковихсліввступу (Introit) — Requiem æternam dona eis («Вічнийспокійдаруйїм, Господи»), щопоходитьзапокрифічної 4-їкнигиЄздри. В православних церквах подібною за значенням є панахида, проте остання значно відрізняється від реквієму за формою.

Ренеса́нс або Відродження — епоха в розвитку ряду країн Західної та Центральної Європи (в Італії 14-16 століття, в інших країнах — кінець 15 — початок 17 століття), перехідна від середньовічної культури до культури нового часу.

Рито́рика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найбільш придатну для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Ритуа́л (від лат. ritualis (обрядовий), корінь якого – лат. ritus –означає «релігійний обряд») — дія, що здійснюється внаслідок своєї символічної важливості та спроможності викликати емоції у присутніх, також нерідко вважається, що ритуал може впливати на природні та надприродні сили.

Рід інколи називають просто бог — первісний бог давніх слов'ян. Є всеохоплюючим, утримує в собі все, образом його немає кінця. Входив до пантеону давньоукраїнських богів. В одному російському рукописі XVI в. говориться: „те ти не Рід седя на повітрі метає на землю купи й у тім народжуються діти“. Таким чином, Рід виступає як Творець. Язичники саме Рода вважали творцем нового життя на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати з неба якісь "купи", що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що це слово означало просто дощові краплі ("грудие" - краплі, "грудие росное" — краплі роси, "градные купи" – дробинки граду). Рукопис спростовує думку язичників, що виникнення життя на землі твориться Родом, що зрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рід виглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється не тільки продовжувачем життя, але і творцем світу.

Роксола́на (Лісо́вська Анастасі́я (або Олекса́ндра[1]) Гаври́лівна; * бл. 1506 — † 15 березня 1558, деякі дослідники називають 1561 або 1563) — наложниця, а згодом — улюблена дружина султана Оттоманської імперії Сулеймана І Пишного, дочка священика з міста Рогатин Івано-Франківської області (за версією подільського священика та краєзнавця Михайла Орловського, Роксолана родом з містечка Чемерівці Хмельницької області), яку в 1518 році під час нападу на місто полонили кримські татари. Згодом потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана І Пишного мала великий вплив на чоловіка й османську політику, посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанша-мати (валіде).

Романський стиль (від лат. romanus — римський) — повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях. Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом романської архітектури був камінь.

Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.

Руса́лії, весняне свято, зв'язане з поминанням померлих, що його визначали у рим. календарях як rosalia, dies rosae. Звідти ж воно прищепилося у слов. й ін. народів півд.-сх. Європи. У Київ. Русі Р. злилися з подібними місц. святкуваннями, особливо поминальними, «бісовськими ігрищами», які супроводилися піснями, танцями, грою на бубнах, сопілках і гуслях. Традиція Р. збереглася в укр. народився святкуваннях Русального тижня, починаючи від Троїцької — Клечальної неділі та Русалчиного або Мавського Великодня, що припадав у четвер Зеленого тижня (див.ЕУ 1, стор. 236). Р. відбувалися в Україні в супроводі різних обрядових дій: переодягання однієї з дівчат за русалку, вбирання вінків, оперізування перевеслом з трави чи збіжжя, походу з танцями, співання русалыних пісень тощо. Подекуди «Русальний тиждень» завершувався «проводами русалок» — прогнанням русалок або «русальними розіграми», тобто закінченням гуляння і забав русалок.

Русалки — це образи української демонології, що становлять собою богинь водоймищ.

С

Сакральне (лат. sacrum) — священний предмет, священний обряд, таїнство, містерія), смисл сакрального розкривається у співідношенні з с профанним.

Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.

Секуляриза́ція (лат. saecularis) — це процес змін у взаємовідносинах релігії з суспільством у напрямку звільнення від релігійного впливу. Також перетворення церковної власності на державну власність. А ще, вилучення чого-небудь з відання церкви (наприклад шкільної освіти).[1] Навернення до секуляризму[2] Побутує думка, що цей термін носить нечіткий характер, оскільки поняття секуляризації часто описується словом секуляризм.

Си́мвол (англ. symbol симбол) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність.

Знаком можуть виступати об'єкт, зображення, написане, слово, що заміняє собою деяке інше поняття, використовуючи для цього асоціацію, подібність або домовленість (наприклад матеріальний об'єкт може використовуватись для позначення абстракттного поняття). Символи вказують (або слугують в якості знака) на ідеї, поняття або інші абстракції.

Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії невідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчості символ — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії.

Синопсис Київський — огляд української і східно-європейської історії, скомпонований у другій половині 17 ст. Синопсис починається від давніх слов'ян і сягає другої половини 17 ст., присвячуючи особливу увагу Київській Русі. У додатку до синопсису вміщено перелік (розпис) князів, гетьманів і митрополитів. Автор синопсису докладно невідомий, хоч здебільшого приписують його архімандриту Інокентієві Ґізелю. Синопсис уживано було як підручник історії не тільки у сх., але й у півд. слов'ян. Почавши від першодруку (1674), С. перевидано бл. 30 раз. Являється першим підручником з історії України.

Сіма́ргл, Семаргл (іноді Семаріл, Сімарьгл, Сім-Рьгл, Сімеругл) — божество давньоруського пантеону з не цілком ясними функціями. Входив до числа семи (або восьми) божеств, ідоли яких були встановлені в Києві за князя Володимира у 980 році — відразу після Стрибога і перед Мокошшю. Через це робилися спроби пов'язати Сімаргла і Мокош у функціональному відношенні — з господарськими функціями, функціями родючості. Б. А. Рибаков вважає Сімаргла божеством сходів, молодих паростків, заступником насіння і коріння.

Січові́ Стрільці́ — одна з найкращих регулярних формацій Армії УНР у 1917—1919, яка мала різні форми організації: Галицько-Буковинський Курінь Січових Стрільців, 1 Курінь Січових Стрільців, Полк Січових Стрільців, Окремий загін Січових Стрільців, Дивізія Січових Стрільців, Осадний корпус Січових Стрільців, Корпус Січових Стрільців, Група Січових Стрільців.

Скульптура (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.

Сма́льта (нім. Smalte, від іт. smalto «емаль») — кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в т.ч. ювелірному мистецтві.

Ставропігі́я (від грец. «ставрос» і «пігіон» — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає юрисдикції не місцевих ієрархів, а безпосередньо патріархові (в Російській Імперії з 1721 Святішому Синодові) і користується спеціальними правами (догляд над духовенством, іноді навіть над ієрархами).

Стиль у загальному, культурологічному розумінні — усталена форма художнього самовизначення епохи, регіону, нації, соціальної або творчої групи або окремої особистості. Поняття стилю є центральним в історії літератури та мистецтва, однак поширюється і на інші види людської діяльності, перетворюючись в одну з найважливіших категорій культури в цілому, у динамічно мінливу суму її конкретних історичних проявів.

Стрибог, Стрибо, Стриба (Стривер) — бог вітру (вихору, бурі), точніше, дід і володар вітрів. Його атрибути: лук і стріли. Князь Володимир поставив його ідола у Києві. У "Слові о Полку Ігоревім" мовиться: "Се вітри, Стрибожі внуки, віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігоря..." Не виключено, що Стрибог був також богом війни, руйнівником, що нищив дари Дажбога. Корінь стр- мають слова, які позначають швидкість: стріла, струмінь, стріляти, стрімкий, стрімголов, стрічати.

Супремати́зм — напрям у безпредметному мистецтві, абстрактний геометризм, зачинателем якого вважається К. Малевич (народився 1879 в Києві — помер 1935 в Ленінграді), що 1915 виступив з програмою супрематизму і оформив у книзі «Світ без предметів» (нім. мовою, 1928); він вийшов від кубізму і футуризму та відкидав будь-яку предметність («Чорний квадрат», 1913). Супрематизм знайшов застосування в урбаністиці, плакаті і графіці. В Україні його пропагувала «Нова Генерація» (В. Єрмілов й ін.).

Сфрагістика (від грец. — сфрагіс, печатка), також сіґілографія (від латинської — сіґіллюм, печатка), охоплює три поняття:

печаткове мистецтво (виготовлення печаток);

печаткове право (правні норми вжитку печаток)

печаткознавство (наука про печатки).

Схизма Розко́л у христия́нстві (грец.Схизма — грец. chisma) - від'єднання частини церкви чи поділ на кілька частин через канонічні суперечності.

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції.

Т

Табу́ (від полінезійського слова tapu або tabu, що означало - заборона) - неґативні приписи (категоричні заборони) на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Виникли і сформувалися на соціальній, магічній і релігійній основі в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду, племені та ін.).

Творчість — діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).

Теа́тр (від грец. θέατρον — місце видовища) — вид сценічного мистецтва, що відображає життя в сценічній дії, яку виконують актори перед глядачами, а також установа, що здійснює сценічні вистави певним колективом артистів і приміщення, будинок, у якому відбуваються вистави.

Топонімія (інакше топоніміка, топономастика) — галузь ономастики, що вивчає місцеві назви (топоніми).

Тренос — твір Мелетія Смотрицького, написаний у 1610 році. В перекладі означає «плач».

Тризу́б — українське національне знамено у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської держави.

У

Україніза́ція — процес відродження української мови, впровадження в усі сфери її вживання. У широкому розумінні українізація являє собою відновлення ролі української мови та культури на історичних українських територіях, втраченої внаслідок дискримінаційних по відношенню до них дій (наприклад русифікації, полонізації, румунізації тощо) — і забезпечення розвитку української мови та культури як рівноправних складових світової цивілізації.

Університе́т (лат. universitas — «сукупність») — автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя. В університеті об'єднується низка факультетів для підготовки фахівців високої кваліфікації з точних, природничих і гуманітарних наук.

Унія — союз, спілка, об'єднання, єдність. Походить від лат. unio або лат. union — «союз», «об'єднання». Прихильників унії як правило називають уніатами.

Упи́р (опи́р, вампір) — міфологічний образ у фольклорі европейських народів: мрець, який нібито виходить з могили, щоб смоктати кров живих людей. Українські міфологічні леґенди малюють образ Упира як старшого над відьмами. Образ його зустрічається і в українській літературі, зокрема в творах І. Котляревського, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки та ін.

Урбаніза́ція — процес зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

Ф

Фалер́истика (лат. falerae, phalerae — металеві прикраси, що служили військовими відзнаками, (грец. phalara — металеві бляхи, дрібнички) допоміжна історична дисципліна, яка займається вивченням історії орденів, медалей, значків і взагалі будь-яких нагрудних знаків. Так само називається і колекціонування цих предметів.

Фаса́д (від фр. façade, від face — лице, лицьовий бік) — зовнішній вигляд певного боку або частини споруди.

Філантро́п (от грец. φιλέω, «любити» і ἄνθρωπος, «чоловік») — той хто займається філантропією — любов до людей, доброзичливість до людини взагалі, благодійність, жертвування своїм часом, грошима, репутацією задля благочинності, -заступник нужденних, людинолюбець.

Фольклори́стика — наука, що вивчає фольклор: його сутність, тематику, специфіку, закономірності та особливості та спільність з іншими видами мистецтва.

Францисканці або мінорити (лат. minor — «малий», «менший брат») — члени римо-католицького ордену Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким, автором «Гімну до Сонця».

Фреска (Fresco), техніка настінного малярства на мокрому тиньку з піску і вапна фарбами, відпорними на лужний вплив вапна. Малюванню Фрески переважно передує малюнок (графія) на заправі головних контурів композиції. Фрески називають також твір виконаний у цій техніці.Слово „фреска“ походить з італійської мови „dipingere al fresco“, що українською означає „малювати на свіжому”.

Фронто́н (фр. fronton, від лат. frons) (frontis) — передня сторона — звичайно трикутне завершення фасаду будівлі, портика, колонади, з боків обмежене двома схилами даху і карнизом при основі. Поле цієї частини називається полем фронтону або тимпаном.

Функціоналі́зм — архітектурний напрям, різновид раціоналізму, що виник у 1920-х роках у Німеччині. Основні вимоги функціоналізму: обумовленість зовнішнього виду будівлі її конструкцією і внутрішнім плануванням, які, у свою чергу, визначаються її практичним призначенням (функцією). Архітектори-функціоналісти прагнули до типізації житлового будівництва, спорудження великих житлових комплексів на вільних територіях.

Футуризм — авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття головно в Італії й Росії.

Х

Хорс — сонячне божество давньоруського язичницького пантеону. Його кумир (ідол) стояв у Києві біля палацу князя Володимира — у «Повісти временних літ» під 980 у списку богів, яким Володимир велів встановити ідоли, Хорс другим відразу ж за Перуном і перед Дажбогом. Обидва ці божества — і Хорс, і Дажбог, носячи солярний характер. При цьому Хорс з Дажбогом у списку пантеону Володимира навіть не розділені союзом «і», що дає деяким дослідникам підставу ототожнювати ці божества. Просто Дажбог — це слов'янське ім'я, а Хорс — іранське за походженням.

Храм — будівля, присвячена Богу і призначена для Богослужінь, або ж культова споруда, призначена для здійснення богослужінь і релігійних обрядів.

Ц

Целібат (від лат. caelebs — нежонатий, холостяк) так зване «безшлюб'я» духовенства, відоме у східному і західному християнстві. У принципі це добровільний акт, високо цінений, що став суттєвою ознакою монашого життя. Згодом аскетичні ідеали взяли верх у Західній Католицькій Церкві, і переконання в несполучності подружжя й активного душпастирства поширилося на Захід і Схід. Проте, спроба Нікейського собору 325 р. заборонити одруженим священикам залишатись у подружньому стані після рукоположення була відкинута.

Цивілізація — людська спільнота, яка протягом певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Цимбали — струнний музичний інструмент. Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієвидної форми з натягнутими над ним струнами. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня — із явора. Існують наступні різновиди народних цимбал:

бурдонові бойківські цимбали: розмір деки 35-45 см прямокутної форми, грають стоячи, тримаючи одною лівою рукою;

гуцульські мелодичні цимбали: розмір деки 60-90 см, грають сидячи або стоячи за наявності спеціального ремня;

подільські цимбали: розмір деки 50-60 см, подібні до гуцульських за формою деки.

Ч

Честь — поняття моральної свідомості й категорія етики, що включає в себе моменти усвідомлення індивідом свого суспільного значення й визнання цього значення з боку суспільства.

Ш

Шовінізм (фр. chauvinisme, в англ. версії — джингоїзм) — пропагування національної переваги на чужих етнічних територіях (на територіях іншої ЕТНІЧНОЇ СПІЛЬНОТИ одним народом (нацією) — іншим народам (націям).

Шляхта (пол. Szlachta) — суспільний, привілейований, провідний соціальний стан, форма аристократії у Польщі, Литві та Русі у 14 — 18 століттях.

Щ

Щедрівки — величальні українські народні обрядові пісні. Виконуються під Новий рік і під Йордан у Щедрий Вечір.

Я

Язичництво (від давньоруського языкъ «народ», або поганство від лат. paganus — «селянин; язичник») — будь-яка політеїстична релігія чи пантеїстичні вірування, світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу).

«Міне́ї че́тьї», «Четьї Мінеї» (від грец. μηυιαϊος — місячний і давньоруськ. четьє — читання; «Щомісячні читання») — церковно-релігійні збірники, в яких «житія святих», перекази, повчання тощо розміщені по днях кожного місяця, відповідно до дати вшанування церквою того чи іншго святого. Виникли у Візантії в 9 столітті. У Київській Русі вперше з'явилися в 11 столітті.

Вільна Академія Пролетарської Літератури (ВАПЛІТЕ) — літературне об'єднання в Україні. Виникла у Харкові, існувала з січня 1926 до 28 січня 1928.Організація стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західно-європейської культури. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий.

«Гарт», союз українських пролетарських письменників, організований в 1923 Василем Елланом-Блакитним до якого увійшли відомі на той час письменники В. Еллан-Блакитний, І. Кулик, В. Сосюра, В. Поліщук, М. Йогансен, П. Тичина. О. Довженко, М. Хвильовий та інші.Метою організації, як зазначалося у статуті, було об'єднання українських пролетарських письменників та прагнення до створення єдиної інтернаціональної комуністичної культури. Мова творів «гартян» мала бути українською. «Гартяни» не вдавались до гучномовних декларацій свого статуту.

Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка (колишнє Товариство «Просвіта») — українська громадська організація культурно-освітянського спрямування.