Дванадцять апостолів:

Петро, він же Симон

Андрій, брат Петра

Іван

Яків (син Заведея), брат Івана

Пилип

Варфоломій

Хома, названий близнюк, був зовні схожий на Ісуса

Матвій

Яків Алфеїв, він же Яків Молодший

Тадей, він же Юда Фадеїв, брат Якова Алвеїва

Симон Зилот, він же Симон Кананіт

Юда Іскаріотський, який зрадив Ісуса Христоса і його замінив Маттій (не плутати з Левієм Матвієм (Євангелістом))

Павло, він же Савл, був покликаний після смерті Христа. Він не входив до складу Дванадцяти, але є одним з найшанованіших апостолів християнства.

Архети́п (грец. άρχή (arche) — початок і грец. τυπος (typos) — тип, образ; прототип, проформа) — прообраз, початковий образ, ідея, первісна форма для наступних утворень. Це поняття, що походить від традиції платонізму і грає головну роль у «аналітичній психології», розробленої Юнґом, що вплинула на сучасну культурологію. У філософії Платона під архетипом розумівся осяжний розумом зразок, «ейдос», у схоластів — природний образ, відбитий у розумі, в Августина Блаженного — споконвічний образ, що лежить в основі людського пізнання.

Архітекту́ра (грец. αρχιτεκτονικη — будівництво), — це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівель та споруд, які формують просторове середовище для життя і діяльності людей відповідно до законів краси. На сучасному етапі розвитку людства архітектура становить одну з найважливіших частину засобів виробництва (промислова архітектура — будівництво заводів, фабрик, електростанцій, тощо) та матеріальних засобів існування людського суспільства (громадянська архітектура — житлові будинки, громадські споруди та ін.). Її художні образи відіграють значну роль у духовному житті суспільства.

Функціональні, конструктивні та естетичні якості архітектури, а саме користь, міцність та краса, — тісно взаємопов'язані. Від конструкційного рішення багато в чому залежать і естетичність творів архітектури. Споруда не тільки повинна бути міцною, але і виглядати має міцною. Надлишок матеріалу навпаки викликає враження надмірної ваги. Візуальна ж недостатність матеріалу асоціюється з нестійкістю, ненадійністю та викликає здебільшого негативні емоції. Функціональне призначення будівлі визначається її типом, в залежності від якого обираються засоби створення певного художнього вигляду. Останній створюється за допомогою засобів архітектурної композиції. Серед її основних засобів архітектоніка, масштаб, пропорції та ритмічні відношення, пластика, фактура та кольори.

Археоло́гія (грец. αρχαιος — стародавній, λογος — слово) — наука, що висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів. До цих пам'яток, що називаються археологічними, належать: стоянки, поселення, поховання, різні типи знарядь праці, зброї, посуду, прикрас, предмети побуту, мистецтва тощо. З археологією пов'язані епіграфіка — наука про написи, нумізматика — наука про монети, сфрагістика — наука про печатки, геральдика — наука про герби.

Артефа́кт (лат. artefactum, «штучно зроблений») — явище, процес, предмет, властивість предмету або процесу, поява якого в спостережуваних умовах за природних причин неможлива або є маловірогідною. Поява артефакту є ознакою цілеспрямованого втручання в спостережуваний процес або наявність якихось неврахованих чинників.

Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу і поширені в певній місцевості.

Археологічна культура — фундаментальне поняття археологічної науки. З одного боку, воно дає змогу впорядкувати археологічні джерела, локалізувавши їх у просторі та часі, з іншого — прокладає місток між археологічними джерелами та їхніми творцями. Не викликає сумніву, що заархеологічними культурами стоять певні спільноти — окремі народи чи групи споріднених народів. Цей момент є надзвичайно важливим для стародавньої історії, котра має справу з дописемним періодом. «Німа» історія неначе починає говорити, набуває певної конкретності, а анонімні спільноти, що лишили певні археологічні культури, отримують, хай умовну, назву. Тому виділення археологічних культур складає підґрунтя для розв’язання найрізноманітніших проблем давньої історії: способу господарювання, соціального устрою, етнокультурної специфіки спільнот. Зіставлення матеріалів різних археологічних культур дає змогу відтворити певною мірою етногенез окремих народів, їхні господарські зв’язки, міграційні процеси тощо.

Аскети́зм (грец. ασκησις — вправа, грец. ασκεω — вправляюся) — релігійно-етичне вчення, за яким придушення людиною своїх фізичних потреб наближує її до божества, до «царства небесного». Аскетизм проповідує відлюдництво, безшлюбність, самотортури, «умертвіння плоті», зречення радощів життя і тому подібне. Протягом всієї історії аскетизм відігравав реакційну роль. Аскетизм спонукає віруючих до пасивності, бездіяльності, відвертає їх від боротьби за краще життя.

Б

Базилі́ка (лат. basilica від грец. βασιλικη — царський дім) — прямокутна у плані споруда, розділена усередині рядами колон або стовпів на на 3—5 частин — нефів (нав). Середній неф, більш високий, освітлюється через вікна над дахами бічних нефів і зазвичай закінчується пів-круглим виступом — абсидою. Перед входом до базиліки знаходиться поперечне в плані приміщення — нартекс (притвор). Розрізняють купольну та ротондальну базиліку.

Бароко (іт. barocco — вибагливий, химерний) — стиль у європейському мистецтві у 16-18 ст. Батьківщиною бароко була Італія , де у визначних мистецьких центрах ( Римі, Мантуї, найменше у Венеції і Флоренції) виробили перші зразки бароко в архітектурі, скульптурі, живописі. За висновками науковців - бароко кризовий стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Але це не відкидало бажання насолод дарунками життя, мистецтва і природи, широкого використання насилля, работоргівлі, винищення незвичних культур чи ідейних течій як в самій Європі, так і за її межами( Контрреформація, мільони винищених індіанців Америки, засилля інквізиції тощо). Якщо Відродження мало незначне поширення в країнах за межами Італії, то з доби бароко почалася справжня навала західноєвропейської цивілізації на відомий світ і включення в орбіту своїх хижацьких інтересів віддалених країн і континентів ( доба Великих географічних відкриттів, хижацька колонізація Америки, Південної Азії тощо).

Бакала́вр (латин. лат. baccalaureus, ірл. baccalarius) — початковий вчений ступінь у ряді країн, найнижчий ступінь триступеневої системи вищої освіти.

Білобо́г— бог добра в слов'янській міфології. Уособлював добрі («білі») сили. Виступав у постійній боротьбі з Чорнобогом.

Боні́стика — це допоміжна історична дисципліна, що вивчає різні паперові грошові знаки, які уже вийшли з ужитку.

БандураПоняття бандури пов'язують з кількома музичними інструментами:

Кобза — старовинний український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини лютневих. Музикант, граючи на кобзі-бандурі, притискує струн на грифі, подібно до лютні, щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни.

Бандура — класичний (діатонічний) та сучасний (діатонічний або хроматичний) український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискує струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни.

Бойчукісти — плеяда малярів-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука.

Першими прихильниками митця (в його паризький період) були С.Налепінська, С.Сегно, С.Бодуен де Куртене, М.Касперович, Є.Бачинський, Я.Леваковська, Г.Шрамм, О.Шагінян. 1910 року на Паризькій виставці в Салоні незалежних їхні твори були представлені як «школа Бойчука» під загальною назвою «Відродження візантійського мистецтва». Найбільш талановитими послідовниками львівського періоду Бойчука були Я.Музика і М.Федюк.

У 1917—1922 роках в майстерні монументального мистецтва Бойчука в Українській Академії мистецтв у Києві вчилися Василь Седляр, Іван Падалка, Т.Бойчук, О.Павленко, А.Іванова, О.Сахновська, М.Трубецька, І.Липківський, Н.Іванченко, Р.Лісовський, Н.Хазіна (Мандельштам) та інші. До другої генерації учнів належали О.Мизін, О.Бізюков, Мануїл Шехтман, М.Рокицький, Є.Холостенко, Н.Ріхерт, К.Єлева. До них слід додати харківських та одеських монументалістів, які перебували у сфері впливу Бойчука і співпрацювали з ним.

До другої половини 20-х років позиції бойчукістів були міцними, чому сприяв їхній успіх на міжнародних виставках. У 30-ті ж роки переважну більшість цих митців, як і самого Бойчука, було репресовано за «контрреволюційний традиціоналізм» і «національну форму», а чимало їхніх творів знищено.

Братства — національно-релігійні громадські організації українських і білоруських православних міщан у 16-18 ст.

Б. відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство.

Булава́ (прасл. — ґуля, грудка)

Стародавня холодна зброя, відома з найдавніших часів у багатьох народів. Була на озброєнні у Римі, країнах середньовічної Європи та Київській державі. 3 появою вогнепальної зброї поступово вийшла з ужитку.

Символ влади в українців, поляків, турків та інших народів.

Один з українських козацьких клейнодів:

а) символ влади гетьмана України;

б) символ влади полковника;

в) символ влади кошового отамана Запорозької Січі.

Булава складається з дерев'яної чи металевої ручки завдовжки 0,5—0,8 метрів, до якої кріпиться металева куля з позолоченого срібла або золота, 10—15 см у діаметрі. Булаву прикрашали коштовним камінням.

Буржуазія (від фр. Bourgeoisie — міщанство) — початкова назва городян на противагу вищим станам феодального суспільства (дворянству і духовенству) — частина суспільства, зайнята підприємницькою діяльністю.

Бутафория (итал. buttafuoria) — поддельные, специально изготовляемые предметы (скульптура, мебель, посуда, украшения, оружие и др.), употребляемые в театральных спектаклях взамен настоящих вещей. Предметы бутафории отличаются дешевизной, прочностью, подчёркнутой выразительностью внешней формы (при их изготовлении обычно отказываются от воспроизведения деталей, не видимых зрителю). Работник театра, изготовляющий предметы бутафории, называется бутафором.

В

ВасиліяниЧин святого Василія Великого (лат. Ordo Sancti Basilii Magni), також: Василіянський Чин святого Йосафата і Отці Василіяни — один з основних монаших орденів Української греко-католицької церкви.

Великдень — день, у який християни святкують Воскресіння Ісуса Христа, що сталося на третій день після його смерті, при чому день смерті вважається першим днем. Свято називають також Пасха або Паска. Вважається найважливішим християнським святом, котре виказує радість з приводу перемоги Божого Сина над Смертю та вічним Забуттям. У Воскресінні християни бачать підтвердження життя після смерті, що і є головним змістом святкування.

Весня́нки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки) — назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт.

Верв – сільська територіальна община в Київській Русі та у південних слов’ян (хорватів), відповідала польському "ополю", сербському "околині" чи новгородському "погостові". Термін походить від слов’янського слова "верв", що означало мотузку, якою вимірювали ту ділянку землі, на якій жили члени В. Об’єднувала населення одного або кількох селищ. Згадується в "Руській правді" та "Полоцькому статуті" (15-17 ст.).

Ви́рій (Вирай, Ирій, Ирай, Урай, Ір, Ірей, Ірій, Тепличина, Буян-острів) — назва раю в українській міфології, місце перебування душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії росте Першодерево світу (світове Дерево життя), ПРАДУБ з молодильними яблуками безсмертя на ньому. Уверхів'ї Дерева живуть птахи та душі померлих. У Вирій прилітають зимувати птахи та комахи і звідти повертаються навесні. З цим пов’язана віра в те, що перелітні пташки на зиму відлітають у Вирій, де тепліше, бо ближче до того вогню, який у ньому всередині. Перебуваючи у сакрально високих, потужних зонах Вирію, вони освячуються, а повертаючись весною назад, несуть нашому краю, що втратив за зиму певний рівень святості, цю високу святість.

Вітраж (фр. vitrage, від лат. vitrum — скло), орнаментальна, або сюжетна декоративна композиція зі скла та інших матеріалів, що пропускають світло.

Вíче — загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ

Водохреща Хрещення Господнє (Богоявлення) (грец. Θεοφάνια - богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. Народні назви свята - Йорда́на (або Ордана), Водохреща.

Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

Волхви - служителі язичницького культу. Були передусім носіями релігійних знань, а також мудрецями, знахарями, лікарями.

Вважалося, що волхви мали вплив на сили природи, вміли пророкувати майбутнє і лікувати людей та тварин. Найдавніша згадка про В. відноситься до 912, де міститься розповідь про провіщення близької смерті князю Олегу.

Волхви чинили опір запровадженню християнства на Русі. Брали участь у Київському повстанні 1068, на чолі якого намагалися стати і використати для боротьби проти поширення християнства.

Словом волхви середньовічні книжники назвали біблійських чаклунів, які прийшли до немовляти Ісуса (див.Три царі).

Волхви — слов'янське слово. У Євангелії вживається слово «ΜΑΓΟΣ», що звичайно означає чаклуни. За класичною версією, в античні часи так називали служителів релігійного культу зороастризму, який до Різдва Христового був поширений не тільки на Сході, але й у Римській імперії. За езотеричною традицією, вони прийшли з земель Іоанна Хрестителя. Їх увага до небесних світил наводить на думку, що вони були також астрологами.