7. Вплив візантійської державності і права на державно-правовий розвиток слов'янських народів.

 «Руська Правда», як визначне джерело вітчизняного права усієї феодальної доби, може бути використана для дослідження окреслених  процесів багатосторонніх вазаємовпливів двох цивілізацій: візантійської і східнослов’янської, староукраїнської. Важливо, що населення Київської Русі сприйняло і легітимувало норми «Руської Правди».

Разом з новою вірою прийшли візантійські збірки апостольських, соборних і єпископальних правил і послань, законодавчі акти церковного права і світської влади Візантії (Кормчі книги). Вони не тільки використовуються в церковних судах, а також впливають на норми, закріплені в «Руській Правді». Вплив візантійського права відбувався і раніше, докази чого маємо у літописних записах щодо торговельних стосунків Русі з Візантією та у мирних договорах Х ст. Та саме із хрещенням Русі  актуалізується потреба Русі у писаному зводі законів, посилюється візантійський вплив. З одного боку, це був загальнодержавний виклик часу, а з іншого, цього потребували суди церковної юрисдикції, адже звичаєве право Русі суперечило в певній частині нормам християнської моралі, що негативно впливало на судову практику. Та це не означає, що норми «Руської Правди», відчуваючи на собі вплив норм  суто візантійського права, стали калькою, що канонічне і світське право Візантії стало основним джерелом права Русі.  Більш того, «Руська Правда», створена на  глибинній автохтонній базі звичаєвого права, стала джерелом права світського. Це доводять  хоча б ті факти, що у «Правди» нема згадок про образу словом, образу жінок та дітей,  усього того, що підпадало під юрисдикцію церкви у Візантійській імперії, а судова система і засоби покарань не тільки в добу Русі, але й у пізнішу добу поглинення руських земель польсько-литовським завоюванням була «порівняно м’якою і уникнула процесу бруталізації»

Вочевидь, князівському суду для налагодження в Русі єдиної системи суду і управління також був необхідний звід законів оскільки до сер. ХІ ст. ще діяло звичаєве право і змагальний процес. Оскільки звичаєве право  за своєю природою є казуальним, регулюючи конкретні життєві ситуації, а судова  практика нагально потребувала інших норм, князь, створюючи нові норми , реалізовував свою законодавчу владу і тим самим знімав казуальні суперечки, що виникали у суддів. Отже,  одним з джерел «Руської Правди» була судова практика, яка була побудована на використанні звичаєвого права, відповідно одним з головних джерел «Руської Правди» був правовий звичай Руської Землі. Прокопій Кесарійський ще у VІ ст. зауважив, що у слов’ян і антів все життя і звичаї однакові [9,199]. Візантієць Прокопій, визнаючи позитивний вплив Риму (Східного Риму) на варварський світ, одночасно підкреслював ментальну ознаку наших попередників – тяжіння до консервації побуту, правил життя.

Ще одним вагомим аргументом на противагу тезам про домінування візантійського впливу на право Русі має бути визнання того факту, що для створення «Правди» величезне значення мала уся правова дійсність Київської держави і законодавча діяльність князів

Але не зважаючи на це, «Правда» є типовою пам’яткою феодального кодифікованого права, оскільки її норми закріплювали панівне становище феодалів, посилено захищали їх життя і власність, закріплювали становище залежного населення. Приватна власність охоронялась багатьма способами: визначався порядок відібрання речі з незаконного володіння, захищалися межі ділянок. Закріплення феодальної власності на землю вперше зустрічається у «Правді Ярославичів» Про панування приватної власності свідчить високий розвиток зобов’язального ,а особливо договірного права. Для нього було характерно те, що через невиконання особою договірних зобов’язань, право на цю особу (на її особисту свободу) могло надаватися кредитору.

         Феодальна залежність спричинялась багатьма способами, залежно від способів і наслідків різнились суб’єкти залежності: холопи (особисто невільні), смерди (особисто вільні), закупи (боржники феодалів), челядь та ін. Норми права у «Руській правді», як і норми пам’яток права інших країн феодальної Європи, закріплювали право-привілей, зокрема  нормами кримінального права. Життя, честь і власність дружинників і бояр захищалась набагато суворіше, ніж життя, честь і власніть простих людей.

Староукраїнська держава та її народ були тоді самодостатніми, хоча й увійшли у православний візантійський простір. Тоді українці не зрадили своїй суті, хоча й відчули імперський вплив Константинополя, його культури і психотипу.