Тема 6. Держава I право візантії ( у-ху ст.)

1. Утворення Візантійської держави.

2. Особливості розвитку феодальних відносин. Суспільний устрій країни у V - VII ст.

3. Державний лад Візантії у V - VII ст.

4. Реформи імператора Юстиніана.

5. Еволюція суспільного устрою і державного ладу у VIII - XV ст.

6. Джерела і характерні риси візантійського права.

7. Вплив візантійської державності і права на державно-правовий розвиток слов'янських народів.

3. Утворення Візантійської держави.

У 330 р. імператор Костянтин I переніс столицю Римської імперії на Схід, у місто Візантій, древню мегарську колонію на Босфорі. Нову столицю назвали на честь імператора «містом Костянтина» (Константинополем). Виділення східних провінцій в особливу державно-політичну систему було довершено офіційним розділом Римської імперії в 395 р. на Західну і Східну. До складу Східно-Римської імперії ввійшли: Балканський півострів, Мала Азія, Північна Месопотамія, частина Вірменії і грузинських земель, Сирія, Палестина, Єгипет, Кіренаїка (на захід від Єгипту, нинішній південний схід Лівії), Кіпр, Крит, Родос і інші острови Східного Середземномор'я, а також південне узбережжя Криму. На цих землях жили: греки, ілірійці і фракійці (які вже піддалися романізації і елінізації), вірмени, грузини, сирійці, євреї, копти й інші етнічні групи. Грекам, однак, належала ведуча роль у суспільному і культурному житті імперії.

Після падіння Західної Римської імперії в 476 р. Східна залишилася єдиним продовженням колись єдиної імперії, і самі її піддані, незалежно від їхнього етнічного походження, як і раніше називали її «Римською (грецькою «Ромейською») імперією», а себе «ромеями». І ця риса самосвідомості підданих залишалася до кінця однієї з яскравих рис їхнього менталітету. Найменування «Візантія» (від назви міста Візантій) зрідка уживали вже грецькі інтелектуали з XIV в., але затверджуватися в літературі воно стало в XVI–XVII вв. завдяки західноєвропейським ерудитам.

У долинах рік, на рівнинах (у Фракії, Фессалії, на Пелопоннесі, у Північній Африці) було широко поширене хліборобство, особливо в Єгипті, що був до середини VII в. головною житницею імперії. Здавна тут, як і в Палестині, Сирії й інших областях, була налагоджена високоефективна іригаційна система.

У приморських субтропічних районах були високо розвинуті культура олив, виноградарство і садівництво. На Балканах на північ від Південної Фракії і Південної Македонії, а також у високогір'ях і плоскогір'ях Малої Азії переважало скотарство: розводили велику і дрібну рогату худобу, свиней, коней, ослів.

Східно-Римська імперія багаторазово перевершувала Західну за чисельності міст. Константинополь і Фессалоніки, Коринф і Фіви, Смірна й Ефес, Никея і Нікомідія, Дамаск і Бейрут, Антіохія й Александрія були осередком ремесла і торгівлі, великими економічними, політичними і культурними центрами. Навіть дрібні і середні міста, особливо численні на узбережжя, торгували один з одним і з закордонними країнами. Купці імперії домінували на ринках усього Середземномор'я, вони освоїли торговельні шляхи на Кавказ, у Центральну Азію, Північне Причорномор'я, в Індію і Китай, досягаючи на Заході Британії, а на Сході – Тапробани (Цейлону).

Особливості соціально-економічного, суспільно-політичного і культурного розвитку Візантії дозволяють виділити в її історії кілька періодів: ранній (IV – перша половина VII в.), середній (друга половина VII–XII в.) і пізній (XIII – середина XV в.).

Періодизація історії Візантійської імперії

Період	Характеристика
395 р. – середина VІІ ст.	Виникнення Візантійської імперії на основі Східної Римської імперії і перетворення її на велику багатонаціональну державу, що не мала подібних до себе. Наймогутнішим імператором цього періоду був Юстиніан І. У наслідок його завоювань Середземне море знову перетворилось у “Римське озеро”.
Друга половина VІІ – перша половина ІХ ст.	Погіршення становище імперії через арабські завоювання і початок вторгнення слов’ян. Територія імперії скоротилася майже вдвічі, занепали міста. Відбулася “варваризація” імперії — “варвари-слов’яни” оселялися на землях Візантії та ставали підданими імператора. Значну роль у той тяжкий для імперії час відіграли імператори нової Ісаврійської династії. Засновник династії Лев ІІІ Ісаврзумів зупинити загарбання арабами земель імперії та фактично врятував її від загибелі.
Друга половина ІХ – середина ХІ ст.	Час правління імператорів Македонської династії. “Золотий час” Візантії. Це була доба відродження імперії. Знову зростали міста, розвивалися торговельні зв’язки із Заходом і Сходом, а Константинополь став найбагатшим містом Європи. Піком розвитку Візантії тієї доби вважають правління імператораВасилія ІІ. Майже безперервні війни, що вів імператор, перетворили Візантію в найсильнішу державу Європи, але водночас і виснажили її сили, що стало причиною її наступного занепаду. У 1071 р. турки-сельджуки завдали імперії нищівної поразки і захопили її територію в Малій Азії.
1081 – 1204 рр.	Час нового піднесення Візантії. Його можна назвати “епохою Комнінів”: імператори цієї династії на наступні сто років знову відродили славу і силу імперії. Найвидатнішою особистістю того часу став Олексій І Комнін. Саме він зумів, у часи, коли загибель Візантії здавалася неминучою, уникнути її. СтоліттяКомнінів закінчилося смутою, що 1204 р. призвела до захоплення Константинополя хрестоносцями і утворення на місці імперії цілої низки держав.
1261-1453 рр.	Визволення Константинополя 1261 р. імператором Михаїлом Палеологом з-під влади хрестоносців. Імперія нагадувала стару і втомлену життям людину. Ослаблена від внутрішніх чвар і турецьких нападів Візантія дедалі більше занепадала. Проте її культура досягла вершини розвит­ку, і тому цей час називали “палеологівським відродженням”. У 1453 р. Константинополь був захоплений турками-османами.