Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 7.2. КОНСТИТУЦІЙНІ АКТИ І ФОРМУВАННЯ ПАРЛА...docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
34.2 Кб
Скачать

Тема 7.2. Конституційні акти і формування парламентської монархії в англії (1640-1918).

2 заняття.

1. Характерні риси державно-правового розвитку Англії кінця ХУІІ -XIX ст.

2. Причини, зміст і оцінка парламентських реформ 1832 та 1867 року.

3. Суть і значення чартистського руху в Англії.

4. Утворення і суть партій лібералів, консерваторів та лейбористів.

5. Реформа парламенту Англії 1911 року.

6. Джерела та суть права Англії після буржуазної революції. Судова система.

Тред-юніони — назва профспілок у Великобританії

1. Характерні риси державно-правового розвитку Англії кінця хуіі -XIX ст.

 Розвиток конституційної монархії і парламенту в XVII – XIXст.

У грудні 1688 року Вільгельм III з дванадцятитисячним військом висадив-ся на берегах Британії. Його підтримали буржуазія, джентрі, жителі Лондона. На бік Вільгельма перейшли міністри, члени королівської родини, сам голо-внокомандувач королівською армією Джон Черчілль. Якову II довелося тіка-ти до Франції. Вільгельм III вступив без бою в Лондон і був проголошений ре-гентом.

В Англії ці події дістали назву «славної революції», хоча насправді це був двірцевий переворот, у якому народні маси ніякої участі не брали. У 1689 році парламент обрав Вільгельма III Оранського і Марію на англійський королівський престол.

«Славна революція» по суті завершила оформлення компромісу між фак-тично панівною буржуазією і офіційно правлячою земельною аристократією. Політична влада опинилася в руках дворян-землевласників, які повинні були підтримувати інтереси фінансової верхівки буржуазії.

Найважливішим результатом перевороту 1689 року стало утвердження в Англії буржуазної конституційної монархії. Причому слід мати на увазі, що своєрідною рисою Англії є відсутність конституції як єдиного документа. Ан-глійська конституція — це сукупність конституційних актів і угод (прецеден-тів), у яких отримали закріплення основні конституційні принципи і положен-ня, структура державного механізму тощо. У цьому відношенні виняткового значення набирають два конституційні акти англійського парламенту: Білль про права 1689 року і Акт про престолонаступництво 1701 року.

Таким чином, ці конституційні акти визначили правовий статус парламенту і короля, а також сформулювали основні принципи буржуазної конституційної мо-нархії в Англії:

1) парламентаризм — «парламент вище корони»,

2) парламент — єдиний законодавчий орган,

3) розділення влади,

4) незмінність суддів,

5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо).

Все це свідчить про те, що на зламі ХУІІ-ХУШ століть у Англії виникла бур-жуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.

Подальша еволюція конституційної монархії пов'язана з глибокими соціаль-но-економічними змінами. Англійське селянство, яке так і не отримало землю у власність, розшарувалося на заможних орендарів і безземельних пролетарів — наймитів. У містах внаслідок промислового перевороту остаточно оформилися буржуазія і пролетаріат.

Англійська буржуазія, зібравшись з силами, намагається встановити своє по-літичне панування .Цей процес су-проводжувався еволюцією британської конституційної монархії, основними напрямками якої були подальше обмеження королівської влади, утвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади у вигляді «відповідального уряду». Ці зміни не були оформлені новими конституційними актами, а складалися в ході політичної практики у формі прецедентів.

Парламент був єдиним законодавчим органом. Складався парламент з двох палат. Верхня — палата лордів мала чисто аристократичний характер, бо діяло тут спадкове перство. Засідали тут герцоги, барони та інші аристократи, призначені монархом. У нижній палаті, яка обиралась, — палаті общин, Король продовжував залишатися главою держави і був у пошані. Формально він мав досить великі права: призначав лордів і міністрів, очолював збройні сили, визна-чав дипломатичну діяльність і т.д. Але його влада поступово обмежувалась і він фак-тично перетворювався на номінального главу виконавчої влади. Перші прецеденти, що сприяли цьому, з'являються вже на початку XVIII століття. З 1707 року право ого-лошення війни та укладення миру переходять від короля до парламенту. Скасовуєть-ся право короля відхиляти закони, прийняті парламентом.

Поступово прерогативи короля концентруються в руках кабінету. Король Георг І (І7І4-І727 рр.) не знав англійської мови і тому перестав з'являтися на засідання ка-бінету. Парламент і уряд використовують це, створюючи ряд прецедентів: функції по керівництву кабінетом переходять до «першого міністра» короля, кабінет діє від імені «його величності», але практично самостійно. На кожному розпорядженні коро-ля повинен стояти підпис першого міністра.

Деякий час кабінет був секретною установою: його засідання розглядали як випад-кові зустрічі. Не було бланків кабінету, печатки тощо. До кабінету входили лорд-канцлер, лорд адміралтейства, статс-секретар, міністри найважливіших відомств. Кіль-кість членів кабінету поступово зростає: спочатку було сім, потім п'ятнадцять, шістна-дцять, двадцять членів. Виникає термін «уряд його величності». Однак згадка про кабінет в офіційних документах з'являється тільки в 1900 році.

Принципи роботи, структура кабінету формувалися в практиці його діяльності. Акти 1705-1707 років про посади відкрили міністрам можливість обиратися в пала-ту общин. Королі намагалися підібрати такий склад кабінету, який буде користува-тися довірою парламенту. Так з'явився прецедент: король доручає формування ка-бінету лідеру партії, торі або вігів, яка отримала перемогу на виборах. Якщо кабінет або навіть один з його членів втрачав довіру парламенту, він повинен був у повному складі піти у відставку..

Нарешті, слід мати на увазі, що рішення, які приймав кабінет, не мали в цей час ніякої юридичної сили. Вони отримували своє правове оформлення і втілювалися в життя міністрами корони після їх затвердження Таємною радою або шляхом видання парламентського акта. Всі члени кабінету за посадою входили до складу Таємної ра-ди.

Колишні радники короля перетворювалися на справжніх міністрів. Але зберіга-лися колишні найменування, титули (статс-секретар, охоронець малої печатки, обер-камергер і т.д.). Зберігалися і колишні оклади, привілеї. Однак з'являються і справжні міністерства: внутрішніх справ, військове, торгівлі, у справах Індії. У 1855 році на-казом Таємної ради були сформульовані правила комплектування чиновницького корпусу і утворена «комісія громадянської служби». Одночасно були введені ква-ліфікаційні екзамени, а в 1860 році — конкурс серед кандидатів на коронні посади.

Найважливішою фігурою в кабінеті був прем'єр-міністр, і саме він персоніфіку-вав урядову політику.

Прем'єр-міністр передусім був одноосібним керівником своєї партії. Він керував роботою палати общин, брав участь у дебатах з особливо важливих питань. Під безпосереднім наглядом прем'єр-міністра проходила вся робота кабінету. Він сам ви-значав, які питання повинні розглядатися колегіально, а які належать тільки до його компетенції. Вирішальна роль належала прем'єру при формуванні кабінету. Він за згодою монарха призначав і звільняв міністрів. Глава кабінету головував в Імперсько-му комітеті оборони, визначав зовнішню політику країни.

В Англії існували відмінності між міністрами кабінету та іншими главами адмініс-тративних відомств: прем'єр не тільки вирішував, кого ввести до складу уряду, він та-кож визначав, хто повинен бути міністром кабінетського рангу.

Прем'єр-міністр виділяв, крім того, кількох найближчих співробітників, з якими обмірковував свої плани. Вони складали так званий «внутрішній кабінет». Перша згадка про такий орган припадає на 1878 рік.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.