Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕМА 7.2. КОНСТИТУЦІЙНІ АКТИ І ФОРМУВАННЯ ПАРЛА...docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
34.2 Кб
Скачать

4. Утворення і суть партій лібералів, консерваторів та лейбористів.

Уже після реформи 1832 р. розпочався процес утворення політичних партій (в сучасному розумінні слова). Боротьба за голоси виборців вимагала не лише структурної перебудови давніх торі і вігів, але й пошуку нових форм організаційної роботи. Ще у 1831 р. консерватори заснували спеціальний Карлтон-клуб для координації діяльності партії у національному масштабі. У 1836 р. аналогічний орган з'явився у лібералів. Пізніше консерватори сформують Національний союз консервативних та конституційних асоціацій.

У 1877 р. буде створена Національна ліберальна асоціація.

Розширюється соціальна і національна база колишніх торі та вігів. Під впливом лібералів перебувала не лише верхівка промислової буржуазії, але й пролетаріат, дрібна буржуазія міста і села, більшість інтелігенції. Користувалися ліберали підтримкою і в Ірландії, якій обіцяли т. зв. гомруль (від Home Rule) - самоуправління. Консерватори розширили свою соціальну базу за рахунок армії, державних чиновників, кліру офіційної англіканської церкви тощо.

Самостійна масова робітнича партія почала оформлюватися на Плімутському конгресі тред-юніонів 1899 р. У 1900 р. на виконання рішень цього конгресу в Лондоні пройшла конференція за участю 129 делегатів від профспілок та дрібних соціалістичних угруповань і союзів. Конференція створила Комітет робітничого представництва для організації виборчої кампанії 1905 р. У рік виборів Комітет було реорганізовано в Лейбористську партію (Labour - доел, праця, труд).

На перших же виборах ця партія провела до парламенту 29 своїх кандидатів, що стало вагомим успіхом третьої політичної сили Англії. Однак дуже швидко керівництво Лейбористської партії відмовилося від проведення самостійної політичної лінії і опинилося у блоці з лібералами. Лейбористи та ліберали домовлялися про взаємне зняття кандидатур у виборчих округах на користь більш сильного кандидата, спільне голосування в парламенті при обговоренні найважливіших питань тощо.

У 1911 р. депутати нижньої палати почали отримувати заробітну плату за свою парламентську діяльність. Ця зміна мала особливо важливе значення для лейбористів, чиї лідери не могли користуватися сторонніми джерелами надходжень (рента, підприємництво, кошти профспілки тощо) без шкоди для свого політичного іміджу. Після Першої світової війни почнеться поступовий перехід традиційних виборців Ліберальної партії (кваліфіковані робітники, дрібні чиновники, селянство) до електорату лейбористів. Відповідно, двопартійна система Англії, основана на протистоянні лібералів і консерваторів, буде замінена на таку ж двопартійну систему, але уже грунтовану на суперництві консерваторів і лейбористів. Ліберальна партія втратить свої колишні позиції однієї з провідних течій в британській політиці.

 

5. Реформа парламенту Англії 1911 року.

За умов перегрупування політичних сил в Англії з 1905 по 1916 рр. влада знаходилася в руках ліберальної партії. Вже перші кроки нового кабінету показали, що він має намір провадити політику поміркованих соціальних реформ із метою створення “класового миру”, оскільки той час був ознаменований зростанням профспілок і страйкового руху. Багато з цих реформ зв’язані з ім'ям Д. Ллойда-Джорджа (1863-1945). Головною його метою були соціальні реформи.. У 1906 р. уряд провів через парламент закон про трудові конфлікти, Законом 1908 року парламент надав право на одержання пенсій старцям віком понад 70 років івстановив 8-годинний робочий день для вуглекопів, в 1909 р. були створені біржі праці, а законопроектом 1911 р. вводилося соціальне страхування через хворобу, інвалідність і безробіття. Кошти для страхування надходили з трьох джерел: державного бюджету, внесків підприємців і внесків самих робітників. Звичайно, ці нововведення не задовольняли консерваторів, що намагалися будь-як зупинити соціальні реформи, і це їм подекуди вдавалося, оскільки вони мали у парламенті своє лоббі – палату лордів, яка користалася переважними правами.

Тому, перемігши на парламентських виборах у 1910 році, ліберали почали боротьбу за реформу парламенту. Головна мета була обмежити права палати лордів, що, будучи опорою консерваторів, могла "провалити" будь-який законопроект, запропонований лібералами на чолі з Ллойд-Джорджем.

У 1911 році нарешті був прийнятий новий закон (парламентський акт), що утвердив положення, за яким верхня палата мала можливість лише двічі накласти “вето” на рішення палати общин. Якщо нижня палата приймала законопроект утретє – він автоматично ставав законом. Таким чином, за цим актом вирішальне слово при прийнятті законів залишалось за палатою общин, що сприяло демократизації суспільства.

Реформи Ллойд-Джорджа розширили соціальну базу ліберальної партії Англії, знизили соціальну напругу у суспільстві, заклали основу сучасної системи “класового мира” у країні.

Щоб оцінити значення парламентського акта 1911 р., варто врахувати, що верхня палата парламенту - палата лордів – є одним з найбільш яскравих пережитків середньовіччя і фактично виконує роль гальма у відношенні законопроектів, прийнятих палатою громад.

Тому в Акті про парламент 1911 р. говорилося про намір “замінити палату лордів... іншою палатою, заснованою на початках народного представництва і не спадкоємною більше”.

Нині парламентський акт 1911 р. входить у конституційну систему Великобританії як один з її важливих законодавчих актів конституційної важливості нового часу, який визначає п'ятилітній термін повноважень палати громад замість колишніх семи років.