Коли нематеріальні ресурси визнають активами?Тема 4. Інноваційно-інвестиційна діяльність підприємства План

1. Основні поняття інвестиційної діяльності, її об'єкти та суб 'єкти.

2. Напрями інноваційної діяльності.

3. Інноваційний процес та його види.

4. Джерела фінансування інноваційної діяльності.

Форма роботи: вивчення теоретичного матеріалу.

Література: 1; 7, 9, 14, 15, 16, 20, 21.

Методичні рекомендації

Питання 1. Основні поняття інвестиційної діяльнос­ті, її об'єкти та суб'єкти

При вивчені питання необхідно зауважити, що, відповід­но до Закону України "Про інвестиційну діяльність", інвести­ційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юри­дичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

• інвестування, здійснюваного громадянами, недержав­ними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаці­ями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державного інвестування;

• інвестування, здійснюваного органами місцевого само­врядування;

• іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

• спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними нрнинми ін іііііїими видами майнових та інтелектуальних цін­ні» Н'П

Інвестиційний проект - це сукупність цілеспрямованих оргаїїпаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансо­вих та інженерно-технічних заходів, які здійснюються суб'єктами інвестиційної діяльності та оформлені у вигляді пла- ново-розрахункових документів, необхідних та достатніх для обґрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь- яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які прий­мають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредито­рів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути грома­дяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечу­ють реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підста­ві доручення інвестора.

Питання 2. Напрями інноваційної діяльності

При вивченні цього питання потрібно врахувати, що, від­повідно до Закону України "Про пріоритетні напрями іннова­ційної діяльності в Україні", пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (далі - пріоритетні напрями) - науково і економічно обґрунтовані та визначені відповідно до цього Закону напрями провадження інноваційної діяльності, що спря­мовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення

50

високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції, надання високоякісних послуг та збільшення експорт­ного потенціалу держави з ефективним використанням вітчиз­няних та світових науково-технічних досягнень.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності поділяють­ся на стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями.

Стратегічні пріоритетні напрями затверджуються Вер­ховною Радою України на період до 10 років. Середньострокові пріоритетні напрями визначаються на період до 5 років і спря­мовані на виконання стратегічних пріоритетних напрямів.

Стратегічними пріоритетними напрямами на 2011 - 2021 роки є:

1. освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих техноло­гій, освоєння альтернативних джерел енергії;

2. освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки;

3. освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з'єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій;

4. технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу;

5. впровадження нових технологій та обладнання для якіс­ного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики;

6. широке застосування технологій більш чистого вироб­ництва та охорони навколишнього природного середовища;

7. розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних те­хнологій, робототехніки.

Питання 3. Інноваційний процес та його види

Під інноваційним процесом розуміють сукупність непе­рервно здійснюваних у просторі й часі якісно нових прогресив­них змін, які носять назву процесів впровадження інновацій.

Иіиціімміпп. фіі інні'іін (|»орми інноваційних процесів пі- ЦЩЩІ'Мг1 нн М|'«и і і мну і рішиі, прості міжорганізаційні та роз- ИІИрИІ міміі|м пні кініііім.

((/ии інші «ііїіііріїапіи процес передбачає створення та ви- МН|іНіМінши іішоїіііціїї всередині одного й того ж підприємства. Іміїїіміініи м ці,ому випадку не набуває безпосередньо товарної

форми,

ІІри простому міжорганізаційному інноваційному проце­сі нововведення виступає як предмет купівлі-продажу. Тут від­бувається розподіл функції виробництва та функції споживання нововведення.

Розширений міжорганізаційний інноваційний процес проявляється в порушенні монополії першого винахідника нововведення та в утворенні нових його виробництв, що сприяє конкуренції та вдосконаленню якості винайденого товару, тех­нології чи послуги.

Простий інноваційний процес переходить в товарний через дві фази: перша - створення нововведення, друга - його розповсюдження.

Перша фаза - це послідовні етапи наукових досліджень, дослідно-конструкторських робіт, організації дослідного вироб­ництва і збуту інноваційного продукту. До цієї фази відносять також розповсюдження інформації про новий продукт через інформаційно-комунікаційні канали.

На другому етапі відбувається розповсюдження інновації в нових умовах та в нових місцях використання. В результаті другого етапу зростає кількість як виробників інноваційного продукту, так і його споживачів. Для швидкого розповсюдження інновації необхідна розвинена інфраструктура.

Питання 4. Джерела фінансування інноваційної діяль­ності

Джерела фінансування інновацій:

• засоби позабюджетних фондів;

• кошти державного бюджету;

• кошти іноземних інвесторів.

52Усі залучені для здійснення інновацій кошти мшоть вар­тість. Це пояснює той факт, що за використання всіх фінансових ресурсів незалежно від джерела їх отримання необхідно платити.

Успішність економічної діяльності в інноваційній сфері останнім часом дедалі тісніше ставиться у залежність від ступе­ня залучення кредитних ресурсів банківських установ до систе­ми фінансового забезпечення відтворювальних процесів. Відтак, банки стають одними з учасників інноваційного процесу, забез­печуючи не тільки його фінансування, а й зв'язок між усіма учасниками - державою, інвестиційно-інноваційними фондами, науково-технічними установами та споживачами. Проте існуючі механізми кредитування і надто високі ставки за кредити в Україні не сприяють надходженню фінансових ресурсів у сфе­ру інновацій.

Одним із перспективних джерел фінансування інновацій­ної діяльності на підприємствах можуть бути також кошти іноземних інвесторів. їх використання має низку переваг порів­няно з позичковим капіталом та іншими видами фінансово- кредитного забезпечення. Так, на відміну від позик і кредитів, не збільшуючи зовнішнього боргу держави, вони сприяють одержанню коштів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іноземного інвестора. Вивезення прибут­ків, зароблених інвесторами завдяки їхнім внескам та участі у виробництві, є набагато меншою небезпекою, ніж повернення кредитів із відсотками.

Важливим інструментом стимулювання розвитку вироб­ництва вважається надання державних гарантій за іноземними кредитними лініями, що значно полегшує вихід підприємств на ринок капіталів.

Гарантії уряду забезпечують легший доступ до одержан­ня кредитних коштів, тому вони є однією з форм субсидіювання підприємств. Обсяг цієї субсидії можна оцінити, виходячи зі зниження витрат підприємства на сплату відсотків за банків­ський кредит. У разі неповернення підприємством кредиту обсяг субсидії дорівнює сумі бюджетних витрат на його погашення та обслуговування. Такі випадки в умовах ринкової економіки

53

практично виключені завдяки використанню процедури банк­рутства.