Порівняння термінології, що визначає елементи аудиторського ризику, в різних наукових джерелах

№ за/п	Автор	Елементи аудиторського ризику
		Власний ризик (ВР)	Ризик контролю (РК)	Ризик невиявлення (РН)
1	2	3	4	5
1.	Р. Адамс	Внутрішній ризик	Ризик контролю	Ризик невиявлення
2.	Е. А. Аренс, Дж. К. Лоббек	Внутрішньогоспо­дарський ризик	Ризик контролю	Ризик невиявлення
3.	Дж. К. Робертсон	Ризик неефектив­ності системи облі­ку	Ризик неефектив­ності внутрішнього контролю	Ризик невиявлення
4.	Р. Додж	Внутрішньовласти-вий ризик	Ризик контролю	Ризик невиявлення
5.	В.Д. Анд реє в	Спадковий (влас­тивий) ризик	Ризик контролю	Детекційний ризик
6.	С.Ф. Голов, С.Я. Зубілевич	Властивий ризик	Ризик контролю	Ризик невиявлення

Більшість зарубіжних економістів погоджуються з моделлю ау­диторського ризику, описуючи її у такому вигляді:

АР = ВР * РК * РН, (7.1)

де АР — прийнятний аудиторський ризик; ВР — властивий ризик; РК — ризик контролю; РН — ризик невиявлення.

Прийнятний аудиторський ризик (АР) виражає міру готовності аудитора надати позитивний висновок без застережень за умови, що ймовірність існування суттєвих помилок у фінансовій звітності клі­єнта після проведення аудиту не перевищує величини АР у яка може коливатися в межах від 0 до 1 (або від 0% до 100%). Практично аудитор завжди прагне мінімізувати значення АР, оскільки високе значення цього показника загрожує фінансовими втратами у випад­ку конфлікту з клієнтом, а також падінням іміджу аудитора (ауди­торської фірми).

З прийнятним аудиторським ризиком тісно пов'язане поняття суттєвості (матеріальності) можливої помилки. Тут аудитори зазви­чай не використовують точних оцінок, найчастіше вважаючи, що відхилення до 5% незначне, а понад 10% — матеріальне.

Властивий ризик (ВР) — це ризик того, що реєстри бухгалтер­ського обліку і відповідно фінансова звітність клієнта містять недо­стовірну інформацію.

Ризик контролю (РК) — це ризик того, що система внутріш­нього контролю клієнта не може вчасно запобігти помилок або знайти їх у обліку і звітності.

Властивий ризик і ризик контролю залежать насамперед від адміністрації та персоналу клієнта. Тому аудитор не може прямо впливати на рівень цих показників і регулювати його через викори­стання тих чи інших аудиторських процедур та організаційних за­ходів під час перевірки.

Теорія аудиту має чотири основні концепції, на яких ґрунтуються вивчення системи внутрішнього контролю і оцінка ризику:

1. Адміністрація, а не аудитор, повинна встановлювати систему контролю і забезпечувати її діяльність на підприємстві.

2. Підприємство має розробити таку систему внутрішнього конт­ролю, яка б забезпечувала достатню впевненість у тому, що фінан­сову звітність подано об'єктивно.

3. Систему внутрішнього контролю не можна розглядати як пов­ністю ефективну, якщо під час її створення не було враховано умов розробки і особливостей майбутнього практичного застосування.

4. Мета і завдання внутрішнього контролю не залежать від ме­тодів обробки інформації (автоматизованих чи ручних).

Перелічені концепції дають змогу дійти певних висновків про основні правила, яких доцільно дотримуватися у вивченні системи внутрішнього контролю. По-перше, аудитор не несе відповідально­сті за неточності, що виникають в обліку клієнта через помилки персоналу і недосконалість внутрішнього контролю. По-друге, ау­дитор повинен використовувати необхідні процедури, спрямовані на глибоке вивчення системи внутрішнього контролю незалежно від форми обліку і способів обробки інформації.

Знання цих правил дає змогу аудиторові правильно планувати і спрямовувати роботу та чітко розподіляти сфери відповідальності аудиторської фірми й адміністрації підприємства-клієнта.

Безпосередньо від аудитора залежить лише ризик невиявлення (РН), який є ризиком того, що помилки в обліку і звітності клієнта не буде виявлено аудитором під час перевірки. Зменшення цього ризику можливе у випадку отримання більшої кількості аудиторсь­ких доказів і ретельнішого дослідження обраних для перевірки джерел інформації.

Деякі аудиторські фірми та окремі зарубіжні автори ризик не­виявлення поділяють на два компоненти: ризик аналітичного огля­ду та ризик тестів оборотів. Такий поділ зумовлено використанням у зарубіжній аудиторській практиці двох основних категорій тес­тів — аналітичного огляду і тестів оборотів. Але для вітчизняної практики такий підхід навряд чи доцільний у зв'язку з тим, що небагато вітчизняних аудиторів широко застосовують аналітичний огляд чи окремо виділяють його з інших дослідних процедур.

Отже, завданнями аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильна оцінка величини властивого ризику і ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення. Якщо розрахований рівень аудиторського ризику занадто висо­кий порівняно з допустимим, аудитор може відмовитися від подан­ня аудиторського висновку або розробити комплекс заходів, спря­мованих на зниження цього рівня. Такими заходами можуть бути відновлення обліку, детальне дослідження господарських операцій, залучення експертів.