Розділ 4. Морально-етичні вимоги до позаслужбової поведінки прокурора

1. Загальна характеристика вимог

до позаслужбової поведінки прокурора Додержання етичних норм поза службою поширюється на прокурорських працівників такою ж мірою, як і на інших добро­порядних громадян та представників державних органів. Суть цих вимог для прокурорських працівників полягає в тому, що вони не можуть дозволити собі вчиняти діяння, які прямо чи опо­середковано можуть поставити під сумнів їх незалежність і не­упередженість, негативно вплинути на авторитет прокуратури. У цьому не має бути дрібниць. Наприклад, навряд чи можна схва­лювати тісні особисті контакти прокурора з представниками біз­несу, з особами, які мають судимість, із колишніми працівниками прокуратури та інших правоохоронних органів, звільненими за ганебні вчинки¹.

Вчинення прокурорсько-слідчим працівником аморального проступку у позаробочий час слід вважати таким, що порушує етичні правила поведінки, оскільки для пересічного громадянина прокурор чи слідчий навіть у вільний від роботи час є взірцем та еталоном зразкової поведінки.

Місце прокурорсько-слідчого працівника в суспільстві, його соціальна поведінка мають велике значення для авторите­ту, професійної репутації в його професії. Прокурор як громадя­нин своєї країни має поважати право та порядок і в приватному житті повинен бути зразком для інших. Прокурорсько-слідчий працівник може бути членом якогось об’єднання, займатися му­зикою, спортом, мати хобі, виконувати роботу в благодійній ор­ганізації тощо.

При цьому він повинен стежити за тим, щоб у процесі здій­снення соціальних контактів не потрапити у будь-яку залежність,

яка може потім обмежувати його в процесі виконання професій­них обов’язків².

На думку низки авторів, якості, що проявляються в професій­ній діяльності, повинні бути не формальними, а бути невід’ємною властивістю особи, служити критерієм для оцінки відповідності людини його професії: «якщо неслужбова діяльність, особисте життя юриста не входять у зміст юридичної етики, то ті моральні риси, якими повинен наділятися кожний юрист як особа, не мо­жуть не входити в зміст професійної етики юриста»³.

Вагомим є факт набуття кожним прокурорсько-слідчим пра­цівником особистого позитивного іміджу, що є зовнішнім від­дзеркаленням людського характеру, наочно-виразним показником його особистісних характеристик. У цьому зв’язку такі атрибути як поведінка прокурорсько-слідчого працівника, одяг, зачіска ма­ють велике значення в його утвердженні.

Імідж прокурорсько-слідчого працівника - це збірне поняття. Це вигляд, стиль життя, проявів людини, завдяки яким публіч­но виявляються найбільш сильні особово-ділові характеристики. Серед них пріоритетними слід визнати вихованість, ерудицію, професіоналізм. Це три чинники, на яких надійно тримається імідж кожного прокурорсько-слідчого працівника.

На прокурорсько-слідчого працівника поширюються вимоги Законів України «Про державну службу»⁴ та «Про засади запобі­гання і протидії корупції»⁵, згідно з якими він не має права: спри­яти, використовуючи своє службове становище, фізичним і юри­дичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності, а також в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг; займати­ся підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посеред-

ників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому він працює, а також виконувати ро­боту на умовах сумісництва (крім викладацької, наукової і твор­чої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту); входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих орга­нів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об’єднань, що провадять підпри­ємницьку діяльність; відмовляти фізичним і юридичним особам у інформації, надання якої передбачено правовими актами, на­вмисне затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інфор­мацію; відмовляти у видачі або затримувати підготовку та видачу фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів; вимагати чи приймати від фізичних і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші переваги, які є чи можуть мати вигляд винагороди за рішення чи дії, які належать до його службових обов’язків; сприяти, викорис­товуючи своє службове становище, фізичним і юридичним осо­бам у проведенні ними зовнішньоекономічної, кредитно-банків­ської та іншої діяльності з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг; неправомірно втручатися, використовуючи своє служ­бове становище, у діяльність інших органів чи посадових осіб з метою перешкоджання виконанню ними своїх повноважень; бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому він працює, або органів державної влади, підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює; надавати незаконні пере­ваги фізичним або юридичним особам під час підготовки і при­йняття нормативно-правових актів чи рішень.

Прокурорсько-слідчий працівник повинен суворо дотриму­ватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним зако­нодавством та уникати дій, які можуть бути сприйняті як підстава підозрювати його в корупції. Прокурорсько-слідчий працівник своєю поведінкою має продемонструвати, що не терпить будь- яких проявів корупції, не приймає пропозицій про незаконні по­слуги, чітко розмежовує службу і приватне життя, за найменших ознак корумпованої поведінки інформує свого безпосереднього керівника - прокурора.

Крім цього, прокурорсько-слідчий працівник повинен на ви­могу заявляти про наявність чи відсутність у нього конфлікту ін­тересів. Конфлікт інтересів випливає із ситуації, коли прокурор­сько-слідчий працівник має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політич­ні інтереси, що впливає або може впливати на неупереджене та об’єктивне виконання службових обов’язків. Будь-який з таких конфліктів має бути вирішений до прийняття прокурорсько-слід­чого працівника на посаду.

Слід зазначити, що у позаслужбовій діяльності прокурор­сько-слідчому працівнику забороняється розголошувати довірену йому державну таємницю, іншу інформацію з обмеженим досту­пом, установлену Законом України «Про інформацію»¹.

У тому числі й після залишення ним державної служби, а та­кож використовувати таку інформацію для власного інтересу або інтересу інших осіб шляхом порад чи рекомендацій.

Слід звернути увагу на новий Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції», яким врегульовуються осо­бливості правового статусу осіб, які звільнилися з державної служби. Зокрема, відповідно до ст. 10 зазначеного закону осо­бам, уповноваженим на виконання функцій держави або місце­вого самоврядування, зазначеним у п.1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» (підпунктом «е» до таких осіб віднесено й посадових та службових осіб органів прокуратури), які звільнилися з посади або іншим чином припи­нили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:

11 укладати трудові договори (контракти) або вчиняти право- чини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, уста­новами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого само­врядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;

2. розголошувати або використовувати в інший спосіб у влас­них інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з вико­нанням службових повноважень, крім випадків, установлених законом;

3. представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали².

Зокрема, відповідно до ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до службової може належати така інфор­мація:

1. що міститься в документах суб’єктів владних повнова­жень, які становлять внутрішньовідомчу службову кореспон­денцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням конт­рольних, наглядових функцій органами державної влади, проце­сом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/ або прийняттю рішень;

2. зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвіду- вальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять службову інформацію, присвоюєть­ся гриф «для службового користування».

Доступ до таких документів надається відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцево­го самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі¹.

Водночас, прокурорсько-слідчий працівник не повинен при­ховувати від громадян факти та обставини, що становлять загро­зу для життя, здоров’я і безпеки людей, крім випадків заборони розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких визначений законом, а також завдавати шкоди державній інформаційній політиці, суб’єктам інформацій­них відносин шляхом ухилення чи утримання від ужиття заходів щодо охорони державної таємниці та іншої інформації з обмеже­ним доступом.

Необхідно зауважити, ще у 2005 році Українська асоціація прокурорів спільно з Генеральною прокуратурою України спря­мувала свої зусилля на створення єдиного документа, яким мали б бути запроваджені морально-етичні стандарти професійної по­ведінки українських прокурорів. Такий документ отримав назву: «Кодекс професійної етики та поведінки прокурора»².

У статті 46 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листо­пада 1991 року «Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих» визначається, що сумісництво служби в ор­ганах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допуска­ється, за винятком наукової і педагогічної діяльності. Аналогічні вимоги містяться і у ст. 17 проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора - «прокурор не може належати до політич­них партій, об’єднань та рухів, брати участь у будь-якій політич­ній діяльності, суміщати виконання своїх службових обов’язків з іншою діяльністю, окрім наукової та викладацької».

Таким чином, існують обмеження на участь у політичній ді­яльності, тобто заборона на: лідерство чи заняття посади в по­літичній організації; виступи в підтримку політичних організацій чи їх кандидатів, а так само публічні виступи проти кандидатів на державну посаду; участь у збиранні коштів (різноманітних внесків); відвідування політичних зборів і здійснення інших по­дібних дій. Прокурор з партійним квитком (неважливо якої пар­тії") завжди небезпечний, його політична заангажованість пере­шкоджає неупередженості, змушує керуватися не Конституцією України і правовим законом, а політичними ідеалами тієї чи іншої партії або руху, навіть незалежно від формального зв’язку з ними. Отже, статус прокурора містить певні обмеження загальних гро­мадянських прав для його носія.

Цікаво звернути увагу на положення Кодексу етики проку­рорського працівника Російської Федерації. Так, у п. 4 наведеного нормативного акту визначено основні правила поведінки проку­рорського працівника у позаслужбовій діяльності і зазначено, що у позаслужбовій діяльності прокурорський працівник:

• додержується правил проживання, поважає національні та релігійні звичаї, культурні традиції, повинен бути тактовним, ви­триманим та емоційно стійким;

• у випадку явного порушення закону, очевидцем якого він є, вживає всіх передбачених законом заходів для припинення про­типравних дій та притягнення винних осіб до відповідальності;

• не допускає використання їх службових повноважень для здійснення впливу на діяльність будь-яких органів, організацій, посадових осіб, державних службовців та громадян при вирішен­ні питань, у тому числі неслужбового характеру, у яких він прямо або опосередковано зацікавлений;

• користується свободою слова, віросповідання, правом на участь у асоціаціях та об’єднаннях, за винятком випадків, вста­новлених законом;

• бере участь у суспільній діяльності, якщо вона не завдає шкоди авторитету прокуратури Російської Федерації та не за­важає здійсненню прокурорським працівником професійних обов’язків³.

Разом з тим згідно з п. 6 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R 19 щодо ролі прокуратури у системі кримінально­го судочинства держави повинні вживати заходів, щоб працівни­ки прокуратури могли здійснювати своє право на свободу слова, віросповідання, об’єднання. Вони мають, зокрема, право брати участь у будь-якій політичній суперечці, що стосується питання права, адміністрації судових установ, також як і здійснення та за­хист прав людини; вступати або засновувати будь-яку локальну, національну або міжнародну організацію та брати участь (у при­ватному порядку) у її зборах та не зазнавати перепон у кар’єрному зростанні через належність до організації. Обмеження можуть бути застосовані до зазначених вище прав лише законом, яким вони визначені, і коли вони абсолютно необхідні, щоб гарантува­ти статусну роль прокуратури.

Реалізуючи свої громадянські права, прокурори володіють власністю і відповідно можуть управляти нею, однак заняття під­приємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю забороне­но. Адже існує небезпека зловживань службовим становищем чи можливість здійснення угод з особами, які можуть у подальшому звертатися до прокуратури, де працює цей посадовець.

З огляду на це, неприпустимим є також заняття юридичною практикою (наприклад, проведення консультацій для господа­рюючих суб’єктів з питань тієї чи іншої галузі права і законо­давства). Незважаючи на таке обмеження, прокурори можуть діяти у своїх інтересах як приватні особи (використовувати свій юридичний досвід і знання в особистих цілях при розв’язанні того чи іншого конфлікту або ситуації), а також давати юри­дичні консультації членам своєї сім’ї, складати і перевіряти для них документи. При цьому заборонено використовувати і роз­кривати інформацію, яка була одержана в процесі виконання службових обов’язків. На таке безпосередньо звертається увага в морально-етичних кодексах прокурорів. Так у розділі IV «Не­упередженість і незалежність» Морального Кодексу Угорської асоціації прокурорів пунктами 5, 6 визначено, що прокурори «відмовляються брати участь в діяльності комерційних орга­нізацій...», бо це може призвести до неправомірного впливу, а так само «...обмежують приватну адвокатську діяльність, крім випадків, коли це стосується захисту своїх інтересів або інте­ресів власної сім’ї, якщо професійна честь залишається поза небезпекою»¹.

Важливо також зауважити, що, відповідно до ст. 18 Кодексу професійної етики та поведінки прокурора він має право створю­вати або приєднуватися до професійних асоціацій та вступати до професійних спілок, які представляють і захищають інтереси та права.

Крім того, прокурор має право вільно визначати своє став­лення до релігії, брати участь у діяльності релігійних об’єднань, не допускати їх втручання у свої службові справи (ст. 19 вказано­го Кодексу). Наведене право прокурора безпосередньо обумовле­не ч. 1 ст. 35 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Отже, прокурорсько-слідчий працівник повинен систематич­но удосконалювати свою поведінку у позаслужбовий час таким чином, щоб не зганьбити ім’я прокурорсько-слідчого працівника, та не повинен викликати жодного сумніву щодо безпристрасності та чесності здійснюваної ним офіційної діяльності. Прокурори та слідчі повинні поважати закон як під час службової діяльності, так і поза нею, та поводитись таким чином, щоб зростала всена­родна довіра та повага до їхньої професії.

Справедливо, що цілком відокремити прокурорів від їхніх справ, непов’язаних із професійними функціями, неможливо і не­розумно: вони не повинні бути ізольовані від суспільства, в яко­му живуть. Прокурори можуть брати участь у суспільному житті, якщо це не завдає шкоди авторитету прокуратури і належному виконанню ними своїх основних обов’язків. При цьому важли­во одне - уникати будь-якої діяльності і поведінки, а також осо­бистих зв’язків, що можуть зашкодити репутації, зачепити честь і гідність працівника прокуратури. На це безпосередньо зверта­ється увага як у ст.16 «Недопущення поведінки, що може зашко­дити репутації» проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора України, так і у кодексах поведінки прокурорів інших країн. Наприклад, у ст. 16 зазначеного Кодексу закріплено, що прокурор не повинен використовувати своє посадове становища в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Зобов’язаний утримуватися від поведінки, дій і висловлювань, які можуть за­шкодити його репутації, а також скомпрометувати незалежність, послідовність та авторитетність органів прокуратури.

Наприклад, у Етичному кодексі прокурорів Латвії зазнача­ються основні вимоги до позаслужбової поведінки, відповідно до яких:

1. Прокурор повинен удосконалювати свою поведінку в по- заробочий час таким чином, щоб не зганьбити ім’я прокурора, не повинен викликати будь-який сумнів щодо чесності виконання прокурором своїх службових обов’язків.

2. Прокурор не повинен приймати будь-яких подарунків, послуг від осіб, які знаходяться у сфері впливу прокурора під час слухання справи і можуть будь-яким способом вплинути на ви­конання прокурором службових обов’язків і винесення вироків².

Звернемося також до Європейських інструкцій з питань ети­ки та поведінки прокурорів (2005):

• прокурори не повинні в приватному житті компрометува­ти своєю поведінкою діючу чи досягнуту чесність, законність та неупередженість органів прокуратури;

• вони завжди повинні поважати закон, поводитися таким чином, щоб зростала всенародна довіра до їхньої професії;

• прокурори не повинні використовувати для сприяння сво­їм особистим інтересам чи інтересам інших осіб будь-які дані, до яких вони мали доступ під час виконання своїх обов’язків;

• прокурори не повинні приймати подарунки, нагороди, отримувати якусь користь, стимул чи гостинність від третіх сто­рін чи виконувати завдання, які можуть скомпрометувати їхню чесність, справедливість та неупередженість³.

Безумовно, таке формулювання носить надто загальний ха­рактер, проте у всякому разі особа, яка придатна за своїми осо­бистими якостями бути прокурором, здатна усвідомити сутність цих положень як обов’язкову умову своєї правомірної поведінки, що відповідає професійним стандартам.

Прокурорам слід проявляти розбірливість у способах викорис­тання вільного часу і налагодження особистих зв’язків, вести здо­ровий спосіб життя, вміти уникати і вирішувати конфліктні ситуа­ції, що трапляються у повсякденному житті (як у трудовому колек­тиві, так і вдома). Прокурор за будь-якої ситуації повинен зберігати особисту гідність, піклуватися про свою честь, уникати всього, що могло б завдати шкоди його репутації і поставити під сумнів мож­ливість здійснення правосуддя неупереджено і об’єктивно. Він за­вжди зобов’язаний поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість і справедливість суду⁴.

В особистому житті прокурор повинен бути скромним та по­рядним та піклуватися про виховання членів сім’ї, додержанні ними моральних норм⁵.

Крім того, згідно зі ст. 28 Кодексу професійної етики та по­ведінки прокурора, у відносинах з громадянами поза службою прокурор повинен бути зразком поваги до правил співжиття, до­держання норм поведінки в побуті та громадських місцях.

Отже, слід зазначити, що перебуваючи у громадських місцях, прокурор обов’язково повинен пам’ятати, що він є представни­ком системи державних органів і, роблячи негативні вчинки, за- плямовує авторитет державної інституції, діяльність якої спря­мована на захист прав і свобод людини і громадянина, а також інтересів держави.

Питання для самоконтролю

1. Загальна характеристика вимог до позаслужбової діяль­ності та поведінки прокурорів.

2. Культура поведінки прокурора у побуті.

3. Культура поведінки прокурора в громадських місцях.

4. Зовнішня культура прокурора.

Список рекомендованих джерел:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№30.

2. Про інформацію: закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657- ХП // Відомості Верховної Ради України від 01 грудня 1992 року. - № 48.

1. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: за­кон України від 16 листопада 1992 року № 2782-XII // Відомості Верхо­вної Ради України від 5 січня 1993 року. - № 1.

2. Про звернення громадян: закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 19 листопада 1996 року. - № 47.

5. Про державну службу: закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1993.-№ 52 (28.12.93).

6. Про статус народного депутата України: закон України від 17 листопада 1992 № 2790-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 19.01.1993 року. -№ 3.

7. Про статус депутатів місцевих рад: закон України від 11 липня 2002 року № 93-ІУ // Відомості Верховної Ради України від 04 жовтня 2002 року. - № 40.

8. Про державний захист працівників суду і правоохоронних ор­ганів: закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України від 15 березня 1994 року. -№11.

9. Дисциплінарний статут прокуратури України // Відомості Верхо­вної Ради (ВВР), 1992, № 4, ст. 15.( із змінами, внесеними згідно з Рішен­ням Конституційного Суду № 13-рп/2004 ( у013р710-04 ) від 22 червня 2004 року).

10. Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року № 1218 // Урядовий кур’єр від 25 вересня 2002.

11. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи Кес (2000) 19 «Про роль прокуратури у системі кримінального судочинства», прийня­та Комітетом Міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року.

12. Адміністративне право України: підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; [за ред. Ю. П. Битяка]. - К.: Юрін­ком Інтер, 2007.

13. Долежан В. Кодекс прокурорської етики: яким йому бути? / До- лежан В. // Прокуратура. Людина. Держава.-2005. -№ 12.

14. Етика: навч. посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А.Стасевська та ін..; за ред. проф. В.О. Лозового. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

15. Знаменская С.В. Педагогические условия формйрования ком- муникативной культу рьі студентов в процессе профессиональной подго- товки в вузе: дисс... канд. педагог, наук. 13.00.08. - теория и методика професіонального образования. / Знаменская С.В. - Ставрополь, 2004.

16. Лобанов А.А. Основьі профессионально - педагогического общения: учеб. пособие для студ. вьісш. пед. учеб. заведений. / Лоба­нов А.А. // - М.: «Академия», 2002.

17. Силин А.Б. Культура и зтика правосудия и судопроизводства. Методическое пособие для судей местньїх судов. / Силин А.Б. - X.: Харьков юридический, 2011.

18. Шумський П.В. Етика професійної діяльності / Шумський П.В. -К.: НАУ.-2011.

4.2. Культура поведінки в побуті та громадських місцях Культура поведінки об’єднує всі сфери зовнішньої і внутріш­ньої культури людини: етикет, правила поводження і спілкування з людьми, поведінку в громадських місцях; культуру побуту, що включає характер особистих потреб та інтересів, стосунки людей поза роботою, організацію особистого часу, задоволення естетич­них потреб тощо.

Про зовнішню культуру людини можна зробити висновок з першого погляду, зважаючи на те, як людина говорить, поводить­ся з оточуючими, одягається. У зовнішній виявляється внутрішня культура особистості.

Зовнішня культура юриста безпосередньо не залежить від його професійних знань, умінь та навичок. Хоча характер про­фесійної діяльності позначається на зовнішній культурі особи. Актуальним на сьогодні є завдання створення механізмів регулю­вання поведінки юриста у різних сферах його діяльності, беручи за основу такі риси характеру як порядність, людяність, тактов­ність, стриманість, скромність тощо.

Вихована людина ввічлива і культурна не тому, що хоче ство­рити про себе хороше враження, а тому, що повага та уважне став­лення до людей, тактовність не дозволяють їй бути іншою. Така поведінка людини виявляє її внутрішню культуру та сутність.

Важливою складовою культури поведінки є етикет. Це сукуп­ність правил поведінки, що стосуються зовнішніх проявів став­лення до людей (поводження з оточуючими, форма звертань і ві­тань, поведінка в громадських місцях, манери, одяг).

«Ввічливість породжує ввічливість», - вважав Еразм Роттердамський. Основи, на яких грунтується сучасний етикет, містять принципи гуманізму, поваги до людей, ввічливості та стриманості.

Юрист, прокурорський працівник повинен знати і дотриму­ватися правил етикету в повсякденному житті. Розглянемо деякі ситуації, що потребують знання елементарних правил етикету.

У театрі, на концерті

Відвідини театру, концерту - нагода збагатитися духовно. Щоб не затьмарювати його ні собі, ні іншим глядачам, слід до­тримуватися правил доброго тону: шанувати публіку і поважати виконавців.

Збираючись на виставу до театру чоловік одягає темний костюм, жінка - охайну сукню. Довге вечірнє вбрання одягають лише тоді, коли йдуть на прем’єру спектаклю або фільму. Запах парфумів, має ледь витати у повітрі.

До театру (на концерт) приходять заздалегідь, щоб дати собі лад, взимку здати верхній одяг до гардероба, спокійно, без поспі­ху зайняти свої місця.

Підійшовши до дверей театру, чоловік тримає квитки так, щоб їх бачив контролер, супутницю пропускає вперед. В холодну пору року, заходячи до театру, чоловік, якщо має головний убір, то знімає його.

До свого місця в ряду слід проходити лицем до тих, хто си­дить. Ввічливим людям, які підвелися, щоб пропустити, дякують. Чоловік допомагає сісти своїй супутниці, опускаючи сидіння крісла, і лише тоді сідає сам. Якщо його місце виявиться зручні­шим, то він пропонує його пані.

Підводячись і сідаючи, слід уникати шуму: сидіння крісла опускають безшумно, а встаючи, притримують рукою, щоб воно не торкнулося спинки крісла. Сівши на своє місце, не кладуть руки на обидва підлокітники, оскільки другий належить тому, хто

сидить поряд. Не спираються на спинку переднього крісла і тим більше не упираються в неї ногами.

Той, хто спізнився, заходить до зали тихо, встає біля дверей або сідає безшумно у найближче вільне крісло (за звичай тих, хто спізнився, просять пройти на загальний балкон).

Якщо розпочалося дійство, будь-які розмови припиняють, продовжують їх тільки в антракті. Під час вистави не коментують те, що відбувається на сцені. Щирі гучні оплески - найкраща по­дяка виконавцям.

На виставці, в музеї і бібліотеці У багатьох музеях і виставкових залах є правила внутріш­нього розпорядку. Про них попереджають екскурсоводи, з обов’язковими вимогами можна ознайомитися перед входом до зали. Наприклад, заборонено фотографувати експозицію, на взут­тя одягають бахали тощо.

Оглядаючи експозицію виставкової зали, не наближаються впритул до відвідувачів або витворів мистецтва. Поводитися слід так, щоб своєю присутністю не турбувати оточуючих: ходять за­лами тихо, голосно не розмовляють, не сміються, не кашляють.

Експонатів руками не торкаються. Екскурсовода, його пояс­нення слухають мовчки, навіть, якщо вам нецікаво. Не розмов­ляють із сусідом і не роблять зауважень. Якщо є запитання, то їх ставлять під час паузи. Висловлювати критичні зауваження потрібно обережно. Якщо перед вами художній твір, краса якого незрозуміла, про нього не висловлюють суджень за першим вра­женням і утримуються від зневажливого ставлення до художни­ка і твору. Непристойно жувати гумку, їсти морозиво. Вихована людина завжди стримана і своє захоплення або незгоду виявляє спокійно.

Бібліотечні правила доброго тону мають вікові традиції. У читальній залі бібліотеки слід дотримуватися тиші, щоб не за­важати зосередитися іншим.

Користуючись книжкою, не забувають, що з нею потрібно поводитися дбайливо. Її беруть чистими руками, оскільки навіть зовні чисті руки залишають на книзі сліди поту. Гортаючи сто­рінки, не слинять пальців і не загинають їх кутики. Обкладинку книжки, а також брошури не загинають, оскільки це псує палі­турку. Для того, щоб позначити місця, де закінчили читати, ви­користовують закладку. Якщо хочуть занотувати щось важливе, роблять це в блокноті, а не на сторінках видання.

Книжгу, взяту на абонемент додому, слід повертати у вка­заний термін.

У ресторані, кафе

Заходячи до ресторану (кафе), чоловік повинен трохи ви­передити супутницю і відчинити перед нею двері. Увійшовши до вестибуля, чоловік спочатку роздягається сам, а потім допомагає роздягтися супутниці.

Усередині приміщення чоловік проводить супутницю; якщо метрдотель проводить до столика, то за ним іде дама, а за нею її супутник.

Якщо чоловік прийшов із супутницею, то найзручніше місце займає вона. Підійшовши до столика, чоловік допомагає супутни­ці сісти, відсовуючи стілець від столу, а коли вона сіла, присуває його. Він сідає навпроти або зліва від дами.

Сівши за стіл, чоловік подає супутниці меню. Якщо меню не­має на столі, то просять офіціанта принести його. Офіціанта не кличуть до столика постукуванням по склянці - це поганий тон. Меню офіціант повинен запропонувати спочатку дамі, а потім уже чоловіку або відразу обом, після її і свого вибору замовляє страви офіціанту.

Карту вин і напоїв подають чоловіку, який рекомендує їх су­путниці. Якщо дама краще розбирається в спиртних напоях, то ви­бір робить вона. Офіціант приносить замовлену пляшку і пропонує оглянути етикетку. Потім корковує пляшку, наливає небагато вина до келиху і дає скуштувати. Тільки після схвалення офіціант на­повнює келихи - спочатку дамі, потім чоловіку. Коли трапезу за­кінчено, виделку і ніж кладуть на тарілку паралельно один одному.

За столом розмовляють тихо, щоб не порушувати атмосфери, яка панує в залі. Неввічливо говорити пошепки, прикриваючи рот рукою. Також не втручаються в чужі розмови.

Побачивши знайомих у ресторані, їх вітають кивком голови. Ті чинять так само, не встаючи зі своїх місць. Винятками є випад­ки, коли той хто сидять, вітається з літньою людиною. У випадку, якщо знайомі зупинилися біля столика, чоловік встає і розмовляє стоячи. Сідає на стілець лише після того, як знайомі пішли.

Якщо чоловік прийшов до ресторан з дамою, то рахунок спла­чує той, хто запросив, - будь-то чоловік або жінка. В останньому випадку вона робить це сама, не передоручаючи своє портмоне чоловіку. Якщо рахунок подають на тарілочці, його проглядають і кладуть до нього необхідну суму. За хороше обслуговування офі­ціанту залишають чайові.

Залишаючи ресторан, чоловік іде попереду дами, доходить до дверей, відчиняє їх і пропускає свою супутницю. У вестибюлі він одягається першим і допомагає одягтися дамі.

У громадському транспорті

Важливо навчитися правильно поводитися в громадському транспорті. Заходячи до трамвая, тролейбуса, автобуса, метро обов’язково пропускають уперед жінок, літніх людей, інвалідів, дітей. Виходячи з транспорту, навпаки: чоловік і молодь виходять раніше жінок, старших за віком і допомагають їм вийти.

Неввічливо пильно розглядати оточуючих, заглядати через плече пасажира з метою роздивитися, що він читає. Надмірна ціка­вість - ознака невихованої людини, яка нехтує правилами етикету.

У переповненому транспорті обов’язково поступаються міс­цями вагітним жінкам, літнім людям, батькам з грудними і ма­ленькими дітьми. Це роблять не лише чоловіки, а й жінки. Якщо хочуть поступитися місцем, обов’язково кажуть: «Присядьте, будь ласка».

Якщо в транспорті поступаються місцем, відмовлятися не треба. Тому, хто поступився місцем, дякують. Якщо місцем по­ступилися жінці, яку супроводжує чоловік, то він теж дякує за проявлену до його супутниці увагу.

Етикет забороняє в громадському транспорті голосно роз­мовляти, бурхливо проявляти емоції, розпивати спиртні напої тощо. Зустрівши знайомих, вітають їх легким кивком голови.

Якщо транспорт використовують як таксі, то першим по­чесним вважається місце на задньому сидінні справа по ходу руху автомобіля. Поруч з ним вважається другим почесним місцем. Менш почесним вважається місце поруч з водієм.

Якщо як транспорт використовують власний автомобіль і во­дій - учасник зустрічі, то тоді почесним місцем для гостей буде місце поруч з водієм. Власник автомобіля допомагає своїм гостям зручно вмоститися, після чого зачиняє дверцята і сідає до маши­ни останнім. Приїхавши, водій виходить з авто першим і допома­гає вийти своїм гостям.

Якщо за кермом жінка, то зачиняє дверцята хто-небудь з «екі­пажа». Цей самий чоловік відчиняє їх, коли поїздка скінчилася, щоб допомогти вийти жінці-водію.

В магазині

Магазини відвідуємо майже щодня. Основою культурних взає­мовідносин між покупцями і продавцями є дотримання правил ввіч­ливості. Заходячи до магазину поступаються ті, хто заходить, дозво­ляючи вийти тим, хто вже здійснив покупку. Заходячи, притримайте двері, щоб вони ненароком не вдарили людей, які заходять за вами.

Спочатку самостійно вивчають вітрини з товаром, ознайом­люються з цінниками. Це дасть змогу уникнути численних запи­тань до продавців. Працівники магазину проявлять ввічливість, якщо грамотно оформлять вітрини, розкладуть весь товар і на­писи на цінниках будуть достатньо крупно і чітко. Звертаючись до продавця, не слід перебивати його розмову з попереднім по­купцем. Якщо запропонований товар вам не підходить, необхід­но повернути його і вибачитися. Щоб заощадити час, необхідно заздалегідь готувати гроші для оплати покупки. Цим ви проявите свою ввічливість до тих, хто стоїть у черзі.

ОСНОВИ ДІЛОВОГО ЕТИКЕТУ І ПРОТОКОЛУ Знайомство, представлення, вітання

Зведення правил, яке регламентує знайомство і представ­лення, досить велике, але в цілому ці загальноприйняті правила однакові і обов’язкові для всіх.

Ділове спілкування починається зі знайомства. А щоб по­знайомити людей, їх треба представити один одному. При цьому необхідно дотримуватися таких правил:

• молодшого за віком представляють старшому;

• особу, яка посідає невисоку посаду, - більш високо­поставленій;

• новоприбулого - присутнім;

• чоловіка завжди представляють жінці (окрім тих випадків, коли чоловік є офіційним главою держави, членом королівської сім’ї або церковним ієрархом);

• неодруженого чоловіка представляють одруженому.

В суто ділових відносинах вік і стать відіграють меншу роль: головне - посада тих, хто знайомиться..

При звичайному офіційному знайомстві говорять: «Пані Пе­трова, дозвольте представити Вам пана Іваненка».

При офіційному представленні, називаючи повне ім’я і пріз­вище, не слід забувати і звання, якщо таке є, наприклад: «про­фесор Джон Сміт», «полковник Бойцов», «доктор Уільям Джон- сон»

Під час першої зустрічі двох делегацій першим повинен пред­ставитися глава приймаючої сторони. Він же представляє свою дружину, яка приїхала зустріти дружину гостя. Потім представля­ється і представляє свою дружину глава прибулої делегації, гість. Після цього глава приймаючої делегації повинен представити ре­шту членів своєї делегації відповідно до їх рангів та посад.

Іноземному послу чоловіка представляють таким чином: «Ваше превосходительство, дозвольте мені представити Вам пана Петрова». Жінці, незалежно від займаного нею поста, пред­ставляють посла: «Ваше превосходительство, дозвольте мені відрекомендувати Вас пані Івановій».

Представляючи чоловіка або жінку главі держави, слід сказа­ти: «Пане Президент, я маю честь представити Вам пана Іванен­ка (пані Іваненко)». Після цього робляться додаткові пояснення. І чоловік, і жінка, представлені президенту, повинні поклонитися.

Фраза, яку вимовляють при представленні монарху, набагато простіша: «Пан (пані) Іваненко». Представлена жінка робить ре­веранс — традиційний елемент палацового етикету. Якщо вона не хоче або не може виконати це, вона не повинна просити про те, щоб бути представленою монарху.

З давніх часів люди віддають один одному спеціальну поша­ну за допомогою вітань.

Вітання бувають найрізноманітнішими, не схожими одне на інше. Так, якби ви потрапили до Англії, то, ймовірно, вам би від­разу кинулося в очі, що там жінка вітає чоловіка першою. Можли­ві екзотичні форми вітання, як торкання один одного носами і т.д.

В країнах Європи, у тому числі і в нашій, звично дотриму­ються таких правил вітання: жінку вітає чоловік; старшого за ві­ком - молодший. І на відміну від Індії, де на знак вітання скла­дають руки разом і притискують їх до грудей, в Європі прийнято рукостискання як символ, значення якого полягає в тому, що, по­тискуючи один одному праві руки, показують: в них немає зброї, наші наміри чисті.

Для рукостискання першим протягує руку той, кому пред­ставили нового знайомого: жінка при знайомстві з чоловіком пер­шою протягує руку, начальник - підлеглому, старший за віком - молодшому (це правило розповсюджується і на давно знайомих людей).

Подаючи руку, корисно пам’ятати про те, щоб не простяга­ти її своєму знайомому розслабленою. Але не слід також щосили тиснути руку партнера, потрясаючи нею в повітрі кілька разів. Це правило особливо треба пам’ятати чоловікам, коли вони вітають жінок. Подавайте руку жестом вільним, упевненим. Потиск пови­нен бути коротким.

Протокольні вимоги, які висуваються до учасників офі­ційних процесій і церемоній

В міжнародній протокольній практиці поведінка учасників різного роду церемоній і процесій строго регламентовані.

Якщо в ході церемонії передбачається, що офіційні особи по­винні пройти якусь відстань до певного місця, то цей шлях по­винен залишатися вільним. При горизонтальному розміщенні (присутні стоять в ряд по прямій лінії, сидять або йдуть) самим почесним місцем вважається або крайнє праве, або центральне, дивлячись за обставинами. У цьому випадку, якщо кількість осіб, що знаходяться в першому ряді процесії, непарна, найпочесні- шим є місце в центрі. Пріоритет у даному випадку такий: 4-2-1- 3-5 (якщо в ряду п’ять чоловік), 2-1-3 (якщо в ряду троє). Якщо ж двоє, то саме почесне місце - справа: 2-1, якщо четверо - 4-2-1-3.

В міжнародній протокольній практиці вживається і такий по­рядок: сама почесна особа очолює процесію, а інші слідують за нею на деякій відстані.

Коли процесія прямує до трибуни, порядок проходження пови­нен бути таким, щоб після закінчення руху учасники процесії мо­гли без перегрупування стати на трибуні на відведених їм місцях.

Підіймаючись по сходах або входячи в кімнату, особа, що во­лодіє правом старшинства, рухається на крок попереду того, хто знаходиться зліва від нього.

Якщо в церемонії, що відбувається просто неба, бере участь високопоставлена особа, то запрошені повинні знати свої місця заздалегідь, до її прибуття. Дружини запрошених звично займа­ють місця поряд з чоловіком. В деяких країнах, відповідно до місцевих традицій, жінки розміщуються на окремій трибуні, що знаходиться недалеко.

Зустріч двох делегацій неминуче пов’язана з розсадженням по автомашинах, і знання правил розсадження, прийнятих в між­народній протокольній практиці, необхідне кожному члену деле­гації. їх зобов’язаний знати і водій, і перекладач, і глава делегації, і його дружина.

Перш за все, машина повинна подаватися так, щоб праві дверці були звернені до тротуару. Першим і сідає, і виходить той пасажир, який займає саме почесне місце. Якщо умови не дозво­ляють водію подати машину правою стороною до тротуару, то па­сажир, що займає саме почесне місце, входить через ліві дверці, і інші теж сідають через ліві дверці.

Найбільш почесним місцем вважається місце праворуч на задньому сидінні. Біля почесного гостя сідає глава зустрічаючої делегації. Зазвичай, місце біля водія займає перекладач. Так само розташовуються дружини глав делегацій в іншій машині.

Якщо як транспорт використовується таксі, не можна про­понувати почесному гостеві сісти попереду, поряд з водієм. Це порушення протоколу. Проте, коли використовується особистий транспорт, така пропозиція є доречною.

Естетична культура прокурора

Задовольняння естетичних потреб є важливим фактором гар­монізації життя людини будь-якої професії. Обговорюючи етику позаслужбової поведінки прокурора, необхідно підкреслити важ­ливість естетичного впливу на формування особистісних та про­фесійних якостей юриста.

Ми виходимо з того, що мистецтво є провідним компонентом естетичної культури юриста, адже воно виникло з потреб людини як засіб усвідомлення себе у світі, своїх зв’язків з навколишнім середовищем. Воно створює особливий духовний світ людини - світ краси та емоцій.

Дія мистецтва на людину духовно підносить її з одними якостями (в тому числі свідомістю), а опускає з іншими, більш якісними. Мистецтво є своєрідним зором і слухом, а це не може не торкнутися душі юриста. Але найбільша роль мистецтва у формуванні правосвідомості полягає в тому, що воно активізує суспільну комунікацію, ніби примушує розмовляти з людиною. Таким діалогом, зокрема, є естетичне переживання. Мистецтво несумісне з шаблоном, копіюванням. Воно є самостійним витво­ром людського духу.

Під дією діалогу з мистецтвом у підсвідомості юриста «про­грамується» зворотний потік почуттів і думок, який позитивно впливає на його професійну діяльність. Юрист більш свідомо оцінює правову життєву ситуацію, яку розглядає. Відбувається переосмислення набутих раніше досвіду, знань, розвиваються творчі здібності.

Діалог мистецтва і закони краси діють на юриста не тільки у полі правової естетики, яку доцільно розглядати як ужиткову естетику, оскільки будь-яка сфера діяльності має своє естетичне забарвлення. Правова естетика полягає в інтеграції естетики з до­сягненнями правових наук. Така інтеграція випливає з того, що у праві є естетичні надбання, естетична цінність, естетичні компо­ненти.

Естетична позиція права висвітлює своєрідне естетичне ре­агування з боку юриста. Адже йому часто доводиться виступа­ти у різних ролях: психолога, педагога, культуролога, філософа, дипломата, актора тощо, які формують окремі види ужиткового професійного мистецтва. А об’єднує ці ролі почуттєва, естетична культура правника.

Естетична культура юриста має грунтуватися на принципі «професійної мажорності», що забезпечує піднесений настрій юриста, приносить радість від естетичного впливу тощо. Такий психічний стан може виникнути під впливом музики, театраль­ного спектаклю, кінофільму, жартів. І це зрозуміло, адже мисте­цтво має здатність викликати естетичні переживання, уявлення та спонукати до фантазії. Такі естетичні контрасти часто стають підґрунтям для першовідкриття частин незнайомого світу. Про­фесійна мажорність як безкорислива допомога юристові є своє­рідною естетичною терапією.

З огляду на це набуває значення вміння юриста застосову­вати у своїй роботі та житті закони колористики. Про це вміння свідчить насамперед оформлення службового кабінету, в якому юристові доводиться перебувати іноді чи не половину доби.

Відомо, що кольори по-різному впливають на людину, по­значаються на її самопочутті, емоціях, поведінці, навіть іноді можуть призводити до зміни пульсу та кров’яного тиску. А зна­ння законів колористики допомагає уникнути стресових ситуа­цій. Отже, колір, його гармонійність є чинником, стимулятором духовного здоров’я і взагалі окрасою життя. Тому робоче місце, що враховує особисті риси, темперамент юриста, й не порушує природної кольорової гармонії, активізує виконання службового обов’язку.

Отже, естетична культура юриста повинна відповідати зако­нам краси, гармонійності, згідно з якими відбуваються позитивні зміни у внутрішньому світі людини, в тому числі й правопоруш­ника. Естетичне світосприймання, здатність засвоїти здобутки естетичної культури, взаємодія почуттєвого і раціонального у ді­яльності юриста с чинниками ефективного регулювання право­відносин в Україні.

Питання для самоконтролю:

1. Вимоги до поведінки в побуті.

2. Правила поведінки в громадських місцях.

3. Етикет поведінки в культурно-освітніх закладах.

4. Вимоги до основ ділового етикету.

5. Протокольні вимоги при ділових зустрічах.

Додаток до літератури (Лекція 4)

1. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.: Знання, 2008. - 495 с.

2. Сливка С.С. Юридична деонтологія, і Вид. 3-тс, перероблене і доповнене. - К.: Атіка, 2008. - 290 с.

3. Тимошенко Н.Л. Корпоративна культура: діловий етикет: Навч. посіб.- К: Знання, 2006. - 391 с.

4. Хміль Ф.І. Ділове спілкування: Навч. посіб. - К.: Академвидав, 2004.-278 с.

5. Шеломцев В.Н. Зтикет и культура общения. - К: Оберіг, 1995. -344 с.