1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. № 16і8-1у // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №. 40 (40-42). - Ст. 492.

Важливі вимоги щодо взаємин прокуратури з іншими учас­никами судочинства містяться у ст. 31 Рекомендації Rес (2000) 19 «Про роль прокуратури в системі кримінального судочинства», прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року, де закріплено: «Коли прокуратура має повноваження з ужиття за­ходів щодо недопущення посягання на права і свободи обвинуваче­ного, ці заходи повинні складати предмет юридичного контролю».

Прокуратура повинна належним чином враховувати інтереси свідків, зокрема вживати відповідні заходи для захисту фізичної недоторканності та приватного життя особи.

Також прокуратура повинна належним чином враховувати думку та інтереси потерпілого, коли зачіпаються його особисті інтереси, та здійснювати нагляд за тим, щоб потерпілі були про­інформовані про свої права та про хід процедури, або сприяти в отриманні цієї інформації.

Сторони, зацікавлені у справі, коли вони визнані такими або ідентифіковані, зокрема, потерпілі, повинні мати можливість оскаржити рішення, прийняте прокуратурою, не продовжувати розслідування.

Згідно зі ст. 24 Рекомендації Rес (2000) 19 «Про роль про­куратури в системі кримінального судочинства» при виконанні свого завдання прокуратура, зокрема, повинна:

а) діяти справедливо, неупереджено та об’єктивно;

б) дотримуватися та захищати права людини, оскільки вони викладені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

в) слідкувати за тим, щоб система кримінального судочин­ства функціонувала максимально швидко.

Прокуратура утримується від будь-якої дискримінації, засно­ваної на будь-яких ознаках, будь то стать, раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні або інші погляди, походження, приналежність до національних меншин, матеріальні ознаки, стан здоров’я, фі­зичні вади або інше.

Беручи до уваги становище підозрюваного, прокуратура роз­глядає всі елементи справи, які можуть представляти інтерес, як за так і проти обвинуваченого.

Відповідно до розділу III Європейських інструкцій з питань етики та поведінки прокурорів, діючи в рамках кримінального су­дочинства, прокурори завжди повинні:

а) дотримуватися принципу справедливого судового розгля­ду, як зазначено в ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини;

б) виконувати свої функції справедливо, неупереджено, неза­лежно та об’єктивно;

в) намагатися робити все можливе, щоб система криміналь­ного судочинства працювала якомога оперативніше, чітко сліду­ючи інтересам правосуддя;

г) поважати принцип презумпції невинуватості;

ґ) намагатися робити все можливе, щоб всі необхідні слідчі дії були проведені перед прийняттям рішення про розслідуван­ня або перед прийняттям інших рішень, які можуть вплинути на здійснення правосуддя;

д) звертати увагу на всі відповідні обставини справи, включа­ючи ті обставини, що стосуються підозрюваного, не дивлячись на те, чи вигідні вони чи ні;

е) не розпочинати або продовжувати слідчі дії, якщо неупе- реджені результати слідства показують, що обвинувачення є без­підставним;

є) розслідувати справу наполегливо, але справедливо і в меж­ах доказів;

ж) досліджувати запропонований доказ з метою встановлен­ня законності його отримання;

з) відмовляти у використанні доказу, отриманого незаконним шляхом, що грубо порушує права підозрюваного чи іншої особи;

й) намагатися робити все можливе, щоб відповідні дії були вжиті стосовно відповідальної особи, яка незаконним шляхом отримала такий доказ;

к) керуватись принципом рівності в забезпеченні інформаці­єю, особливо при виявленні інформації щодо обвинуваченого та його адвоката, відповідно до законодавства та принципу неупе- редженого судового розгляду;

л) належно брати до уваги інтереси свідків та потерпілих;

м) допомагати суду у винесенні справедливого вироку;

н) приймати рішення на основі неупередженого та професій­ного аналізу наявних доказів.

Відповідно до п.п. 4.1-4.2 Норм професійної відповідальності та викладення необхідних прав і обов’язків Міжнародною Асоці­ацією Прокурорів, прокурори повинні виконувати свої обов’язки справедливо, узгоджено та невідкладно.

Прокурори повинні відігравати активну роль у кримінальних переслідуваннях наступним чином:

а) брати участь у випадках, визначених законом або прак­тикою, у розслідуванні злочинів або здійснювати повноваження стосовно поліції чи слідчих, і робити це об’єктивно, безпристрас­но та професійно;

б) при нагляді за розслідуванням злочинів вони повинні га­рантувати, що слідчі служби дотримуються судових приписів та основних прав людини;

в) при наданні інформації вони повинні залишатись безпри­страсними та об’єктивними;

г) при порушенні кримінального переслідування вони будуть проводити його тільки у разі, якщо справа достатнім чином базу­ється на доказах, які обґрунтовано вважаються достовірними та прийнятними, і не буде продовжуватись судове переслідування за відсутності таких доказів;

д) у ході виконання процесуальної дії справа буде рішуче, але справедливо розглядатись у судовому порядку; і не більше того, що визначено доказами;

є) коли згідно з внутрішнім законом та практикою вони здій­снюють наглядову функцію стосовно виконання рішення суду або виконують інші не прокурорські функції, вони будуть завжди діяти в інтересах держави.

Крім того, прокурори повинні:

а) підтримувати професійну конфіденційність;

б) згідно з внутрішнім законодавством і вимогами справедли­вого судового розгляду брати до уваги точки зору, законні інтере­си, зокрема - жертв і свідків, коли їх особисті інтереси порушені, та забезпечувати інформування жертв і свідків стосовно їх прав; і таким же чином забезпечувати, щоб будь-яка потерпіла сторона була поінформована щодо права регресу до більш вищого органу влади суду, де це є можливим;

в) охороняти права обвинуваченого, який співпрацює з судом та іншими відповідними органами;

г) розкривати згідно з законом або вимогами справедливо­го судового розгляду обвинуваченому інформацію, яка наносить йому шкоду, а також і вигідну йому, так швидко, як це розумно можливо;

д) перевіряти запропонований доказ з метою встановлення, чи був він отриманий законним і конституційним шляхом;

є) відмовлятись використовувати докази, які очевидно були отримані шляхом незаконних методів, що представляють серйоз­не порушення прав підозрюваного і особливо методів, що явля­ють собою тортури або жорстоке поводження;

ж) намагатись гарантувати, щоб стосовно осіб, відповідаль­них за використання таких методів, були вжиті відповідні заходи;

з) згідно з внутрішнім законодавством і вимогами справедли­вого судового розгляду надавати належні міркування для відмови в судовому переслідуванні, тимчасового або кінцевого припинен­ня слухань чи закриття кримінальних справ, особливо стосовно молодих обвинувачених, а також від формальної системи право­суддя, якщо такі заходи є прийнятними, при повній повазі до прав підозрюваних і жертв.

Положення щодо діяльності та поведінки прокурора в рам­ках кримінального судочинства знаходять своє закріплення і в національних кодексах поведінки. Наприклад, Розділ 3 «Спе­цифічні правила з організації робочої обстановки» Кодексу поведінки органів прокурорського нагляду Нідерландів (2000 р.) містить п. 2 «Підозрюваний та розгляд його справи у суді». Розділ III «Основні вимоги до поведінки прокурора у межах судочинства» проекту Кодексу професійної етики та поведін­ки прокурора України, ст. 11 «Недопущення необгрунтованого обвинувачення» закріплює, що прокурор не має права пору­шувати або продовжувати кримінальне переслідування, якщо неупереджене розслідування вказує на необгрунтованість обвинувачення»¹.

Відповідно до ст. 23 Кодексу професійної етики та поведін­ки прокурора Української Асоціації Прокурорів у відносинах з іншими учасниками судочинства в публічному судовому проце­сі прокурор повинен додержуватись офіційного ділового стилю, проявляти принциповість і витримку.

Прокурор не має права залишати поза увагою поведінку ін­ших учасників процесу, включаючи головуючого у судовому за­сіданні, що, на його думку, суперечить закону, порушує права і свободи громадян, та реагувати на ці прояви у порядку, передба­ченому судово-процесуальним законодавством.

Під час судового розгляду справи прокурор повинен демон­струвати коректність, неупередженість та повагу до учасників су­дового процесу.

Прокурору слід утримуватись від неофіційних контактів під час розгляду справи із суддями, адвокатами (захисниками) щодо тих чи інших домовленостей про результати розгляду.

Водночас прокурор повинен бути взірцем поважного став­лення до суду і правосуддя, демонструючи це своєю гідною по­ведінкою у судовому процесі.

Важливо зазначити, що Кодекс поведінки прокурора Нідерлан­дів, прийнятий 11 липня 2000 року, містить загальні правила щодо співпраці, специфічні правила стосовно робочої обстановки тощо².

Кодекс поведінки стосується всіх службовців органів проку­ратури. Метою Кодексу є зосередження на специфічних якостях та аспектах органів прокуратури та на сучасній інтерпретації при­сяги 170-річної давності. Під час формування Кодексу поведінки було зроблено спробу пов’язати його з присягою, яку приносять всі судові службовці при прийнятті на службу. Присяга членів судової системи датується 1827 роком та містить наступне: «Всі члени судової системи, про яких ідеться у цьому законі, кожен з

них, незалежно від віросповідання чи життєвих поглядів, перед тим як зайняти свою посаду, повинен дати присягу (обіцянку), що вони будуть вірними Королю, а також будуть підтримувати та коритися Конституції; що також вони не будуть нічого вчиня­ти чи обіцяти з метою отримання призначення, прямолінійно чи непрямолінійно, під наказом чи вимогою, від якої б там людини виходило; що вони ніколи не будуть приймати дарунки чи отри­мувати грошові пожертви від будь-якої особи, яку вони знають чи підозрюють, вона є залученою до правових проваджень чи до судового процесу, і таким чином вони будуть змушені виступити в офіційній ролі; що вони будуть служити чесно, справедливо та неупереджено, без дискримінації стосовно людей, та будуть по­водитись як гідні й чесні державні службовці під час виконання своїх обов’язків».

У Загальних правилах, зазначених у Кодексі, ідеться про те, що службовець органів прокурорського нагляду виконує свої обов’язки:

1. в межах закону;

2. з особливою увагою до основних прав людини;

3. з повагою до людської гідності, незалежно від особи чи статусу, а також без дискримінації щодо релігії, статі, сексуальної орієнтації, національності, расової приналежності, кольору шкі­ри, віку чи з будь-якої іншої мотивації;

4. справедливо, неупереджено, об’єктивно та без страху;

5. під постійним і обов’язковим контролем;

6. відповідно до принципів пропорційності та другорядності;

У свою чергу під час служби та поза нею він/вона можуть

вести себе:

1. відповідно до інструкцій щодо принципу секретності, який стосується конфіденційної інформації;

2. відповідно до громадського характеру роботи представни­ків органів прокурорського нагляду, вчинки та помилки яких ста­ють темою публічних обговорень і можуть вплинути на престиж органів прокурорського нагляду в цілому.

Також ідеться про те, що Кодекс поведінки повинен застосо­вуватися на практиці щодня. Його положення спрямовані на те,

щоб моральний клімат у колективі досягався в межах складових частин системи прокурорських органів, де питання (моральні та інші) є відкритими для дискусій.

Наприклад, Кодекс поведінки прокурорських працівників Ні­дерландів є набором загальних принципів, які є основними для поведінки службовців органів прокуратури: Кодекс слугує орієн­тиром для конкретних дій, а також містить загальні вказівки.

У розділі «Виконання Кодексу поведінки органами прокура­тури» зазначено, що вказаний Кодекс є ефективним лише тоді, коли його сприймає свідомо кожен службовець. Нових службов­ців слід ознайомити з Кодексом поведінки. Сьогодні це має бути невід’ємною складовою введення прокурора в професію.

Кодекс етики служби громадського обвинувачення Північної Ірландії, прийнятий 4 жовтня 2004 року, встановлює стандарти поведінки і діяльності прокурорів, які працюють від імені Служ­би громадського обвинувачення Північної Ірландії.

У Кодексі етики викладено конституційні принципи щодо державної служби в Північній Ірландії, в межах яких працюють усі державні службовці цієї країни, а також моральні норми, яких вони повинні дотримуватися відповідно до умов служби і грошового забезпечення держслужбовця у Північній Ірландії. Прокурори як державні службовці Північної Ірландії зобов’язані діяти відповідно до Кодексу етики. Передусім відповідно до по­ложень Кодексу етики прокурори повинні або бути членами ко­легії адвокатів Північної Ірландії або солісіторами Верховного суду цієї країни. Кожен прокурор зобов’язаний діяти відповідно до стандартів, встановлених їх повноважним професійним ор­ганом¹.

Органи обвинувачення діють незалежно, на власний розсуд і без будь-якого втручання. Прокурори завжди повинні відстоюва­ти цілковиту справедливость, бути неупередженими, виконувати свої обов’язки об’єктивно. Зокрема:

• виконувати свої функції неупереджено;

• не піддаватися публічному та медіатиску, громадський ін- терес повинен переважати над особистими інтересами;

• діяти об’єктивно;

• приділяти увагу всім об’єктивним обставинам, незалежно від того, чи вони позитивні або негативні для обвинуваченого;

• відповідно до вимог чесного розгляду справи прагнути до забезпечення того, щоб були проведені всі необхідні і відповідні розслідування та представлені результати, попри те, чи є аргу­менти доказами вини або невинуватості підозрюваного;

• сприяти суду у винесенні справедливого вироку.

Прокурори повинні здійснювати свої повноваження справед­ливо, узгоджено і оперативно, брати активну участь у криміналь­ному судочинстві:

• надаючи поради, вони повинні дбати, щоб лишатись об’єктивними та справедливими;

• порушуючи кримінальні справи, повинні здійснювати процесуальні дії, засновуючись на наявних доказах здобутих за­конним шляхом;

• під час виконання процесуальної дії, розслідування має бути об’єктивним, справедливим і у межах, вказаних у законі;

• зберігати професійну конфіденційність;

• відповідно до вимог справедливого судового розгляду, беручи до уваги різні думки, законні інтереси, секретність і мож­ливі проблеми потерпілих та свідків, коли стосується або може стосуватися їхніх особистих інтересів, прагнути до забезпечення того, щоб потерпілі та свідки були поінформовані про їхні права, щоб будь-яка потерпіла сторона була обізнана про право зворот­ної вимоги до вищого органу або суду, де це можливо;

• захищати права обвинуваченого у співпраці з судом та ін­шими відповідними установами;

• представляти обвинуваченому докази та матеріали відпо­відно до закону і вимог справедливого судового розгляду та вико­нувати інші обов’язки, які закріплені у «Кодексі етики» Північної Ірландії.

Моральний кодекс членів Угорської асоціації прокурорів має на меті сприяти зростанню громадської довіри і підвищенню оцінки діяльності прокурорів. Розглядаючи співвідношення прав і обов’язків, Кодекс визначає ті очікувані результати, що зможуть

надати захист прокурорам, якщо їм буде нанесено шкоду незакон­ним шляхом, або буде чинитись неправомірний вплив².

Прокурори:

1. завжди в пошуку істини, підтримують суди та інші дер­жавні установи у виконанні їхніх правових функцій;

2. виконують свої повноваження об’єктивно, неупереджено, в інтересах та на благо народу, дотримуючись професійних пра­вил;

3. надають консультації, при цьому залишаючись неуперед- женими та об’єктивними;

4. виявляють взаємну повагу до колег;

5. співпрацюють з іншими установами;

6. спокійно реагують на різні науково обгрунтовані думки і визнають власну професійну незалежність;

7. виконують свої службові функції відповідно до прийня­тих норм поведінки;

8. стиль життя прокурорів має бути таким, щоб оточуючі з повагою ставилися до них і їхньої роботи.

Слід зазначити, що у службовій діяльності прокурорський працівник відповідно до п. 2.1 «Кодексу етики прокурорсько­го працівника», затвердженого наказом Генерального проку­рора Російської Федерації від 17 березня 2010 року № 114, повинен непримиримо боротися з будь-якими порушеннями закону, хто б їх не вчиняв, своєчасно вживати ефективних за­ходів до захисту охоронюваних законом прав і свобод людини та громадянина, а також інтересів суспільства та держави, до­магатися усунення порушень закону та відновлення поруше­них прав.

Під час розгляду питання про відповідальність осіб, які при­пустилися порушення закону, прокурорський працівник керуєть­ся принципами справедливості та невідворотності відповідаль­ності, враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчине­ного правопорушення та дані, що характеризують особистість правопорушника.

Під час розгляду справи судом прокурор утримується від дій, які можуть бути розцінені як чинення неправомірного впливу на процес здійснення правосуддя.

У відносинах з іншими учасниками судового процесу про­курор має дотримуватись офіційного ділового стилю, виявляти принциповість, коректність, неупередженість та повагу до учас­ників судового засідання.

3.3. Етика обвинувальної промови Відповідно до ст. 264 КПК України прокурор, керуючись ви­могами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує пе­ред судом державне обвинувачення, надає докази, бере участь у їх дослідженні, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої мір­кування щодо застосування кримінального закону і міри покаран­ня стосовно підсудного.

Статтею 36 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння.

Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, надає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудно­му, керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних у справі доказів.

Необхідно також зауважити, що прокурор - це моральний взі­рець професіонала, який захищає права людини відповідно до кон­ституційних гарантій і Закону України «Про прокуратуру». Осо­бливе значення у забезпеченні гарантій прав і свобод особистості законодавець відводить кримінальному та цивільному судочин- ствам, де моральна поведінка прокурора за умов підтримування державного обвинувачення в суді відіграє важливу роль. Судова етика дає наукове обгрунтування неприпустимості з боку проку­рора виявів необ’єкгивності, однобокості, грубості, упередженості в підході до вирішення тієї чи іншої справи. Виступ з суддівської трибуни прокурора як державного обвинувача вимагає високого

рівня правової і моральної свідомості й самосвідомості, твердого обстоювання прав громадян за справедливістю і прокурорською совістю, вміння протистояти будь-якому сторонньому впливу¹.

Одним з найважливіших виявів моральних засад діяльності прокурора є застосування лише законних засобів обвинувачення. Це не означає, що прокурор за будь-яких обставин повинен під­тримувати обвинувачення, незважаючи на перешкоди у з’ясуванні істини в судовому слідстві. Зважаючи про важливу особливість: якщо дані судового слідства не підтверджують висунутого під­судному обвинувачення, прокурор зобов’язаний відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви своєї відмови, попри те, що психологічно зробити це не легко. Інакше, як встановлює про­фесійна етика, дії прокурора обов’язково вступають у конфлікт не лише з законом, а й з мораллю (совістю) і перетворюються на аморальні дії з усіма наслідками, що з цього випливають².

Як справедливо зазначають Г.В. Гребеньков та Д.П. Фіолев- ський, особливим ораторським жанром є судові суперечки сто­рін. Вжиття терміна «жанр» тут є доречним, бо ті, хто виступають перед судом, мають володіти словом і мистецтвом переконання. Оратор, який виступає в суді, має переконати суддю, народних за­сідателів або присяжних у правоті своєї позиції, тобто у правиль­ності рішення, запропонованого ним. Характер виступу судового оратора визначається конкретним завданням, поставленим ним. Тут не завжди доречно оцінювати виступ такими етичними кате­горіями як шляхетність поставленої мети і справедливість її до­сягнення, тому що в суперечках сторін з полярними інтересами поняття ці дуже відносні. Може йтися лише про чесність і етич­ність прийомів, що використовуються для досягнення мети. А стежити за цим - прерогатива суду³.

Попри те, що учасники судових дебатів виконують різні функції і їх інтереси не збігаються, до кожного з них ставляться не лише специфічні, а й загальні моральні вимоги.

Вони повинні дотримуватися загальних моральних норм сус­пільства, правил юридичної, судової етики. Дотримання етичних норм є запорукою результативного виконання учасниками судо­вих дебатів своїх обов’язків. Етичні засади потребують від них індивідуального підходу до кожної справи, врахування особли­востей осіб, які беруть у ній участь.

Недопустимими вважаються упередженість, суб’єктивізм, однобічність у висвітленні обставин справи, використання не­законних засобів для відстоювання своїх позицій, наполягання на необгрунтованих твердженнях, навмисне зволікання судового розгляду справи, свідоме введення суду в оману. Заборонено та­кож принижувати гідність осіб, які беруть участь у справі. Сто­рони судових дебатів повинні виявляти повагу до суду, сприяти підтриманню його авторитету, оцінювати поведінку суддів за принципами етики і нормами права.

Кожен учасник судових дебатів зобов’язаний дотримувати­ся правил ввічливості і такту. Всі, крім обвинуваченого, пови­нні говорити суду тільки правду. Хоча обов’язок казати правду у розумінні прокурора й адвоката має свої особливості. Також є відмінності між правдою та істиною. Користуючись абсолютним правом вимагати від сторін судового процесу правдивості, про­курор не може вимагати від них ні істини, ні відвертості. Якби учасники судового процесу відповідали за істинність, а не прав­дивість своїх висновків, то вони часто змушені були б мовчати. Судове рішення приймається як істинне, хоча відомо, що воно не завжди відповідає істині і принципу справедливості.

Однак варто завжди пам’ятати, що мова судового оратора — це лише інструмент, ефективність і сила якого мають вимірюва­тися критеріями совісті та спрямовуватися на користь правосуд­дя, а не на захист честі мундира будь-якою ціною. Беручи участь у судових дебатах, проголошуючи обвинувальну промову, про­курор висловлює остаточні й кінцеві висновки, до яких він дій­шов у результаті судового розгляду кримінальної справи, підсу­мовує обвинувальний процес. Ця промова є одним із найвідпові­дальніших етапів підтримання обвинувачення в суді. Вона під­тримує державне обвинувачення, аналізує докази, містить мірку­вання про кваліфікацію злочину, міру покарання та інші питання, які мають значення для винесення вироку.

Обвинувальна промова прокурора складається з послідовних частин, кожна з яких має своєрідне моральне навантаження. Зміст і структура її не можуть бути однаковими й незмінними для будь- якої справи. Структурними складовими промови є вступна части­на; фабула справи (виклад обставин злочину); аналіз і оцінюван­ня зібраних у справі доказів; обгрунтування кваліфікації злочи­ну; характеристика особи підсудного; обґрунтування пропозицій щодо міри покарання; аналіз причин і умов, що сприяли вчинен­ню злочину, і пропозицій щодо їх усунення; заключна частина.

Кожен із цих елементів виконує важливу роль у промові. Особливий моральний вплив справляє оцінювання суспільного значення справи (вступна частина). Проте це вельми делікатна справа. Найменша неточність, необ’єктивність, перебільшення суспільної значущості справи, надмірне моралізування можуть спричинити небажаний ефект. Тому замість суспільної оцінки часто вдаються до характеристики правових і моральних особли­востей кримінальної справи, специфіки її оцінки небезпечності злочину.

У промові прокурор повинен встановити перед судом, чи є злочин у тому, що було здійснено, і якщо є, то який саме; від­новити загальну картину злочину; чітко окреслити його основні ознаки. Правовий і моральний обов’язок прокурора при цьому полягає в максимальній об’єктивності викладу фактичних обста­вин злочину (фабули справи).

Основним у промові є аналіз і оцінювання зібраних у спра­ві доказів та обгрунтування кваліфікації злочину. Саме вони мо­жуть переконати суд у правильності позиції прокурора. Аналіз доказів повинен довести подію злочину і винність підсудного в його здійсненні. Докази мають переконливо підтвердити прав­дивість висновку прокурора. Протиправно й аморально пере­кладати обов’язок доказування на підсудного чи його захисника. Навіть зізнання підсудного, чіткість і простота справи не звіль­няють прокурора від аналізу та оцінювання доказів, оскільки обов’язок доказування в кримінальному процесі закон покладає

на нього. Він повинен перевірити й оцінити необхідні докази та їх джерела і на цій підставі прийняти законне, обґрунтоване і спра­ведливе рішення. Навіть внутрішнє переконання про законність і обґрунтованість обвинувачення, яке грунтується на фактичних даних, не дає прокурору права забувати, що він висловлює точку зору однієї сторони, думку державного обвинувача, а не абсолют­ну істину.

Характеризуючи особу підсудного, прокурор повинен пам’ятати про презумпцію невинуватості і те, що підсудний може бути виправданим. Характеристика підсудного має ґрун­туватися тільки на даних, що є у справі; враховувати, що підсуд­ний ще не злочинець; не бути голослівною, суб’єктивістською, нехтувати його позитивними якостями. Відомості з біографії підсудного не повинні виходити за межі того, що має юридич­не значення, стосується злочину чи можливого покарання. Його особисте життя може висвітлюватися в обвинувальній промові лише за умови, що відповідні факти стосуються предмета до­казування. Недопустимість насмішки з підсудного, образливі характеристики, грубість.

Обгрунтування пропозицій про міру покарання в промові прокурора вимагає об’єктивності, врахування наслідків виду і розміру покарання, обставин, які не тільки обтяжують провину, а й пом’якшують її. Для того, щоб кримінальне покарання до- сягло своєї мети, забезпечило бажані результати, воно повинно бути справедливим, раціональним, індивідуальним, максимально сприяти виправленню засудженого. Проблематичним є надмірно м’яке і надмірно суворе покарання.

Прямим обов’язком прокурора є з'ясування причин та умов, що призвели до злочину, і пропозиції щодо їх усунення. Ця частина промови містить значний морально-виховний момент, оскільки розглядає заходи, яких необхідно вжити для запобігання поді­бним злочинам.

Заключна частина обвинувальної промови прокурора най­частіше завершується міркуванням про міру покарання. Проку­рор може коротко підсумувати судовий процес, висловити впев­неність, що справедливий вирок сприятиме зміцненню правопо-

рядку і моральному клімату в суспільстві, вказати на моральні уроки судової справи.

Захищаючи інтереси суспільства, держави прокурор, дотри­муючись морального обов’язку, повинен оберігати й законні ін­тереси підсудного. Проте не треба сподіватися, що він викону­ватиме функцію іншої сторони так само ретельно, як і свою. Іс­тина народжується в процесі суперечки двох сторін, кожна з яких часто бачить те, чого не бачить інша. За цілковитої безпорадності підсудного і його захисника моральна відповідальність прокуро­ра за долю підсудного зростає.

Ті, хто стверджуватиме, що прокурору не властиві емоцій­ність і прагнення до образного стилю викладу своїх доводів перед судом і присутніми, помиляються. У виступах перед присяжними засідателями це стане прямо необхідним, тому що завдання судо­вого оратора, як нікого іншого, потребує вміння «...впливати на почуття слухача. Сильне почуття, переживання людини, завжди торкаються і розуму, залишаючи незабутнє враження»¹.

У Росії після створення суду присяжних з’явилися таланови­ті оратори - державні обвинувачі, адвокати, які ввійшли в історію російського судочинства. До них насамперед належать Д.О. Ро- винський, А.Ф. Коні, що у 29 років обіймав посаду московського губернського прокурора та інші. Досить ознайомитися лише з де­якими обвинувальними промовами А.Ф. Коні, щоб переконати­ся, наскільки майстерно можна перетворювати сухі прокурорські «звіти» у літературні твори.

Промова державного обвинувача не повинна містити зайвих експромтів і довільного захоплення власними емоціями та від­чуттями. Багато років потому А.Ф. Коні з жалем і почуттям со­рому згадував, як він кинув різку репліку на адресу підсудного, який постійно посміхався під час судового засідання.

Пізніше йому стало відомо, що у підсудного внаслідок пара­лічу утворилася гримаса на зразок посмішки².

Отже, основне призначення обвинувальної промови - пе­реконати суд у обґрунтованості обвинувачення, що об’єктивно підтвердилося під час судового слідства. Обвинувальна промова прокурора буде належним чином орієнтувати суд на винесення рішення відповідно до відстоюваної позиції лише у тому випад­ку, якщо вона аргументована і ґрунтується на змісті кримінально- процесуального закону, а також достатньо переконлива по суті та за формою, тобто побудована за правилами судового ораторсько­го мистецтва. Тому місія прокурора, який виступає у суді від імені держави, зобов’язує до доказової (аргументованої) за змістом та переконливою за формою промови.

У зв’язку з цим на сьогодні державний обвинувач, по- перше, повинен бути, всебічно ерудованим юристом, який во­лодіє достатніми знаннями в галузі матеріального та проце­суального законодавства, по-друге, публічним оратором, який уміє чітко та логічно обгрунтовувати свою позицію, а також переконати у її обгрутованості, тому що інакше неможливо до­сягти позитивних результатів під час підтримання державного обвинувачення.

Слід навести, слова Д.О. Ровинського, промовлені до моло­дих юристів майже сто років тому: «Велика частина з Вас, добро­дії, тільки що отримала освіту. Ви ще недосвідчені, Ви не звикли бачити в арештанті німу цифру, яка передається чиновниками від одного до іншого... Допомагайте один одному, добродії, спосте­рігайте один за одним, не дайте загинути тільки що розпочатій справі, будьте людьми, добродії, а не чиновниками!

Спирайтеся на закон, але пояснюйте його розумно з метою робити добро і приносити користь... Дай Боже, щоб ви могли ска­зати всім і кожному, що ви служили справі, а не особам, що ви намагалися робити правду і приносити користь, що Ви були на­самперед людьми, добродії, а вже потім чиновниками¹.

Говорячи про етичний бік процесуальної ролі державного обвинувача в кримінальному судочинстві, звичайно, не можна не зазначити про моральний бік вимог щодо захисту державним обвинувачем інтересів особи, винуватість якої не знайшла свого підтвердження в ході судового слідства.

Подвійність позиції державного обвинувача, його професія зобов’язують враховувати не лише обставини, що підтверджують пред’явлене обвинувачення, а й такі, що виправдовують підсудно­го, і дають йому всі можливості бути максимально об’єктивним. Це зазвичай можливе лише тоді, коли державний обвинувач буде де- факто вільним у своїх діях, тобто, якщо не добитиме як за радян­ських часів, коли виправдання підсудного було майже злочином.

Промови державного обвинувача, прокурора з особливим нетерпінням чекають і уважно слухають усі учасники судового засідання, зацікавлені особи і присутня в судовій аудиторії гро­мадськість. На промовця спрямовані всі погляди з надією почути голос справедливості, тому що це глас держави в особі уповно­важеної нею особи¹.

Державний обвинувач не може оперувати припущеннями, сумнівними обставинами і доказами та підміняти їх красномов­ними міркуваннями. Тому обвинувальна промова прокурора час­то скупа на ораторські «красивості» та емоційні сплески².

Промова державного обвинувача - це насамперед докладне і неупереджене дослідження всього вислуханого присутніми в залі судового засідання. Вона зазвичай витримана в чіткій формі, та й мета одна - домогтися осуду та покарання винних у вчиненні злочину.

У ній, крім етичних і риторичних прийомів, наявні вимоги процесуального характеру, що зобов’язують державного обвину­вача довести суду: докази злочину, причинного зв’язку між діями підсудного і наслідками, наявність або відсутність наміру на вчи­нення злочину, ступінь провини підсудного, потребу у застосу­ванні саме цієї норми закону і виклад перед судом свого бачення щодо міри покарання винуватого.

Питання для самоконтролю

1. Основні вимоги до службової діяльності та поведінки прокурорів.

2. Етика взаємовідносин прокурорів з органами судової вла­ди (судами).

3. Етика взаємовідносин прокурорів з іншими учасниками судочинства.

4. Етика обвинувальної промови.

5. Етика взаємовідносин з контролюючими та правоохорон­ними органами.

Список рекомендованих джерел:

1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996.-№30.

2. Про інформацію: закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХП // Відомості Верховної Ради України від 1 грудня 1992 року. -№48.

3. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: закон України від 16 листопада 1992 року № 2782-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України від 5 січня 1993 року. - № 1.

4. Про звернення громадян: закон України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВРII Відомості Верховної Ради України від 11 листопада 1996 року. - № 47.

5. Про державну службу: закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 52 (28.12.93).

6. Про статус народного депутата України: закон України від 17 листопада 1992 року № 2790-ХІІ // Відомості Верховної Ради України від 19 січня 1993 року. - № 3.

7. Про статус депутатів місцевих рад: закон України від 11 липня 2002 року № 93-1У // Відомості Верховної Ради України від 4 жовтня 2002 року. - № 40.

8. Про державний захист працівників суду і правоохоронних ор­ганів: закон України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII // Відомості Верховної Ради України від 15 березня 1994 року. - № 11.

9. Дисциплінарний статут прокуратури України // Відомості Вер­ховної Ради України 1992, № 4, ст. 15. (із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 13-рп/2004 ( у 1 Зр710-04 від 22 червня 2004 року).

10. Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19

серпня 2002 року № 1218 // Урядовий кур’єр від 25 вересня 2002 року. -№ 176.

11. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи Кес (2000) 19 «Про роль прокуратури у системі кримінального судочинства», прийня­та Комітетом Міністрів Ради Європи 6 жовтня 2000 року.

12. Битяк Ю.П, Адміністративне право України: підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.; [за ред. Ю.П. Битяка].

• К: Юрінком Інтер, 2007.

13. Долежан В. Кодекс прокурорської етики: яким йому бути? / В. Долежан // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005. - № 12.

14. Етика: навч. посіб. / В.О. Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін..; [за ред. проф. В.О. Лозового]. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

15. Знаменская С.В. Педагогические условия формирования ком- муникативной культури студентов в процессе профессиональной подго- товки в вузе: дисс. канд. педагог, наук / Знаменская С.В. - Ставрополь, 2004.

16. Лобанов А.А. Основьі профессионально-педагогического об- щения: учеб. пособие для студ. вьісш. пед. учеб. заведений. / А.А. Лоба­нов - М.: Издательский центр Академия, 2002.

17. Силин А.Б. Культура и зтика правосудия и судопроизводства: Методическое пособие для судей местньїх судов / А.Б. Силин - X.: Харьков юридический, 2011.