Розділ 2. Етика позасудової діяльності прокурора

1. Етика взаємовідносин з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування Прокурори зобов’язані підтримувати свою компетентність на належному рівні. Передбачається, що всі вони добре поінформова­ні про основні галузі права і законодавства. При цьому існує необ­хідність в систематичному вдосконаленні рівня знань. Специфіка даної професійної діяльності вимагає високого рівня розумових здібностей; здатності до правового аналітичного і абстрактного мислення; інтелектуальної допитливості, чіткого вираження сво­їх думок (здорового міркування, обгрунтованості дій); знань про логічні помилки в міркуваннях і можливості їх запобігання. Крім того, підтримання кваліфікації припускає звернення, поряд з пи­таннями права і законодавства, до етичних категорій, які супрово­джують діяльність із забезпечення законності та правопорядку.

Прокурорсько-слідчі працівники повинні уникати будь-якого незаконного впливу на їх діяльність. Вони не мають права вико­ристовувати своє посадове положення в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Наприклад, забороняється використовувати свою посаду для надання допомоги друзям чи членам сім’ї та ін.

Прокурори зобов’язані зберігати професійну таємницю щодо інформації, отриманої ними при виконанні своїх обов’язків. Вони не мають права робити публічні заяви, коментувати в засобах ма­сової інформації справи, що знаходяться у провадженні органів прокуратури, піддавати сумніву прокурорську роботу, а також по­винні вимагати аналогічної поведінки і від працівників апарату органів прокуратури.

Робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це, насамперед, глибока переконаність у справедливості і великій соціальній значущості справи, якій він себе присвятив, відповідна націленість на досягнення поставле­ної мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, висо­кі вольові якості. Водночас, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його обов’язок - ефек-

тивно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі «за» і «проти», бути об’єктивним, не піддаватися обвинувальному ухи­лу, спокусі захисту «честі мундира», проникати у сутність пра­вових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх.

Можна зазначити, що характер трудової діяльності прокуро­ра цілком обумовлений її особливим об’єктом, що створює своє­рідні умови для реалізації загальних принципів моралі, а також особливим змістом професійного обов’язку, що випливає із спе­цифіки покладених на нього завдань, неможливості детальної ре­гламентації його праці, яка перебуває у безпосередньому зв’язку з постійним усвідомленням та обранням морально допустимих засобів її реалізації.

Моральні вимоги визначають поведінку прокурорів як у сфе­рі службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякденному житті. Будь-які їх дії мають відповідати закону, його суті, а тому й моральним цінностям, на яких базується закон. Перекручення за­кону, відхід від нього, неадекватне його тлумачення й застосуван­ня є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неоргані­зованістю, відсутністю поваги до права, внутрішньою недисци­плінованістю чи безповідальністю.

Конституція України у ст. 121 та Закон України «Про про­куратуру» у ст. 5 на прокуратуру покладає такі функції: 1) під­тримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які прово­дять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слід­ство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян.

Крім того, відповідно до п. 9 Перехідних положень Консти­туції України, прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства¹. Ці функції є не тільки правовими, але й соціальними, оскільки спрямовані на впрова­дження принципу верховенства права і додержання законності, забезпечення охорони та захисту прав і свобод людини загалом і соціально вразливих верств населення зокрема, а також осіб, які перебувають у місцях, де дотримання їх прав не може бути під контролем громадськості. Від ефективного виконання цих завдань залежить рівень демократії в державі, життя, здоров’я, честь і гідність сотень тисяч громадян українського суспільства.

Отже, як зазначалось, прокуратура є одним з найважливіших правоохоронних органів. З огляду на вищезазначені соціальні функції та повноваження прокуратури, її високе соціальне при­значення, до осіб, які обіймають посади прокурорів, висуваються високі моральні критерії. Передусім це - велика повага до прав та свобод людини, людинолюбство, безкорисливість, неуперед­женість, вміння застосувати принцип правової рівності громадян перед законом.

Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури².

Прокурор та слідчий є представниками такого виду діяльнос­ті, до яких пред’являються особливі вимоги і за межами їх про­фесійної діяльності (в громадських місцях, в побуті тощо). Через глибокий моральний зміст такої діяльності прокурорсько-слідчі працівники постійно знаходяться у зоні підвищеної уваги з боку представників громадськості. Та поведінка, яка для членів інших професійних груп часто залишається непоміченою, для проку­рорсько-слідчих працівників може мати негативні наслідки.

У зв’язку з цим прокурорсько-слідчі працівники мають до­тримуватись моральних та етичних правил поведінки у своїй гро­мадській діяльності та приватному житті заради зміцнення авто­ритету органів прокуратури в суспільстві. Прокурорсько-слідчий працівник мас докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку роз­судливої, законослухняної та поінформованої людини, його по­ведінка була бездоганною.

Поведінка прокурорського працівника традиційно оціню­ється не лише з позицій зразкового виконання ним службових обов’язків і дотримання службової дисципліни, а й з позиції того, що ми називаємо «моральним обличчям». Такі прояви, як роз­дмухування чвар у колективі, нетактовність у стосунках з коле­гами, зверхність, інтриганство, нерозбірливість у зв’язках тощо, можуть розглядатися винятково як аморальні діяння, і застосу­вання у цих випадках засобів юридичної відповідальності є про­блематичним.

Як свідчить досвід, врешті-решт така поведінка здатна істот­но підірвати засади організаційного порядку в тому чи іншому колективі і негативно вплинути на виконання прокурорами їх конституційних функцій. Від цього значною мірою залежить ха­рактер і послідовність засобів реагування (профілактичні бесіди, осуд колективу, застосування дисциплінарних стягнень, створен­ня такої атмосфери довкола порушника, за якої він вимушений сам залишити колектив). Вчинення ж аморальних діянь, які під­ривають авторитет прокуратури в цілому, зумовлює прийняття керівником органу прокуратури адекватних кадрових рішень.

Останнім часом в органах прокуратури спостерігається пев­не загострення стосунків між керівниками та підлеглими. До­ходить до публічних висловлювань із цього приводу окремих працівників прокуратури у засобах масової інформації. Можна розцінювати це, як прояв демократії і свободи слова, а можна - як свідчення негараздів у прокурорській системі. Дехто з проку­рорів - керівників вважає, що диктаторський стиль поведінки у стосунках з підлеглими, грубе поводження з ними і приниження гідності працівників підвищують їхній авторитет і допомагають у роботі. Тому варто врахувати думку В. Долежана з приводу необхідності існування в Кодексі прокурорської етики норми, відповідно до якої категорично наголошується потреба у поєд­нанні вимогливості і принциповості керівників щодо підлеглих

з товариським і ввічливим ставленням до них, повагою до люд­ської гідності¹.

Відносно сказаного також варто звернути увагу й на п. 1 на­казу Генерального прокурора України від 15 грудня 2011 року № 2 гн, «Про організацію роботи з кадрами в органах прокура­тури», відповідно до якого заступників Генерального прокурора України, ректора Національної академії прокуратури України, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, Дніпровського екологічного прокурора, військо­вих прокурорів регіонів та Військово-Морських Сил України, їх заступників, голів атестаційних комісій всіх рівнів, керівників структурних підрозділів апаратів, міських, районних, міжрайон­них і прирівняних до них прокурорів, а також військових про­курорів гарнізонів відповідно до своїх повноважень зобов’язано:

• При доборі, розстановці, професійній підготовці та вихо­ванні кадрів неухильно додержуватися Конституції та законів України.

• Стан організації роботи з кадрами вважати одним із осно­вних критеріїв оцінки ефективності діяльності керівників проку­ратур усіх рівнів.

• Забезпечення правильного добору, розстановки, професій­ної підготовки та виховання кадрів розглядати як ефективний засіб успішного виконання покладених на органи прокуратури завдань щодо утвердження верховенства права, зміцнення закон­ності, захисту прав і свобод людини і громадянина, суспільних та державних інтересів.

• Підвищувати вимогливість до кадрів, домагатися, щоб на прокурорсько-слідчих посадах працювали професійно підготов­лені, компетентні, принципові, добросовісні, з високими мораль­ними якостями працівники.

Потрібно звернути увагу й на розділ 2 Кодексу етики про­курорського працівника, затвердженого наказом Генерального прокурора Російської Федерації 17 березня 2010 року № 114, де визначено, що прокурорський працівник, який має повноважен- ня керівника у системі органів та установ прокуратури, сприяє

| Долежан В. Кодекс прокурорської етики: яким йому бути? // Прокуратура. Лю­дина. Держава. І 2005.1 № 12. - С. 63.

встановленню та підтриманню у колективі здорового морально- психологічного клімату.

При визначенні обсягу та характеру роботи керується прин­ципами справедливості, врахування особистих та ділових якос­тей, кваліфікації та досвіду роботи підлеглих працівників.

Не допускає відносно підлеглих працівників необгрунтова­них претензій, а також фактів грубості й нетактовності.

Піклується про підлеглих працівників, переймається їх про­блемами та потребами, сприяє прийняттю законного рішення, а також професійному та службовому зростанню працівників.

Надає підтримку та допомогу молодим спеціалістам (з досві­дом роботи до 3 років) у здобутті професійних навичоок.

Цікаво зазначити, що у розділі 3 «Взаємовідносини проку­рорських працівників органів та установ прокуратури» Кодексу етики прокурорського працівника», затвердженого наказом Гене­рального прокурора Російської Федерації 17 березня 2010 року №114 закріплено, що взаємовідносини між прокурорськими пра­цівниками повинні ґрунтуватися на принципах дружнього парт­нерства, взаємоповаги та взаємодопомоги.

Критика недоліків у роботі повинна бути об’єктивною, ви­важеною, принциповою та з розумінням прийматися тим праців­ником, до якого вона спрямована.

Не допускається здійснення впливу на своїх колег з метою прийняття бажаного для прокурорського працівника або ж інших осіб протизаконних та (або) необгрунтованих рішень.

Наприклад, відповідно до п. 2.2 зазначеного наказу Генераль­ного прокурора України «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України» від 26 грудня 2011 року № 1 гн, прокурорів усіх рівнів зобов’язано не допускати обмеження процесуальної самостійності прокурорсько-слідчих працівників. Вказівки з питань слідчої, наглядової діяльності та участі проку­рорів у судах надавати підпорядкованим працівникам виключно у письмовій формі.

Потрібно окремо звернути увагу й на особливості етики по­ведінки слідчого. Так, при розгляді моральних засад діяльності слідчого виділити три види правил, які визначають поведінку слідчого при виконанні ним своїх функціональних обов’язків у кримінальному процесі: а) сутність, форма, зміст слідства; все це визначається процесуальними законами і основними поло­женнями матеріального права (кримінального, цивільного, адмі­ністративного тощо); б) методи, прийоми і тактика розслідування, які дозволяють максимально ефективно, швидко і повно розкрити злочин і викрити винних; в) допустимість, законність застосуван­ня вищевказаних форм, прийомів і методів, тактики й особистої ініціативи слідчого з точки зору судової етики¹.

Відомо, що праця слідчого складна і відповідальна в силу того, що він знаходиться на передньому краї боротьби зі злочинністю, зустрічається часом з активною протидією осіб, зацікавлених у тому, щоб спрямувати слідство хибним шляхом. За цих умов слідчий наділяється широкими владними повноваженнями, тобто правом одноосібно вирішувати багато питань, що виникають у процесі слідства, за винятком тих, які вирішуються з санкції про­курора. Отже, на користь об’єктивності і оперативності, можли­вості гласності, прилюдної критики дії слідчого обмежені.

Тут правомірно виникає питання: чи існують засоби для гаран­тії захисту прав людини в разі виникнення деформацій морально- професійної свідомості, які зустрічаються не так вже й рідко?

Одним з найважливіших засобів виступає судова етика, зна­чення якої полягає у тому, що вона дає обгрунтування для протис­тояння деформаціям морально-професійної свідомості. І значну роль тут відіграє світоглядна і етична підготовка майбутніх юрис­тів, яка гарантує і утримує від помилок у майбутній слідчій прак­тиці. Наприклад, слідчий, згідно з кримінальним законодавством, зобов’язаний роз’яснити обвинуваченому те, що щире каяття або явка з повинною, а також сприяння розкриттю злочину є обстави­нами, що пом’якшують відповідальність, але слідчий не повинен використовувати такі роз’яснення як засіб морального тиску для того, щоб примусити людину визнати себе винною.

Узагальнюючи викладене, можна сформулювати визначення моральних засад професійної діяльності слідчого - це категорія судової етики в кримінальному судочинстві, яка означає сукуп­ність норм, принципів, що виникають в результаті трансформації загальних вимог моралі відповідно до умов виконання його функ­ціональних обов’язків при проведенні попереднього слідства, санкціонованих громадською думкою, особистим переконанням і виконуваних добровільно з метою посилення боротьби зі зло­чинністю і захисту прав людини¹.

Важливо підкреслити, що в діяльності прокурорсько-слід­чих працівників значну частину робочого часу займають актив­ні форми спілкування, що вимагають більш високої культури та коректності. Вміння вислухати співрозмовника, зрозуміти його, щиро пережити його відчуття погребують від прокурора витрим­ки та здатності регулювати свій емоційний стан. Не слід допус­кати проявів зухвалості стосовно опонента, демонструвати свою зверхність.

Взагалі, відкрите демонстрування будь-якою людиною сво­єї зверхності у знаннях, ерудиції ускладнює контакт із співроз­мовником. І навпаки, особистісний підхід у спілкуванні, прояв зацікавленості до співрозмовника, аргументована, правдива від­повідь навіть із негативним результатом не залишає людину роз­чарованою².

Окремо слід розглянути участь прокурорів у конфліктних ситуаціях. Так, ділове спілкування вимагає від співрозмовників високої культури, оскільки емоційна сфера людини охоплює усю його психічну діяльність, у тому числі й мислення. Тому в стані емоційного збудження співрозмовникам важко оцінювати обго­ворювану інформацію, що часто проектується на процес спілку­вання людей та формує неприйняття одним одного. У таких си­туаціях конфлікт посилюється та залучає до своєї орбіти інших членів колективу, надає психологічному клімаїу напруженого характеру³.

У зв’язку з цим зростає необхідність знання соціально-пси- хологічних законів формування та функціонування міжособистіс- них відносин, що складаються в процесі спільної трудової діяль­ності людей та способів спілкування при вирішенні виникаючих протиріч.

Такі взаємозв’язки та взаємовпливи відбуваються на фоні соціального контролю, який здійснюється на основі моральних норм, що прийняті у суспільстві, та який забезпечує корекцію поведінки, якщо ці норми порушуються, включаючи механізми соціального контролю (осуд, покарання або ж просто несхваль­ність). При цьому суттєву роль відіграють так звані рольові спо­дівання. Хоче того людина або ні, але оточуючі чекають від неї поведінки, що відповідає встановленим зразкам. Та якщо рольові очікування не виправдовуються, між співрозмовниками виникає психологічна напруга і, навпаки, відповідність слова та поведінки взаємодіючих людей, що стосуються очікувань один від одного, забезпечує успішність спілкування.

Таке вміння людини безпомилково приписувати іншим очіку­вання того, що вона готова прийняти, називають тактом. Це звіс­но не означає, що тактовна людина у всіх випадках повинна слі­дувати прогнозованим очікуванням. При розходженні принципів та переконань тактовна людина вступає у протиріччя, але робить це коректно, без образ та приниження особистості. Частіше ж іг­норування приписаних їй очікувань веде до безтактовності, під якою розуміється деструкція очікувань у процесі спілкування, що порушує взаємодію співрозмовників.

У випадку виникнення психологічної напруги існує кілька способів її усунення:

• вибачення та звернення з проханням пробачити;

• переведення уваги одного або кількох суб’єктів конфлікту на інші види діяльності;

• надання кожному з суб’єктів конфлікту можливостей для детального пояснення своєї позиції стосовно предмета конфлікту, а також права на свою особлисту точку зору;

• демонстрація симпатії до суб’єктів конфлікту, готовності проявити до них увагу та надати підтримку¹.

Для етично вірного вирішення складних ситуацій прокурору необхідно мати моральну чутливість, яка прямо пов’язана з ієрар­хією професійних та загальнолюдських цінностей.

Стаття 5 Закону «Про державну службу» від 13 грудня 1993 року передбачає, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати службові обов’язки; шанобливо ставитись до грома­дян, керівників і співробітників; дотримуватися високої культури спілкуванням; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репута­цію державного службовця².

Правила та вимоги, що регулюють службову діяльність та професійну поведінку прокурорів, зокрема, визначені у Розділі І «Основні обов’язки» Європейських інструкцій з питань етики та поведінки прокурорів (2005), де зазначається, що прокурори по­винні завжди та за будь-яких умов: здійснювати свої обов’язки відповідно до національного та міжнародного законодавства; справедливо, неупереджено та оперативно виконувати свої функ­ції; поважати, захищати та підтримувати людську гідність та люд­ські права; брати до уваги те, що вони діють від імені та в ін­тересах суспільства; намагатися знаходити справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами і правами індивідуума.

Важливо підкреслити, що згідно зі ст. З Кодексу професійної етики та поведінки прокурора професійна діяльність прокурора грунтується на загальновизнаних морально-етичних принципах: законності; незалежності; демократизму; справедливості; гума­нізму; об’єктивності; чесності; відповідальності; конфіденцій­ності.

Крім того, Кодекс професійної етики та поведінки прокуро­ра Української асоціації прокурорів закріплює, що при виконанні службових обов’язків прокурор зобов’язаний:

• ставитися до людини як до вищої цінності;

• поважати і захищати права, свободи, гідність громадян від­повідно до загальнолюдських принципів моралі, вітчизняних та міжнародних правових норм;

• глибоко розуміти соціальну значущість прокурорської ді­яльності, міру відповідальності перед суспільством і державою у забезпеченні правової захищеності громадян;

• помірковано і гуманно використовувати владні повноважен­ня у відповідност з принципами справедливості та законності.

Прокурор повинен підтримувати честь і гідність своєї профе­сії, свою професійну компетентність на належному рівні. У своїй діяльності завжди відповідати найвищим етичним вимогам, сум­лінно виконувати службові обов’язки.

Прокурор зобов’язаний володіти державною мовою.

У разі поширення неправдивих відомостей, що принижують честь, гідність і ділову репутацію прокурора, він має право звер­нутися з відповідним позовом до суду.

При виконанні службових обов’язків прокурор має бути не­залежним від будь-якого впливу, тиску чи втручання в його про­фесійну діяльність. З метою дотримання цього принципу він зобов’язаний активно, у межах правового поля, протистояти по­сяганням на його незалежність.

У прийнятті конкретних рішень прокурор має бути самостій­ним та:

• керуватися лише вимогами закону, морально-етичними принципами професії та своїми переконаннями;

• відмежовуватися від будь-яких корисливих та приватних ін­тересів, зовнішнього та політичного впливу, тиску з боку громад­ськості та засобів масової інформації;

• утримуватися від дій чи поведінки, що заважали б належ­ним чином виконувати свої повноваження і були б несумісними з прокурорською діяльністю;

• бути політично неупередженим, виключити можливість впли­ву чи тиску на свою професійну діяльність органів влади та місце­вого самоврядування, посадових осіб, а також рішень, програм та дій політичних партій або інших громадських об’єднань, їх органів.

Прокурор повинен діяти в межах повноважень, визначених законом, справедливо та об’єктивно:

• порушувати кримінальну справу лише за наявності закон­них для того підстав та припиняти провадження, якщо розслі­дування вказує на необгрунтованість чи незаконність обвину­вачення;

І враховувати всі обставини у справі, включаючи ті, що сто­суються підозрюваного (обвинуваченого, підсудного, засуджено­го), незалежно від того, чи є вони доказами вини або невинува­тості останнього;

• не допускати, щоб особисті почуття, родинні зв’язки, уперед­женість, ворожість або дружба впливали на прийняття рішення.

Прокурор має суворо дотримуватись обмежень і заборон, пе­редбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь- яких проявів корупції, у тому числі:

• не використовувати для сприяння своїм особистим інтере­сам, інтересам родини або інтересам інших осіб інформацію, яка стала відомою під час виконання професійних обов’язків;

• не сприяти фізичним та юридичним особам, з використан­ням свого службового становища, у здійсненні ними підприєм­ницької та іншої діяльності з метою одержання для себе, своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг, пільг та інших переваг;

• не використовувати державне майно, інші засоби організа­ційно-технічного та іншого забезпечення в особистих інтересах, а також в інших цілях, не пов’язаних з виконанням професійних обов’язків;

• не приймати подарунки, знаки поваги, винагороди, не отри­мувати якусь користь, заохочення чи гостинність у зв’язку з ви­конанням своїх професійних обов’язків, зокрема, від осіб, які мо­жуть скомпрометувати чесність, справедливість, авторитетність, професійну принциповість та неупередженість прокурора;

• запобігати конфліктам між власними інтересами та інтер­есами служби, а в разі виникнення ситуації, коли особиста заці­кавленість перешкоджає виконанню посадових обовя’зків, пові­домити про це безпосередньому керівникові для запобігання або врегулювання конфлікту інтересів;

• не входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підпри­ємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств,

організацій, спілок, об’єднань кооперативів, що здійснюють під­приємницьку діяльність.

При здійсненні повноважень прокурор зобов’язаний своєчас­но, у межах своєї компетенції, вживати заходів до усунення пору­шень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципом законності.

У всіх сферах прокурорсько-слідчої діяльності прокурор зобов’язаний суворо дотримуватися принципу презумпції неви­нуватості.

Прокурор не може вчиняти, підбурювати або поблажливо ста­витися до будь-яких дій, що пов’язані з катуванням, іншим жорсто­ким або таким, що принижує людську гідність, поводженням.

Працівник прокуратури не повинен надавати суду докази, отримані з джерел або за допомогою методів, що суперечать зако­ну. У разі встановлення таких фактів вживати необхідних заходів з метою притягнення до передбаченої законом відповідальності особи, що отримала та надала такий доказ.

Прокурор зобов’язаний забезпечувати конфіденційність ін­формації, яку отримано під час виконання професійних обов’язків, крім тих випадків, коли законом передбачено право чи обов’язок оприлюднювати таку інформацію.

Особливу увагу слід приділяти забезпеченню таємниці у сфе­рі підприємницької та банківської діяльності, розголошення якої може завдати істотних матеріальних збитків суб’єктам підприєм­ництва.

Говорячи про етику взаємовідносин з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, варто зазначити, що згідно з п. 11 Рекомендації R 19 (2000) держави повинні вживати заходів, щоб забезпечити виконання прокурорами професійних обов’язків без необгрунтованого втручання та покладення на них цивільної, кримінальної або іншої відповідальності. Однак прокурори пови­нні періодично публічно звітувати про свою діяльність у цілому та, зокрема, про те, як вони здійснювали свої повноваження.

Важливо також враховувати, що відповідно до п. 12 Рекомен­дації R 19 (2000) прокурори не втручаються у діяльність законо­давчої та виконавчої влади.

Статтею 20 Кодексу професійної етики та поведінки проку­рора, схваленого Українською асоціацією прокурорів, визначено, що прокурор не повинен втручатися в діяльність органів законо­давчої, виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, окрім випадків, коли їхні рішення чи дії суперечать законодавству та потребують заходів прокурорського реагування.

Прокурор повинен співпрацювати з ними при виконанні сво­їх службових обов’язків і здійсненні заходів щодо зміцнення пра­вопорядку, якщо це не суперечить принципу його незалежності.

Також повинен уникати членства в комісіях, комітетах та ін­ших колегіальних органах, що утворюються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Необхідно зауважити, що, здійснюючи свою професійну діяльність, прокурору слід враховувати гарантії, закріплені у чинному законодавстві стосовно представників Верховної Ради України (народних депутатів України), органів місцевого само­врядування (наприклад, депутатів місцевих рад) та представни­ків виконавчої гілки влади (наприклад, працівників місцевих дер­жавних адміністрацій).

Так, відповідно до ст. 27 Закону України «Про статус народ­ного депутата України», народному депутату гарантується депу­татська недоторканність на весь строк здійснення депутатських повноважень. Народний депутат не може без згоди Верховної Ради України бути притягнутий до кримінальної відповідальнос­ті, затриманий чи заарештований.

Обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих ре­чей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народ­ного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, застосування інших заходів, що відповідно до закону обмежують права і свободи народ­ного депутата, допускаються лише у разі, коли Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відпо­відальності, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо¹.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат місцевої

І Про статус нароного депутата України: закон України від 17 листопада 1993 р. Щ 3781 -XII //Відомості Верховної Ради України. - 1993.- № 3. - Ст.І7.

40

ради наділений усією повнотою повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не може обмежити повнова­ження депутата місцевої ради інакше, як у випадках, передбаче­них Конституцією України та законами України¹.

Прокурору під час виконання своїх професійних обв’язків важливо пам’ятати про те, що він безпосередньо здійснює функ­ції, покладені на нього ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» і повною мірою повинен викорис­товувати повноваження, надані чинним законодавством України (зокрема, ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»).

Наприклад, відповідно до п.п. 2.1.13-2.1.15 Кодексу етики прокурорського працівника, затвердженого наказом Генерального прокурора Російської Федерації 17 березня 2010 року № 114, про­курорські працівники у взаєминах із представниками державної влади, органів місцевого самоврядування, суспільних об’єднань, комерційних та некомерційних організацій зберігає незалежність, проявляє тактовність і повагу, вимогливість та принциповість.

Важливо також звернути увагу й на п. 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, яким передбачено, що для того щоб сприяти зміцненню справедливості та ефективності кримінальної політики, прокурори повинні співпрацювати з державними органа­ми і установами у тій мірі, у якій це визначено законом.

2. Етика взаємовідносин з контролюючими та правоохоронними органами Здійснення професійної діяльності працівниками прокурату­ри неможливе без взаємодії з іншими правоохоронними і контро­люючими органами. Успіх такої взаємодії багато у чому залежить саме від культури спілкування з представниками цих органів.

Взаємодію органів прокуратури з контролюючими та право­охоронними органами врегульовано нормами чинного законодав­ства, проте морально-етичне наповнення таких правовідносин залишається у багатьох випадках поза сферою нормативного ре­-

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохо­ронні органи - це органи прокуратури, внутрішніх справ, Служ­би безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордо­ну, органи Державної податкової служби, органи і установи ви­конання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контроль­но-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції².

Нормативного ж закріплення визначення поняття контролю­ючих органів та переліку органів, які належать до останніх, на да­ний час у національному законодавстві не існує. Проте у доктри- нальній літературі зазначається, що контроль здійснюють: 1) ор­гани законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) Президент України та його Адміністрація; 3) представницький орган АРК

• Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (Кабінет Міні­стрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні коміте­ти та інші центральні органи виконавчої влади, місцева державна адміністрація, адміністрація підприємств, установ, організацій;

5. судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, господарські суди); 6) спеціальні контролюючі орга­ни - державні інспекції та служби (пожежна, санітарна, автомо­більна та інші інспекції, Державна податкова адміністрація, Дер­жавна митна служба тощо); 7) органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи)³.

Необхідно зазначити, що у п. 2 наказу Генерального прокуро­ра України «Про організацію роботи і управління в органах про­куратури України» від 26 грудня 2011 року № 1 гн прокурорів усіх рівнів зобов’язано здійснювати свої повноваження виключ­но в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Не допускати незаконного втручання у діяльність інших

підприємств, установ та організацій. Не підміняти органи ви­конавчої влади, органи місцевого самоврядування і державного контролю.

Потрібно також підкреслити: у розділі 5 Стандартів міжна­родної асоціації прокурорів зазначено, що для забезпечення спра­ведливості та ефективності судового переслідування прокурори повинні:

а) працювати з поліцією, судами, юристами, захистом, гро­мадськими захисниками та іншими урядовими органами як на­ціональними, так і міжнародними;

б) згідно з законом та у контексті взаємної співпраці нада­вати сприяння прокурорським службам і колегам з інших підві­домчих органів.

Відповідно ж до ст. 21 Кодексу професійної етики та пове­дінки прокурора у взаємовідносинах з працівниками інших пра­воохоронних органів України прокурор зобов’язаний тактовно та виважено проявляти вимогливість і принциповість, що відповіда­ють закону.

Так, наприклад, вступаючи у взаємовідносини з органами та установами санітарно-епідеміологічної служби України, про­курору слід враховувати, що відповідно до п. 19 Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби України са­мостійно приймають у межах своїх повноважень рішення і не­суть відповідальність згідно із законодавством за протиправні дії або бездіяльність¹.

Тобто, в зазначеному пункті нормативно закріплено такий важливий принцип діяльності вказаних посадових осіб, як їх са­мостійність.

Крім того, взаємодіючи зі слідчими підрозділами правоохо­ронних органів, також потрібно зважати й на те, що, відповідно до ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу України при про­вадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слід­ства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне та своєчасне проведення.

У разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притяг­нення обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обви­нувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи, слідчий вправі подати справу вищестоящому прокурору з письмовим викладом своїх запере­чень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоя- щого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.

У контексті досліджуваного питання також слід враховувати, що відповідно до п. 2.1 наказу Генерального прокурора України «Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України» від 26 грудня 2011 року № 1 гн прокурорів усіх рівнів зобов’язано принципово реагувати на будь-які посягання на неза­лежність прокуратури у здійсненні повноважень.

Протидіяти втручанню органів державної влади, органів міс­цевого самоврядування, посадових осіб, громадських об’єднань та організацій у діяльність прокурорів. Запобігати впливу на працівників прокуратури з метою перешкодити виконанню ними службових обов’язків або домогтися прийняття неправомірного рішення. Про такі факти невідкладно інформувати прокурорів вищого рівня, а в передбачених законом випадках вирішувати питання про притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності.

Виходячи з викладеного, взаємовідносини органів прокура­тури з контролюючими та правоохоронними органами відбува­ються у двох напрямах, а саме:

1. суб’єктів взаємодії та координаційної діяльності. У такому випадку і органи прокуратури, і контролюючі та правоохоронні органи є паритетними учасниками правовідносин;

2. суб’єкта та об’єктів нагляду.

Отже, у взаємовідносинах прокурорів з органами розсліду­вання та іншими представниками силових структур найвиразні­ше має проявлятися така морально-етична риса, як принципо­вість, тобто безкомпромісність у відстоюванні вимог закону. Тут доцільно підкреслити неприпустимість практики, коли дехто з прокурорів заплющує очі на порушення, що їх припускаються представники зазначених органів «в інтересах збереження діло­вих партнерських стосунків». Поступливість призводить врешті- решт до протилежних наслідків. Це стосується і відносин проку­ратури з органами Міністерства внутрішніх справ України.