66. Бюрократія і демократія.

Як соціальна верства бюро­кратія виступає «групою осіб (у сучасному суспільстві - спеціалістів), які професійно виконують адміністративні функції в межах політичних структур та організацій». Під бюрократією розуміють також систему управління, здійснюваного за допомогою апарату влади, що відокрем­лений від суспільства, стоїть над ним, наділений специфічними функ­ціями і привілеями.

Демократія не може існувати без бюрократії, але бюрократія має працювати на демократію.

Однією з передумов існування Б. є технічна неможливість безпосередньої демократії.

Негативні моменти Б. посилюються, якщо розширюється втручання держави у соц.-економічне життя, передусім у розподіл і перерозподіл сусп. продукту, і відповідно звужується грунт саме рац. бюрократії. Цей процес відбувається у двох формах – посиленні держ. регулювання ринкової економіки, або одержавленні соціалістичного типу. Такий розвиток має небезпеку посилення пол. влади бюрократії.

В умовах демократії бюр. управління означає управління в строгій відповідності із законом і бюджетом. Твердження, що бюр. управління є обов'язковим інструментом дем. правління, парадоксальне - бюрократія сама по собі не є ні поганою, ні хорошою. Це метод управління, який може застосовуватися в різних сферах люд. діяльності. Існує область, а саме, апарат держ. управління, де бюр. методи є необхідністю.

Протидія бюрократії:

• Приватна власність та ринкова економіка

• Парламент та багатопартійність (за М. Вебером)

• Правове регулювання відносин бюрократії і сус-ва

• Культура бюр. діяльності (чітка кар’єра бюрократа)

• Відповідальність за порушення норм і правил бюрократичної діяльності

Причини бюрократизації Укр. сус-ва:

у 5 разів збільш кільк держ чиновників

нерозвинена ринк економ (держ знову регулює економ сферу)

маргіналізація укр. суспільства

політ безвідповідальність

дух засади: панув в масовій свідомості держ патерналізму, велика роль криміналізації свідомості

відсутність середнього класу

історичні корені (традиції імперської Росії та Рад союзу)

67. Лідерство як закономірність політичного процесу.

Пол. лідерство - процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на сус-во, котра добровільно віддає їм частину своїх пол.-владних повноважень і прав. Пол. лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі- відображає владні відносини в сус-ві на найвищому рівні.

Лідер – це той, хто веде за собою. – це особа, яка здатна впливати на інших з метою інтеграції спільної діяльності, яка направлена на задоволення інтересів якоїсь групи або спільноти.

Політичний лідер -авто-ритетна особа, яка здійснює переважний вплив на іншихлюдей з метою інтеграції їхньої діяльності для досягненняспільних політичних та інших цілей.

Лідерство як явище і лідер притаманні будь-якій сфері люд діяльності. Джерела лідерства:

– організаційно–управлінський аспект. Усяка спільна колективна діяльність вимагає управлінського центру, це є закон організації.

• політико-владний аспект. З точки зору влади є закономірність: влада тоді ефективна, коли вона концентрує в собі максимальні повноваження. Влада завжди тяжіє до концентрації. Політика породжує відмінності еліти і маси. Всі не можуть здійснювати державну владу, тому лідери беруть на себе владні повноваження

• економічний. Домінуюче положення в політиці породжує і домінуюче економічне положення в суспільстві.

• Психологічний. Не всі здатні бути лідером, керувати людьми.

Сутність лідерства. В розуміння лідера і політики є два значення:

1. лідер як зразок для наслідування: л є носіями якихось видатних якостей, яких немає в інших.

2. л як владний авторитет: це той, хто приймає рішення.

Сутність політ лідерства заключається в необхідності певної концентрації політичної волі та повноважень в деякому центрі або окремому індивіді для забезпечення ефективності протікання усього політичного процесу.

Сутність політ лідерства як взаємодії лідера і його послідовників. Або добровільне підкорення лідеру та передача йому частини прав та повноважень. Лідер бере на себе певні зобов”язання використання прав та зобов”язань заради реалізації інтересів його прибічників.

Хар-ки л:

1.Здатності лідера відображати та захищати інтереси прибічників.

2. Здатність лідера до керівництва

Сутність л-ва може бути розглянута як взаємодія лідера і його прибічників. В ході неї відбув розподіл прав повноважень та відповідальностей.

Функції:

1) виражає інтереси. Конституенти мають вбачати у лідері виразника власних інтересів;

2) новаторська функція - лідер свідомо вносить нові, конструктивні ідеї соціального устрою;

3) Інтегративна функція -на основі запропонованої лідером програми відбувається інтеграція дій його конституентів;

4) Організаторська, або прагматична, функція - втілення цілей і завдань, які стоять перед сус-вом і відображені у програмі лідера, в конкретні дії.;

5) Комунікативна - забезпечення лідерами зв'язку як між масами й пол. інститутами, так і між самими пол. інститутами. Завдяки лідерам відбувається координація та узгодження дій усіх суб'єктів політики.

Основні політологічні концепції аналізу лідерства:

1. теорія рис. Вивчають які якості або риси характеру потрібні людини, щоб бути лідером. Деякі фахівці виділили біля 70 рис ідеальної людини-лідера. Але реальні лідери не мали і половини цих рис, і мали багато негативних рис.

2. Ситуаційна концепція. Лідера формують умови і ситуація. Лідер формується також потребою в ньому.

3. Теорія послідовників. У взаємодії л і його послідовників треба шукати критерії ефективності його діяльності

4. Психологічні концепції. Фромм каже, що є частина суспільства яка хоче підкорятися і терпіти, а інша – хоче керувати (причому друга частина значно менша, тому вона і уособлює владні структури). До 10% людей мають лідерські якості, а 90% - прагнуть перекладати відповідальність за прийняття рішень на інших