ОсОбЛивості здійснення права власності На зємлі Історико-культурного призначення

Відповідно до ч. 1ст. 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та при­ватній власності.

У той же час ЗК України встановлює обмеження на передачу земе­льних ділянок історико-культурного призначення у приватну та ко­мунальну власність. Так, відповідно до п. "в" ч. З ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об'єктами історико-культурного призна­чення, що мають особливу історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Так само згідно з п. "г" ч. З ст. 84 ЗК такі землі не можуть передаватися із державної власності в приватну, а відпо­відно до п. "в" ч. З цієї ж статті до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать землі під історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальноде­ржавне значення.

Перелік пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення, які заносяться до Державного реєстру неру­хомих пам'яток України, затверджений постановою КМ України № 1761 від 27 грудня 2001 р. (зокрема, такими об'єктами є Аскольдова могила, Комплекс споруд Національного університету імені Тараса Шевченка: Університет Святого Володимира: головний корпус ("чер­воний корпус"); перша чоловіча гімназія ("жовтий" корпус), Байкове кладовище, Пам'ятник князю Володимиру, 1853 р., Пам'ятник Б. Хмельницькому, 1888 р., Пам'ятник Т. Шевченку в м. Києві тощо).

Правовий режим земель історико-культурного призначення пов'я­заний із правовим режимом об'єктів культурної спадщини, що знахо­дяться на таких землях. Хоча законодавством безпосередньо відпові­дне положення не передбачено, але це випливає із його змісту, із при­значення даних земель. Такий висновок можна зробити із того, що ЗК визначає склад земель історико-культурного призначення через пере­лік об'єктів, які знаходяться на таких землях.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім її пам'ятки археології, може перебувати в державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, у

тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У документі, який посвід­чує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній вла­сності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в уста­новленому законом порядку за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв (ч. 5 ст. 17 Закону "Про охорону культурної спадщини"). В інших випадках уста­новлення зон охорони пам'яток і затвердження меж історичних ареа­лів населених місць не може бути підставою для примусового вилу­чення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористу­вачами правил використання земель історико-культурного призна­чення (ч. 2 ст. 34 Закону "Про охорону культурної спадщини").

Право власності на земельні ділянки історико-культурного призна­чення реалізується з урахуванням особливостей здійснення права власності на об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками, визна­чені розд. IV Закону "Про охорону культурної спадщини".

Об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком па­м'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності пого­дження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають прива­тизації, затверджений ВР України відповідно до Закону № 574-УІ від 23.09.08.

Обмеження щодо передачі земельних ділянок у власність і користу­вання встановлені також у Законі "Про поховання та похоронну спра­ву" від 10 липня 2003 р., який визначає місце почесного поховання як спеціально відведену земельну ділянку на території кладовища чи за його межами, призначену для організації почесних поховань. Від­повідно до ч. 1 ст. 28 даного Закону землі, на яких розташовані місця поховання, є об'єктами права комунальної власності й не підлягають приватизації або передачі в оренду.

Згідно з ч. З ст. 54 ЗК порядок використання земель історико- культурного призначення визначається законом. Тому особливості здійснення права власності та права користування земельними діля­нками історико-культурного призначення мають визначатися з ура­хуванням положень Закону "Про охорону культурної спадщини", та­кож Закону "Про охорону археологічної спадщини", "Про музеї та му­зейну справу", "Про поховання та похоронну справу", "Про природно- заповідний фонд України", "Про народні художні промисли".

Правовий режим земель історико-культурного призначення визна­чається правовим режимом об'єктів культурної спадщини, що розта­шовані на таких землях, а використання земель історико-культурного призначення має бути підпорядковано меті збереження цих об'єктів. Так, право привілею купівлі пам'яток, закріплене ст. 20 Закону "Про охорону культурної спадщини", обмежує права власника пам'ятки (а відповідно і земельної ділянки, на якій вона знаходиться). У разі про­дажу пам'ятки (крім пам'ятки, яка не підлягає приватизації) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в письмовій формі повід­омити про це відповідний орган охорони культурної спадщини із за­значенням ціни та інших умов продажу. Центральний орган вико­навчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право приві­леєвої купівлі пам'ятки національного значення. Орган охорони куль­турної спадщини Ради міністрів АР Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та органи охорони культурної спадщини мі­сцевого самоврядування мають право привілеєвої купівлі пам'ятки місцевого значення. У разі відмови від здійснення цього права чи не­здійснення його протягом місяця з дня одержання повідомлення вла­сник або уповноважений ним орган має право на продаж пам'ятки. Право привілеєвої купівлі пам'ятки не застосовується, коли покупцем пам'ятки, яка перебуває в приватній власності, є діти, дружина і ба­тьки або, за їхньої відсутності, брати і сестри, а також дід та бабка як з боку батька, так і з боку матері, і небожі та небоги продавця.

Закон "Про охорону культурної спадщини" передбачає примусове відчуження або викуп пам'яток (ст. 21). Якщо в результаті дій або без­діяльності власника пам'ятки їй загрожує пошкодження або знищення, державний орган з питань охорони пам'яток історії та культури робить власнику пам'ятки відповідне попередження. Якщо власник пам'ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв'язку з неможливіс­тю створення необхідних для цього умов, суд за позовом державного органу з питань охорони пам'яток історії та культури може постанови­ти рішення про її викуп. У разі невідкладної необхідності забезпечення умов для збереження пам'ятки позов про її викуп може бути пред'яв­лено без попередження. Викуплена пам'ятка переходить у власність держави. Викупна ціна пам'ятки визначається за згодою сторін, а в

разі спору - судом. Очевидно, викупу підлягає і земельна ділянка, якщо вона перебуває у власності особи, що володіє пам'яткою.

Права та обов'язки власників земельних ділянок історико- культурного призначення, вимоги щодо охорони даної категорії зе­мель, обмеження щодо використання таких земельних ділянок з ме­тою збереження характерних властивостей, що становлять історико- культурну цінність об'єктів культурної спадщини, які на них розмі­шуються, установлюються однакові як для землевласників, так і для земелекористувачів і будуть розглянуті в наступних параграфах.

ОСОбЛИВОСТІ здійснення прав на користування землями історико-культурного призначення

Використання зе мель історико-культурного призначення на титулах права користування у ст. 54 ЗК України не передбачено. Однак це не означає, що такі земельні ділянки не можуть використовуватися на праві постійного користування та оренди відповідно до загальних норм ЗК України, також Закону "Про охорону культурної спадщини", яким передбачено надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, у користу­вання юридичним і фізичним особам (ст. 25). Надання об'єктів куль­турної спадщини, що є пам'ятками, у користування юридичним і фі­зичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та ін­шою метою здійснюється відповідними органами охорони культурної спадщини на визначених ними умовах. Пам'ятка національного зна­чення, що перебуває в державній чи комунальній власності й потре­бує спеціального режиму охорони, може надаватися в користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Відповідно при передачі в користу­вання зазначених об'єктів на титулі права користування мають пере­даватися і земельні ділянки під ними. З метою захисту об'єктів архео­логії, у тому числі тих, що можуть бути виявлені, надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів охорони культурної спадщини згідно із законом.

На праві постійного користування можуть перебувати земельні ді­лянки історико-культурних заповідників. Так, відповідно до Поло­ження про Національний заповідник "Софія Київська", затверджено­го постановою КМ України № 500 від 13 травня 1996 р., заповідник користується виділеними йому земельними ділянками та несе відпо­відальність за додержання норм щодо їхньої охорони і раціонального використання.

У Законі "Про поховання та похоронну справу" від 10 липня 2003 р. встановлено, що для розміщення місця поховання рішенням уповноваженого органу в установленому законом порядку відповід­ному спеціалізованому комунальному підприємству, установі, органі­зації в постійне користування надається земельна ділянка. Для поче­сних поховань органи місцевого самоврядування: можуть відводити земельні ділянки поза територією місць поховання, на яких створю­ються меморіальні бульвари, сквери, парки і кургани Слави.

Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають па­м'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримува­тись вимог органів охорони культурної спадщини. Особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винят­ком наймача державної або комунальної квартири (будинку), заборо­няється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.

Права та обов'язки власників і користувачів земельних ділянок іс­торико-культурного призначення поряд із земельним визначаються також законодавством про охорону культурної спадщини, яке перед­бачає додаткові зобов'язання для власників і користувачів земельних ділянок історико-культурного призначення, заборони щодо певної ді­яльності, необхідність отримання дозволів на вчинення певних дій щодо земельних ділянок даної категорії з метою збереження об'єктів культурної спадщини. Відповідно до ст. 24 Закону "Про охорону куль­турної спадщини" власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно про­вадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищен­ня відповідно до Закону та охоронного договору.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органа­ми охорони культурної спадщини охоронні договори. Охоронний до­говір установлює режим використання пам'ятки культурної спадщи­ни чи її частини, а також території, на якій вона розташована. Поря-

док укладання охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини та їхні типові форми затверджено постановою КМ України № 1768 від 28 грудня 2001 р. Власник пам'ятки чи її частини або уповнова­жений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один мі­сяць з моменту отримання пам'ятки чи її частини у власність або в користування укласти охоронний договір з відповідним органом охо­рони культурної спадщини.

Якщо пам'ятка належить до категорії пам'яток національного зна­чення, охоронний договір підписується органом охорони культурної спадщини, на території якого знаходиться пам'ятка, після погоджен­ня його з відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. На пам'ятки національного значення, які належать до сфери управління будь-якого центрального органу виконавчої влади, охоронний договір укладається з відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. В охоронному договорі зазначаються особливості режиму використання пам'ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

На власників і користувачів земельних ділянок історико-культурного призначення покладаються певні зобов'язання, заборони та обмеження.

Власник пам'ятки або уповноважений ним орган (особа) повинен забезпечити дотримання вимог протипожежної, санітарної, екологіч­ної безпеки, виконання режиму використання пам'яток і пов'язаних з ними будівель, територій, культурних цінностей.

Пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме май­но забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (пе­реносити) на інші місця (ст. 22 Закону "Про охорону культурної спад­щини"). Переміщення (перенесення) пам'ятки на інше місце допуска­ється як виняток у випадках, коли неможливо зберегти пам'ятку на місці, за умови проведення комплексу наукових досліджень з вивчен­ня та фіксації пам'ятки (обміри, фотофіксація тощо).

Власник або користувач земельної ділянки (у тому числі орендар) в межах території пам'ятки, охоронюваної археологічної території, у зо­нах охорони, в історичних ареалах населених місць згідно з розпоря­дженням органу охорони культурної спадщини зобов'язаний не пере­шкоджати виконавцеві робіт, який має дозвіл на проведення архео­логічних розвідок, розкопок на цій ділянці.

Власник або користувач (у тому числі орендар) земельної ділянки, на якій проводяться археологічні розвідки, розкопки, має право на відшкодування у повному обсязі шкоди, якої він зазнав у зв'язку з проведенням таких робіт.

Власник пам'ятки або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов'язані за пого­дженням з органами охорони культурної спадщини організувати до­ступ для екскурсійного відвідування пам'яток (ст. 12 Закону). Поря­док цього доступу встановлюється охоронними договорами.

Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним ор­ган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноваже­них органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню терито­рію (ст. 9 Закону).

Ст. 36 згаданого вище закону передбачає припинення земляних ро­біт у разі виявлення знахідки археологічного або історичного характе­ру. Якщо під час проведення будь-яких земляних робіт виявлено знахі­дку археологічного або історичного характеру, виконавець робіт зобо­в'язаний зупинити їхнє подальше ведення і протягом однієї доби по­відомити про це відповідний орган охорони культурної спадщини та орган місцевого самоврядування, на території якого проводяться зем­ляні роботи. Земляні роботи можуть бути відновлені лише згідно з письмовим дозволом відповідного органу охорони культурної спадщи­ни після завершення археологічних досліджень відповідної території.

Ст. 19 Закону "Про охорону археологічної спадщини" визначає обо­в'язки юридичних і фізичних осіб, у користуванні або власності яких перебувають археологічні об'єкти. Юридичні і фізичні особи, у корис­туванні або власності яких перебувають археологічні об'єкти або предмети, зобов'язані: дотримуватися всіх правил охорони і викорис­тання археологічних об'єктів або предметів; виконувати всі необхідні роботи виробничого характеру згідно з дозволом; негайно інформува­ти про новоявлені об'єкти або предмети в межах території, яку вони використовують для своєї діяльності; сприяти і не перешкоджати будь-яким роботам з виявлення, обліку та вивчення археологічних об'єктів або предметів.

ДержаВНв регуЛЮВаННЯ ВІДНОСИН у Сфері використання та охорони земель Історико-культурного призначення

Регулювання від-носин у сфері використання та охорони земель історико-культурного призна чення здійснюється державними органа ми, органами місце­вого самоврядування та громадськими інституціями, які реалізують функції щодо планування територій пам'яток, охоронюваних археоло­гічних територій, історичних ареалів населених місць, розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення, нормування, межування земель іс­торико-культурного призначення, контролю за використанням, пра­вової охорони даної категорії земель тощо.

Державне регулювання відносин у сфері використання та охорони земель історико-культурного призначення здійснюють ВР України, Президент України, КМ України, Державний комітет України із земе­льних ресурсів. Повноваження цих органів у сфері земельних відно­син розкрито в Загальній частині цього підручника.

До спеціальних повноважень КМ України у сфері охорони культур­ної спадщини та земель історико-культурного призначення належить: занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток національного значення; подання у відповідні міжнародні інстанції пропозиції про занесення пам'ятки до Списку всесвітньої спадщини; надання дозволу на переміщення (перенесен­ня) пам'ятки національного значення; затвердження Списку історич­них населених місць України та змін до нього; оголошення ансамблів і комплексів пам'яток заповідниками чи музеями-заповідниками.

Держкомзем України забезпечує дотримання режиму використан­ня земель історико-культурного призначення.

Оскільки використання земель історико-культурного призначення має здійснюватися із дотриманням вимог щодо збереження об'єктів культурної спадщини, спеціальне управління такими землями відбу­вається за участю органів охорони культурної спадщини.

Центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини відповідно до Положення, затвердженого постановою КМ України № 1566 8 листопада 2006 р., є Міністерство культури і туризму України. У складі цього міністерства згідно із постановою

КМ України № 336 від 15 березня 2006 р. діє Державна служба з пи­тань національної культурної спадщини (Держкультурспадщина). До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини та­кож належать органи охорони культурної спадщини Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних державних адміністрацій, які підконтрольні й підзвітні відповідним органам виконавчої влади та центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Повноваження центрального органу державної влади у сфері охо­рони культурної спадщини у сфері державного регулювання земель­них відносин передбачені в ст. 5 Закону "Про охорону культурної спадщини", у ст. 6 Закону "Про охорону археологічної спадщини". Зо­крема, до його відання належить:

• ведення Державного реєстру нерухомих пам'яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією неру­хомих об'єктів культурної спадщини; подання КМ України пропозицій про занесення об'єктів культурної спадщини наці­онального значення до Державного реєстру нерухомих пам'я­ток України та про внесення змін до нього щодо пам'яток на­ціонального значення; занесення об'єктів культурної спадщи­ни місцевого значення до Державного реєстру нерухомих па­м'яток України та внесення змін до нього щодо пам'яток міс­цевого значення;

• подання КМ України пропозиції про переміщення (перене­сення) пам'ятки національного значення; надання дозволу на переміщення (перенесення) пам'яток місцевого значення;

• подання КМ України пропозицій про затвердження Списку істо­ричних населених місць України та про внесення змін до нього;

• оголошення топографічно визначених територій чи водних об'­єктів, в яких містяться об'єкти культурної спадщини або мож­лива їхня наявність, охоронюваними археологічними територі­ями; визначення меж територій пам'яток національного зна­чення та затвердження їхніх зон охорони, охоронюваних архе­ологічних територій, історичних ареалів населених місць;

• установлення режиму використання пам'яток національного значення, їхніх територій, зон охорони, охоронюваних архео­логічних територій, історичних ареалів населених місць;

• надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках націона­льного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охо­ронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць;

• видання розпоряджень та приписів щодо , охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях і в зонах охорони, на охоронюваних археоло­гічних територіях, в історичних ареалах населених місць, як­що ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм і проектів, дозволів або з відхиленням від них; заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу об'єкту культурної спадщини чи по­рушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; надання дозволів на відновлення земляних робіт;

• погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органа­ми іншим особам у володіння, користування або управління;

• здійснення функцій управління заповідниками, музеями- заповідниками, що перебувають у державній власності, від­повідно до закону;

• погодження охоронних договорів на пам'ятки національного значення;

• погодження проектів відведення та надання земельних діля­нок, у тому числі тих, що призначаються для сільськогоспо­дарських потреб, погодження зміни землевласника, землеко­ристувача на території пам'яток та в їхніх охоронних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

У ст. 6 Закону "Про охорону культурної спадщини" встановлені по­вноваження органу охорони культурної спадщини Ради міністрів АР Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних дер­жавних адміністрацій, органів охорони культурної спадщини місце­вого самоврядування. Вони можуть здійснювати повноваження, де­леговані органами охорони культурної спадщини вищого рівня, зок­рема надання висновків щодо відведення земельних ділянок, пого­дження зміни землевласника, землекористувача. Також до їхньої компетенції належить регулювання у сфері використання та охорони земель історико-культурного призначення, на яких знаходяться па­м'ятки місцевого значення.

Міністерство регіонального розвитку та будівництва України від­повідно до постанови КМ України № 750 від 16 травня 2007 р. "Деякі питання Міністерства регіонального розвитку та будівництва" бере участь у підготовці об'єктів культурної спадщини для включення до Списку всесвітньої спадщини; організовує роботу, пов'язану із збере­женням, охороною, обліком, використанням і реставрацією пам'яток архітектури та містобудування, а також районів історичної забудови.

Державне регулювання у сфері використання земель історико- культурної спадщини може здійснюватися і через органи місцевого самоврядування. Органи охорони культурної спадщини місцевого са­моврядування населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, утворюються органами місцевого самовря­дування за погодженням із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Органи місцевого самовряду­вання, на території яких не створено органів охорони культурної спа­дщини, зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фі­зичних осіб, що створює загрозу пам'ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади, і зобов'язані повідомляти відповідні органи охоро­ни культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваже­ного ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам'ятці.

До повноважень органів охорони культурної спадщини місцевого самоврядування належить:

• забезпечення дотримання режиму використання пам'яток мі­сцевого значення, їхніх територій, зон охорони;

• надання висновків щодо відповідних програм і проектів міс­тобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, буді­вельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ят­ках місцевого значення та в зонах їхньої охорони, на охоро­нюваних археологічних територіях, в історичних ареалах на­селених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на стані об'єктів культурної спадщини;

• організація відповідних охоронних заходів щодо пам'яток мі­сцевого значення та їхніх територій в разі виникнення загро­зи їхнього пошкодження або руйнування внаслідок дії приро­дних факторів чи проведення будь-яких робіт; видання роз­поряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територі­ях і в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутно­сті затверджених або погоджених з відповідним органом охо­рони культурної спадщини програм і проектів дозволів або з відхиленням від них;

• надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими нйми органами іншим особам у володіння, користування або управління;

• укладення охоронних договорів на пам'ятки в межах повно­важень, делегованих органом охорони культурної спадщини вищого рівня відповідно до закону;

• надання висновків щодо відведення земельних ділянок, у то­му числі тих, що призначаються для сільськогосподарських потреб, погодження зміни землевласника, землекористувача в межах повноважень, визначених органом охорони культурної спадщини вищого рівня.

Законом передбачено громадське управління землями історико- культурного призначення. Органи охорони культурної спадщини мо­жуть залучати до роботи за їхньою згодою досвідчених фахівців у сфе­рі охорони культурної спадщини, а також громадян на правах громад­ських інспекторів для спостереження за станом зберіганйя та викорис­тання пам'яток, їхніх територій і зон охорони, охоронюваних археоло­гічних територій, історичних ареалів населених місць (ст. 8, ст. 13 За­кону "Про археологічну спадщину"). Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування сприяють діяльності Українського товарис­тва охорони пам'яток історії та культури, інших громадських, науково- дослідних, проектних організацій, установ і підприємств різних форм власності щодо охорони культурної спадщини. Незалежні групи спеціа­лістів з ініціативи об'єднань громадян, органів охорони культурної спадщини, а також інших органів виконавчої влади та органів місце­вого самоврядування за рахунок їхніх власних коштів або на громад­ських засадах можуть здійснювати громадську експертизу з питань охорони культурної спадщини. Висновки даної експертизи можуть ураховуватися органами виконавчої влади та органами місцевого са­моврядування при прийнятті відповідних рішень згідно із законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" Інститут археології Національної академії наук України як державна археологічна наукова установа відповідно до законодавст­ва України є єдиною науковою установою, яка видає кваліфікаційні документи (відкриті листи) на право проведення археологічних дослі­джень у межах усієї території України; на замовлення спеціально упо­вноваженого органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини здійснює наукову археологічну експертизу та погодження програм і проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних пе­ретворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках археології, у зонах охорони археологічних пам'яток, на охо­ронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах місць, за­несених до Списку історичних населених місць України.