Особливості правової охорони земель

Для забезпечення природоохоронного режиму заповідників, національних приро­дних, зоологічних і природоохоронного призначення дендрологічних пар­ків, парків-пам'яток садово-паркового ми­стецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам'яток природи встановлюються охоронні зони (ст. 39-40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" та ст. 112 ЗК України) із заборо­ною у межах цих зон діяльності, яка шкідливо впливає або може впли­вати на забезпечення режиму земель цієї категорії. Цим характеризу­ється їхнє внутрішнє функціональне зонування, в якому визначається диференційований режим охорони, використання і відтворення окре­мих територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні приро­дні парки, дендрологічні, зоологічні парки є за статусом науково-дослідними природоохоронними установами з режимом особливої охорони природно-заповідної території.

Режим використання земель природно-заповідного фонду обумов­лений установленням на прилеглих до природних комплексів та об'єк­тів територіях охоронних зон з метою забезпечення їхньої охорони, запобігання негативного впливу господарської діяльності (ст. 112 ЗК України). Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їхнього цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів і господарської діяльності на прилеглих територіях (ст. 39 Закону Укра­їни "Про природно-заповідний фонд України").

У межах земель природно-заповідного фонду можуть установлюва­тися такі види охоронних зон:

• заповідна зона (щодо біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків) - включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів, режим якої визначається відповідно до вимог, установлених для природних заповідників;

• буферна зона (щодо біосферних заповідників) - включає те­риторії, виділені з метою запобігання негативного впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих терито­ріях, її режим визначається відповідно до вимог, установле­них для охоронних зон природних заповідників;

• зона антропогенних ландшафтів (щодо біосферних заповід­ників) - включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рек­реації та інших видів господарської діяльності. У межах тери­торій біосферних заповідників можуть виділятися зони регу­льованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їхньої охорони, установлених За­коном України "Про природно-заповідний фонд України";

• зона регульованої рекреації (щодо національних природних парків, регіональних ландшафтних парків) - в її межах про­водяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення на­селення, огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання ту­ристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняють­ся рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяль­ність, яка може негативно вплинути на стан природних ком­плексів та об'єктів заповідної зони;

• зона стаціонарної рекреації (щодо національних природних і регіональних ландшафтних парків) - призначена для розмі­щення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслугову­вання відвідувачів парку;

• господарська зона (щодо національних природних і регіона­льних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків) - в її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк за­вдань, розташовані населені пункти, об'єкти комунального призначення парку, а також землі інших землевласників і землекористувачів, включені до складу парку, на яких госпо­дарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища;

• експозиційна зона (щодо ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків) - її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється адміністрацією закладу, призначена для використання рослин і тварин у культурно-пізнавальних ці­лях, для стаціонарного утримання тварин;

• наукова зона (щодо ботанічних садів, дендрологічних і зооло­гічних парків) - до складу зони входять колекції, експеримен­тальні ділянки тощо, в її межах проводяться науково-дослідні роботи; відвідування зони дозволяється в порядку, що вста­новлюється адміністрацією закладу;

• рекреаційна зона (щодо ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків) - призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів закладу.

В охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвес­ти до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, установленому Законом України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу" (ст. 40 За­кону України "Про природно-заповідний фонд України").

Межі земель територій та об'єктів природно-заповідного фонду за­кріплюються на місцевості державними інформаційно-охоронними, межовими знаками або аншлагами відповідно до Положення про єдині державні знаки і аншлаги на територіях та об'єктах природно- заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України № 30 від 29 березня 1994 р.

Природні заповідники, біосферні заповідники, національні приро­дні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологі­чні парки, зоологічні парки мають пільги, визначені законом. Так, вони звільняються від сплати земельного податку (ст. 12 Закону Укра­їни в редакції від 19 вересня 1996 р. "Про плату за землю"). Від пла­ти за землі, що включені до складу заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ і парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, звільняються підприємства, установи, організації, у віданні яких знаходяться ці землі.

Законом України "Про природно-заповідний фонд України" перед­бачені й інші пільги, які спрямовані на забезпечення формування та функціонування природно-заповідного фонду (ст. 44-50).

РОЗДІЛ 7 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ РЕКРЕАацЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

ПОНЯТТЯ, ВИДИ та функціональне використання земель рекреаційного призначення

Законом України "Про охорону навколишнього природного середовишд- (ст. вз)

рекреаційні зони віднесені до природних територій та об'єк­тів, що підлягають особливій охороні і визначаються як ділянки суші й водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Чинний ЗК України відносить землі рекреаційного призначення до пріоритетних категорій земель у складі земель України (п. "г" ст. 19 ЗК України).

Визначення поняття земель рекреаційного призначення дається у ст. 50 ЗК України, відповідно до якої до земель рекреаційного при­значення належать землі, які використовуються для організації від­починку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Виокремлення земель рекреаційного призначення в окрему катего­рію передбачає встановлення особливого правового режиму земель­них ділянок, які мають використовуватися і охоронятися для забезпе­чення права громадян на дозвілля та відпочинок, на збереження та поліпшення їхнього здоров'я, на задоволення їхніх духовних, естетич­них, культурних, спортивних, рекреаційних потреб.

Землі рекреаційного призначення є самостійним об'єктом правово­го регулювання, об'єктом земельних відносин і за своїм складом мо­жуть використовуватися для різних функціональних потреб у сфері відпочинку, спорту, туризму населення.

Водночас за чинним земельним та екологічним, аграрним законодав­ством України для задоволення рекреаційних потреб можуть викорис­товуватися земельні ділянки з інших категорій земель. Так, наприклад, у межах населених пунктів для рекреаційних потреб використовуються землі загального користування - майдани, сквери, аква- та гідропарки, землі лісогосподарського призначення, водного фонду тощо.

Для потреб рекреації в межах земель водного фонду можуть вико­ристовуватися прибережні захисні смуги вздовж морів, річок, навко­ло водойм та інші ділянки (акваторії) водойм (ст. 64 ВК України).

Згідно з поділом лісів за екологічним і соціально-економічним зна­ченням і залежно від основних виконуваних ними функцій виділя­ються рекреаційно-оздоровчі ліси, які виконують переважно рекреа­ційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції (ст. 39 ЛК України).

Відповідно до ст. 20-24, 32, 34, 36, 38 Закону України від 16 черв­ня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України" для рекреацій­них потреб можуть використовуватися окремі землі природно-заповідного фонду - національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зооло­гічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Згідно зі ст. 1, 2, 12, 32 Закону України від 8 червня 2000 р. "Про охорону культурної спадщини" з метою задоволення рекреаційних по­треб можуть використовуватися землі ландшафтних об'єктів та об'єк­тів садово-паркового мистецтва культурної спадщини, окремі зони охорони пам'яток культурної спадщини (зона ландшафту).

Більшість земель в Україні потенційно можуть виступати об'єктом рекреаційного використання, проте інтенсивність такого викорис­тання суттєво відрізняється. Тому земельні ділянки, у межах яких здійснюється немасове та неорганізоване рекреаційне природокорис­тування (напр., несільськогосподарські угіддя земель сільськогоспо­дарського призначення, місця скупчення рослинності та зелених на­саджень на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, ін­шого несільськогосподарського призначення, більшість земель лісого­сподарського призначення, земель водного фонду) законодавством не віднесені до земель рекреаційного призначення.

Якщо рекреаційне природокористування є масовим та організова­ним, проте здійснюється на землях, які мають інше основне функціо­нальне призначення (напр., землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі лісогосподарського призна­чення, землі водного фонду), в їхніх межах створюються рекреаційні зони без зміни цільового призначення відповідних земельних ділянок.

Головним критерієм для віднесення земельних ділянок до категорії земель рекреаційного призначення є визначення їхнього основного

цільового призначення - організація відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 ЗК України).

Відповідно до основного цільового призначення у ЗК України ви­значаються допустимі види функціонального ' використання земель цієї категорії. До складу земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, марко­ваних трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочи­нку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристи­чних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єк­тів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації (ст. 51 ЗК України).

Землі рекреаційного призначення характеризуються такими юри­дичними ознаками: а) є самостійним об'єктом земельних правовідно­син; б) використовуються як просторовий операційний базис для від­починку населення, туризму та проведення спортивних заходів; в) можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності; г) можуть використовуватися необмеженою кількістю осіб на праві загального земле-, природокористування; ґ) в їхніх межах можливе використання сукупності природних, природно-соціальних умов і процесів і природно-антропогенних комплексів, придатних для тури­зму та організації масового відпочинку населення; д) установлення меж, місця розташування та оголошення таких земель рекреаційними зонами відбувається у передбаченому законодавством порядку; е) за­конодавством визначаються види та порядок використання земель рекреаційного призначення.