ДерЖаВНе регулювання у Сфері використання та охорони земель сіл, селищ, міст

Однією із функцій державного регулювання земельних відносин у населених

пунктах є розподіл і перерозподіл земель­ них ділянок у межах сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та держа­вної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. Право розпорядження земельними ділянками у межах населених пунктів надано сільським, селищним, міським радам.

До розмежування земель державної й комунальної власності пов­новаження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, і земель, зазначених в абз. З цього пункту) у ме­жах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (ч. 1 п. 12 розд. X. Перехідні положення ЗК). Винятки із цього правила передбачені в законодавстві щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти загальнодержавної власності, що підляга­ють приватизації. За ЗК України, Державні органи приватизації здій­снюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташова­ні об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташо­вані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські това­риства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.

Згідно з п. 34 ч. 1ст. 26 Закону України "Про місцеве самовряду­вання" № 280/97-ВР від 21 травня 1997 р. виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Однією з важливих функцій державного регулювання земельних відносин у сфері використання та охорони земель є планування тери­торій населених пунктів. Ця функція реалізується за допомогою пла­нувальної та містобудівної документації. Містобудівна документація становить собою затверджені текстові й графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій (абз. 4 ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій").

До містобудівної документації належать:

Генеральна схема планування території України - містобудівна до­кументація, яка визначає концептуальні вирішення планування та використання території України (абз. 6 ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій").

Схема планування території - містобудівна документація, яка ви­значає принципові вирішення планування, забудови та іншого вико­ристання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць, їхніх окремих частин (абз. 7 ст. 1 Закону України "Про пла­нування і забудову територій").

Генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту (абз. 8 ст. 1 За­кону України "Про планування і забудову територій").

Детальний план території - містобудівна документація, яка розроб­ляється для окремих районів, мікрорайонів, кварталів і районів реко­нструкції існуючої забудови населених пунктів (абз. 9 ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій").

Проект забудови територій - документація, що поєднує властивості містобудівної та проектної документацій, яка розробляється для буді­вництва комплексів будинків і споруд (абз. 6 ст. 1 Закону України "Про планування і забудову територій").

План червоних ліній - різновид містобудівної документації, у якому закріплюються червоні лінії. Червоні лінії - це визначені в містобудів­ній документації відносно пунктів геодезичної мережі межі існуючих і запроектованих вулиць, доріг, майданів, які відмежовують території мікрорайонів, кварталів і території іншого призначення (абз. 16 ст. 1 Закону Укр&їни "Про планування і забудову територій").

Проект розподілу території - це містобудівна документація, яка розробляється для мікрорайону (кварталу) чи його частини з метою розмежування земельних ділянок (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про планування і забудову населених пунктів").

Регіональні правила забудови - нормативно-правовий акт, яким установлюється загальний для територій і населених пунктів області, АР Крим (крім міст Києва та Севастополя, міст республіканського зна­чення АР Крим, міст обласного значення) порядок планування, забу­дови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок.

Місцеві правила забудови - нормативно-правовий акт, яким установ­люється порядок планування і забудови та іншого використання тери­торій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих ви­дів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Наведеними документами перелік містобудівної документації не обмежується. До складу містобудівної документації належать також окремі рішення уповноваженого органу, які відповідають наведеному вище визначенню містобудівної документації. Наприклад, рішенням Київської міської ради № 806/3381 від 19 липня 2005 р. було затвер­джено Програму розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 р. та конце­пції формування зелених насаджень у центральній частині міста. Ме­тою цієї програми було визначення всіх існуючих на території міста Києва зелених насаджень (парки, сквери, бульвари тощо) для їхнього збереження з метою забезпечення екологічно-безпечного та естетич­ного довкілля в місті Києві.

Важливого значення в процесі регулювання використання земель­них ділянок населених пунктів належить проектній документації. Пе­рейдемо до її розгляду.

Проектна документація - затверджені текстові та графічні матері­али, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітек­турні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кош­ториси об'єктів будівництва (абз. 5 ст. 1 Закону України "Про плану­вання і забудову територій"; Додаток Б до ДБН А.2.2-3-2004 Проекту­вання. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва).

Однією із функцій державного регулювання у сфері використання та охорони земель населених пунктів є державний контроль.

Державний контроль за дотриманням законодавства у сфері вико­ристання і охорони земель сіл, селищ і міст здійснює Державна інспе­кція з контролю за використанням і охороною земель.

Повноваженнями щодо здійснення контролю у сфері використання і охорони земель наділена і Державна екологічна інспекція (п. 4, 5 По­ложення про Державну екологічну інспекцію, затвердженого поста­новою КМ України № 1520 від 17 листопада 2001 р.). До компетенції цієї інспекції належить: здійснення державного контролю за діяльніс­тю, безпосередньо направленою на використання земель (контроль за скидами забруднювальних речовин у землю; розміщення на ній земе­льних відходів; самовільне заняття земельної ділянки тощо); здійснен­ня державного контролю за видами діяльності, які внаслідок ство­рення екологічної небезпеки чи інших шкідливих наслідків здатні суттєво вплинути на можливість використання земельної ділянки су­сідніми землекористувачами (контроль за дотриманням законодавст­ва у сфері поводження з небезпечними хімічними речовинами; шу­мовим забрудненням, радіоактивним забрудненням, дотримання норм шкідливого біологічного впливу тощо).

Державний екологічний контроль на території міст також здійс­нюють Державні екологічні інспекції в областях, містах Києві та Се­вастополі, положення про які затверджено наказом Мінприроди № 548 від 19 грудня 2006 р.

Істотне значення для використання і охорони земель має діяльність щодо здійснення контролю Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України. Ця служба реалізує державну політику у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення і спрямовує свою діяльність на профілакти­ку інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфе- кційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобі­гання шкідливому впливу на стан їхнього здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності (п. 1 Положення про Державну саніта­рно-епідеміологічну службу Міністерства охорони здоров'я України, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я № 420 від 19 листопада 2002 р.).

Державна санітарно-епідеміологічна служба, здійснюючи контроль за дотриманням санітарного законодавства, з одного боку, перешко­джає використанню земельної ділянки у спосіб, за якого створюється небезпека для-оточуючих, а з іншого - запобігає цим протиправному обмеженню у використанні сусідніх земельних ділянок.

Своєрідним різновидом контролю, який має істотне значення для використання і охорони земель, слід вважати державний архітектур­но-будівельний контроль, що здійснюється Державною архітектурно- будівельною інспекцією. Положення про Державну архітектурно- будівельну інспекцію затверджено постановою КМ України № 1434 від 18 жовтня 2006 р.

До повноважень Держархбудінспекції віднесено здійснення дер­жавного контролю за дотриманням вимог чинного законодавства при виконанні будівельних робіт. Беручи до уваги істотний вплив будіве­льних норм на правовідносини щодо використання і охорони земель, контроль за дотриманням будівельних норм справляє істотний вплив на процес використання земельних ділянок сіл, селищ і міст.

РОЗДІЛ 5 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СПЕОІАЛЬНОГО НЕСІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИКОРИСТАННЯ

Поняття, види та функціональне використання й особливості правового режиму земель несільськогосподарського використання

У земельному праві України словосполучення «землі спеціального несільськогосподарського призначення» розглядаються як узагальнююче поняття, що ви­користовується для визначення правового режиму земель, які в чин­ному ЗК України об'єднані в одну категорію і мають назву - землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

За змістом поняття земель спеціального несільськогосподарського призначення може розглядатися в широкому та у вузькому розумінні. У широкому розумінні до земель спеціального несільськогосподарсь­кого використання включають усі категорії земель, крім земель сіль­ськогосподарського призначення. У вузькому розумінні до земель спеціального несільськогосподарського використання належать землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, які в чинному законодавстві визначаються як земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

У чинному земельному законодавстві України не дається вичерпний перелік земельних ділянок, що охоплюються загальним поняттям землі спеціального несільськогосподарського використання. Такий підхід є виправданим, оскільки розвиток соціально-економічних відносин у су­спільстві призводить до появи все нових видів виробничо-госпо­дарської діяльності, що робить неможливим і недоцільним перераху­вання всіх можливих напрямків використання земельних ділянок.

Основними критеріями об'єднання земель промисловості, транспо­рту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення в одну кате­горію є функціональне призначення цих земель як об'єкта здійснення суб'єктивних прав і земельних правовідносин, як просторовий опера­ційний базис для розміщення та функціонування різних галузей еко­номіки, забезпечення оборони державного суверенітету і територіаль­ної цілісності України, використання космічного простору тощо.

Залежно від конкретної мети, характеру виду діяльності, для здійс­нення якої призначені та надаються у користування ті чи інші земе­льні ділянки, у чинному ЗК України (гл. 13) землі спеціального несільськогосподарського використання поділяються на: 1) землі промисло­вості; 2) землі транспорту; 3) землі зв'язку; 4) землі енергетики; 5) зем­лі оборони; 6) землі іншого призначення.

Кожен із зазначених видів, у свою чергу, можна класифікувати на окремі підвиди. У ЗК України проведено диференціацію лише земель транспорту, у складі яких врегульовано особливості правового ре­жиму земель залізничного транспорту, морського транспорту, річко­вого транспорту, автомобільного транспорту та дорожнього госпо­дарства, авіаційного транспорту, трубопровідного транспорту, місь­кого електротранспорту.

Щодо функціонального використання інших видів земель цієї кате­горії, то орієнтовний перелік можливого і допустимого використання земельних ділянок визначений в затвердженому Держкомземом Укра­їни "Українському класифікаторі цільового використання землі (УКЦВЗ)" від 24 квітня 1998 р. № 14-1-7/1205, який має рекомендаційний ха­рактер для застосування в разі надання у користування чи відчужен­ня у власність таких земель.

Особливості правового режиму земель спеціального несільськогосподарського призначення врегульовані як ЗК України (ст. 65-77), так і нормативними актами, які не мають спеціального земельно-правового характеру, але регулюють земельні відносини при визна­ченні порядку здійснення певного виду господарської діяльності (По­вітряний кодекс України, Закони України "Про дорожній рух", "Про транспорт", "Про оборону" та ін.).

На основі аналізу законодавства та спеціальної юридичної літерату­ри можна виділити загальні юридичні ознаки, які є найбільш характе­рними для правового ^режиму всіх видів земель спеціального несільськогосподарського використання. Водночас кожен вид у складі земель

спеціального несільськогосподарського призначення має й особливі ознаки, які розкривають спеціальний правовий режим таких земель.

До загальних ознак правового режиму земель спеціального несіль­ськогосподарського призначення можна віднести/такі:-

• Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо­ни та іншого призначення використовуються, головним чи­ном, як просторовий базис, місце розташування різного роду спеціальних об'єктів різних галузей промисловості, транспор­ту, зв'язку, оборони тощо. Водночас в окремих галузях про­мисловості (напр., добувній) земельні ділянки можуть одноча­сно використовуватись і як засіб (предмет) праці;

• У межах основного цільового призначення землі промисловос­ті, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого при­значення використовуються для різних функціональних по­треб, перелік яких у законодавстві не є вичерпним.

• Виходячи із принципу пріоритетності земель сільськогоспо­дарського призначення відносно всіх інших категорій земель, відповідно до ст. 23 ЗК України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших по­треб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виро­бництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

• Характерною ознакою правового режиму земельних ділянок спеціального несільськогосподарського використання є обо­в'язкове нормування розмірів відповідних земельних ділянок. У цьому зв'язку земельні ділянки спеціального несільськогос­подарського використання щодо порядку визначення їхніх розмірів прийнято класифікувати на: а) земельні ділянки, розміри яких визначено на підставі затверджених у встанов­леному порядку норм відводу земель для певних видів діяль­ності; б) земельні ділянки, розміри яких визначено на підставі правил забудови, землевпорядної, містобудівної та проектної документації. Земельні ділянки спеціального несільськогоспо­дарського використання можуть являти собою як значні за площею території, на яких розміщена відповідна інфраструк­тура, так і невеликі земельні ділянки, розмір яких може ста­новити десятки квадратних метрів (напр., земельні ділянки для потреб організації ліній зв'язку).

• Землі спеціального несільськогосподарського використання мають розташовуватися переважно за межами населеного пункту, а також у межах сіл, селищ, міст і використовуватися відповідно до містобудівної документації та з обмеженнями, передбаченими екологічним, санітарним, земельним та іншим законодавством.

• Правовий режим земель спеціального несільськогосподарсь­кого призначення підпорядкований правовому режиму тих об'єктів, що на них розміщені. Це передбачає здійснення зов­нішнього та внутрішнього зонування земельних ділянок спе­ціального несільськогосподарського використання. З метою забезпечення безпеки населення і створення необхідних умов для експлуатації промислових, транспортних та інших об'єк­тів навколо цих об'єктів установлюються зони з особливими умовами землекористування, до яких належать охоронні зо­ни, зони санітарної охорони, санітарно-захисні зони та інші зони особливого використання земель.

• Суб'єктами прав на землі спеціального несільськогосподарсь­кого використання можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, наділені спеціа­льною статутною земельною право-дієздатністю.

• Земельні ділянки спеціального несільськогосподарського при­значення можуть перебувати в державній, комунальній та при­ватній власності. Виняток становлять землі оборони, які можуть перебувати лише в державній власності, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, які можуть бути в комунальній власності.

• Розміщення, проектування, будівництво та введення в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, а також упровадження нових технологій має здійснюватися з додер­жанням екологічних і санітарно-технічних вимог щодо охоро­ни цих земель.

• Особливостями земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення є множинність відомчого внутрішньогалузевого контролю у сфері викорис­тання та охорони даної категорії земель.

• Землям спеціального несільськогосподарського призначення притаманний комплексний характер їхнього використання, що полягає в можливості передавати тимчасово невикористовувані землі для сільськогосподарських чи інших потреб.

Отже, землі спеціального несільськогосподарського використання - це землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та ті,

що призначені для здійснення відповідної діяльності, характеризують­ся певними особливостями у сфері їхнього використання, управління та охорони і можуть перебувати в державній, комунальній та приват­ній власності, крім випадків, передбачених законодавством.

Землі промисловості: ПОНЯТТЯ, склад, функціональне використання та особливості здійснення прав на земельні ДІЛЯНКИ

За чинним земеЛЬНИМ закОНОДавсТВОМ України одним із видів спеціального несільськогосподарського призначення є землі промисловості, які визначаються як землі, надані для розміщення та експлуатації основ­них, підсобних і допоміжних будівель і споруд промислових, гірничо­добувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Правовий режим земель промисловості визначений нормами ЗК України, Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р., Законом України "Про видобування і переробку уранових руд" від 19 листопа­да 1997 р. та іншими законодавчими і підзаконними нормативними актами, у яких закріплені нормативно-технічні, санітарно- епідеміологічні, протипожежні, екологічні, архітектурно-будівельні та інші імперативи і положення щодо надання земель у використання, забезпечення сприятливого для людини навколишнього природного середовища, збереження довкілля тощо.

Згідно з Українським класифікатором цільового використання зем­лі до складу земель промисловості входять: землі підприємств добув­ної промисловості; землі підприємств металургії та оброблення мета­лу; землі підприємств з виробництва та розподілення електроенергії; землі підприємств з виробництва будівельних матеріалів (за винятком будівельних майданчиків); землі підприємств іншої промисловості.

За чинним ЗК України державні й комунальні підприємства про­мисловості, транспорту, зв'язку можуть використовувати земельні ді­лянки державної власності для господарської та іншої діяльності на праві постійного користування.

Згідно зі ст. 114 ЗК України навколо потенційно небезпечних об'єк­тів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвище­них рівнів шуму, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відо­кремлення таких об'єктів від територій житлової забудови створю­ються санітарно-захисні зони. Розміри цих зон установлюються прое­ктною документацією за узгодженнями з органами державного регу­лювання безпеки відповідно до державних нормативних документів.

Загальні вимоги до встановлення санітарно-захисних зон визначені в Санітарних нормах проектування промислових підприємств СН 245-71, затверджені наказом Держбуду СРСР 5 листопада 1971 р.

Окремі особливості правового режиму мають землі, надані для по­треб добувної промисловості. По-перше, земельна ділянка в даному випадку виступає не лише як просторовий базис, але й як предмет праці. По-друге, надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, здійснюється після оформлення в установ­леному порядку права користування надрами. По-третє, має бути за­тверджений проект рекультивації земель і, по-четверте, спочатку ма­ють бути відновлені раніше відпрацьовані площі земель.

Землі промисловості можуть використовуватися для створення ін­дустріальних парків як на території існуючих підприємств, так і на вільних земельних ділянках, призначених для розвитку економіки на­селених пунктів, регіонів, держави. Правовий режим земель індустрі­альних парків у чинному земельному законодавстві не визначається, оскільки такі парки в України лише починають створюватися. З ме- . тою забезпечення перспектив розвитку індустріальних парків в Укра­їни розпорядженням Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2006 р. схвалено Концепцію створення індустріальних (промислових парків), якою передбачається виділення земельних ділянок для цих потреб. Вважається, що такі парки можуть створюватися на території зага­льною площею до 700 га, у межах якої формується комплекс об'єктів інженерної інфраструктури та інших об'єктів нерухомості для певних видів господарської діяльності суб'єктів підприємництва.