Особливості здійснення права власності на землі рекреаційного призначення

Здійснення суб'єктивного права власності на землях рекреаційного призначення залежить від форми власності на землю. За ЗК Украї­ни землі рекреацій­ного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 52 ЗК України).

Законами України можуть бути встановлені імперативи, згідно з якими окремі види земель рекреаційного призначення мають перебу­вати у виключній власності держави подібно до того, як це зроблено для інших категорій земель. Наприклад, відповідно до ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не можуть перебу­вати в інших формах власності, крім державної, землі, надані націо­нальним природним паркам, у тому числі зони регульованої та стаці­онарної рекреації цих парків. Не можуть перебувати в іншій, ніж державна власність, ліси, які виконують рекреаційні функції, крім замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення зага­льною площею до 5 га у складі селянських, фермерських та інших го­сподарств (ст. 56 ЗК України).

Суб'єктами здійснення права власності на земельні ділянки рекреа­ційного призначення є український народ, а також громадяни, юриди­чні особи, включаючи й іноземних осіб, держава, територіальні громади.

Держава може набувати право власності на землі рекреаційного призначення за підстав, визначених ч. 5 ст. 84 ЗК України.

У комунальній власності можуть перебувати землі рекреаційного призначення з різним функціональним використанням.

Передача земель рекреаційного призначення державної власності в комунальну та земель рекреаційного призначення комунальної влас­ності в державну власність проводиться в порядку, визначеному ЗК України для юридичних осіб (ст. 117).

Фізичні та юридичні особи можуть набувати право власності на зе­млі рекреаційного призначення з додержанням вимог, передбачених ст. 78-91, 116-129, 131, 132 ЗК України.

Здійснення права власності на окремі види земель рекреаційного призначення має такі особливості:

• Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень загального користування міст та інших населених пунктів (парки, скве­ри, бульвари) віднесені до земель загального користування населених пунктів, які належать виключно до земель комуна­льної власності й не можуть передаватись у приватну влас­ність (п. "а" ч. З ст. 83 ЗК України).

• Чинне земельне законодавство України не визначає особливо­стей здійснення права власності на землі навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, які пе­ретикають значну кількість земельних ділянок земель різних категорій, переважно земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земель лісогосподарського

призначення. Отже, право власності на такі землі належить власникам земельних ділянок різних категорій. Проте за та­ких умов лишаються не врегульованими питання доступу громадян до земель навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, що пролягають через земельні діля­нки приватної власності.

• Законодавчо не визначеним є порядок здійснення права вла­сності на земельні ділянки, зайняті територіями будинків від­починку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, ту­ристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і намето­вих туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мис­ливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів. За ЗК України ці земель­ні ділянки можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності, форма якої, як правило, обумовлюється формою власності на об'єкти стаціонарної рекреації, розта­шовані в їхніх межах.

• Згідно з п. "ґ" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України ма­ють право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із зе­мель державної або комунальної власності для індивідуально­го дачного будівництва в розмірі не більше 0,1 га.