Землі оборони: поняття, склад, функціональне використання та особливості здійснення правового використання й охорони

Землі оборони є од ним із видів земель спеціального несільськогосподарського

призначення з особ­ливим правовим режимом щодо об єктів, суб'єктів вико­ристання цих земель. Відповідно до ст. 77 ЗК України землі оборони - це землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових час­тин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та органі­зацій Збройних сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Правовий режим земель оборони визначений нормами ЗК України, МК України від 11 липня 2002 р., Законами України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 р., "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р., "Про використання земель оборони" від 27 листо­пада 2003 р., "Про державну прикордонну службу України" від 3 квіт­ня 2003 р., постановою КМ України від 27 липня 1998 р. № 1147 "Про прикордонний режим", наказом міністра оборони України від 22 грудня 1992 р. № 483 "Про затвердження "Тимчасового положення про порядок отримання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування ними" і "Тимчасового керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в орга­нах квартирно-експлуатаційної служби Збройних сил України" та ін.

За ЗК України землі оборони можуть перебувати в державній і ко­мунальній власності.

При цьому в комунальній власності можуть перебувати лише земе­льні ділянки під об'єктами соціально-культурного, виробничого та жи­тлового призначення (ст. 84 ЗК України).

Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування від­повідно до вимог ЗК України.

Суб'єктами права постійного землекористування на землі оборони можуть бути військові частини, установи, підприємства, організації й військово-навчальні заклади, які належать Міністерству оборони, Мі­ністерству внутрішніх справ, Службі безпеки, Адміністрації Держав­ної прикордонної служби, військам Цивільної оборони та правоохо­ронним органам.

Особливості надання земельних ділянок у постійне користування військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визнача­ються КМ України.

Розміри земельних ділянок, необхідних для розміщення військових частин та проведення ними постійної діяльності, як правило, законода­вчо не нормуються і визначаються згідно з потребами на підставі за­твердженої в установленому порядку проектно-технічної документації.

Навколо військових частин та оборонних об'єктів можуть створю­ватися зони з особливим режимом використання земель з метою за­безпечення функціонування цих військових частин та об'єктів, збе­реження озброєння, військової техніки, іншого військового майна, охорони державного кордону України, захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Розмір і правовий режим зон з особливим режимом використання земель установлюються чинним законодавством. Зміст режиму вико­ристання земель у межах цих зон визначається характером об'єкта, навколо якого встановлюються відповідні зони.

Заборонні зони можуть бути поділені на два види: а) внутрішні заборонні зони, які розташовано в межах земельних ділянок, закріп­лених за військовими частинами; б) зовнішні заборонні зони, розта­шовані на суміжних земельних ділянках. Основною відмінністю цю зон є те, що обмеження на зовнішніх зонах визначено законодавст­вом, а на внутрішніх - установлюються командуванням відповідно військової частини.

Уздовж державного кордону України відповідно до Закону "Пре державний кордон" установлюється прикордонна смуга, у межах якої діє особливий режим використання земель.

Землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для об лаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

З метою раціонального використання землі в чинному законодавстві передбачено можливість комплексного використання земель, на даних для потреб оборони. Зокрема, поряд з використанням для спеціальних цілей вони використовуються для здійснення господарсько діяльності підсобними сільськими господарствами військових частин Правовий статус підсобних сільських господарств військових частині подібний правовому статусу підсобних сільських господарств інших юридичних осіб. Правові засади здійснення у Збройних силах України господарської діяльності визначено Законом України "Про господарську діяльність у Збройних силах України" від 21 вересня 1999 р.

Військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, ви значеному КМ України, можуть дозволяти фізичним і юридичний особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування При цьому землі, які виділені в користування Міністерству обороні України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки.

Військові частини та інші землекористувачі зобов'язані використову­вати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і приро­доохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечен­ня безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.

При проходженні на землях оборони ліній електропередачі та зв'яз­ку й інших комунікацій умови їхнього використання визначаються договором між військовою частиною і відповідним підприємством, установою та організацією.

Власники або користувачі земельних ділянок, які межують із земе­льними ділянками, наданими військовим частинам, можуть вимагати встановлення земельних сервітутів відповідно до закону.

Розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація, консервація і ліквідація будівель, спо­руд та інших оборонних об'єктів, які можуть справляти прямий або опосередкований негативний вплив на земельні ресурси, здійснюють­ся в порядку, визначеному законом.

На землях оборони встановлюються природоохоронні та інші об­меження щодо використання земель відповідно до закону.

У Міністерстві оборони України контроль за використанням і охо­роною земель, наданих у користування Збройним силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ і капіталь­ного будівництва Міністерства оборони України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Головного командування Військово-Морських сил, Зброй­них сил України, управління (експлуатації фондів, розквартирування військ і капітального будівництва) Головного командування Військ Протиповітряної оборони Збройних сил України, квартирно-експлуатаційні управління видів Збройних сил України та оперативних ко­мандувань, квартирно-експлуатаційні частини районів, відділення морської інженерної служби.

РОЗДІЛ 6 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ПРИРОДООХОРОННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Поняття та види та функціональне використання земель природоохоронного ронного призначення

Землі природоохоронного призначення - це особлива комплексна категорія земель, яка має пріоритетне соціально-екологічне значення.

За чинним ЗК Ук­раїни (ст. 43^6) пра­вовий режим земель природоохоронного призначення за об'єктним складом і функціональним використанням земельних ділянок може бути поділений на два види: а) правовий режим земель природно-заповідного фонду України; б) правовий режим земель іншого приро­доохоронного призначення.

Основне цільове призначення цієї категорії земель - це збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтри­мання загального екологічного балансу, фонового моніторингу навко­лишнього природного середовища, проведення наукових досліджень, навчально-освітніх, виховних та інших заходів.

Згідно зі ст. 43 ЗК України до земель природно-заповідного фонду належать ділянки суші й водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, науко­ву, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

За ЗК України до земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, та земельні ділянки, у межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність (ст. 43 ЗК).

Правовий режим цих земель має складний характер, установлений як земельним (гл. 7 ЗК), так і екологічним законодавством. Закон Укра­їни "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 черв­ня 1991 р. відносить до природно-заповідного фонду України (далі - ПЗФ) природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні (розд. XII, ст. 61). Водночас у законі України від 16 червня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України" визначається правовий режим одинадцяти категорій територій та об'єктів ПЗФ, кожна з яких має свій особливий правовий статус, порядок організації й функціонуван­ня, режиму використання земель природних територій та об'єктів.

Формування мережі водно-болотних угідь передбачено Основними напрямами державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпе­ки, затвердженими постановою ВР України від 5 березня 1998 р., За­коном України від 29 жовтня 1996 р. "Про участь України в Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів" (прийнята 2 лю­того 1971 р., Рамзас, Іран), Законами України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства" від 17 січня 2002 р., "Про Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азов­ського і Чорного морів" від 22 березня 2001 р., а також постановою Кабінету Міністрів України № 1287 від 29 серпня 2002 р. "Про поря­док надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення". Цей Порядок визначає процедуру надання водно-болотним угіддям статусу міжнародного значення відповідно до критеріїв згаданої Конвенції про водно-болотні угіддя, а також правовий режим земель водно-болотних угідь.

Землі природоохоронного призначення характеризуються такими юридичними ознаками: а) призначені переважно для здійснення при­родоохоронних заходів щодо особливо цінних природних об'єктів; б) повністю або частково вилучаються з господарського використан­ня; в) на землях природно-заповідного фонду забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів чи об'єктів чи перешкоджає їхньому ви­користанню за цільовим призначенням; г) потребують внутрішнього функціонального зонування земельних ділянок; ґ) можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності; д) мають особливий порядок управління та охорони; е) потребують особливої охорони; є) потребують пільгового фінансування та оподаткування землекори­стування; ж) включаються в національну екологічну мережу України.

Види земель природоохоронного призначення залежать від право­вого режиму відповідної природноохоронної території. Так, згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду поділяються на: а) природні території та об'єкти, до яких належать природні заповідники, національні приро­дні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, за­казники, пам'ятки природи, заповідні урочища; б) штучно створені

об'єкти: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки- пам'ятки садово-паркового мистецтва (ст. 44 ЗК України).

У свою чергу, заказники, пам'ятки природи? ботанічні сади, ден­дрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва залежно від їхньої екологічної, наукової, історико-культурної цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від походження, інших особливостей природних комплек­сів та об'єктів, що оголошуються заказниками чи пам'ятками приро­ди, мети і необхідного режиму охорони, заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, енто­мологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палентологічні та карстово-спелеологічні; пам'ятки природи поділяються на компле­ксні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні. ^;

Законодавством АР Крим може бути встановлено додаткові катего­рії територій і об'єктів ПЗФ (ст. З Закону України "Про природно- заповідний фонд України).

Залежно від правового статусу об'єктів природно-заповідного фонду визначаються особливості правового режиму земель, на яких відповід­но до чинного екологічного законодавства утворені такі об'єкти. Склад земель природоохоронних територій та об'єктів ПЗФ передбачена ст. 20-40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

Використання земель іншого природоохоронного призначення здійснюється відповідно до основних вимог, визначених ЗК України, Законом України "Про природно-заповідний фонд України", а також спеціальними законами, які регулюють режим використання земель водного фонду, лісогосподарського призначення, оздоровчого та ін­шого призначення, що мають наукове значення.

Охорона земель іншого природоохоронного призначення здійсню­ється відповідно до ст. 6 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", згідно з якою території та об'єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають комплексній охороні, порядок здійснен­ня якої визначається положенням про кожну із таких територій чи про кожен об'єкт, яке згідно з цим Законом затверджується Мінпри­роди України. За Законом України від 21 вересня 2000 р. "Про Зага­льнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр." передбачено деякі критерії віднесення зе­мель екологічної мережі до науково цінних земель.

Зокрема, до таких земель відповідно до п. 4 зазначеного документа можна віднести земельні ділянки степової рослинності, луки, пасови­ща, кам'яні розсипи, піски, солончаки, ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України, розробленої на виконання вимог Закону України "Про рослинний світ" та яка ведеться у порядку, визначеному Положенням про Зелену книіу України, затвердженому постановою КМ України № 1286 від 29 серпня 2002 р. Також до таких земель можна віднести земельні ді­лянки, що є місцями перебування чи зростання видів тварин і рос­лин, занесених до Червоної книги України згідно із Законом України "Про Червону книгу України" від 7 лютого 2002 р., радіоактивно за­бруднені землі, які не використовуються і підлягають окремій охороні - як природні регіони з особливим режимом.

Відповідну наукову цінність можуть мати землі, зайняті історико- культурними заповідниками, музеями-заповідниками, музеями просто неба, іншими об'єктами, утвореними на основі ансамблів, комплексів пам'яток і окремих пам'яток природи, історії та культури згідно зі ст. 6 Закону України від 29 червня 1995 р. "Про музеї та музейну справу".

Природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення є юридичними особами, і тому вони можуть набувати на праві користування земель­ні ділянки для своїх потреб. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоо­логічні парки місцевого значення відповідно до законодавства Украї­ни можуть бути визнані юридичними особами.

Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюють­ся на місцевості межовими або інформаційними знаками. Аналогічно до Положення про державні знаки та аншлаги на територіях та об'єк­тах природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди України № ЗО від 29 березня 1994 р., такими знаками є інформаційні та межові охоронні знаки, інформаційні щити цих зе­мель, які спрямовані на відмежування їх від інших категорій земель, інформування населення та природокористувачів про межі таких зе­мель, категорію їхнього заповідання та основні відомості про режим, підпорядкування і правила поведінки на природоохоронних об'єктах.