Розділ 8 правовий режим земель оздоровчого призначення

Поняття, ВИДИ та функціональне використання земель оздоровчого призначення

Землі оздоровчого призначення є самостійною категорією особливо цінних земель із спеціальним правовим режимом.

До земель оздоро­вчого призначення віднесено землі, що мають природні лікувальні властивості, які вико­ристовуються або можуть використовуватися для профілактики за­хворювань і лікування людей (ст. 47 ЗК України).

Правовий режим земель оздоровчого призначення визначається ст. 47-49 ЗК України та Законом України від 5 жовтня 2000 р. "Про ку­рорти", Законами України "Про охорону навколишнього середовища" та "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку екологі­чної мережі в Україні на 2000-2015 рр.". Курортні й лікувально- оздоровчі зони є природними територіями та об'єктами, що підляга­ють особливій охороні.

Землі оздоровчого призначення - це передусім лікувально-оздоровчі місцевості, які можна поділити на: а) курортні зони, б) лікувально-оздоровчі зони та в) курорти, тобто такі природні території, що мають мінеральні й термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ро­пу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 1 Закону України "Про курорти").

Курортні зони - це освоєні природні території на землях оздоровчого призначення, що мають природні лікувальні ресурси і природні лікува­льні фактори, необхідні для їхньої експлуатації будівлі й споруди з об'єк­тами інфраструктури, які використовуються для лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань і поліпшення здоров'я людей.

Природними лікувальними ресурсами визначаються природні утворення, які формують особливі ландшафти і мікрокліматичні умо­ви в регіоні, що справляють на організм людини оздоровчий ефект - пляжі, акваторії морів, внутрішні водосховища, мінеральні та терма­льні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси із сприятливими кліматичними умовами: повітряний басейн, парки, лісопарки, лісові й гірські маси­ви, соляні (гірські) виробки тощо.

Природні лікувальні ресурси поділяються на: а) особливо цінні та унікальні ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родови­щах і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації й профілактики захворювань; б) загальнопоширені природні лікувальні ресурси, які зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для вико­ристання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. 1 Закону України "Про курорти").

Природні лікувальні фактори - це природні явища, які присутні і виявляються в конкретній місцевості в найоптимальніших для органі­зму людини концентраціях і сполученнях: тривалість, інтенсивність і радіаційна безпека сонячного випромінювання, вологість повітря, ін­тенсивність і направленість вітрів, рівень аеровізації атмосфери, те­мпература навколишнього середовища.

Лікувально-оздоровчі зони - це території, які мають виражені при­родні лікувальні ресурси і фактори, сприятливі для поновлення і змі­цнення здоров'я людей.

Курорти - це освоєні природні території на землях оздоровчого призначення, що мають природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будівлі й споруди з об'єктами інфраструктури, які використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профіла­ктики захворювань і для рекреації й підлягають особливій охороні. На таких територіях розташовані санаторно-курортні заклади, заклади відпочинку і культури, підприємства громадського харчування, торгі­влі, призначені для обслуговування осіб, які прибувають на курорти для лікування і оздоровлення. Курортами визначаються такі землі, які оголошені такими в порядку, визначеному законом.

За характером природних лікувальних ресурсів землі курортів України поділяються на землі курортів державного та місцевого зна­чення (ст. Закону України "Про курорти").

Особливістю земель оздоровчого призначення є, по-перше, особли­вий порядок оголошення окремих територій землями оздоровчого призначення; по-друге, заборона на землях оздоровчого призначення будь-якої діяльності, яка суперечить їхньому цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих зе­мель; по-третє, установлення навколо об'єктів оздоровчого призначен­ня округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, у межах яких забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди під­земним і відкритим природним лікувальним ресурсам об'єктів оздоро­вчого призначення (ст. 113 ЗК України); по-четверте, у межах окруїу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земе­льних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охо­роною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Приватизація земельних ділянок або надання їх у користування можливе лише за умови додержання вимог ст. 13, 15, 17, 19, 22 і 26 Закону України "Про курорти", а також ст. 116-126 ЗК України.

Особливості здійснення права власності на землі ОЗДОрОВЧОГО призначення

Землі оздоровчого призначення можуть використовуватися у двох правових формах: на праві власності та на праві ко­ристування, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до ст. 49 ЗК України землі оздоровчого призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. З огляду на положення ст. 4 Закону України "Про курорти", курорти за характером природних лікувальних ресурсів поділяються на курор­ти державного та місцевого значення, а отже, землі курортів можуть перебувати в державній або комунальній власності.

Зокрема, до курортів державного значення належать природні те­риторії, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ре­сурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, а до курортів місцевого значення нале­жать природні території, що мають загальнопоширені природні ліку­вальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реа­білітації та профілактики захворювань.

Набувається і реалізується право власності на землі оздоровчого призначення державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Мі­ністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севас­топольської міських державних адміністрацій у порядку, визначе­ному ЗК України.

Відповідно ст. 26 Закону України "Про курорти" приватизація санаторно-курортних закладів, розташованих на територіях курортів державного значення, які використовують природні лікувальні ресур­си зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебу­вали в державній або комунальній власності, забороняється. Заборо­няється також приватизація спеціальних санаторно-курортних за­кладів (дитячих, кардіологічних, пульмонологічних, гінекологічних, для лікування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих із травма­ми і хворобами спинного мозку та хребта), розташованих на терито­ріях курортів місцевого значення, які використовують природні ліку­вальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття цього Закону перебували в державній або комунальній власності.

Згідно зі ст. 83 (ч. З, п. "в"), 84 ЗК України (ч. 4, п. "г") до земель ко­мунальної та державної власності, які не можуть передаватися у при­ватну власність, належать землі під об'єктами оздоровчого призначен­ня, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що розміщу­ються або створюються на територіях курортів місцевого значення і використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій, може здійснюватися в порядку, установленому законами з питань приватизації за умови збереження профілю об'єктів, що приватизу­ються. Суб'єкти приватної власності можуть набувати землі оздоров­чого призначення на підставах, визначених ст. 81 ЗК України.