- •101. Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.
- •102. Книга буття українського народу.
- •103. Товариство об'єднаних слов'ян. Його програмні ідеї.
- •104. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу".
- •105. Основні програмні ідеї "Руської правди" п.І.Пестеля.
- •106. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.
- •107. Місце і значення громадівського руху у суспільно-політичному житті України.
- •108. Форми і спрямованість боротьби селян у 60-70-ті рр. XIX ст.
- •109. Селянський рух у 80-90-х рр. XIX ст.
- •110. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст.
- •111. Журнал "Основа".
- •113. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
- •112. Журнал "Киевская старина".
- •114. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •118. Українська історична наука 60-90-х років XIX ст.
- •115. Студентський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •116. Культурно-освітні установи товариства 60-90-х років XIX ст.
- •117. Наукові товариства 60-90-х рр. XIX ст.
- •119. Вища школа 60-90-х років XIX ст.
- •120. Український театр 60-90-х рр. XIX ст.
- •121. Розвиток гуманітарних наук у др. Пол. XIX ст.
- •122. Галицький крайовий сейм 1861 - 1900 рр.
- •123. Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
- •124. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
- •125. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
- •126. Недільні школи.
- •127. Початок нової української літератури.
- •129. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.
- •130. М.Максимович.
- •132. "Хлопомани". "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
- •131. Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
- •133. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
- •135. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •134. Лук'ян Кобилиця
- •136. Т.Г.Шевченко і розгортання українського національно-визвольного руху в XIX ст.
- •137. Історичне минуле України у творчості т.Г.Шевченка.
- •138. Т.Г.Шевченко - художник.
- •139. Т.Г.Шевченко. Провідні ідеї його творчості.
- •140. Українська архітектура XIX ст.
- •141. Український театр XIX ст.
- •142. Українське музичне мистецтво XIX ст.
113. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
Основною причиною руху були потреби українства, головним рушієм якого стає не дворянська, а різночинська, нова інтелігенція.
Специфіка українського народництва 60–80-х рр. ХІХ ст. в Наддніпрянській Україні полягала в тому, що воно існувало у вигляді громад, громадівського руху.
Спеціально проблема періодизації громадівського (наддніпрянського) руху в Україні не ставилася, однак основні його етапи опрацьовані в літературі достатньо докладно.
З погляду професора Київського університету А.Катренка, громади – це «своєрідні напівтаємні організації», що були «осередками організаційного єднання патріотично настроєної інтелігенції України». С.Світленко, А.Катренко вважають громади репрезентантами «українського» або «визвольного» руху.
У 60-ті рр. ХІХ ст. існувало 5 українських громад. Найбільш потужною за впливом і характером діяльності була Петербурзька українська громада.
Причиною виникнення народництва була криза аграрного суспільства, перехід від аграрної до національної і політичної форм свідомості суспільства.
Носієм ідеології та рушієм народницького руху виступала інтелігенція, переважно світська, яка також формувалася як окрема соціальна група у другій половині ХІХ ст.
Основу народницької ідеології становили селянський та національний проекти. Термін «народництво» походив від «народ», причому під народом розуміли саме селянські маси, які були носієм традиційних культурних та національних цінностей.
Національна складова ідеології народництва була пов’язана з визначенням самобутніх шляхів розвитку російського та українського народів.
Хлопоманство (хлопоманія) – різновид громадського руху в Правобережній Україні. Цей демократичний рух був представлений польською інтелігенцією, студентською молоддю, нащадками спольщених православних родин – українців. Хлопоманія – явище типове для Правобережної України, «Південно-Західного краю», де були міцні політичні, духовні та економічні позиції польського елементу. Історично хлопоманство було тісно пов’язане з традиціями польського визвольного руху. З іншого боку, саме хлопоманський рух став ідеологічним і соціальним підґрунтям виникнення такої форми українського народництва як українофільство.
Виникнення хлопоманства було підготовлено такими специфічними для культурного життя Правобережної України явищами як балагульство та українська школа в польській літературі.
112. Журнал "Киевская старина".
Журнал «Киевская Старина» був органом поміркованого українофільства. Редакційний гурток «Киевской Старины» протягом 1880–1890-х рр. виконував функції організаційного центру українофільства, концентрував інтелектуальні сили свідомого українства. В історії діяльності журналу «Киевская Старина» можна визначити три основних етапи: 1) 1882–1888 рр.; 2) 1888–1893 рр.; 3) 1893–1906 рр.
Журнал «Киевская Старина» був заснований у 1882 р. Ф.Лебединцевим, відомим істориком церкви, культурно-громадським діячем, членом Громади початку 1860-х рр. Ідеологами створення науково-літературного журналу виступили відомі члени Старої Київської Громади В.Антонович, П.Житецький, О.Левицький.
Перший етап функціонування журналу характеризувався великим авторитетом та впливом на громадське і наукове життя. Завдяки тому, що видавець і редактор Ф.Лебединцев був знаним в церковно-релігійних колах, очолюваний ним журнал користувався підтримкою Синоду.
На цьому етапі діяльності журналу «Киевская Старина» программа передбачала наукове вивчення історії, етнографії, фольклору та літератури України. Співробітничали з часописом видатні і менш знані історики: М.Костомаров, В.Антонович, О.Левицький Ф.Лебединцев, О.Лазаревський, Д.Багалій, В.Горленко, І.Лучицький.
Другий етап діяльності редакційного гуртка «Киевской Старины» припадає на 1888–1893 рр. Після смерті Ф.Лебединцева редактором журналу став О.Лашкевич, освічений поміщик із Стародубщини, який прагнув об’єднати навколо журналу кращі наукові та культурні сили.
Оновився склад авторів журналу, куди прийшли молоді сили – історики О.Андрієвський, М.Василенко, В.Модзалевський, І.Павловський, М.Грушевський, археолог Н.Біляшевський, етнограф В.Милорадович.
Разом з тим наукові горизонти «Киевский Старины» кінця 1880 – початку 1890-х рр. значно звузилися, бо порівняно з попереднім періодом, переважав, за словами М.Грушевського, «сирий та напівсирий матеріал, «цеглинки» цінні, але здебільшого доволі дрібні». У цей період часопис знаходився у фінансовій залежності від Старої Громади.
Третій етап пов’язаний з ім’ям В.Науменка, який став редактором журналу з 1893 р. Доти він був активним членом редакційного гуртка «Киевской Старины» і впливовим діячем Старої Громади. Проте, як згадує Є.Чикаленко, «по статусу обраного голови в громаді не було, а головував господар хати, в якій по черзі збиралися, але фактичним головою її, керівником був тоді Володимир Павлович Науменко».
На цьому етапі журнал усе більше залежав фінансово від Громади. Майже половина членів вже малочисельної Громади 1890-х рр. входили до редакції журналу «Киевская Старина».
Змінилася й ідеологічна платформа журналу. Помітно було зниження наукового рівня, особливо після смерті О.Лазаревського у 1902 р. Журнал замість наукового перетворюється на літературно-популярне видання.
Разом з тим, журнал «Киевская Старина» мав велике значення в історії українського руху. У період реакції, суцільної русифікації та протиукраїнських заходів центрального уряду, «Киевская Старина» скупчувала навколо себе інтелектуальні сили українства. Редакційний гурток «Киевской Старины» продовжував справу Південно-Західного Відділу і заклав підвалини наукових українських інституцій. Пізніше на цьому грунті виникло Українське наукове товариство. Ідеологічний та організаційний занепад журналу свідчив про крах українофільства в Наддніпрянській Україні.