135. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.

19 ст. тривало довше ніж 100 років – не з 1800 по 1900, а 1780 – 1914. Охоплює приблизно 130 років. Починається з ліквідації Запорізької автономії з одного боку та поділи Польщі з іншого боку (1772, 1793, 1795). Однак головне – не зовнішні зміни, а внутрішній переворот у світогліді, відмова від подальшого відстоювання автономії. Русифікація козацької аристократії. Упадок Гетьманщини порівнюється з занепадом Шотландії, Каталонії, Ірландії, що також втратили автономний статус. Замикається 19 ст. – 1914 роком. Новий уклад, що постав на українських землях радикально відрізнявся від довоєнного. Революції після війни в Росії та Україні. Щоправда УНР не вистояла. Вирізняються 3 фази розвитку -1. Від занепаду козацького устрою до 1840-их, 2. Від 1840-их до 1880-их, 3. Від 1880-их до 1914. Шляхетська, народницька та модерністична епохи. Періодизація побудована на Наддніпрянському розвитку, проте в основних рисах прикладається і до Галичини.

Ця паралельність у розвитку підтверджує внутрішню єдність українського народу.

1848 рік не висунув на чоло громадянства якоїсь нової соціальної групи. Лідери Головної Руської Ради були представниками попівської аристократії, що формувалася від часу Марії Терезії. ГРР часто ставлять поруч з КМ братством. У 1860-ті – антиклерикальні ноти, які не слід змішувати з філософським вільнодумством І.Франка, філософія для обмеженого кола людей, а антиклерикалізм для мас. Від самого початку народовець кого руху існували представники духовенства, які притуплювали гостроту руху. Однак поступово наростання світської інтелігенції, загальна демократизація та виокремлення громадського життя ступенево відсунули попівську аристократію від політичного проводу. Перехід до модерної епохи ознаменували постання великої Націонал-демократичної групи, куди ввійшов і сам Франко, витворення двопартійної системи.

134. Лук'ян Кобилиця

Виступи селян-гуцулів під проводом Л.Кобилиці означали початок політизації селянського руху, мали вплив на формування політичної ідеології українського селянства.

Селяни дотримувалися закону 1693 р. («Хризов Дуки»), який визнавав за їхнє право на ділянки, котрі були розкорчовані власноручно, за що вони сплачували панам невеликий чинш. У 1826 р. австрійський уряд підтвердив дієвість «Хризов Дуки», але незважаючи на закон, пани збільшували кількість панщизняних днів.

Вперше гуцули виступили у 1842 р. у селах над річками Черемош і Путилівка. Центром гуцульського бунту став Путилів, а очолив бунт один з найбагатших гуцульських селян Л.Кобилиця. Бунт з місцевого перетворився на велике селянське повстання, для придушення якого були вислані військові частини з Чернівців.

Військові хотіли схопити ватажка бунту, але народ добре переховував його. Л.Кобилиця належав до харизматичних лідерів, гуцули слухалися його наказів беззастережно. Збереглися описи зовнішнього вигляду народного ватажка, образ якого викликав симпатії: «Лук’ян Кобилиця був чоловік середнього росту, дуже сильно збудований, широкоплечий, з незвичайно гарною головою і дуже інтелігентним виразом лиця. Красні чорні кучері спливали на його сердак. Великі чорні, бистрі очі, орлиний гарний ніс, чорний вусок і чорна еспанська борідка надавали йому подобу еспанського гранда». У І.Франка образ Л.Кобилиці асоціюється з ликом Христа: «Його лице добродушне та при тім поважне, з великими, блискучими очима дуже нагадувало лице Христа, як Його звичайно малюють на іконах».

Після арешту Л.Кобилиця поводився дуже стримано, з гідністю, його було засуджено на 1 рік до в’язниці.

З 1845 р. почалися нові утиски гуцулів з боку панів, які вимагали виплату за випас на панських полонинах. Гуцули вирішили відрядити Л.Кобилицю до Відня з відповідним листом, щоб шукати правду. На Великдень збирали біля церков гроші, щоб на них послати Л.Кобилицю до Відня. За «обман і агітацію» Л.Кобилиця був притягнутий до судової відповідальності й сидів у в’язниці з літа 1847 до травня 1848 р".

Наступний етап «гуцульського» бунту пов’язаний з подіями революції 1848– 1849 рр. – «весною народів» у Австрійській монархії. Прямим наслідком цієї революції було скасування (в серпні) панщини на Буковині й конституційні вибори до Державної ради – парламенту у Відні (в червні). Від Буковини було обрано 8 послів (депутатів парламенту), серед яких – народний улюбленець Л.Кобилиця з Вижницького повіту. Після тимчасового розпуску парламенту (у жовтні 1848) Л.Кобилиця повернувся в рідні місця. До нього зверталися люди зі скаргами на панів, які тримали в своїх руках ліси і полонини, до «батька Кобилиці» приходили люди і просили в нього поради і допомоги.

З метою підготувати народ до боротьби, Л.Кобилиця організовував великі народні зібрання – «сесії», на які сходився селянський люд з гір і «долів». На цих зборах Л.Кобилиця використовував монархістську риторику, апелюючи до династичної лояльності, релігійності, миролюбства гуцулів, сподівань на соціальний мир і порозуміння, соціальну і християнську справедливість.

На багатолюдному зібранні – сесії, що відбулася в кінці листопада 1848 р. Л.Кобилиця закликав гуцулів виступати не лише проти панів, але і представників влади – урядовців, які «для користі своєї і панської фальшиво толкують закони, подають цісареві фальшиві реляції про стан народу». За словами Л.Кобилиці, гуцули не повинні слухати урядовців, комісарів, старост. Цісар – «його приятель», всю власть в краї віддав йому: «Не слухайте ні панів, ні урядників, лиш одного мене, а все буде добре».

Л.Кобилиця об’їжджав Гуцульщину у супроводженні 30 пушкарів та 300 озброєних гуцулів, які втекли від панів. На місцях він призначав суддів. Селянські виступи почались в інших регіонах Буковини, де повсталі селяни відбирали у панів ліси і пасовиська. Ватажок намагався узгодити ці дії, скликавши нараду – сесію у своєму селі, але проти нього були вислані війська з Чернівців, і він змушений був зі своїми прибічниками переховуватися у горах.

Австрійська влада, побоюючись зв’язків загонів Л.Кобилиці з діячами Угорської революції, підступними засобами у травні 1849 р. заарештувала гуцульського лідера. Судив Л.Кобилицю військовий суд, але не знайшовши за ним ніякої провини чи зв’язків з мадярськими повстанцями, призначив один місяць в’язниці за організацію селянських виступів. Цікава деталь: ватажок суворо забороняв учасникам повстання грабувати, чинити насильства, вбивати, і гуцули дотримувалися цих вимог. Смерть Л.Кобилиці овіяна таємницями, найімовірніше, він був отруєний місцевими високопосадовцями.

Діяльність Л.Кобилиці значить набагато більше, ніж просто керівництво селянським бунтом, бо він намагався спрямувати селянський рух у політичне русло, аграрну справу доповнити політичною.

На думку І.Франка, в діях Л.Кобилиці простежується «якійсь більш або менш ясний ідеал гуцульської автономії». Іншими словами, він прагнув надати селянському рухові політичного забарвлення, плекаючи ідеал «свого власного гуцульського порядку», відповідно до якого «гуцули були самі в собі, аби їм ніхто не мав до розказу, лише сам цісар...»

Лук’ян Кобилиця став національним символом гуцулів, народ складав про нього пісні та легенди. Його образ був оспіваний в одній з кращих поем Ю.Федьковича.