- •101. Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.
- •102. Книга буття українського народу.
- •103. Товариство об'єднаних слов'ян. Його програмні ідеї.
- •104. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу".
- •105. Основні програмні ідеї "Руської правди" п.І.Пестеля.
- •106. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.
- •107. Місце і значення громадівського руху у суспільно-політичному житті України.
- •108. Форми і спрямованість боротьби селян у 60-70-ті рр. XIX ст.
- •109. Селянський рух у 80-90-х рр. XIX ст.
- •110. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст.
- •111. Журнал "Основа".
- •113. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
- •112. Журнал "Киевская старина".
- •114. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •118. Українська історична наука 60-90-х років XIX ст.
- •115. Студентський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •116. Культурно-освітні установи товариства 60-90-х років XIX ст.
- •117. Наукові товариства 60-90-х рр. XIX ст.
- •119. Вища школа 60-90-х років XIX ст.
- •120. Український театр 60-90-х рр. XIX ст.
- •121. Розвиток гуманітарних наук у др. Пол. XIX ст.
- •122. Галицький крайовий сейм 1861 - 1900 рр.
- •123. Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
- •124. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
- •125. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
- •126. Недільні школи.
- •127. Початок нової української літератури.
- •129. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.
- •130. М.Максимович.
- •132. "Хлопомани". "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
- •131. Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
- •133. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
- •135. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •134. Лук'ян Кобилиця
- •136. Т.Г.Шевченко і розгортання українського національно-визвольного руху в XIX ст.
- •137. Історичне минуле України у творчості т.Г.Шевченка.
- •138. Т.Г.Шевченко - художник.
- •139. Т.Г.Шевченко. Провідні ідеї його творчості.
- •140. Українська архітектура XIX ст.
- •141. Український театр XIX ст.
- •142. Українське музичне мистецтво XIX ст.
131. Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
Громадський діяч, вчений-історик, етнограф, археолог.
Народився на Київщині в родині вчителів. Закінчив два факультети Київського університету – медичний та історико-філологічний. Викладав у Київському університеті, з 1878 р. – професор, згодом декан історико-філологічного факультету. Працював у Київській Археографічній комісії, редагував її видання «Архив Юго-Западной России». З 1881 р. очолював Історичне товариство Нестора Літописця. В.Антонович вважається батьком української наукової історіографії.
В.Антонович створив першу наукову школу в українській історіографії – «київських документалістів». До його школи належали провідні українські історики кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Д.Багалій, М.Довнар-Запольський, М.Грушевський, І.Линниченко та ін.
Протягом півстоліття В.Антонович очолював національний рух в Наддніпрянській Україні. Він створював молоду Київську громаду, очолив Стару Київську громаду, підтримав утворення ЗУБДО (Загальноъ Української безпартійної демократичної організації).
Мав потужний вплив на розвиток українського руху на Галичині. За його ініціативою кафедру української історії у Львівському університеті очолив М.Грушевський.
Українофільство – це різновид українського народництва. Основна мета українофілів, українських народників, це освіта народу шляхом розвитку малоросійської літератури, видання популярних книжок українською мовою, організація шкіл з рідною мовою викладання.
Ці програми підтримували колишні студенти Київського університету, учасники хлопоманського руху П.Житецький, Т.Рильський, які на чолі з В.Антоновичем стали засновниками Української громади в Києві восени 1861 р. Діячі Київської громади встановили зв’язки з редакцією журналу «Основа» – В.Білозерським, М.Костомаровим, П.Кулішем – представниками старої генерації (кириломефодіївської) українського руху, та іншими гуртками національно орієнтованої молоді в Україні. На сторінках «Основи» В.Антонович дав гідну відповідь своїм опонентам у польській пресі, які звинувачували його у «ренегатстві» і доводив, що його вчинок разом з однодумцями є спробою спокутувати кривди батьків перед українським народом.
На сторінках «Основи» у 1862 р. В.Антонович оприлюднив справжній маніфест громадівського руху під назвою «Моя сповідь». Цей друкований виступ в «Основі» сам В.Антонович пізніше оцінював як «останній голосний акт розриву з польською суспільністю» і остаточний перехід до українства.
133. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
Одним з яскравих і динамічних представників, засновників української соціал-демократії був С.Подолинський (1850–1891). Він походив з дворянської родини, мати належала до роду князів Кудащевих. Вчився на природничому факультеті Київського університету, за фахом лікар. Він виступає як вчений, революціонер-практик, пропагандист соціалістичних ідей, вчений, гуманітарій і природознавець, лікар. Він був знайомий з діячами Київської Старої Громади – М.Драгомановим, М.Зібером, знаходився під впливом ідей П.Чубинського, творчості Т.Шевченка. У 1871 р. після закінчення університету, С.Подолинський виїжджає за кордон для продовження медичної освіти.
У 1880 р. з’являється Програма реформ, підписана М.Драгомановим, М.Павликом, С.Подолинським; опублікована в першому числі «Громади». Фактично автором Програми був С.Подолинський. Пізніше Програма була перероблена М.Драгомановим і у 1884 р. з’явилася під назвою «Вільна спілка».
С.Подолинський – непересічна, талановита особистість, мав вплив на М.Драгоманова і сприяв радикалізації його поглядів. Зі свого боку М.Драгоманов не сприймав бунтарства С.Подолинського і вважав його «надто українцем».
Особливістю С.Подолинського як теоретика і практика української соціал-демократії було органічне поєднання соціального і національного.
Його заслуга, як засновника української соціал-демократії, полягає в тому, що він прагнув пристосувати універсальні принципи та ідеї соціалізму до української дійсності, поставити їх на службу вирішення нагальних проблем українського народу. Показовим був науковий і життєвий девіз С.Подолинського: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
На відміну від російських соціалістів-народників, які відстоювали ідею виключності російської історії, заперечували загальний шлях індустріалізму (капіталізму) на підставі існування сільської громади (общини), С.Подолинський в брошурі «Ремесла і фабрики на Україні» доводив, що Україна проходить ті ж самі економічні фази, що й європейські країни: «ремесло, мануфактура і великий фабричний здобуток». Іншими словами, якщо російські народники-соціалісти заперечували капіталістичний шлях розвитку Росії, то український соціаліст бачив Україну в сім’ї європейських народів. У своїх україномовних брошурах «Про бідність», «Парова машина» С.Подолинський так доступно викладав основні ідеї політичної економії марксизму, спираючись на реальні процеси в житті українського народу, що вони були зрозумілі простим селянам Галичини та Буковини, про що згадує Анна Павлик, яка сама читала і пояснювала їх селянам.
У світогляді С.Подолинського чільне місце посідала національна складова. Він одинним з перших українських соціалістично орієнтованих мислителів сформулював тезу про етнічно-мовну і культурну єдність усіх українських земель. У Програмі, що була укладена С.Подолинським і підписана М.Драгомановим та М.Павликом, зазначалось, що Україною слід вважати всю землю, де «гурт народу говорить українською мовою», від річки Тиси на заході до ріки Дон на сході, а також Кубанську землю, від річки Нареви на півночі до Чорного моря на півдні.
Як вчений-лікар у спеціальному дослідженні «Життя і здоров’я людей на Україні», С.Подолинський звернув увагу на таку специфічну рису українського народу як природна чистота, незіпсованість українського характеру, що пояснював винятковою роллю українських жінок «простих українок», які «при браку освіти, при загальній бідності, все ж усі самі годують і як можуть гарно доглядають своїх дітей, далеко краще», ніж в інших багатих та освічених країнах. У цьому С.Подолинський, учений, революціонер і патріот, вбачав одну з причин («резонів») того, чому «український народ множиться доволі швидко, і чому порода його зостається й досі мало зіпсованою, не дивлячись на велике число впливів дуже негарних, котрі раз-у-раз приходиться переносити нашим простим людям.»
Певна річ, С.Подолинський мав значний вплив на формування національного та соціалістичного світогляду представників української інтелігенції і простолюду, про що свідчить популярність його брошур соціалістичного змісту серед селян Галичини та Буковини. Саме він заклав ідеологічні та організаційно-практичні підвалини української соціал-демократії.
Яскравість постаті, талановитість, відкритість до нового, патріотизм, динамізм вчинків С.Подолинського сприяли радикалізації світогляду М.Драгоманова.