- •101. Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.
- •102. Книга буття українського народу.
- •103. Товариство об'єднаних слов'ян. Його програмні ідеї.
- •104. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу".
- •105. Основні програмні ідеї "Руської правди" п.І.Пестеля.
- •106. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.
- •107. Місце і значення громадівського руху у суспільно-політичному житті України.
- •108. Форми і спрямованість боротьби селян у 60-70-ті рр. XIX ст.
- •109. Селянський рух у 80-90-х рр. XIX ст.
- •110. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст.
- •111. Журнал "Основа".
- •113. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
- •112. Журнал "Киевская старина".
- •114. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •118. Українська історична наука 60-90-х років XIX ст.
- •115. Студентський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •116. Культурно-освітні установи товариства 60-90-х років XIX ст.
- •117. Наукові товариства 60-90-х рр. XIX ст.
- •119. Вища школа 60-90-х років XIX ст.
- •120. Український театр 60-90-х рр. XIX ст.
- •121. Розвиток гуманітарних наук у др. Пол. XIX ст.
- •122. Галицький крайовий сейм 1861 - 1900 рр.
- •123. Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
- •124. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
- •125. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
- •126. Недільні школи.
- •127. Початок нової української літератури.
- •129. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.
- •130. М.Максимович.
- •132. "Хлопомани". "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
- •131. Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
- •133. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
- •135. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •134. Лук'ян Кобилиця
- •136. Т.Г.Шевченко і розгортання українського національно-визвольного руху в XIX ст.
- •137. Історичне минуле України у творчості т.Г.Шевченка.
- •138. Т.Г.Шевченко - художник.
- •139. Т.Г.Шевченко. Провідні ідеї його творчості.
- •140. Українська архітектура XIX ст.
- •141. Український театр XIX ст.
- •142. Українське музичне мистецтво XIX ст.
130. М.Максимович.
Культурно-громадський діяч, вчений – природознавець, історик, філолог, етнограф.
Народився на хуторі Тишківщина на Полтавщині в родині козацько-старшинського походження. Вчився в Московському університеті, закінчив два відділи: словесний і природничий філософського факультету та медичний факультет (1823). Був залишений в університеті для наукової роботи, викладав ботаніку. В 1833 р. захистив докторську дисертацію і став професором кафедри ботаніки Московського університету.
Після польського повстання російський уряд посилив політику русифікації південно-західного краю – правобережної України. Як протидія польським впливам у Києві був відкритий «Університет св. Володимира» (1834 р.). Першим його ректором став вчений, відомий культурний і громадський діяч М.Максимович. В 1835 р. він залишив посаду ректора. В університеті працював до 1845 р., коли вийшов у відставку через стан здоров’я. М.Максимович оселився на своєму хуторі Михайлова Гора на Чернігівщині, де займався напруженою науково-літературною діяльністю. Він знаходився у центрі культурно-громадського життя Наддніпрянської України.
Коло науково-академічних інтересів М.Максимовича було надзвичайно широким, він був одним з останніх у ХІХ ст. вченим-енциклопедистом.
Важливу роль у становленні української самосвідомості відіграла така наука як етнографія, що виникла і досягла значних успіхів у першій пол. ХІХ ст. Початки української етнографії пов’язані із збиранням народних пісень, народної творчості.
У 1827 р. була надрукована збірка пісень М.Максимовича, що містила 223 пісні і мала великий вплив на громадськість в Україні та Росії, зокрема на творчі задуми О.Пушкіна, М.Гоголя та ін. М.Максимович багато зробив у галузі української етнографії, історії, археології та мовознавства.
З 1843 р. у Києві була створена Тимчасова комісія для розгляду давніх актів, мета якої – збирання і публікація документів, пам’яток, джерел з історії «Південно-Західного краю» – Правобережної України. Активними співробітниками комісії стали М.Костомаров, М.Максимович, В.Антонович.
132. "Хлопомани". "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
Українофільство – це різновид українського народництва. Основна мета українофілів, українських народників, це освіта народу шляхом розвитку малоросійської літератури, видання популярних книжок українською мовою, організація шкіл з рідною мовою викладання.
Ці програми підтримували колишні студенти Київського університету, учасники хлопоманського руху П.Житецький, Т.Рильський, які на чолі з В.Антоновичем стали засновниками Української громади в Києві восени 1861 р. Діячі Київської громади встановили зв’язки з редакцією журналу «Основа» – В.Білозерським, М.Костомаровим, П.Кулішем – представниками старої генерації (кириломефодіївської) українського руху, та іншими гуртками національно орієнтованої молоді в Україні. На сторінках «Основи» В.Антонович дав гідну відповідь своїм опонентам у польській пресі, які звинувачували його у «ренегатстві» і доводив, що його вчинок разом з однодумцями є спробою спокутувати кривди батьків перед українським народом.
На сторінках «Основи» у 1862 р. В.Антонович оприлюднив справжній маніфест громадівського руху під назвою «Моя сповідь». Цей друкований виступ в «Основі» сам В.Антонович пізніше оцінював як «останній голосний акт розриву з польською суспільністю» і остаточний перехід до українства.