- •101. Статутний і програмні документи Кирило-Мефодіївського товариства.
- •102. Книга буття українського народу.
- •103. Товариство об'єднаних слов'ян. Його програмні ідеї.
- •104. Діяльність на Україні "Співдружності польського народу".
- •105. Основні програмні ідеї "Руської правди" п.І.Пестеля.
- •106. Народовська (українофільська) течія у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях.
- •107. Місце і значення громадівського руху у суспільно-політичному житті України.
- •108. Форми і спрямованість боротьби селян у 60-70-ті рр. XIX ст.
- •109. Селянський рух у 80-90-х рр. XIX ст.
- •110. Культурно-освітня ситуація на західноукраїнських землях др. Пол. 19 ст.
- •111. Журнал "Основа".
- •113. Основні тенденції, форми і прояви українського національного руху у 60-90-х рр. XIX ст.
- •112. Журнал "Киевская старина".
- •114. Земський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •118. Українська історична наука 60-90-х років XIX ст.
- •115. Студентський опозиційний рух у 60-90-х рр. XIX ст.
- •116. Культурно-освітні установи товариства 60-90-х років XIX ст.
- •117. Наукові товариства 60-90-х рр. XIX ст.
- •119. Вища школа 60-90-х років XIX ст.
- •120. Український театр 60-90-х рр. XIX ст.
- •121. Розвиток гуманітарних наук у др. Пол. XIX ст.
- •122. Галицький крайовий сейм 1861 - 1900 рр.
- •123. Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
- •124. Діяльність соціал-демократичних гуртків і організацій наприкінці 80-90-х рр. XIX ст.
- •125. Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
- •126. Недільні школи.
- •127. Початок нової української літератури.
- •129. М.П.Драгоманов і його роль у суспільно-політичному русі.
- •130. М.Максимович.
- •132. "Хлопомани". "Моя сповідь" в.Б.Антоновича.
- •131. Наукова і громадська діяльність в.Антоновича.
- •133. Суспільно-політичні погляди і діяльність с.А. Подолинського.
- •135. Україна 19 ст. В історичній концепції і.Лисяка-Рудницького.
- •134. Лук'ян Кобилиця
- •136. Т.Г.Шевченко і розгортання українського національно-визвольного руху в XIX ст.
- •137. Історичне минуле України у творчості т.Г.Шевченка.
- •138. Т.Г.Шевченко - художник.
- •139. Т.Г.Шевченко. Провідні ідеї його творчості.
- •140. Українська архітектура XIX ст.
- •141. Український театр XIX ст.
- •142. Українське музичне мистецтво XIX ст.
126. Недільні школи.
На Західній Україні
Новим явищем у системі початкової освіти було виникнення (під впливом революційних подій 1848 р.) недільних шкіл для дітей і дорослих у Галичині й Закарпатті. Інколи вони так і називалися: «читальні для дорослих», де вчили українській мові, літературі, основам математики, давали уявлення з природознавства, географії тощо. В Галичині було 60, в Закарпатті – 9 недільних шкіл, які сприяли не лише підвищенню культурно-освітнього рівня мас, але і формуванню національної самосвідомості.
В Наддніпрянщині
30-50-ті рр. ХІХ ст. – наступний етап у формуванні системи освіти в східноукраїнських землях. Для цього періоду характерна активізація політики щодо централізації та русифікації системи народної освіти в Україні. У 1835 р. видано «Положення про навчальні округи», згідно з яким в українських губерніях Російської імперії організовувалася Київська, Одеська та Харківська навчальні округи, які підпорядковувалися Міністерству освіти й одночасно місцевим генерал-губернаторам. У компетенції попечителя навчальної округи перебували навчальні заклади усіх рівнів від початкових шкіл до університетів.
Новим в організації початкової освіти в наддніпрянській Україні стала поява недільних шкіл, де викладали представники української інтелігенції для дітей і дорослих рідною мовою. Ці школи в Наддніпрянщині (впродовж 1859-1862) виникли значно пізніше, ніж в західноукраїнських землях, безпосередньо під впливом революційних подій 1848 р. На 1862 р. в Україні було 67 недільних шкіл, з них 3 – у Києві. Недільні школи за розпорядженням царського уряду були закриті у 1862 р.
127. Початок нової української літератури.
Український літературний модерн – складне культурно-політичне явище перехідної доби від традиційного до індустріального суспільства.
Модернізм в українській літературі народився в 1890-х рр. і перебував в інтелектуальній опозиції до так званої соціальної прози (реалізму). Література модернізму сповідувала нову естетику, нові художні прийоми і манеру творчості. Основними ознаками нової естетики слугували естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду індивідуума.
Літературний модернізм в Україні, як явище культури, народився з протистояння двох поколінь: культурників-українофілів та бунтівників-модерністів. І модерністи (діти), і традиціоналісти (покоління батьків) цілком усвідомлювали цей конфлікт і були активними його учасниками.
Ідейний конфлікт поколінь виявлявся у прихованій полеміці Івана Франка та Лесі Українки, відкритому протистоянні Сергія Єфремова та Ольги Кобилянської. Традиціоналісти (лідери реалістичного напряму) не сприймали нову естетику модернізму (відмовлялися співпрацювати з представниками нової течії). І.Нечуй-Левицький не підтримав проект М.Вороного, а Панас Мирний – М.Коцюбинського.
Важливою рисою літературного модерну в Україні, як культурного явища, було створення жіночої мистецької традиції. Письменниці-модерністки гостріше відчували застійність українського літературного процесу та усієї духовної атмосфери в суспільстві, що пояснювалося "більшою залежністю жінки, тіснішими рамками, в які завжди заганяє жінку патріархальне суспільство". Наприкінці ХІХ ст. виникає ціла плеяда українських авторок різного рівня обдарованості, але загалом, вони відбивали цю новітню тенденцію в українській культурі та літературі – жіночий чинник. До цієї плеяди належали Наталя Кобринська, Наталка Полтавка (Надія Кибальчич-Симонова), Любов Яновська, Уляна Кравченко, Дніпрова Чайка (Людмила Василевська), Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач), Людмила Старицька-Черняхівська, Надія Кибальчич, Христина Алчевська.
Вихідці з інтелігентських сімей, родин священиків, учителів та дрібних службовців, письменниці доби модернізму "привносять нові теми, нові типи героїв, звертаються до жіночої психології й акцентують жіночі цінності". Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.
Український літературний модернізм мав певний політичний сенс і громадське звучання. Виникнення модернізму як течії, яка оспівувала не лише селянство, а й представників усіх верств, насамперед – інтелігенції, культурної еліти, свідчило про самодостатність української літератури та української нації.
Ранні й зрілі форми українського модернізму знайшли відображення в творчості найвидатніших українських митців слова кінця ХІХ – поч. ХХ ст., таких як М.Коцюбинський та Леся Українка в Наддніпрянській Україні, О.Кобилянська і В.Стефаник в Західній Україні. Вони були справжніми "аристократами духу" і піднесли українську літературу, художнє слово до світових зразків.
128. П.Куліш.
Народився на Чернігівщині в родині дрібного панка козацько-старшинського походження. Закінчив Новгород-Сіверську гімназію. Вчився в Київському університеті, але так і не завершив курс через матеріальні негаразди. Працював вчителем у Луцьку, Рівно, Києві.
В 1842-1843 рр. у Києві виникає гурток на чолі з П.Кулішем, до якого входили О.Навроцький, О.Маркович, Д.Пильчиків, В.Білозерський. Саме 1843 р. відбувається знайомство П.Куліша з Т.Шевченком. З 1845 р. до гуртка приєднується М.Костомаров, який став ад’юнктом Київського університету. Членів гуртка об’єднували спільні літературні та наукові інтереси, любов до української історії, козаччини, козацьких літописів. У дружніх бесідах членів гуртка все частіше виникала ідея слов’янської єдності.
В січні 1846 р. гурток київських інтелектуалів перетворився на політичну організацію – Кирило-Мефодіївське братство.
Співпрацював у Київській археографічній комісії, подорожував по Правобережній Україні, збираючи історичні та етнографічні матеріали, документи та пам’ятки.
Був заарештований у Варшаві за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Після слідства П.Куліш висланий до Тули без права публікуватися. В 1850 р. після звільнення повертається до Петербургу.
П.Куліш пройшов довгий, складний і суперечливий шлях. Він еволюціонував від романтизму до позитивізму, від козакофільства до козакофобства та полонофільства, від православ’я до культу природної релігії, спільної для всіх народів. В його свідомості в певні періоди ідеї русофільства змінялися ідеалами австрофільства тощо. П.Куліш залишався романтиком, і його трагедія, як вважали дослідники, це трагедія культури романтизму.