- •1.Предмет м/е. М/е суб’єкти та їх взаємодія.
- •2.Методи м/е. Об’єкти м/е. Типи економ. Систем.
- •3. Функції м/е. Нормативна та позитивна м/е.
- •4. Основні м/е показники: національний обсяг вир-ва, загальний рівень цін, процентна ставка. Зайнятість.
- •5. Методи обчислення внп.
- •12. Взаємозв’язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса
- •21. Основні характеристики депресії та буму.
- •22. Класифікація основних макроекономічних змінних відповідно до їх циклічних властивостей.
- •23. Антикризова (кон’юктурна політика) держави.
- •24. Фіскальна політика. Дискреційна фіскальна політика і фіскальна політика автоматичних стабілізаторів.
- •25. Мультиплікатор фіскальної політики.
- •26. Основні джерела доходів держави.
- •27. Податки. Основні функції податків.
- •28. Джерело і об’єкт оподаткування.
- •29. Податкова ставка. Класифікація податків за ознакою співвідношення між ставкою податку і доходом.
- •30. Крива Лаффера.
- •31. Державні видатки. Структура державних видатків за економічною класифікацією.
- •32. Структура державних видатків за функціональною класифікацією.
- •33. Державний бюджет. Стан держбюджету. Дефіцит держбюджету.
- •34. Державний борг. Економічні та соціальні наслідки державного боргу.
- •35. Грошова система. Грошовий обіг. Закони грошового обігу.
- •36. Елементи грошової системи. Еволюція грошей.
- •37. Пропозиція грошей. Грошові агрегати.
- •38. Депозитний мультиплікатор. Норма обов’язкових банківських резервів.
- •39. Попит на гроші: а) для операцій; б) для активів.
- •40. Грошово-кредитна політика держави. Роль Центрального банку.
- •41. Основні інструменти грошово-кредитної політики.
- •42. Інфляція: причини, типи (відкрита,закрита) та форми проявлення (інфляція попиту, інфляція пропозиції)
- •43. Інфляція та перерозподіл національного доходу.
- •44. Показники інфляції.
- •45. Крива Лаффера для інфляційного податку
- •46. Соціально-економічні наслідки інфляції.
- •47. Антиінфляційна політика держави.
- •48. Світове господарство і національна економіка. Форми міжнародних економічних відносин.
- •49. Міжнародна торгівля: роль, обсяг, структура, особливості.
- •50. Платіжний баланс. Торговий дефіцит.
- •51. Валютна система. Конвертованість валюти. Валютний курс: фактори, які впливають на його зміну. Міжнародна валютна система.
- •52. Міграція робочої сили. Причини і основні напрямки міжнародної трудової міграції.
- •53. Економічна динаміка: економічне зростання та його типи.
- •54. Крива виробничих можливостей. Типи економічного зростання.
- •56. Споживання і заощадження. Графік розподілу доходу.
- •57.Парадокс заощадження.
- •58. Банківська система України. Роль комерційних банків.
- •59. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження.
- •60. Грошова реформа в Україні.
52. Міграція робочої сили. Причини і основні напрямки міжнародної трудової міграції.
Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками.
міжнародна трудова міграція - це насамперед форма руху відносно надлишкового населення з одного центру накопичення капіталу до іншого. В цьому полягає суть економічної природи трудової міграції та її головна причина.
Основні причини виникнення та існування міжнародної трудової міграції:
а) з боку країн-донорів:
велика густота населення, що може пояснюватись, зокрема, демографічним бумом в деяких країнах (наприклад, в Індії, Китаї, Нігерії);
масове безробіття, зумовлене науково-технічним прогресом (є фактором створення техніки, що потребує менше обслуговуючого персоналу), закриттям добувних галузей внаслідок вичерпності природних ресурсів, недостатньо виваженою соціальною політикою деяких держав, змінами в потребах тієї чи іншої продукції, на якій спеціалізується країна. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і в малорозвинених країнах, що нерідко збігається. Густонаселеними вважаються в основному Південна і Південно-Східна Азія, Північна і Центральна Африка, північна частина Латинської Америки. Водночас у деяких розвинених країнах настає насиченість економіки «білими комірцями», а тому вони стають безробітними;
низький життєвий рівень і порівняно низька заробітна плата. Водночас у розвинених країнах залишається все менше бажаючих виконувати важку малокваліфіковану «чорну роботу», а тому з’являються вільні місця для її виконання;
виробнича необхідність (для спеціалістів, які працюють у країнах, що розвиваються);
б) з боку країн-реципієнтів:
потреба в додатковій висококваліфікованій робочій силі. У деяких розвинених країнах збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках, які можуть працювати, наприклад, із складною електронною технікою. При цьому відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких спадає;
потреба в додатковій дешевій (для малокваліфікованої роботи) і мобільній робочій силі, зокрема, завдяки розвитку сфери послуг, що сприяє створенню додаткових робочих місць;
порівняно висока заробітна плата.
Серед факторів, що сприяють розвитку міграційних процесів, найбільш суттєвими є:
висока швидкість розповсюдження інформації;
швидкий розвиток міжнародних пасажирських сполучень;
розвиток засобів комунікації.
Можна виділити 5 напрямків міжнародної міграції робочої сили:
1) міграція з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих країн;
2) міграція в межах промислово розвинутих країн;
3) міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
4) міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн у промислово розвинуті країни;
5) міграція наукових працівників, кваліфікованих спеціалістів із промислово розвинутих країн у країни, що розвиваються.
Серед найважливіших світових центрів тяжіння іноземної робочої сили, які визначають сучасні напрямки міжнародної трудової міграції, можна виділити такі: Північне - та Південноамериканський регіон. Західноєвропейський ринок, Південно-Східна та Західна Азія, Африканська ділянка переселенських рухів. В останній період щорічно з країни в країну переїжджають 20 млн. осіб.