38. Депозитний мультиплікатор. Норма обов’язкових банківських резервів.

Всі разом комерційні банки в умовах дворівневої банківської системи «створюють» гроші, коли

надають позики в обсязі своїх кредитних ресурсів. Можливість «створення» грошей всією банківською системою, визначаються депозити мультиплікатором (Md), який показує в скільки разів комерційні банки збільшують розмір грошової маси в обігу. Md=1/cr, де cr – норма обов’язкового резервування.

Всі комерційні банки згідно закону повинні мати обов'язкові резерви. Норма обов'язкового резервування визначається (cr) (резервні вимоги) визначається як відношення суми обов'язкових резервів (R) до суми залучених депозитів (D): cr = R/D. Чим більша норма обов'язкових банківських резервів, тим менше зростання грошової маси. Величина, на яку фактичні резерви банку (ТR) перевищують його обов'язкові резерви (R), називається надлишковими резервами (В) банку: В = TR-R

Норма фактичного резервування (rr) визначається відношенням фактичних резервів комерційних банків до депозитів: rr = (R + B)/D.

39. Попит на гроші: а) для операцій; б) для активів.

Попит на гроші: А) для операцій. Він являє собою попит на гроші для обслуговування всіх видів угод в економіці та не залежить від відсоткової ставки. Зв'язок між сумою грошей і загальним обсягом операцій в економіці відображений у рівнянні кількісної теорії грошей, яке є макроекономічним рівнянням обміну: MV=PY,де М - кількість грошей в обігу;V— швидкість обігу грошей;Р - рівень цін; Y- обсяг випуску у реальному вираженні. Добуток РY є ціновою оцінкою випущеної продукції, що задає попит на гроші для операцій. Добуток МV є кількістю грошей, яка має бути сплачена при купівлі виробленої продукції. Із рівняння обміну випливає рівняння попиту на гроші: Md = (РY)/V

З рівняння видно, що трансакційний попит на гроші залежить від:• абсолютного рівня цін; • рівня реального доходу; • швидкості обігу грошей. Якщо ВВП зростає то це веде до збільшення попиту на гроші і відповідно зсуває лінію попиту праворуч, і навпаки.

Попит на гроші Б) для активів. Це кількість грошей, яку економічні агенти прагнуть зберігати у формі заощаджень, тобто це бажана кількість фінансових активів у грошовій формі. Перевагою володіння грошима є їхня ліквідність. Недоліком цих грошей є те, що вони не дають доходу у вигляді процента (наприклад в порівнянні з облігаціями). Володіючи грошима, доводиться жертвувати доходом у вигляді номінальної процентної ставки. Номінальна процентна ставка — ставка процента, виражена в грошах за поточним курсом (без поправки на інфляцію). Вона являє собою альтернативні витрати або альтернативну вартість зберігання грошей, яка визначає реальну процентну ставку. Реальна процентна ставка - це номінальна процентна ставка, що скоригована на рівень інфляції. Чим вища процентна ставка, тим більше потенційного доходу втрачає економічний агент, який накопичує

гроші. Підвищення процентної ставки зменшує попит на гроші.

40. Грошово-кредитна політика держави. Роль Центрального банку.

Державне регулювання грошей на ринку здійснює центральний банк за допомогою грошово-кредитної (монетарної) політики, яка являє собою сукупність форм та засобів державного впливу на пропозицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.

Завданнями монетарної політики є:

1) Визначення реального попиту на гроші з боку економічних агентів і забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому зростанню обсягу виробництва без загрози стабільності національної валюти та грошово-кредитного ринку в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової. Це завдання є основним;

2) поліпшення структури грошової маси;

3) розширення сфери застосування безготівкових розрахунків;

4) забезпечення зростання обсягів валютних резервів НБУ;

5) забезпечення економічно обґрунтованого рівня обмінного курсу національної грошової одиниці (гривні).

Цілі грошово-кредитної політики поділяються на три групи: стратегічні, проміжні і тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в за­гальноекономічній політиці держави (зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу).

Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню страте­гічних цілей. Зокре­ма, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зрос­тання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури.

Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлю­ються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність.

Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досяг­нення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих

показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника.

Складність проведення грошово-кредитної політики зумовлене тим, що НБУ не в змозі одночасно стабілізувати грошову масу і відсоткову ставку, якщо попит змінюється.

Існують певні види грошово-кредитної політики, а саме:

1. Гнучка грошово-кредитна політика - політика НБУ, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка %ставок на певному рівні.

2. Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. НБУ підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

3. Проміжному типові грошово-кредитної політики відповідає нахилена крива пропозиції грошей: при зміні попит на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки відсоткових ставок на фіксованому рівні. Тобто, зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки відсотку.

НБУ може змінювати нахил кривої пропозиції грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю

о бігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики - гнучка грошово-кредитна політика.