47. Антиінфляційна політика держави.

Антиінфляційна політика - сукупність заходів держави, спрямованих на встановлення відповідності між темпами зростання грошової маси і темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть застосовуватися тільки до відкритої інфляції. Приховану інфляцію необхідно спочатку перетворити на відкриту і лише потім розробляти заходи боротьби з нею.

Інфляцію не можна повністю ліквідувати, оскільки вона обумовлена циклічним характером розвитку ринкової системи. Основним завданням макроекономічного регулювання є - підтримка повної зайнятості при стабільності рівня цін.

Антиінфляційна політика має два види:

- адаптивна політика (політика градуювання);- активна політика (шокова терапія).

Адаптивна політика проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, поступовому зниженні темпів зростання грошової маси.Адаптивна антиінфляційна політика дає позитивні результати за умови, що темпи приросту грошової маси та рівня цін не перевищують 20-30% на рік.

Основними заходами адаптивної політики є:

- стабілізація інфляційних очікувань;

- поступове обмеження грошової пропозиції; - індексація грошових доходів населення;- застосування політики "цін та доходів" (уряд або заморожує ціни і номінальні доходи, або "прив'язує" зростання рівня цін до зростання заробітної плати, а зростання заробітної плати - до підвищення продуктивності праці. Політика цін і доходів може бути ефективною, якщо вона пролонгована у часі, але це створює небезпеку перетворення відкритої інфляції на приховану.- Укладання договорів з підприємствами та профспілками про темпи зростання цін та заробітної плати.

Активна антиінфляційна політика (шокова терапія) - базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнята в умовах гіперінфляції).

Основними заходами активної антиінфляційної політики є:

1. Заходи загального характеру:

- Контроль за грошовою масою;

- Заборона емісійного фінансування Державного бюджету;

- Проведення грошової реформи конфіскаційного типу;

- Стабілізація інфляційних очікувань;

- Структурна перебудова:

- Регулювання валютного курсу;

- Підвищення ступеня товарності економіки;

- Приватизація;

Засоби збільшення норми заощаджень та зменшення їхньої ліквідності.

2. Заходи, спрямовані проти інфляції попиту

Зменшення державних витрат;Збільшення податків;Скорочування дефіциту Державного

бюджету;Стабілізація валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані проти інфляції витрат:

Стримування зростання факторних доходів та цін;Зниження податків на бізнес та прибуткового податку в рамках „економіки пропозиції"

В економічній літературі існують різні підходи до антиінфляційних заходів. Найвідоміші - кейнсіанський і монетарний.

При кейнсіанському підході основою антиінфляційної політики вважається зростання державних витрат і здешевлення кредиту. Ці заходи сприяють зростанню інвестицій, пропозиції товарів і послуг, що зумовить зниження цін.

Монетарна антиінфляційна політика виходить із протилежних позицій. Необхідно скоротити бюджетні витрати, підвищити облікову ставку, що зробить дорожчим кредит. Зменшення споживчого й інвестиційного попиту призведе до банкрутства неефективного виробництва. Сильні виробники, що збереглися, займають вільні ніші, і тоді уряд мусить стимулювати їхню діяльність скороченням податкових ставок. Це сприяє зростанню інвестицій, пропозиції товарів і послуг і зниженню цін. Існують лише загальні підходи до подолання інфляції, але в кожній окремій країні особливості розвитку економіки різні - властиві тільки їй.