7. Принципи адміністративного права.

Принципи адміністративного права слід розуміти як засадничі (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Можна виділити загальні і спеціальні принципи. Загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права. Загальні принципи закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в інших нормативно-правових актах. До них належать:

1. принцип законності – всі органи виконавчої влади, як й інші державні органи, утворюються відповідно до закону, який також наділяє їх відповідними повноваженнями;

2. принцип пріорітету прав та свобод людини і громадянина – полягає у створенні таких умов, за яких кожна особа могла б самостверджуватись як гідний член суспільсьва;

3. принцип рівності громадян перед законом – забезпечення однакових “стартових” умов кожному громадянину для самореалізації в суспільстві;

4. принцип демократизму нормотворчості й реалізації права – форма забезпечення прав та свобод громадян і одночасно метод управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і свобод громадян;

5. принцип взаємної відповідальності держави і людини – держава і особа пов’язані взаємно кореспондуючими правами та обов’язками;

6. принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною – вимога шанобливого ставлення представників держави до людської гідності.

Спеціальні принципи враховують організаційні аспекти діяльності органів державного управління і до них належать:

1. галузевий – держуправління базується на органічному поєднанні однорідних за характером діяльності об’єктів управління у сфері однієї галузі;

2. міжгалузевий (функціональний) – зі створенням спеціального органу держуправління йому можуть бути передані деякі повноваження з керівництва підприємствами, установами та організаціями незалежно від галузевої природи;

3. територіальний – полягає в тому, що органи держуправління здійснюють діяльність на чітко визначеній території;

4. поєднання централізації та децентралізації – розумне співвідношення централізації владних повноважень із делегуванням їх на місцевий рівень;

5. поєднання єдиноначальності та колегіальності – цей принцип зводиться до використання переваг як єдиноначальності (оперативність, персональна відповідальність), так і колегіальності (можливість залучення фахівців, виваженість рішення).

8. Система адміністративного права.

Система адміністративного права — означає внутрішню єдність цієї правової галузі, яка відображає послідовне розміщення і взаємозв’зок її структурних елементів (частин) – підгалузей права і правових інститутів, що складаються із певних сукупностей однорідних норм.

В адміністративному праві виділяють загальну і особливу частини (залежно від масштабності дії норм). До загальної частини відносять норми (у т.ч. правові принципи), що діють у всіх сферах організації і функціонування публічного управління. Загальна частина об’єднує норми, що регулюють:

• принципи державного управління;

• правове становище суб’єктів адміністративного права;

• державну службу;

• форми і методи управлінської діяльності;

• адміністративно-правові режими;

• адміністративний примус;

• засоби забезпечення законності в держуправлінні;

• адміністративний процес, включаючи адміністративне судочинство.

Особливу частину утворюють норми, що регулюють конкретні сфери й галузі управлінської діяльності. Особлива частина містить норми, що регулюють:

• управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом;

• управління в соціально-культурній галузі;

• управління в сфері адміністративно-політичної діяльності;

• міжгалузеве управління.

Інший варіант розподілу системи адміністративного права – залежно від правової природи норм, а саме: