Тиск на суд у господарському судочинстві

Досить актуальною в наш час є проблема здійснення судочинства. Але я намагаюсь розглянути дану проблему не з точки зору учасників судового процесу (позивачів та відповідачів), а відповідно, поглядам суддів.

У зазначеному контексті для прикладу охарактеризую саме господарський процес. Відповідно до Господарського процесуального кодексу України у судді є лише два важливих моменти для вирішення господарського спору. Господарські справи – це та категорія справ, що виникає безпосередньо з господарської діяльності підприємств, тобто в даній діяльності основну роль відіграють грошові кошти. Отримавши послуги, товари відповідач не завжди бажає вчасно розраховуватись за них, а тому, чим довше він буде тягнути час, тим більше він зможе користуватися для власного блага зазначеними грошовими коштами. При цьому строк розгляду спору ніхто не відміняв.

Саме на етапі судового розгляду спору відповідач всіма методами намагається відтягнути винесення судом рішення й починає чинити тиск на суд.

Почнемо з класичного прийому. На перше судове засідання відповідач не з'являється, а для більшої впевненості пише клопотання про відкладення розгляду справи. У друге засідання відповідач приходить і просить у суду час на укладення мирової угоди. Звичайно ж, суддя погодиться дати сторонам час на примирення, оскільки мирову угоду затвердити набагато легше, ніж виносити рішення. В наступне засідання відповідач не прийде, а якщо суддя винесе рішення тут же побіжить оскаржувати зазначене рушення до апеляційної інстанції, а мотивом апеляційної скарги буде те, що суд виніс рішення без участі відповідача, а він же збирався укласти мирову угоду і врегулювати спір мирними шляхом, на що суд не дав йому можливості та часу. Таким чином час виграно.

"Класикою" в господарському судочинстві також став ще один прийом. Наприклад, суд розглядає справу про стягнення заборгованості за договором поставки продукції. Відповідач моментально подає зустрічний позов про визнання договору недійсним. А в разі неприйняття даного зустрічного позову судом (з об'єктивних підстав невідповідності вимогам ст. 63 Господарського процесуального кодексу України) подає апеляційну скаргу і суд змушений зупинити провадження у справі та направити матеріали на розгляд до апеляційної інстанції. Таким чином, час знову виграно.

Хотілося б також навести ще одну досить цікаву практичну ситуацію. Суд виносить ухвалу про направлення справи до експертизи. При цьому недобросовісна сторона (будь то позивач чи відповідач) не надає на вимогу експерта необхідних для проведення експертизи матеріалів. Як відомо, експертизу суд призначає у разі необхідності для об'єктивного вирішення спору спеціальних знань. Звичайно експерт поверне матеріали справи через неможливість надати висновок, а суд змушений буде знову призначати експертизу, оскільки, як зазначалося, для вирішення спору необхідні спеціальні знання. Таким чином, знову буде відкладатись момент винесення судом рішення у справі.

У даній ситуацій також можливий варіант коли "зацікавлена" сторона у справі подасть до суду апеляційну скаргу на ухвалу про призначення експертизи та зупинення провадження у справі. При цьому хочу зазначити, що ухвала про призначення експертизи оскарженню не підлягає, але відповідно роз'яснень Вищого господарського суду, якщо крім призначення експертизи оскаржується факт зупинення провадження, апеляційна інстанція має розглянути апеляційну скаргу в частині зупинення провадження. Зазначене є досить недоречним, адже суд при призначенні експертизи зупиняє провадження з метою того, щоб не спливав строк розгляду справи. Якщо суд вільний при призначенні експертизи і ухвала про її призначення не підлягає оскарженню, то чому суд не в праві зупинити при цьому провадження у зазначеній справі. І все ж, керуючись Роз'ясненням Вищого господарського суду України суд змушений витребувати справу з експертизи і направити її разом з безпідставною скаргою до апеляційної інстанції. Знову ж таки час виграно недобросовісною стороною.

Також недобросовісна сторона може чинити так званий "безпосередній" тиск на суд шляхом заявлення безпідставних відводів складу суду, написання скаргу посадовим особам та у всі можливі інстанції – починаючи від голови суду й закінчуючи Радою суддів. Небезпека такого тиску проявляєтьсяу тому, що всі скарги на дії судді ідуть до його особової справи і при закінчення п'ятирічного терміну перебування на посаді будуть врахуватись при призначенні на посаду безстроково. Тому судді буде краще заявити самовідвід, ніж розглядати "скандальну" справу.

На нашу думку, ст. 90 Господарського процесуального кодексу України абсолютно не захищає суддів, адже навіть винісши окрему ухвалу та направивши її до прокуратури судді буде надзвичайно важко довести, що на нього здійснювався тиск, адже недобросовісна сторона процесу просто користувалась всіма наданими її законодавством правами і не затягувала час розгляду справи, а захищала власні порушені права та інтереси.

Господарський процесуальний кодекс України досить гуманний по відношенню до учасників судового процесу. Звичайно ж, основні принципи та засади здійснення судочинства, закріплені у Конституції, мають дотримуватись та реалізовуватись на практиці. Але виникає питання, хто захоче працювати суддею, коли вимагають високих показників розгляду справ, дотримання всіх передбачених законодавством строків і при цьому не надають жодної підтримки й не виявляють ні крихти розуміння.

Що ж за Феміда у нашій державі, яка не здатна захистити не тільки громадян та юридичних осіб, але й саму себе. На нашу думку державі необхідно надати судовій гілці влади ефективні інструменти захисту шляхом внесення відповідних змін до процесуального законодавства, Закону України "Про судоустрій" та Закону України "Про прокуратуру". Наша вітчизняна судова система почне працювати ефективно лише в тому разі, коли відчує себе надійним чином захищеною та озброєною, а для цього потрібно небагато – прозоре процесуальне законодавство і чітка, прозора практика судів вищих інстанцій та їх підтримка.

Маріанна Єгорівна Севастьянова,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка (м. Київ)

aks@i.com.ua