10. Економічні проблеми в роботах м.Х.Бунге.

М. Бунге був не лише економістом-практиком, а й глибоким і послідовним вченим-дослідником. Ним написано більш як шістдесят наукових праць, найбільш визначними з яких є такі: «Теорія кредиту» (1852), «Значення промислових товариств і умови їх поширення» (1858), «Курс статистики» (1865), «Історичний нарис економічних учень» (1868), «Поліційне право» (1869р.), «Основи політичної економії» (1870), «Про відновлення постійної грошової одиниці в Росії» (1878), «Державне рахівництво і фінансова звітність в Англії» (1890), «Нариси політико- економічної літератури» (1895). У своїх наукових працях, публіцистичних статтях, полемічних замітках М. Бунге висловлював своє бачення проблем господарської практики (що гостро стояли перед суспільством) та актуальних питань економічної теорії.

Проблеми грошового обігу, кредитної та банківської політики, формування державного бюджету, оподаткування були центральними у колі наукових інтересів вченого. Підкреслюючи вагомий творчий внесок М. Бунге в розробку зазначених питань, М. Туган-Барановський писав, що головний здобуток Бунге як ученого - розробка теорії кредиту і грошового обігу

М. Бунге переконаний у тому, що є органічна залежність між походженням і занепадом суспільних верств і "природними" законами, котрим підпорядковано господарський устрій, успіхами, досягнутими завдяки свободі промисловості та пануванню приватної власності. На його думку, політична економія включає ту теорію законів про майно і про договори, яку даремно шукати в римському праві, або в умоглядних засадах. Вона пояснює сутність власності цінністю, що створена працею, і таким чином, дає власні визначення приналежності результатів праці. Політична економія розв'язала неймовірну суперечку про те, що таке власність, а також пояснила спільну природу договорів міни, що виникає з поділу праці. Вона також вказала на обмеження права власності як на історичні норми, вироблені економічними засадами. Отже, політична економія дає можливість зрозуміти внутрішню необхідність відносин, котрі на поверхні можуть здаватися тими, що спираються лише на один закон (юридичний) або на підтримуючу його владу. У своїй праці "Основи політичної економії", опублікованій у 1870 p., М. Бунге зазначав, що вартість речей залежить від їх корисності, від перешкод, які зустрічаються при задоволенні цієї корисності, від того, які жертви приносить споживач цієї речі. "Придатність чи корисність предмета, його рідкісність, праця, що використовується у виробництві, трудність придбання виробу, витрати виробництва, попит і пропозиція або конкуренція розглядаються як причини, які можуть самостійно, незалежно одна від одної впливати на цінність, між тим як у дійсності остання визначається попитом і пропозицією, а всі інші причини, що обумовлюють її величину, входять або в умови попиту, або в умови пропозиції"'. Тому, на думку М. Бунге, вивчення цінності зводиться до дослідження попиту і пропозиції, складових їх середовища і умов, за яких ці середовища по різному сполучаються. Визнання недосконалості, вад ринкового механізму конкуренції привело визначного вченого і державного, діяча до висновку про те, що на суспільній владі лежить обов'язок, не порушуючи історичного розвитку і свободи, сприяти такій зміні умов попиту і пропозиції, яка б зробила задоволення потреб доступним і таким, що відповідає інтересам всіх і кожного. Згодом прихильником теорії попиту і пропозиції виступив учень і послідовник М.Х. Бунге професор Київського університету Д.І. Піхно.