6. Технологічні зміни та їх вимірювання.

Технологічні зміни — це зміни будь-якого технологічного чинника: обладнання, інструментів, технологічних процесів, матеріалів, професійних знань, за допомогою яких створюються продукти праці. Цей термін використовується для опису загального процесу створення, раціоналізації та поширення технологій або процесів.

Вимірювання технологічних змін здійснюється у формі окремих етапів розвитку суспільства – технологічних укладів.

Як видно з історії розвитку технологічних укладів, для цього процесу характерні певні особливості:

1) логіка їх розвитку така: поряд із першим укладом через десятиліття виникає другий, а потім третій і наступні. Це не означає заперечення чи усунення попереднього укладу, а свідчить про їх співіснування, взаємозв'язок і взаємодію, тобто технологічна багатоукладність є ознакою техніко-економічних систем;

2) це не простий, еволюційний процес збільшення кількості технологічних типів, а поєднання еволюційного розвитку з революційними, стрибкоподібними технологічними нововведеннями, які охоплюють різні галузі економіки, що призводить до поширення нових технологій, котрі розвивають продуктивні сили країни, визначають утворення і зростання нового технологічного укладу. Інакше кажучи, у процесі розвитку технологічних укладів відбувається постійне розширення технологічних меж і усунення технологічних розривів, безперервний поступальний розвиток змінюється різкими стрибками, переходом до нової технології, нового технологічного укладу;

3) для розвитку технологічних укладів характерне поступально-циклічне зростання, за якого кількісні зміни перетворюються на якісні, що відкриває нові можливості кількісних змін з подальшим переходом у нову якість. Накопичення капіталу і зміна поколінь техніки та технології спричинюють нерівномірний розвиток ринкової економіки, її циклічний характер, що зумовлює потребу досягнення макроекономічної рівноваги. Тому розвиток технологічних укладів відбувається відповідно до малих і великих хвиль, тобто великими і малими циклами, що зовні виявляється у безперервному коливанні ринкової кон'юнктури, піднесенні і падінні ділової активності, адже матеріальною основою промислового циклу є оновлення і розширення основного капіталу. Періодичні кризи, коли спостерігається зменшення обсягів виробництва, його депресія, а потім оновлення капіталу з поступовим збільшенням, тобто застосування нової техніки і технології, визначають спочатку пожвавлення, а потім і піднесення економіки.

7. Теорії циклічного економічного розвитку.

Теорія «довгих хвиль» російського економіста М. Кондратьє-ва, 1920-ті роки М. Д. Кондратьєв вважав «довгі хвилі» ендогенними, внутрішньо притаманними ринковому, капіталістичному господарству, які і ведуть до його саморегулювання. Фази підйому і спаду розглядаються як закономірні і передбачені стадії розвитку. Подібно до теорії Маркса, що вбачав матеріальну основу середніх циклів у термінах оновлення устаткування, і нідерландських марксистів И. ван Гельдерна і 3. де Вольфа, які розрахували 40—50-річний цикл дії об’єктів транспортної інфраструктури, Кондратьєв говорив про стрибкоподібну зміну «основних капітальних благ». Ключова роль у цьому належить науково-технічному прогресу. Технологічний прогрес пов’язаний з кластерами (згустками) базисних інновацій, які радикально змінюють технічну і енергетичну бази виробництва, форми його організації, галузеву і просторову структури. На відміну від низки інших дослідників, Кондратьєв вважав науково-технічний прогрес не екзогенним, а органічно вбудованим у механізм великих циклів елементом, оскільки їх ритміку визначають не інновації (відкриття і винаходи), а їх запровадження в практику (тобто дифузія). Нова хвиля настає тоді, коли екстенсивна фаза досягає максимуму, що пов’язане з моральним старінням широко поширених технологій. Накопичення капіталу веде до його відносного здешевлення, ставка відсотка і норма прибутку знижуються до такого рівня, що роблять рентабельними ризикові (венчурні) інвестиції в нові техніку і технології. Починається фаза підйому, пов’язана з величезними обсягами нового будівництва, будуванням нових підприємств і виникненням цілих галузей і т. д. У вищій точці підйому відбувається вичерпання запасів дешевого капіталу і базових нововведень, що знаменує перехід до фази екстенсивного розвитку.

Теорія циклічних криз німецького економіста К. Маркса, 1860-ті роки Піднесення і спади в економічному розвитку пояснював матеріальними факторами. Доводив, що матеріальною основою циклічного руху економіки є середній термін життя основного капіталу, вкладеного в засоби виробництва, (на той час 10—13 років). На економічні процеси суттєво впливають технічні відкриття. Засоби праці постійно удосконалюються, тому кожен новий середньостроковий цикл — це новий рівень науково-технічного прогресу і розвитку продуктивних сил. Розрізняв екстенсивний (обсяги виробництва збільшуються на основі старої техніки) та інтенсивний (масово впроваджуються нові види техніки) технічний прогрес. В обох випадках відбуваються структурні та галузеві зрушення в економіці, але різною мірою. За інтенсивного прогресу продуктивність праці підвищується суттєво, збільшуючи при цьому і сукупну віддачу від капіталовкладень. Упродовж середніх циклів масово впроваджується нове обладнання, призначене для випуску нових видів продукції. Це є основою технічної революції, яка переходить з одного сектору економіки в інші, охоплюючи всі сфери суспільного виробництва і змінюючи основи технічного способу виробництва. Внаслідок технічної революції утворюються нові галузі економіки, підвищуються темп накопичення капіталу і приріст виробництва. Однак коли вже створені нові сектори економіки, то технічні нововведення в них стають ординарними. Це призводить до сповільнення темпів виробництва, що вимагає нових перетворень у технічному способі виробництва. Стосовно інновацій К. Маркс схилявся до думки щодо їх зовнішньої (екзогенної) природи. Він вважав, що винаходи є результатом наукової праці винахідників, які займаються нею, переслідуючи власні інтереси. Водночас він вказував на прямий зв’язок між запровадженням винаходів із нормою прибутку, тобто наголошував на внутрішніх мотивах, якими керуються власники капіталу, приймаючи рішення про введення нових зразків техніки чи нехтування ними