24. Функції держави у науково-технічній та інноваційній сферах.

Функціональна модель визначає цілі, пріоритети і взаємозв’язки ф-цій, а відповідно методи їх реалізації в сучасних економічних умовах

3 групи ф-цій

1)Ф-ції держ регулювання інноваційної діяльності

2)ф-ції регулювання інн. Діяльностю у виробничих структурах

3)Ф-ції інфраструктури забезпечення нововведень

Ек і соц. Роль держави передбачає виконання наступних Ф

1. Акумулювання коштів на наукові дослідження та інновацій за рахунок спец фондів

2. Координація іннваці діяльності шляхом визначення аг стратегічних факторів іннов політики

3. Стимулювання інновацій шляхом сприяння конкуренціх, фін субсидій, пільг учасникам інноваці процесів держ стахування інноваційних ризиків

4. Створення правової бази шляхом формування необхідного законодавства і реально діяючих механізмів його функціонування

5. Кадрове забезпечення шляхом створення спец програм навчання в держ на недерж вузах

6. Регулювання екологічної та соціальної спрямованості інновацій

7. Регіональне регулювання інноваційних процесів шляхом податкових пільг і раціонального розміщення інноваційного потенціалу

8. Регулювання міжнародного співробітництва у проведення інноваційної діяльності

Функції формування та реалізації державної науково-технічної політики виконують органи державної влади й управління на всіх ієрархічних рівнях управління: І рівень - Верховна Рада та Президент України; II рівень - Кабінет Міністрів України; III рівень - міністерства, відомства та інші центральні органи управління; IV рівень - місцеві органи державної влади і управління; V рівень - організації, установи та підприємства, які беруть участь у здійсненні науково-технічної політики.

Верховна Рада України визначає основні засади, мету, напрями та правову основу науково-технічної діяльності; затверджує обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань коштів до Державного інноваційного фонду; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та перелік національних програм.

Президент України сприяє науково-технічному розвиткові з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства. Визначає систему органів влади у сфері науково-технічної діяльності, забезпечує контроль за управлінням цією сферою, створює консультаційно-дорадчу раду з питань науково-технічної політики тощо.

Кабінет Міністрів України надає пропозиції щодо пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, забезпечує організацію розробки національних науково-технічних програм, механізм їх реалізації та контроль за виконанням; визначає кошти бюджету, Державного інноваційного фонду та інших державних фондів.

Міністерства та відомства реалізують науково-технічну політику в окремій галузі.

25. Економічна політика держави: сутність і складові.  Під економічною політикою розуміють взаємопов'язану систему довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплекс відповідних державних рішень та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки. В політичному значенні економічна політика – це діяльність політичних суб'єктів (держави, політичних партій, рухів тощо) щодо вироблення і реалізації системи практичних заходів з метою впливу на економічний стан суспільства. Сферою економічної політики є взаємодія економіки і політики. Суб'єктами економічної політики виступають політична влада, різні політичні структури, недержавні союзи, об'єднання, система лобіювання. Об'єктом економічної політики є економічна система в цілому або окремі її ланки. Призначення економічної політики держави – сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам в економіці. При складанні планів соціально-економічного розвитку держави заходи розробляються у наступних напрямах: 1) фінансова, грошова і цінова політика; 2) структурна політика; 3) аграрна політика; 4) соціальна політика;5) регіональна економічна політика; 6) зовнішньоекономічна політика. Якщо перейти на інший рівень, то всередині кожного напряму можна виділити велику кількість напрямів державної економічної політики. Наприклад, в рамках загальної соціальної політики плануються заходи в таких сферах як зайнятість населення, пенсійне забезпечення, охорона здоров'я, освіта та ін. Економічна політика в свою чергу ділиться на промислову, податкову, тарифну, грошово-кредитну, цінову, митну, інвестиційну і т.д. Але можлива класифікація і поділ по інших критеріях, що дозволяє краще зрозуміти характер відносин, існуючих між учасниками розробки і реалізації політики, а також визначити рівень конфліктності тієї або іншої політики. При даному підході виділяються такі види державної економічної політики, як : 1) Розподільна політика пов'язана з діями органів влади по розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення: соціальні програми, освіта, наука та ін. 2) Перерозподільна політика означає, що певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої шляхом податків, тарифів, трансфертів та ін. 3) Регулююча політика включає в себе дії органів державного управління по регулюванню різних видів діяльності: економічне регулювання, захист споживчого ринку, та ін. 4) Адміністративно-правова політика пов'язана з нормотворчої діяльністю і функціонуванням держави. 5) Стратегічна політика охоплює взаємовідносини із зарубіжними державами і включає іноземну і оборонну політику. 6) Антикризова політика проводиться державою у разі виникнення надзвичайних обставин, які вимагають спеціальних дій.