Дозування ліків

Доза – це та кількість речовини, яка потрапила в організм. Розрізняють терапевтичні, токсичні і смертельні дози.     Терапевтична (лікуюча) доза – це та кількість речовини, що вводиться в організм з лікуючою метою. Вона, в свою чергу, поділяється на порогову, середню й максимальну. Порогова (мінімальна) доза викликає фармакологічний ефект невеликого ступеня, середня – середнього ступеня, максимальна, або вища, терапевтична доза викликає найбільшу (граничну) терапевтичну дію. Максимальна доза – це межа, при перевищенні якої різко зростає ризик передозування ліків. Вища доза встановлена для сильнодіючих і отруйних речовин. Середня терапевтична доза становить 1/8-1/3 від вищої дози і міститься в одиниці лікарської форми (в 1 таблетці, капсулі, ампулі тощо).     Токсична доза – кількість ліків, при введенні якої в організм завжди розвиваються токсичні прояви. Потрібно відрізняти негативні побічні ефекти, що виникають при застосуванні ліків у середньо­терапевтичних дозах, і токсичні ефекти, які розвиваються при перевищенні максимальних доз. Наприклад, негативна побічна дія морфіну, яка виникає при застосуванні його середніх доз, – це закреп. Якщо перевищити максимальну дозу препарату, буде спостерігатися пригнічення дихального центру.     Доза, яка викликає смерть, називається смертельною (летальною). Іноді ліки застосовують у максимально переносимій дозі. Це необхідно при призначенні хіміопрепаратів для лікування злоякісних пухлин.     Діапазон між мінімальною терапевтичною і мінімальною токсичною дозою лікарського засобу називається широтою терапевтичної дії. Чим вона більша, тим безпечніший лікарський засіб і тим більша можливість у лікаря підібрати хворому індивідуальну ефективну і безпечну дозу препарату. Велика широта терапевтичної дії такого засобу, як ефір для наркозу (140-200об.%), мала – в хлороформу (40-55 об. %), тому останній легше передозувати. При призначенні серцевих глікозидів, терапевтична доза яких становить 60 % від токсичної, також велика ймовірність передозування.     Ефект, що спостерігається при застосуванні будь-якого лікарського препарату, пропорційний його дозі, а при резорбтивній дії – ще й його концентрації у сироватці крові. Разом з тим, у клініці пряма залежність між цими параметрами реєструється доволі рідко. Це, насамперед, пов’язано зі складністю процесів взаємодії лікарського засобу й організму, на кінцевий результат якої впливають всмоктування, розподіл, біотрансформація, міцність зв’язування із специфічнимии рецепторами, виведення лікарського препарату та інші фактори. Яскравим прикладом впливу лише одного з названих параметрів на ефективність лікарського препарату є застосування анаприліну. Швидкість його метаболізму в пацієнтів може відрізнятися у 20 разів. Відповідно, величина ефективної дози препарату може коливатися у широкому діапазоні.     Визначити кількісну залежність між дозою та ефектом лікарського засобу можна у системах in vitro, які ретельно контролюються і в яких ця залежність описується математично (рис. 4).     Як бачимо, у такій ідеальній системі залежність між концентрацією та ефектом має вигляд гіперболи, де Е – ефект, К – концентрація, Еmax– максимальний ефект, який викликає лікарський засіб, ЕК50 – концентрація цього засобу, при якій спостері­гається ефект, який дорівнює 50 % від максимального.      Більш зручним відображенням зв’язку між концентрацією (дозою) препарату і його ефектом є графік, де на осі абсцис відкладається логарифм (lg) концентрації або дози препарату (рис. 5).     У цьому випадку гіпербола перетворюється на сигмоподібну криву, яка має лінійну середню частину. Це дає можливість значно подовжувати шкалу концентрацій і розміщувати в одній системі координат багато кривих для різних лікарських препаратів, що полегшує проведення їх порівняльного аналізу.     Важливим у практичному відношенні для порівняння дії окремих лікарських препаратів є введення таких понять, як відносна фармакологічна активність, або потентність, і максимальна ефективність ліків.      Фармакологічну активність оцінюють за концентрацією (ЕК50) або дозою (ЕД50) препарату, необхідною для отримання ефекту, який дорівнює 50 % від максимального. На даному графіку (рис.6) препарати А і Б є більш активними, ніж В, тому що для досягнення ефекту, який дорівнює

50% від максимального, необхідні їх мен­ші дози (концентрації).     Разом з тим, речовини Б і В, порівняно з А, мають більшу максимальну ефективність, або просто ефективність. Саме на цей параметр звертає увагу лікар, коли обирає ліки у ситуації, що потребує інтенсивного ефекту.     На практиці кількісна оцінка дії лікарських препаратів часто здійснюється за допомогою такого поняття, як середня ефективна доза (ЕД50) – доза лікарського засобу, яка викликає ефект певного ступеня у 50 % хворих.      Доза, яка спричиняє загибель 50 % експериментальних тварин, називається LD50.     Терапевтичний індекс – відношення мінімальної смертельної дози до мінімальної терапевтичної (в експерименті). Оскільки мінімальні терапевтичні дози визначити важко, терапевтичний індекс звичайно розраховують за формулою:     Т – терапевтичний індекс;     LD50 – доза, яка викликає загибель 50 % тварин;     ЕД50 – доза, яка викликає визначений фармакологічний ефект у 50 % тварин (рис. 7).     Чим вищий терапевтичний індекс, тим безпечніший препарат при його застосуванні. Терапевтичний індекс в одного препарату може змінюватись залежно від дози, в якій він застосовується для лікування певної патології. Зокрема, кислота ацетилсаліцилова як аналгетик і антипіретик використовується у дозі 0,5 г, для лікування ревматизму – 3-4 г на добу. У першому випадку терапевтичний індекс препарату значно вищий.     Дози бувають разові, добові, курсові. Разова доза – це доза препарату на один прийом. Добова доза – кількість препарату, що призначається протягом доби (разова доза множиться на кількість прийомів). Курсова доза – кількість препарату, що призначається на курс лікування. Вона вираховується шляхом множення добової дози на кількість днів лікування.     При призначенні ліків дітям, літнім і старим пацієнтам їх дози потребують корекції у бік зменшення.     Як правило, дози в літніх і старих людей становлять 2/3-1/2 від дози людей середнього віку. Найпростіші способи розрахунку дози дітям такі:      а = А ґґ М/70,      а = А ґґ В/20, де     а – доза дитини;     А – доза дорослого;     М – маса тіла дитини;     В – вік дитини (кількість років).     Дитячу дозу можна розрахувати і так: вік дитини ґґ 5 (стале число) = % від дози дорослого. Наприклад, дитині 6 років необхідно призначити 30 % від дози дорослого (6 ґґ 5 = 30 %).     Найчастіше в довідниках наводяться дози на 1 кг маси тіла дитини. Більш сучасним і точним способом розрахунку дози як у дітей, так і в дорослих є визначення необхідної дози на одиницю поверхні тіла. При цьому поверхню тіла конкретної людини знаходять за спеціальними таблицями, коли відомі її зріст і маса тіла.