- •1.2. Система інновацій
- •Інноваційна рента і квазірента
- •2.1. «Людський чинник»
- •2.2. Ринкові
- •Держава
- •Тема 3. Закономірності
- •3.1. Динаміка
- •Оновлення суспільства
- •Інноваційна діяльність розвивається нерівномірно, циклічно, хвилі інноваційної активності зміняються спадами. Оновлен-
- •У динаміці інновацій виявляються закономірності соціоге- нетики - спадковості, мінливості і відбору.
- •Цивілізаційна соціогенетика
- •Природно-екологічне середовище:
- •Демографічна складова:
- •Технологічна складова:
- •Економічна складова:
- •Державно-політична складова:
- •Соціокультурна складова:
- •Історична складова
- •Тема 4. Екологічні інновації: становлення ноосфери
- •Напрями
- •4.3. Інновації
- •Тема 5.
- •Класифікація демографічних циклів
- •Життєвий цикл людини -
- •5.2. Історичні тенденції циклічної динаміки чисельності населення
- •Інновації
- •Тріада технологічного прогресу:
- •6.4. Епохальні
- •7.1. Хвилі
- •7.2. Структурні інновації в економіці
- •Економічні
- •1 Контури вже є видимими - це підвищення
- •Тема 8. Інновації в соціально-політичній сфері
- •Політичні
- •Тема 9. Інновації в духовному житті суспільства
- •9.1. Наука -
- •9.2. Циклічність в динаміці культури
- •9.3. Освітні цикли та революції в освіті
- •9.4. Динаміка системи цивілізацінннх цінностей
- •Тема 10. Інноваційна економіка XXI століття 'Ге, що Ти не хочеш мати завтра, відкинь сьогодні, а те, що хочеш мати завтра. - набувай сьогодні.
- •10.1. Методологія інтегрального макропрогиозування у першій половині XXI о/г. Людство опинилося перед линем глибоких тектонічних зрушень, найсерйозніших за останні декілька століть.
- •Тема 1. Система інновацій та інноваційна економіка
На
перших порах існуванні! людства воно
було порівняно нечисленним. За оцінками
демо графік, до кінця палеоліту на
планеті жило всього біля 3 мли.5.2. Історичні тенденції циклічної динаміки чисельності населення
людей.
Людина освоїла тоді менш третини сучасної
ойкумени, а середня щільність населення
навряд чи перевищувала 8-10 чоловік на
100 кв. км.
В період мезоліту можна говорити про пертий великий демографічний цикл, що тривав три-чотири тисячоліття. Почався він з прискорення темпів зростання населення: число людей помітно збільшилося, оскільки вони стали краще харчуватися, навчившись використовувати лук і стріли, досконаліші кам'яні знаряддя. Перехід до землеробства і скотарства, що почався на Близькому Сході близько десяти тисяч років назад і істотно ослабив вплив природного середовища на людину, зіграв вирішальну роль в зміні динаміки чисельності населення. В результаті цих змін 4-5 тис. років назад населення Землі вже налічувало близько 25 млн. чоловік, а 3 тис. років назад - близько 50 млн. Проте до кінця цього періоду вибухнула перша світова екологічна і демографічна криза.
Демографічні кризи, коли чисельність населення Землі не збільшувалася або навіть скорочувалася, спостерігалися і в подальші епохи, особливо в періоди зміни світових цивілізацій, хоча глибина цих криз не досягала величин, порівнянних з параметрами кризи кінця мезоліту. За деякими оцінками, чисельність населення Землі не збільшувалася з 200 по 400 р. - в період заходу античної цивілізації і з 1600 до 1650 р. - в останній фазі раннсіндустріальної цивілізації.
Наступні півтисячоліття (1000-1500 рр.) відносяться до періоду розповсюдження, підйому і заходу середньовічної і зародження раннє- індустріальної світових цивілізацій. Чисельність населення Землі швидко зростала: за 500 років вона збільшилася більш ніж удвічі, а доля Західної Європи в населенні світу виросла з 9,5% до 13,1%. Випереджаючими темпами розвивалися російська (0,17%), східноєвропейська (0,15%) і японська (0,14%) цивілізації.
Період 1500-1820 pp. охоплює майже всю епоху раннішньоіндуст- ріщм.іі") цивілізації. Середньорічні темпи приросту населення звільнім 'tin н и 2,7 рази (з 0,1% до 0,27%). Лідерами виступали Велика Ври- Ійнін (0,53%), СШЛ (0,5%), Китай (0,41%), Росія (0,37%) і Східна Євро- н.і ім.:и%).
ІІнступний період (1820-2001 pp.) відноситься до етапів розповсю- UHi iiiui. підйому, зрілості і заходу індустріальної цивілізації. Темни
ні і м >< і у населення збільшувалися від етапу до етапу - 0,40% у 1820- IМ/(• pp., 0.80% у 1870-1913 pp., 0,93% у 1913-1950 pp. (тут негативно ПІМІПІЧІШИСЯ дві світові війни, що зібрали десятки мільйонів життів) і 1,03% у 1950-1.973 pp. — рекордний рівень за всю історію людства. В їй пінній чверті XX ст. вимилася тенденція до зниження темпів при- і"і \ населення, і вона посилиться в XXI ст.
До кінця індустріальної епохи тенденції демографічної динаміки різко змінилися. Можна говорити про розгортання світової демографічної кризи, яка триватиме і в XXI ст. Вже в 1973-2001 pp. темпи при- I н иту населення в світі скоротилися з 1,93% до 1,62%, причому підтримуються вони в основному за рахунок чотирьох цивілізацій - афри- I і міської (2.69%), підійської (2,05%), мусульманської і латиноамериканської (1,96%) (табл. 5.2).
Таким чином, аналіз етапів демографічного розвитку цивілізацій показує, що по-перше, впродовж п’яти тисячоліть загальною тенденцією було зростання чисельності населення Землі темпами, що все прискорюються (з їх уповільненням в окремі періоди і абсолютним скороченням в деяких країнах і цивілізаціях). Вид Homo sapiens освоїв майже всю придатну для мешкання територію планети і до кінця XX ст. наблизився до межі зростання чисельності і демографічного навантаження на біосферу.
ІІо-друге, в темпах демографічної динаміки спостерігалися циклічні коливання, зміна періодів швидкого зростання фазами уповільнення і кризи, в основному співпадаючими з відповідними фазами циклів світових цивілізацій, а також з коливаннями темпів економічного зростання.
|
1950 |
2000 |
2000 до 1950 в % |
Прогноз на 2050 |
2050 до 2000 в % |
2050 до 1950 в % |
Світ в цілому |
|
|
|
|
|
|
Чисельність населення, млн. чол. |
2521 |
6055 |
240 |
8909 |
147 |
274 |
Середній вік, років |
23,5 |
26,6 |
116 |
37,8 |
142 |
161 |
Середня очікувана тривалість життя, років |
46,5 |
66,5 |
143 |
76,0 |
114 |
163 |
Європа |
|
|
|
|
|
|
Чисельність населення, млн. чол. |
547,3 |
728,9 |
133 |
627,7 |
86 |
115 |
Середній вік, років |
29,2 |
37,8 |
129 |
47,4 |
125 |
162 |
Середня очікувана тривалість життя, років |
66,2 |
74,1 |
112 |
83.2 |
112 |
126 |
Латинська Америка |
|
|
|
|
|
|
Чисельність населення, млн. чол. |
167.0 |
519,1 |
311 |
808,9 |
156 |
484 |
Середній вік. років |
20,1 |
24,5 |
122 |
37,8 |
154 |
188 |
Середня очікувана тривалість життя, років |
51,4 |
70,4 |
137 |
77,3 |
ПО |
150 |
Африка |
|
|
|
|
|
|
Чисельність населення, млн. чол. |
220,9 |
784,4 |
355 |
1766 |
225 |
799 |
Середній вік, років |
18,7 |
18,4 |
98 |
30,7 |
167 |
164 |
Середня очікувана тривалість життя, років |
37,8 |
51,4 |
136 |
69,8 |
136 |
185 |
Океанія |
|
|
|
|
|
|
Чисельність населення, млн. чол. |
12,6 |
30,4 |
241 |
46,2 |
152 |
367 |
Середній вік. років |
27,9 |
31,1 |
111 |
39,3 |
126 |
143 |
Середня очікувана тривалість ясиття, років |
60,9 |
74,7 |
123 |
80,5 |
108 |
132 |
Таблиця
5.2.
Тенденції
динаміки і структури населення світу
(друга половина XX - перша половина XXI
ст.)
М*>міи рафічних, економічних і цивілізаційних циклів для локальних Ішш іцшцій неоднозначний.
г.
.1.
Демографічні виклики XXI століття
І. Виклик депопуляції. Як вже наголошувалося, в останній чве- і*іі XX ст. стався перелом в траєкторії демографічної динаміки, і ця н иденція, мабуть, збережеться і в подальші столі-ггя. Після рекордно- ііі за всю історію демографічного буму, коли в 1965—1970 pp. темни приросту населення в світі досягли 2,04% річних, вже в 1990-ті роки
і ався злам багатовікової тенденції збільшення чисельності жителів
н іаиети. У 1995-2000 pp. середньорічні темпи приросту знизилися до І ,.’15%, а до кінця першої половини XXI ст., згідно з прогнозом ООН, нони впадуть до 0,33%. Якщо ця тенденція збережеться і в другій потішні століття, то з 70-х років XXI ст. темпи приросту стануть негати- пними, загальна чисельність населення Землі почне скорочуватися і в :!200 -2900 pp. повернеться до показників 2000 р. (6 млрд. чоловік).
Виникло і все ширше поширюється по всесвітній цивілізації принципово нове демографічне явище - депопуляція. Чисельність населення Землі скорочувалася і у минулому, але це була лише короткострокова заминка в загальному потоці приросту народонаселення. Тепер же депопуляція набуває характеру світової епідемії. Вона почалася в деяких східноєвропейських країнах в період проведення економічних реформ, але з початку XXI ст., згідно з середнім варіантом демографічного прогнозу ООН, в числі країн і цивілізацій з депопуляцією виявляться Японія (скорочення чисельності населення до 2050 р. проти 2000 р. па 11,7%), Німеччина (на 4,3%), Італія (на 12%) і деякі інші західноєвропейські країни, окремі країни Південної Африки. З 30-х років XXI ст. те ж саме відбуватиметься і в Китаї, чисельність насе
лення якого в 2050 р. буде на 54 млн. чоловік (3,8%) менше, ніж в 2(>М(І р. До середини століття середньорічні темпи приросту населення ній зяться і в Індії, в цілому по Азії, Латинській Америці, США. Це означає, що до кінця XXI ст. абсолютна більшість країн і цивілізацій можуть виявитися в стані депопуляції.
Здавалося б, людство повинне радіти: без жодного примушення, природним чином скоротиться демографічне навантаження на біосферу, відсунеться загроза глобальної екокатастрофи. Проте зростаюча депопуляція серйозно загрожує майбутньому людства: воно старітиме від десятиліття до десятиліття. При збереженні таких темпів старіння до 2100 р. середній вік досягне 53 років, до 2050 р. - 75 років, а до 2200 р. - 106 років, тобто перейде в стан глибокої старості. Навряд чи кого- небудь обрадує така перспектива, хоча вона навряд чи реальна.
Різко погіршає вікова структура населення світу. Доля населення у віці до 15 років за півстоліття скоротиться з 30% до 20,2%; у інноваційному віці 15-34 років - з 33,6% до 29,3%. При цьому доля населення в консервативному віці 35-59 років збільшиться з 26,3% до 31,1%, а у віці 60 років і старше - з 10% до 21,7% (у 2,14 рази). Якщо ця тенденція збережеться в довгостроковій перспективі, то до кінця XXIII ст. на Землі житимуть лигає люди похилого віку, діти стануть рідким винятком, а доля працездатного населення скоротиться до мінімуму. Людство підійде до кінця свого життєвого циклу і зникне з лиця планети. Глобальна демографічна катастрофа виявиться куди страшніше екологічною.
Не можна сказати, що депопуляція — скорочення чисельності населення, викликане внутрішніми, а не зовнішніми причинами в умовах цивілізаційної кризи, — явище, що зустрічається в історії цивілізацій вперше. Подібні кризи спостерігалися і в пізньому Римі, і в інших цивілізаціях в періоди їх занепаду; деколи це завершувалося їх загибеллю. Але людство в цілому знаходило вихід з демографічних криз, і темп зростання числа жителів Землі знов прискорювався. Демографічні цикли, як показує історія цивілізацій, дозволяють здолати обидва полярні види демографічних криз - депопуляцію і перенаселення.
Причини і наслідки демографічних криз складні і різноманітні, fin иприт, чинниками зменшення чисельності населення в тій або ін- жіО і риїїг або цивілізації можуть бути кровопролитні війни, згубні епі- ііі'Міі с іпхійні лиха, що викликають багаточисельні жертви. У XIII ст. тім. мій чуми скоротила число жителів Європи з 73 млн. в 1300 р. до 43
І 100 р. - на 41%. З 1500 по 1600 р. населення Латинської Аме-
|ІМІНІ ІМГІІШИЛОСЯ удвічі, у тому числі Мексики — втричі. У наступному і" ні и населення Китаю скоротилося на 14%. Перша світова війна і
І поція, Громадянська і Велика Вітчизняна війни, що послідували
1.1 in и», скоротили число жителів Росії з 91 млн. в 1917 р. до 87,6 млн. в |и:\і р і з 110,4 млн. в 1941 р. до 101,4 млн. в 1950 р. Прогнозоване ско-
пня чисельності населення в Південній Африці до 2050 р. на 11%
і її >< і ї м 2000 р. обумовлено високою захворюваністю СНІДОМ.
І Io-друге, причинами скорочення народжуваності стає низка економічних чинників, особливо в періоди реформ, що негативно познаці юп.ся на матеріальному достатку значних верств населення і їх \ іичіненості в завтрашньому дні,. Так, в Болгарії з початком реформ онрпджуваність впала з 16.2% на 1000 чоловік населення в 1970-1975 І>11 і 13,9% в 1970-1980 pp. до 8,0% в 1995-2000 pp. В Угорщині - з 16,3% в 1975-1980 pp. до 10,4% в 1995-2000 pp. В Росії в період неолі- I п ральних ринкових реформ народжуваність скороталася з 16,6% в ІІІНО-1985 pp. до 8,9% в 1991—2000 pp. і лише останніми роками вона іещо збільшилася. В цілому по Східній Європі народжуваність скоро- тлася з 16,4% в 1980-1985 pp. до 9,3% в 1995-2000 pp. Високі темпи інфляції, падіння рівня життя, скорочення підтримки державою охорони здоров'я і багатодітних сімей, дорожчання житла, освітніх і медичних послуг - все це ослабляє дію інстинкту продовження роду у молодих сімей.
По-третє, депонуляції сприяє низка демографічних чинників:
скорочення чисельності сімей до одного-двох дітей;
« зменшення фертильності числа дітей, що доводяться на одну жінку в дітородному віці (з 5,02 в 1950-1995 pp. до 2,83 в 1995-2000 pp. і 2,02 за прогнозом до 2050 p.);
скорочення числа шлюбів і збільшення числа позашлюбних дітей, яких фактичні батьки не хочуть народжувати і виховувати;
поширення протиприродних одностатевих сімей;
тендерні чинники — залучення жінок до суспільного життя і виробництва, їх небажання обтяжувати себе, окрім робота, турботами про виховання дітей.
По-четверте, депопуляція викликається або посилюється змінами в етиці, особливо серед молоді. Серед них - підтримуване засобами масової інформації прагнення до сексуальних задоволень без відповідальності за народження і виховання дітей («сексуальна революція»); широке поширення проституції, дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків; падіння моральних засад, відповідальності перед минулими і майбутніми поколіннями за долю власної країни і цивілізації.
Перераховані вище чинники взаємно підсилюють дію в переломні епохи, в періоди цивілізаційної кризи. Проте помилковим е висновок про «вірус», «токсичну отруту депопуляції», властиву цивілізації. В історії однієї і тієї ж цивілізації періоди депопуляції змінялися періодами відносно високих темпів зростання населення. Наприклад, в Китаї темп приросту населення в 1500-1820 рр. складав 0,41%; у 1820—1970 рр. - 0,12%, а в 1950-1970 рр. - 2,1%. В Західній Європі він виріс з
26% в 1500-1820 рр. до 0,7% в 1950-1973 рр., а потім впав.
В один і той же період в різних країнах, що відносяться до однієї цивілізації, спостерігаються і прогнозуються різні темпи приросту або спаду населення, наприклад: у 1995-2001 рр. в Західній Європі - від
07% в Швеції. 0% в Словенії і до 1,44% в Люксембурзі. Та і в одній країні в різних регіонах спостерігаються полярні тенденції.
Загальною тенденцією в першій половині XXI ст., згідно з прогнозом ООН, є скорочення народжуваності у всіх цивілізаціях і існування значного числа локальних цивілізацій (російської, японської, західноєвропейської, а з 2040 р. - і китайської) в стійкому стані депопуляції. Це вимагає пильного дослідження даного феномену і вироблення рекомендацій щодо скорочення темпів і зменшення негативних наслідків депопуляції.
Демографічна поляризація. Різниця в темпах і в напрямах іі'мографічної динаміки між країнами і цивілізаціями завжди існува- ча. Наприклад, в І тис. и.е. при середніх 0,1% приросту його значення шференціювалися від 0,09% по Великій Британії і Японії до 0,0% в Китаї і Індії. У 1870-1912 рр., в період розквіту індустріальної цивілізації, при середньому прирості 0,80% він диференціювався від 2,08% в СІНА, 1,63% в Латинській Америці до 0,43% в Індії і 0,47% в Китаї. При демографічному бумі в період 1950-1973 рр. і 1,93% середиьосві- тових темнів приросту диференціація складала від 3,11% в Мексиці, 2,37% - в Африці до 0,50% у Великій Британії і 0,39% в Австрії. Така диференціація з'ясована і не представляє серйозної загрози.
Проте в першій половині XXI ст. виявляється тенденція, для якої іоречно використати термін демографічна поляризація. Згідно з середнім варіантом прошозу ООН, в 2045-2050 рр. при середньорічних темпах приросту населення по світу 0,38% в менш розвинених регіонах він складе 0,45%, а в розвиненіптих 0,10%. Так, високі темпи
приросту збережуться в Африці (1,21%), Латинській Америці (0,22%), годі як в інших країнах вони будуть негативними: так станеться в Росії (-0,59%), Західній Європі (-0,15%), Японії (-0,49%). На одному поносі, що представляє бідні країни, розвиватиметься криза перенаселення (хоча і меншими темпами, ніж у XX ст.); на іншому - в багатих державах криза депопуляції, скорочення чисельності і старіння населення.
'Гака полярність глобального демографічного простору служитиме джерелом зростаючої геополітичної і геосоціальної напруженості, наростаючої загрози зіткнення цивілізацій. Розрахунки ООН показали, що за 1999-2050 рр. чисельність населення країн індійської і мусульманської цивілізацій виросте на 56%, латиноамериканської — на 60,5%, африканської - на 74%. І якщо латиноамериканська цивілізація має простір і ресурси для працевлаштування і збільшення доходів населення, то становище індійської і мусульманської цивілізацій стає критичним. На порівняно невеликому півострові Індостан концентрувалася основна частина індійської і значна частина мусульманської цивілізації. За півстоліття чисельність населення Індії виросте на 526 млн. чоловік, за максимальним варіантом - удвічі; населення Пакистану - відповідно, в 2,6 і 3 рази при вельми обмежених природних ресурсах і високій щільності населення. Це робить дуже реальпою перспективу індо-пакистанського конфлікту, тобто по суті - зіткнення цивілізацій. Загрозливе становище складається в африканській цивілізації (на південь від Сахари), власні ресурси розвитку в якій невеликі, а темпи зростання населення максимальні. Саме тут таїться загроза для всієї світової цивілізації.
Подолання демографічної поляризації є одним з наукових завдань людства в XXI ст. Вище вже говорилося про заходи, прийняття яких може сприяти зменшенню темпів депопуляції в цивілізаціях і країнах, де ця тенденція вже виявилася або може виявитися в найближчі десятиліття. Не менш важливим є скорочення темпів зростання населення в цивілізаціях і країнах, страждаючих від перенаселення. А така лінія вже виявляється і буде усе більш чіткіше спостерігатися в першій половині XXI ст. Згідно з середнім варіантом прогнозу ООН, середньорічні темпи приросту населення з 1985-1990 рр. до 2045-2050 рр. скоротяться: по Африці з 2,78% до 1,21% (у 2,3 рази); по Індії - з 2,07% до
32% (у 6,5 разів); по Азії в цілому - з 1,86% до 0,19% (у 9,8 разів); по Латинській Америці - з 1,93% до 0,22%. Тим самим загроза демографічної поляризації поступово ослаблятиметься, особливо якщо будуть скорочені темпи депопуляції в страждаючих від неї країнах.
Міжнародна міграція. Різке збільшення потоків мігрантів спостерігалося і раніше, в перехідні періоди історії - під впливом погіршення природних умов, перенаселеності або військових погроз. Досить пригадати велику грецьку колонізацію VIII—VI ст. до н. з., походи Олександра Македонського, освоєння нових територій римлянами, потужні потоки гунів, готів, монголів зі сходу, переселення болгар на Середню Волгу і Балкани, освоєння європейцями Повоіч) Світу, а Московським царством - Сибіру.
У другій половині XX ст. переселення народів набуває характеру міжнародної міграції - переселеїшя частини населення з країн перенаселених і бідних в країни багаті, яким потрібні або додаткові робочі руки для виконання низькокваліфікованих робіт, або інтелектуальний кппітал («витік мізків» із різних країн до США). Число мігрантів неухильно зростає. Якщо в 1960-1964 рр. середньорічний потік переселенців з країн, що розвиваються, до Північної Америки і Західної Європи складав 243 тис. чоловік, то в 1985-1989 рр. вже 1066 тис. - у 4,4 ризи більше. Розпад СРСР і Югославії також супроводжувався тимчасовим збільшенням числа мігрантів і вимушених переселенців.
В цілому потік мігрантів наростає, хоча в окремих країнах (СІЛА,
І Іімеччина, Швеція, Австралія) має тенденцію до зниження; найбільш високий їх приріст у Великій Британії, Норвегії, Франції, Канаді. Іммігранти досягли значної питомої ваги в чисельності населення (37,5%) і зайнятих (61,7%) в Люксембурзі, Австралії (23,1% і 24,2%), Швейцарії (18,9% і 18,1%), Канаді (18,5% і 19,9%), Германії (8,9% і !і,1%). В ряді країн економіка вже не може нормально функціонувати без іммігрантів. Міжцивілізаціиний зсув посилюється, особливо в Західній Європі, Північній Америці і Австралії.
Міжнародна міграція має позитивні сторони. Розвиненим країнам вона дозволяє пом'якшити демографічну поляризацію, отримати додаткові робочі руки і зайняти вакантні місця (особливо низькокваліфіко- ваних працівників), а державам, із яких йдуть потоки мігрантів, дає можливість зайняти вільні робочі руки і отримати додаткові прибутки.
Але міграція породжує і серйозні протиріччя, у тому числі міжци- вілізаційні. У Західній Європі і Росії збільшується число анклавів інших цивілізацій (діаспор). Приклад Косово і Македонії показує, що це може привести до конфліктів і військових зіткнень на національному грунті. Серед деяких верств населення в приймаючих країнах наростає ксенофобія, спостерігаються прояви расизму. При цьому країни- допори населення намагаються підсилити свій політичний вплив, спираючись на власну діаспору в країнах-реципієнтах. У Франції, Бельгії, Німеччині, Великій Британії зміцнюються позиції ісламу, що провокує міжконфесійні конфлікти. У США, які гордилися своїм «плавильним казаном», що об'єднує мігрантів з різних країн в єдину націю, з тривогою прогнозують період, коли біле населення складе менше половини жителів країни, і роздумують над наслідками цього. Міняється і цивілізаційний склад населення Австралії.
Тривожні тенденції, пов'язані з міжнародною міграцією, в першій половині XXI ст. лише посилюватимуться. Це зажадає наукового осмислення даних процесів і вироблення міжнародним співтовариством системи заходів, які дозволять пом'якшити пов'язані з неминучим зростанням міграційних потоків протиріччя. Демографічний прогноз ООН передбачає скорочення числа чистих іммігрантів в розвинені гаі регіони з 2130 тис. чоловік в середньому за рік в 2001-2005 рр. до 1990 тис. в 2050 р.
Література до теми:
Тендерний аналіз українського суспільства / Прогр. «Гендер у розвитку» ПРООН. - К.: ПРООН, 1999. - 294 с.
Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера Земли. 2-е изд. - М.: Изд.-во МГУ, 1989.
Демографический энциклопедический словарь / МГУ им. М.В. Ломоносова, экон. фак. и др.; гл. ред. Д.И. Валентей. - М.: Сов. энцикл., 1985. - 607 с.
Иноземцев В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы: учеб. пособие для студентов вузов. - М.: Логос, 2000. - 304 с.
Климко С.Г. Людський капітал: світовий досвід і Україна: [монографія] / С.Г. Климко, В.М. Пригода, В.О. Сизоненко. - K., 2006. - 222 с.
Лібанова Е.М. Ринок праці та соціальний захист: навч. посіб. із соц. політики / Елла Лібанова, Олена Палій. - K.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. — 491 с.
Медков В.М. Демография: учеб. для студентов ьузов, обучающихся по специальности 020300 «Социология» / В.М. Медков; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. — М.: Инфра-М, 2005. — 576 с.
Основы демографии: учеб. пособие для студентов социол. специальностей / М-во образования и науки Украины, ХГИ «НУА»; [авт.-сост. Л.И. Ко- мир].-Х., 2000.-72 с.
Саградов А.А. Экономическая демография: учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по экон. специальностям / A.A. Саградов; Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова, экон. фак. — М.: Инфра-М, 2005. - 254 с.
І ЕМА 6.
Технологічні інновації
«Деякі речі недостушіі людському розуму, але ми не знаємо, які саме» «Закон Джеффі»