3. Мотиваційна сфера особистості.
Всю сукупність мотивів, які формуються і розвиваються впродовж життя особистості, називають мотиваційною сферою особистості.
Мотиваційна сфера особистості являє собою складне інтегральне психологічне утворення і виконують функції спонукання, спрямування і регулювання діяльності.
Мотиваційна сфера представлена: 1) актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності; 2) потенційними мотивами, які сформовані, але не проявляються в діяльності.
Система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називається мотивацією. В цілому мотивація є сукупністю причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість і активність. Вона є специфічним видом психічної регуляції поведінки і діяльності, а у найбільш широкому сенсі мотивація визначає поведінку.
Термін «мотивація» є більш ширшим ніж термін «мотив» і використовується в психології в двоякому сенсі: 1) те, що позначає систему чинників, які детермінують поведінку (зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення тощо) і 2) характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.
Мотивація є процесом безперервного вибору і ухвалення рішень на основі зважування поведінкових альтернатив.
Мотив на відміну від мотивації – це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є його стійкою особистісною властивістю, зсередини спонукаючою до здійснення певних дій.
У цілому мотиваційна сфера динамічна і розвивається в залежності від обставин, але деякі мотиви відносно стійкі, домінуючі і утворюють стрижень усієї сфери (в них проявляється спрямованість особистості).
Динамічність мотиваційної сфери особистості виражається в тому, що мотивація може посилюватися або послаблюватися, можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів.
У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації:
1) центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність людини;
2) зона мотивації, пов'язана з потребами, що постійно і легко задовольняються – значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність;
3) зона мотивації, в основі якої потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей .
Зовнішнє стимулювання (в тому числі соціальне) може змінювати організацію спонукань людини, переводити потенційні мотиви в зону активної мотивації.
Взагалі мотиваційна сфера особистості відноситься до власне регуляційного блоку психічних явищ.
За розвиненістю мотиваційну сферу людини оцінюють за наступними параметрами: широта, гнучкість і иєрархієзованість.
Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних чинників – диспозицій (мотивів), потреб і цілей. Чим більше у людини різноманітних мотивів, потреб і цілей, тим більше розвиненою є його мотиваційна сфера.
Гнучкість мотиваційної сфери виражається в тому, що для задоволення мотиваційної спонуки більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використане більше різноманітних мотиваційних спонукачів нижчого рівня. Скажімо, для одного індивіда потреба в знаннях може бути задоволена тільки за допомогою телебачення, радіо і кіно, а для іншого за допомогою ще читання різноманітин книг, періодичних видань, спілкування з людьми.
Але широта і гнучкість характеризують мотиваційну сферу людини по-різному: широта — це різноманітність потенційного кола предметів, здатних служити для даної людини засобом задоволення актуальної потреби, а гнучкість — рухливість зв'язків, що існують між різними рівнями ієрархічної організації мотиваційної сфери: між мотивами і потребами, мотивами і цілями, потребами і цілями.
Наступна характеристика мотиваційної сфери — це ієрархієзованість мотивів. Людині властива ієрархія мотивів – від найбільш загальних, які характеризують спрямованість її діяльності (концепція життя, система цінностей), до ситуативних, пов'язаних із задоволенням певних потреб у конкретній ситуації. Серед цих мотивів одні з них мають більше, інші – менше значення. Одні мотиви і цілі сильніше за інші і виникають частіше; інші — слабкіше і актуалізуються рідше. Чим більше відмінностей в силі і частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархієзованість мотиваційної сфери.
Можливі ситуації, коли має місце зіткнення різних мотивів.
Людина часто не усвідомлює (чи усвідомлює неповністю) справжні причини чи спонукання до здійснення визначених вчинків або поведінкових актів. Тому, важливою галуззю мотивації людських дій і вчинків є неусвідомлювані спонукання, серед яких найкраще вивчені установки.
До неусвідомлюваних мотивів відносяться також потяги, що визначаються як безпредметне спонукання.
Б.Ф.Ломов вважає, що для розуміння сутності мотиваційної сфери (її складу, побудови, динаміки) та її розвитку необхідно розглядати зв'язки і відносини особистості з іншими людьми. У процесі розвитку в суспільстві індивід як би виходить за межі безпосередніх зв'язків з іншими людьми, а його мотиваційна сфера починає формуватися під істотним впливом життя суспільства: ідеології, політики, етики тощо.
Величезну роль у формуванні мотиваційної сфери грають суспільні інститути (школа, сімя, вищий навчальний заклад тощо). Належність до спільноти є однією з найважливіших детермінант мотиваційної сфери особистості. Розвиток мотиваційної сфери розглядають не тільки як внутрішній процес індивіда, а в плані розвитку його зв'язків з різними спільнотами людей. Тому, перехід від одного рівня мотивації до іншого визначається не законами спонтанного розвитку індивіда, а розвитком його відносин і зв'язків з іншими людьми, із суспільством у цілому. В мотивах індивіда відображуються потреби, властиві різними спільнотам, у які він включений.
В цілому розвиток мотиваційної сфери протікає залежно від обставин, але в ній виділяються стійкі мотиви, які направляють поведінку особистості відносно незалежно від зовнішніх умов. Така сукупність стійких мотивів, орієнтуючих діяльність особистості та відносно незалежних від наявних ситуацій, називається спрямованістю особистості.
Але потребово-мотиваційна сфера характеризує спрямованість особистості лише частково, і є як би вихідною її ланкою, фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості. Мета є спонукаючим до діяльності чинником – це усвідомлюваний результат, на досягнення якого в даний момент направлена дія, пов'язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Психологічно мета є те мотиваційно-спонукальним змістом свідомості, яка сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний результат його діяльності.
Як правило, розрізняють мету діяльності і життєву мету. Людині доводиться виконувати протягом життя безліч різноманітних діяльностей, у кожній з який реалізується певна мета. Але мета будь-якої окремої діяльності розкриває лише одну сторону спрямованості особистості, що виявляється в даній діяльності. Життєва мета виступає як загальний інтегратор усіх особистісних цілей, зв'язаних з окремими діяльностями, а реалізація кожної з є частковою реалізацією загальної життєвої мети особистості. З життєвими цілями зв'язаний рівень домагань особистості. У життєвих цілях особистості знаходить вираження усвідомлена нею «концепція власного майбутнього». Усвідомлення людиною не тільки мети, але і реальності її здійснення розглядається як перспектива особистості.