Тема 6. Мотиваційна сфера особистості.
Лекції № 1,2
1.Потреби та як джерело активності особистості, ієрархія потреб.
2. Поняття про мотиви та їх види.
3. Мотиваційна сфера особистості.
4.Ціннісні орієнтації особистості як змістовна характеристика її мотиваційної сфери.
1. Потреби як джерело активності особистості та ієрархія потреб.
Відправною сходинкою в аналізі особистості є її потреби, тобто внутрішні спонуки її активності, діяльності. Потреба – це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозбереження.
Потреба завжди пов'язана з наявністю у людини почуття задоволеності або незадоволеності., вона активізує організм, стимулює його поведінку, направлену на пошук того, що потрібно.
Основні характеристики людських потреб – сила, періодичність виникнення і спосіб задоволення. Додатковою істотною її характеристикою є наочний зміст потреби – сукупність тих об'єктів матеріальної і духовної культури, за допомогою яких дана потреба може бути задоволена.
Потреби певним чином впливають на переживання, мислення і волю людини. У зв'язку із задоволенням або незадоволенням потреб, залежно від засобів і способів їх задоволення людина переживає емоції напруги або заспокоєння, задоволення або незадоволення.
Потреби – основна спонукальна сила пізнавальної і практичної діяльності людини. Для задоволення своїх потреб, індивід намагається знайти ті або інші засоби, для чого повинен вирішувати певні теоретичні і практичні завдання.
Воля також спонукається потребами, а потреби усвідомлюються і проявляються у формі волі. Завдяки вольовому зусиллю, наполегливості людина долає труднощі на шляху до мети і практично вирішує поставлену задачу, так або інакше пов'язану із задоволенням потреби.
Потреби людини знаходяться в певному зв'язку і взаємодії між собою та з іншими спонуками в цілісній системі спрямованості особистості. Домінуюча на даний час потреба може пригнічувати решту і визначати основний напрям діяльності. Потреби мають тенденцію регулювати спрямованість психічної діяльності індивіда, але разом з цим вони самі піддаються регуляції з боку вищих спонук – етичних, моральних, усвідомлення громадського обовязку тощо.
З потребами також тісно повязані мотиви та інтереси особистості. Разом вони складають основу ціннісного ставлення особистості до оточуючого світу. Будучи усвідомленими потреби проявляються у формі мотивів поведінки.
Серед основних потреб особистості виокремлюють такі: біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо); матеріальні (потреби в одязі, житлі і т. д.); соціальні (потреби в предметно-суспільній діяльності, в усвідомленні особистістю свого місця в суспільстві); духовні (потреба в пізнавальній, моральній та іншій інформації).
Найбільш відомим є підхід американського соціолога А.Маслоу – творця ієрархічної теорії потреб, згідно якої у суспільстві існує п'ять рівнів потреб, які він умовно розташував на шкалі згідно з принципом ієрархії у висхідному порядку – починаючи від нижчих (переважно матеріальних) і закінчуючи вищими (переважно духовними). Перший рівень – фізіологічні потреби чи вітальні (в їжі, диханні, у відтворенні людей (сексуальні), русі, одязі, житлі, відпочинку). Ці потреби є насущними для людини: вони викликають необхідність в праці, в суспільно організованій виробничій діяльності. Другий рівень – екзистенціальні або у безпеці (від лат. existentia – існування) – потреби безпеки власного існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці, здоров'я тощо). Вони спонукають індивіда до діяльності, яка забезпечить організму недоторканність і безпеку, нормальні і зручні умови життя, існування. Третій рівень – соціальні – (потреби в приналежності та любові) – в комунікації, дружбі, спілкуванні, у приналежності до колективу, групи, любові, турботі про інших та увазі до себе тощо. Вони спонукають людину бути членом групи, спілкуватися, щоб уникнути самоти, отримати підтримку.
Четвертий рівень – потреби у повазі та визнанні, престижі, самоствердженні, статусі, престижі, оцінки інших людей, самоповаги, повазі з боку інших, їх визнанні, високій оцінці своїх якостей та у високому суспільному статусі. Вони проявляються в прагненні досягти значущого, поважаного положення в суспільстві, добитися визнання. П'ятий рівень – потреби самовираження (самоактуалізації) через творчість, самореалізацію (розкриття та реалізацію здібностей), розвиток власної особистості, досягнення сенсу життя. Потреби в самоактуализації спонукають людину до діяльності, в якій вона може розкрити свій духовний, творчий потенціал.
Перші два рівня потреб Маслоу вважає первинними і вродженими (постійними), інші — набутими (чи змінюваними). Але на думку Маслоу, самоактуалізація разом з цим – явище природжене, вона входить в природу людини – людина народжується з потребами в добрі, моральності, доброзичливості, які складають її ядро. І людина повинна уміти ці потреби реалізувати.
За Маслоу діє тенденція піднесення потреб, заміни первинних набутими людиною. Потреби першого та другого рівнів – нижчі, потреби третього, четвертого та п'ятого рівнів – вищі. Усі вони відображають об'єктивну шкалу потреб, яка існує в суспільстві. Пересічна людина може мати суб'єктивну шкалу потреб, яка не обов'язково збігається з об'єктивною, що складається на рівні суспільства.
За А.Маслоу, особистість – це така людина, в якої суб'єктивна й об'єктивна шкали потреб збігаються, крім того вищі потреби на суб'єктивній шкалі розташовані згори, а нижчі – знизу. Виходячи з цього розуміння, не кожний індивід, який живе в суспільстві, є особистістю, він стає нею, якщо його діяльність не обмежується задоволенням примітивних потреб (фізіологічних і екзистенціальних), а пов'язується з досягненням значущих сенсожиттєвих цілей: набуттям знань і вмінь, усебічним розвитком особистості, здійсненням творчих задумів, допомозі іншим людям. Це веде до повної самореалізації особистості, включення у процес життєдіяльності всього внутрішнього духовного потенціалу людини, її соціальної активності.
Саме через думку про поступове підвищення потреб Маслоу робить спробу простежити ступеневий перехід людини від стану біологічної до стану соціальної істоти. Але вказана тенденція не є обовязково лінійним односкерованим процесом заміни нижчого вищим; у реальній діяльності особистості можуть знайти вираз декілька потреб, і не обов'язково у вказаній послідовності.
Потреби відображають стійкі вимоги внутрішнього середовища організму або зовнішніх умов життя і спонукають людину до активності. Задоволення потреб людиною є процесом присвоєння нею певної форми діяльності, зумовленої суспільним розвитком і соціальними відносинами.
Для життя люди створюють і розвивають суспільне виробництво матеріальних і духовних цінностей, в свою чергу самі потреби розвиваються із зростанням виробництва (тільки споживання відтворює потребу). Тому всі потреби людини суспільно обумовлені, їх розвиток багато в чому визначається характером суспільного виробництва і розподілу.
По відношенню до фізіологічних потреб суспільство визначає форму їх задоволення, а по відношенню до соціально-духовних – як форму, так і їх зміст.
2 Поняття про мотиви та їх види. Потреби усвідомлюються в образах, що відображають об'єкти і ситуації, в яких ці потреби задовольнялись раніше. Ці образи мають спонукаючий характер внаслідок того, що викликають передбачення певних переживань задоволення, очікування яких дає поштовх до дії.
Образи, що відображають об'єкти задоволення потреб і спонукаючі людину до діяльності по задоволенню цих потреб, називаються мотивами (від лат. movere — приводити в рух, штовхати). Отже, мотив – це спосіб прояву потреби, психологічна форма її існування.
Мотив є стійкою особистісною властивістю, яка вбирає в себе потреби, наміри щось зробити, а також спонуку до цього. Іншими словами, мотив — реальне стремління, яке відбиваючись у свідомості людини спонукує її до діяльності, направляючи її на задоволення певної потреби. У загальному вигляді мотив є відображенням потреби, що діє як об'єктивна закономірність, виступає як об'єктивна необхідність. Тому, потреби є важливими за своїм мотиваційним значенням, вони виступають джерелом активності людини. Завдяки потребам здійснюється регулювання поведінки особистості в соціумі, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі людини.
Під мотивом також часто розуміють причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта.
Мотиви характеризують людину насамперед як суб'єкта, тому вони є усвідомленою потребою особистості-суб'єкта у досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності.
Мотив характеризується силою і стійкістю; виконує спонукаючу, направляючу і регулюючу функції.
Основні характеристики мотиву: 1) сила – виступає показником непереборного прагнення особистості і оцінюється за мірою і глибиною усвідомлення потреби і самого мотиву. Сила мотиву обумовлена фізіологічними і психологічними чинниками. До перших відноситься сила мотиваційного збудження, а до других – знання результатів діяльності, розуміння її сенсу, певна свобода творчості; 2) Стійкість – оцінюється за наявністю мотиву у всіх видах діяльності людини, по збереженню його впливу на поведінку в складних умовах діяльності та по збереженню в часі.
Функції мотиву: 1) спонукаюча – характеризує енергетику мотиву, викликає і обумовлює активність людини, її поведінку і діяльність; 2) спрямовуюча – відображає спрямованість енергетики мотиву на певний об'єкт, тобто вибір і здійснення певної лінії поведінки; 3) регулююча – визначає характер поведінки і діяльності, а її реалізація завжди пов'язана з ієрархією мотивів.
Мотиви можуть бути в більшій або меншій мірі усвідомленими або неусвідомлюваними, тобто людина може усвідомлювати або не усвідомлювати те, що спонукає її до діяльності.
Неусвідомлювані та усвідомлювані мотиви проявляються саме у перерахованих вище формах спрямованості особистості: потягах,. установках, інтересах, схильності, бажаннях, ідеалах, світогляді, переконаннях.
У класифікації мотивів також виділяють матеріальні і духовні, як основні, а також економічні, соціальні, ідеологічні тощо. У свою чергу, кожні з них мають свій внутрішній поділ: наприклад, в духовних мотивах вирізняють моральні та естетичні, релігійні, філософські та інші. В системі мотивів виокремлюють також домінуючі чи периферійні, провідні чи другорядні тощо.
Види мотивів: 1) біологічні мотиви – це потяги, бажання людини, що зазвичай відображають її біологічні потреби; 2) соціальні мотиви – це інтереси, ідеали, переконання особистості, які грають значну роль в житті людини.
Також виділяють наступні мотиви:
1) мотив досягнення – стійке прагнення особистості досягти максимально високого результату діяльності (вперше був виділений Мюррєєм). При вираженому мотиві успіху люди, як правило орієнтуються на успіх, віддаючи перевагу при цьому середнім за складністю завданням (ризикують обачливо). Таким людям властиві: велика активність, упевненість в собі, висока самооцінка.
Згодом цей мотив був диференційований на мотив досягнення успіху і мотив уникнення невдачі.
2) мотив уникнення невдачі виражається в прагненні особистості вибрати або легкі для себе цілі, що гарантують їй успіх, або дуже важкі (в цьому випадку невдача не сприймається як особистий неуспіх, а як наслідок незалежних від особистості обставин);
3) мотив афіліації – прагнення людини бути в товаристві інших людей, налагодити добрі, емоційні відносини з ними. Високий ступінь вираженості цього мотиву формує невимушений, упевнений, відкритий стиль спілкування. Він позитивно пов'язаний з прагненням людини до схвалення з боку оточуючих, з бажанням самоствердження. Такі люди активні і ініціативні в спілкуванні, відносини з іншими будуються на основі взаємної довіри.
4) Зворотною стороною цього мотиву є мотив відшштовхування – острах бути неприйнятим, знехтуваним іншими людьми, унаслідок чого у людини переважають невпевненість, скутість, незручність;
3) мотив влади, що розуміється як потенціал впливу, що виявляється в тому, щоб спонукати інших поступати відповідно до своїх інтересів і потреб, добиватися їх прихильності, впливати, направляти, диктувати умови, визначати норми і правила поведінки тощо. У основі цього мотиву лежить комплекс переваги, який, на думку А.Адлера, є природженим і фундаментальним мотивом людського життя.
Також виділяють предметні та функціональні мотиви.
Предметні мотиви є стійкими для особистості, проявляються в різних ситуаціях і видах діяльності, забезпечують надситуаційну стійкість і своєрідність поведінки особистості. У цій якості вони стають атрибутами особистості, тобто її сутнісними особливостями.
Функціональні мотиви пов'язані з конкретними видами діяльності людини, наприклад з учбовою, професійною, суспільно-політичною тощо.
Знання мотивів, якими керується людина в своїй діяльності, дозволяє передбачати напрям її поведінки і діяльності.