7.5. Моделювання ксзі

Оцінка ефективності функціонування КСЗІ є складним науково-технічним завданням. Компле­ксна СЗІ оцінюється в процесі розробки КС, в період експлуатації і при створенні (модернізації) СЗІ для вже існуючих КС. При розробці складних систем поширеним методом проектування є синтез з подальшим аналізом. Система синтезується шляхом узгодженого об'єднання блоків, пристроїв, підсистем і аналізується (оцінюється) ефективність отриманого рішення. З безлічі синтезо­ваних систем вибирається краща за наслідками аналізу, який здійснюється за допомогою моделювання.

Моделювання КСЗІ полягає в побудові образу (моделі) системи, з певною точністю відтворюючого процеси, що відбуваються в реальній системі. Реалізація моделі дозволяє отримувати і досліджувати характеристики реальної системи.

Для оцінки систем використовуються аналітичні і імітаційні моделі. У аналітичних моделях функціонування досліджуваної системи записується у вигляді математичних або логічних співвід­ношень. Для цих цілей використовується могутній математичний апарат: алгебра, функціональ­ний аналіз, різницеві рівняння, теорія вірогідності, математична статистика, теорія множин, теорія масового обслуговування і так далі.

При імітаційному моделюванні модельована система представляється у вигляді деякого аналога реальної системи. В процесі імітаційного моделювання на ЕОМ реалізуються алгоритми зміни ос­новних характеристик реальної системи відповідно до еквівалентних реальним процесам матема­тичними і логічними залежностями.

Моделі діляться також на детермінованих і стохастичних. Моделі, які оперують з випадковими величинами, називаються стохастичними. Оскільки на процеси захисту інформації основний вплив роблять випадкові чинники, то моделі систем захисту є стохастичними.

Моделювання КСЗІ є складним завданням, тому що такі системи відносяться до класу склад­них організаційно-технічних систем, яким властиві наступні особливості:

• складність формального представлення процесів функціонування таких систем, голо­вним чином, із-за складності формалізації дій людини;

• різноманіття архітектури складної системи, яке обумовлюється різноманіттям структур її підсистем і множинністю шляхів об'єднання підсистем в єдину систему;

• велике число взаємозв'язаних між собою елементів і підсистем;

• складність функцій, що виконуються системою;

• функціонування систем в умовах неповної визначеності і випадковості процесів, що надають дію на систему;

• наявність безлічі критеріїв оцінки ефективності функціонування складної системи;

• існування інтегрованих ознак, властивих системі в цілому, але не властивих кожному елементу окремо (наприклад, система з резервуванням є надійною, при ненадійних елементах);

• наявність управління, що часто має складну ієрархічну структуру;

• розгалуженість і висока інтенсивність інформаційних потоків.

Для подолання цих складнощів застосовуються:

• спеціальні методи неформального моделювання;

• декомпозиція загального завдання на ряд окремих завдань;

• макромоделювання.