3.4. Екологічні катастрофи

Екологічні катастрофи — це надзвичайні кризові екологічні ситуації, що стали наслідком раптових істотних змін умов існування, різких змін фізичних, хімічних чи біологічних факторів, як окремих, так і разом узятих, які спричинили погіршення стану або загибель окремих живих істот, популяцій і навіть цілих екосистем.

Залежно від причин виникнення екологічні катастрофи бувають природні й антропогенні, а залежно від розмірів заподіяної шкоди й кількості негативних наслідків, тобто від масштабів скоєного лиха, — локальні, регіональні або глобальні.

Природні і антропогенні екологічні катастрофи в свою чергу, залежно від фактора-збудника, поділяються на космічні, тектонічні, метеорологічні, хімічні, фізичні та ін.

Раніше переважали природні екологічні катастрофи. За нашого часу кількість таких катастроф практично не змінилась, проте внаслідок людської діяльності зросла їхня потужність, що дедалі істотніше позначається на стані екосистем, окремих ландшафтів, регіонів, континентів і біосфери в цілому.

Природні екологічні катастрофи спричиняються екзогенними й ендогенними факторами, тобто зовнішніми навколоземними або космічними та внутрішніми силами Землі, зумовленими процесами в її надрах. Зовнішні та внутрішні сили тісно пов'язані між собою, розвиток одних часто стимулює появу інших.

До зовнішніх сил природи, здатних призвести до катастрофічних наслідків для екосистем, належать: зміни магнітного, електричного, гравітаційного полів і радіаційного поясу, спричинені явищами, що відбуваються в космічному просторі (спалахи наднових зірок, проходження поблизу Землі великих космічних тіл); падіння на Землю великих метеоритів; урагани; повені; цунамі; сильні посухи; страшні зливи; зсуви; осипи; селі; обвали.

До внутрішніх сил природи, здатних призвести до катастрофічних наслідків для екосистем, належать: виверження вулканів; землетруси; переміщення велетенських мас гірських порід через утворення в земній корі великих розломів тощо.

Наслідками найбільших катастроф були регіональні або глобальні кліматичні зміни, загибель багатьох живих істот, зміни розвитку різних видів, популяцій і родів, мутації організмів. Палеонтологам і палеогеографам добре відомі такі «критичні епохи» в розвитку біосфери — на початку й наприкінці палеозойської ери, на межі мезозою й кайнозою та ін.

Антропогенні екологічні катастрофи поділяють на катастрофи хімічного, фізичного, інженерно-геологічного, мілітаристичного та комплексного характеру.

Перше місце серед них належить катастрофам, пов'язаним із військовою діяльністю, війнами, масштабними випробуваннями ядерної зброї та військовими навчаннями, випробуваннями хімічної й бактеріологічної зброї.

До розвитку антропогенної глобальної екологічної й тісно пов'язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два «вибухи» — демографічний, тобто різке зростання чисельності населення Землі за останні століття, й промислово-енергетичний, а також спричинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів.

Лекція № 4

Тема: "Наукові основи безпеки життєдіяльності"

ПЛАН

4.1. Об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності.

4.2. Безпека і небезпека.

4.3. Поняття ризику та основні методи його визначення.

4.4. Види ризиків.

4.5. Сутність концепції прийнятного ризику.

4.1. Об’єкт, предмет та завдання безпеки життєдіяльності

Безпека життєдіяльності (БЖД) — наука, що вивчає вплив на людину зовнішніх та внутрішніх факторів у всіх сферах її життєдіяльності.

Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному).

Предметом вивчення БЖД є вплив на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх і внутрішніх факторів.

Завданням безпеки життєдіяльності є виявлення умов позитивного і негативного впливу на життєдіяльність та здоров’я людини зовнішніх і внутрішніх факторів, обґрунтування оптимальних умов і принципів життя.

Життя — це вища, порівняно з фізичною та хімічною, форма існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища, реакції на подразнення, наявність специфічного упорядкованого обміну речовин і енергії, самовідновлення, систем управління, фізичної і функціональної дискретності живих істот і їх суспільних конгломератів. Воно виникає при певних умовах навколишнього середовища.

Діяльність — це специфічна форма активного відношення людини до навколишнього середовища, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні його в інтересах людей, що включає в себе мету, засоби, результат і сам процес створення людиною умов для свого існування та розвитку.

Під життєдіяльністю можна розуміти:

1. властивість людини не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей;

2. складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини та дозволяє зберігати їй здоров’я і працездатність;

3. складну систему, яка здатна забезпечити і підтримати в середовищі буття певні умови життя та всі види діяльності людей.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини (для цього потрібні повітря, питна вода, їжа, світло, тепло, одяг, взуття);

2) Принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем — навколишнє середовище забезпечує життєдіяльність параметрами споживання (енергоресурсами, корисними копалинами, продуктами харчування, елементами штучного середовища та ін. матеріальними благами). В свою чергу життєдіяльність впливає на середовище буття змінюючи параметри споживання (виснажує енергоресурси, корисні копалини, змінює клімат, рослинний та тваринний світ, забруднює середовище);

3) Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, виробничу діяльність і результати праці;

4) Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності, що безпосередньо пов’язаний з продуктивністю праці, яка визначається людським фактором (способом матеріального заохочення), працездатністю виробничого персоналу, ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним);

5) Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності. Для реалізації цього принципу людство створило спеціальні інститути — медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту, моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєдіяльності можуть створюватись для захисту людей і народного господарства в надзвичайних ситуаціях — цивільний захист;

6) Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.