8.2. Тектонічні небезпечні природні явища

Вулканізм — це сукупність явищ, що обумовлені проникненням магми з глибини Землі на її поверхню. Діючі вулкани супроводжуються вибухами, локальними землетрусами, виділеннями парів сірки і ртуті, вміст яких в атмосферному повітрі під час виверження зростає на порядки.

Землетруси — це підземні поштовхи у земній корі чи верхній частині мантії, що викликають коливання земної поверхні, спричиняють деформацію земної кори та деформування чи руйнування інженерних споруд.

Причинами виникнення землетрусів можуть бути раптові зміщення і розриви у корі й більш глибоких шарах землі або вулканічні та обвальні явища. Ділянка підземного удару викликає пружні коливання (сейсмічні хвилі), що поширюються по землі у всіх напрямках на великі відстані. Залежно від причин і місця виникнення землетруси поділяються на тектонічні, вулканічні, обвальні та моретруси.

Ділянка землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називається осередком (гіпоцентром) землетрусу, а точка на поверхні землі, що розміщена над центром осередку землетрусу, називається епіцентром землетрусу.

Звичайно коливання земної кори спостерігаються у вигляді поштовхів, їхнє число і проміжки часу між ними можуть бути різноманітними і малопередбачуваними. Землетруси завжди супроводжуються багатьма звуками різноманітної інтенсивності (типу вибухів, гуркоту грому, звуків від будинків і споруд, що руйнуються, та інше). Осередки землетрусів перебувають на глибині 30...60 км, а інколи на глибині до 700 км.

8.3. Геологічні небезпечні природні явища

Зсуви — це зміщення мас гірських порід вниз по схилу під дією сили земного тяжіння без втрати контакту з нерухомою основою на більш низький гіпсометричний рівень. Найчастіше зсуви бувають у зонах тектонічних порушень, на терасах озер, водосховищ, морів, на схилах гір і річок.

Природними причинами зсувів є — збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи та ін.

Штучними причинами зсувів є — руйнування схилів дорожніми канавами, вирубування лісів, неправильний вибір агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах, надмірний винос ґрунту та ін.

Селевий потік — це бурхливий потік води, грязі, каміння, який виникає несподівано під час великих злив або швидкого танення снігу, льодовиків у горах та їх сповзання в русла річок. Ця маса рухається по руслу або прямолінійно, викликаючи на своєму шляху великі руйнування. Селевий потік характеризується великою масою і швидкістю руху, руйнує будівлі, дороги, гідротехнічні та інші споруди, знищує сади, поля, ліси, призводить до загибелі людей і тварин. Причини виникнення селевих потоків: сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, розмив гребель водойм, землетруси і виверження вулканів, вирубування лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, роботи в кар’єрах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, неправильна організація обвалів та підвищена загазованість повітря, що згубно діє на ґрунтово-рослинний покрив.

Снігова лавина — це раптове сходження з гірських вершин снігових мас, що виникають внаслідок перевантаження схилу після великого випадання снігу, під час відлиги, внаслідок формування в нижчих частинах снігової площі горизонту розрихлення. Великі лавини виникають на схилах 25...60º і, рухаючись зі швидкістю до 200 км/год, можуть нести сотні тисяч тон снігу. Причинами сходження снігових лавин можуть бути перенапруження снігового покрову, різкий порив вітру, звукова хвиля, різка зміна метеорологічних умов.

Обвал — це відокремлення великого блоку від масиву гірських порід на стрімкому, обривистому схилі чи укосу гір з послідуючим обвалюванням та скатуванням глибово-щебенистої маси під дією сили тяжіння. Можливі обвали льодяних мас. Виникненню цих явищ сприяють геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід, послаблення їх зв’язаності під впливом вивітрювання, підмивання, розчинення і дії сил тяжіння.

Осип — це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.

Карстове провалля — западина на поверхні землі, яка виникла внаслідок розчинення гірських порід поверхневими чи підземними водами.

Абразія — це процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ. Швидкість абразії становить в середньому 1,3...4,2 м за рік.