5.2. Структура аналізатора

В принциповому структурному відношенні всі аналізатори однотипні і складаються з трьох частин (периферичної, провідникової і центральної):

1. Рецептор — це специфічне структурне нервове утворення, яке при взаємодії з подразником здатне збуджуватись з подальшим перетворенням енергії дії подразника в нервовий імпульс — складне біоелектричне явище кодування інформаційного сигналу.

Розрізняють такі основні види рецепторів:

а) фоторецептори — налаштовані на сприйняття електромагнітних коливань видимого діапазону (рецептори зорового аналізатора);

б) хеморецептори реагують на вплив хімічних речовин (рецептори нюхового і смакового аналізаторів);

в) терморецептори реагують на зміну температури в середині організму та в навколишньому середовищі (рецептори температурної чутливості);

г) механорецептори сприймають механічні коливання середовища (рецептори слухового аналізатора, вібраційної чутливості);

д) тактильні рецептори реагують на дотик;

е) рецептори вестибулярного апарату реагують на зміну положення тіла відносно вектора гравітації;

є) пропріорецептори м’язів та сухожиль налаштовані на сприйняття змін положень частин тіла одна відносно іншої та тонусу м’язів (рецептори рухового аналізатора);

ж) баро- та осморецептори реагують на зміни гідростатичного та осмотичного тиску крові;

з) рецептори болю, які збуджуються надмірними механічними, хімічними та температурними подразнювачами.

Кожен вид рецепторів сприймає тільки один свій вид подразнень. Це зумовлює надзвичайно високу чутливість рецепторів до адекватних подразників. Дана чутливість близька до теоретичної межі й у сучасній техніці поки що не досягнута. Кількісною мірою чутливості рецептора є гранична (порогова) інтенсивність подразника, тобто найменша інтенсивність дії подразника, що призводить до збудження рецептора.

2. Провідні нервові шляхи — послідовності сенсорних нейронів і синапсів (контактів між нервовими клітинами), по яким нервові імпульси передаються в задану ділянку кори головного мозку, що відповідає за роботу конкретного аналізатора;

3. Мозковий центр (кінець) аналізатора — ділянка (зона) кори великих півкуль головного мозку, в якій нервові імпульси, що надійшли від даного рецептора, в процесі аналізу і синтезу перетворюються в певні суб’єктивні відчуття. До складу мозкового кінця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, які забезпечують нервові зв’язки між різними аналізаторами. Між мозковим центром і відповідними рецепторами існує двосторонній зв’язок, що забезпечує саморегуляцію аналізатора.

Ушкодження будь-якої з трьох частин аналізатора призводить до втрати здатності розрізняти певні подразнення й адекватно реагувати на небезпеки.

5.3. Спільні властивості аналізаторів

Основні спільні властивості аналізаторів:

1) Абсолютна межа чутливості, що має верхній та нижній рівні:

а) нижня абсолютна межа чутливості — це мінімальна величина дії подразника, що викликає відчуття;

б) верхня абсолютна межа чутливості — максимально допустима величина дії подразника, що ще не викликає в людини болю (гранично дозволена інтенсивність сигналу, що близька до больового порогу).

2) Диференційний поріг чутливості — мінімальна величина зміни дії подразника, яку здатний відчути аналізатор. Диференціальний поріг чутливості може бути як абсолютний (І — мінімальна величина зміни інтенсивності дії подразника, що реєструється) так і відносний D_I=І/I, де І — початкова величина інтенсивності дії подразника.

3) Основний психофізіологічний закон Вебера-Фехнера: інтенсивність наших відчуттів прямо пропорційна логарифму інтенсивності дії подразника. У математичній формі закон Вебера-Фехнера має вигляд: S=K∙lgI+C, де S — інтенсивність (або сила) відчуття; І — інтенсивність дії подразника; К і С — константи, що визначаються відповідною сенсорною системою.

4) Сенсомоторні реакції — це зворотні дії людини на будь-які подразники, що впливають на її органи чуття. Для кожного аналізатора характерна певна мінімальна тривалість сигналу, що необхідна для виникнення відчуття. Час, який проходить від початку впливу подразника до появи відповідної дії на сигнал (руху), зветься латентним періодом, а час виконання руху — моторним періодом.

5) Особливою властивістю аналізаторів є їх здатність до просторової та послідовної сумації дії подразників. Просторова сумація здійснюється тоді, коли в один і той же центр надходять сигнали від різних аналізаторів. Послідовна сумація виникає внаслідок повторної дії серії однакових сигналів.

6) Адаптація аналізатора — пристосування рівня чутливості аналізатора до рівня інтенсивності дії подразника.

7) Аналізаторам притаманна здатність до тренування з відповідним підвищенням чутливості та прискоренням адаптаційних процесів.

8) Інерція відчуттів — спроможність аналізатора певний час зберігати відчуття після припинення дії подразника.

9) Аналізатори за умов нормального функціонування знаходяться у постійній взаємодії між собою. За рахунок цієї властивості реалізується така здатність нервової системи як вікарування (заміна), коли людина, що позбавлена деяких аналізаторів, може жити повноцінним життям, адекватно сприймаючи оточуючий світ іншими.

10) Парність (багатоелементність) аналізаторів забезпечує високу надійність їх роботи за рахунок дублювання сигналу.