8

Лекцiя 1

Тема: Виховання у первiснообщинному суспiльствi та у цивiлiзацiях Стародавнього Сходу.

План.

1. Предмет, об’єкт, методологiчна i джерельна основи курсу “Iсторiя педагогiки”.

2. Зародження виховання як особливого виду суспiльної дiяльностi.

3. Виховання дiтей у сiм’ї. Поява органiзованих форм виховання.

4. Загальна характеристика виховання i шкiльної справи в умовах цивiлiзацiї Стародавнього Сходу.

5. Школа у Стародавньому Мiжрiччi та Єгиптi.

6. Виховання та навчання у Стародавнiй Iндiї.

7. Школа i педагогiчна думка у Стародавньому Китаї.

лiтература:

1. Iсторiя педагогiки / За ред. М.С.Гриценка. – К., 1973.

2. Джуринский А.Н. История педагогики. – М.: Владос, 1999.

3. Константинов К.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики. – М., 1982.

4. Очерки истории школы и педагогики за рубежом / Салимова К.И. и др. – М., 1988.

5. Фiцула М.М. Педагогiка. – К., 2000.

6. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики / Сост. А.И. Пискунов. – М., 1981.

Основнi поняття: історiя педагогiки, принцип iсторизму, традицiйна педагогiка, фiлософiя освiти, анiмiзм, магiя, фетишизм, iнiціацiя. Едубби (“будинки табличок”), зiккурат, папiрус, упанаяма (учнiвство).

1. Педагогiка – наука про виховання, освiту й навчання пiдростаючого поколiння. “Iсторiя” (грецькою) – оповiдь про минулi подiї, дослiдження, знання.

“Icторiя педагогiки” – наука про розвиток виховання, школи й педагогiчної думки в рiзнi iсторичнi перiоди.

Предмет iсторiї педагогiки – виникнення i розвиток традицiйної педагогiки, наукової педагогiчної теорiї i практики, навчально–виховної роботи культурно-освiтнiх закладiв усiх рiвнiв в Українi i свiтi вiд найдавнiших часiв до сучасностi.

Об’єкт iсторiї педагогiки: виховання як спосiб передачi досвiду наступним поколiнням, важливий аспект суспiльної дiяльностi.

Методологiчними основами курсу “Iсторiя педагогiки” є

• принципи органiчної єдностi iсторiчного i логiчного у вивченнi педагогiчних явищ, наукове розумiння процесу пiзнання як активної дiяльностi;

• принцип iсторизму, як положення про органiчний взаемозв’язок поглядiв на виховання з особливостями розвитку людського суспiльства в ту чи iншу епоху;

• положення про iсторичний розвиток як багатофакторний глобальний еволюцiйний процес, який має внутрiшнi об’єктивнi чинники розвитку;

• фiлософськi дефініції про роль народу в створеннi духовної й матерiальної культури, значення особи в icторiї, людини й життя як найвищi суспiльнi вартостi, гармонiю душi тiла й розуму.

Основнi методи дослiджень в iсторiї педагогiки: конкретно-icторичний, порiвняльно-iсторичне трактування джерел, типологiзацiя, ретроспективний аналiз педагогiчних явищ, фактiв, подiй, класифiкацiя фактичного матерiалу й теоретичне узагальнення його показникiв, статистична кореляцiя, компаративiстський метод.

Компаративiстський метод передбачає виокремлення за допомогою широкого, багатовекторного порiвняння типiв мислення i типiв менталiтету, типiв фiлософiї, типiв рацiональностей та iррацiональностей, релiгiйної рефлекцiї, використовуючи аналогiї та паралелi, дiалог та полiлог. Вiдповiдно прослiдковується тiсний зв’язок мiж фiлософською та педагогiчною думкою.

Розглянемо на чому він ґрунтується: Філософія звичайно визначається як теоретико-рефлексійна основа аналізу і подальшого розвитку світогляду. З виникненням філософії стихійно-інтуїтивні процеси впливу на діяльність людини та її розвиток набувають все усвідомлюванішого і цілеспрямованішого характеру, що значно прискорює темпи цього розвитку. Тому Гегель і називав філософію духовною квінтенсенцією епохи. Але саме світогляд зумовлює в кожній конкретній ситуації вибір з різних можливостей однієї певної діяльності людини чи групи людей. Відтак – завдання філософії – у розробці нових ідей, відповідних їм систем, які повинні стати загальнотеоретичною основою світогляду, призвести при цьому до поліпшення життя людства. Але тільки завдячуючи певним педагогічним методикам філософські ідеї здобувають ті діалектико–технологічні механізми, за допомогою яких вони перетворюються у конкретний світогляд і конкретну форму культури кожної окремої людини.

Тому не дивно, що відомі філософи створювали педагогічні концепції, а практично кожен видатний педагог був прихильником певної філософської моделі. Відтак, висвітлюючи еволюцію поглядів на виховання, слід враховувати пануючі в тій чи іншій епосі погляди філософського та світоглядного характеру.

Безумовно слід розрізняти традиційну педагогіку і філософію освіти.

Традиційна педагогіка – комплекс сформованих протягом тривалого періоду поглядів і прийомів виховання, які реалізуються через певну систему навчально–виховних закладів.

Філософія освіти – система поглядів на виховання, мета якого сформувати у молодого покоління певні ідеальні ознаки, характерні для тої чи іншої філософської системи, а також комплекс заходів та способів організації цього процесу.

Джерела з історії педагогіки: твори видатних педагогів і філософів минулого; акти, декларації, законодавчі акти; наукові праці істориків і педагогів; культурна спадщина: фольклор, народні традиції і т.д.; навчальні плани, програми, підручники різних часів; офіційні документи освітянської діяльності, пам’ятки художньої літератури, археологічні знахідки.