2. Політичні принципи демократії.

Принципи демократії формувались і конкретизувались в історичному розвитку суспільно-політичних відносин. В різноманітних тлумаченнях і трактуваннях демократії є загальні положення, обов"язкові компоненти, без яких демократія не реалізується. Основними політичними принципами демократії є:

1. Принцип народного суверенітету. Його суть–у визнанні народу єдиним джерелом і верховним носієм влади у суспільстві.

2. Принцип представництва, згідно з яким народ (як єдине джерело і верховний носій влади у суспільстві) делегує владні повноваження державним органам, які обираються. Це зумовлено неможливістю у сучасному суспільстві реалізувати безпосередню участь кожного громадянина у прийнятті політичних рішень.

3. Принцип більшості (принцип мажоритаризму). Сутність його–у прийнятті важливих політичних рішень більшістю або за її згодою. Проте права меншості теж захищені демократичними законами та політичними інститутами держави. Тобто право більшості поєднується з гарантіями дотримання та охорони прав різноманітних меншин (релігійних, етнічних, політичних тощо).

4. Принцип права меншості на опозицію. Цей принцип передбачає рівність більшості і меншості у своїх правах і свободах та реальну можливість й гарантоване законом право для безвладної меншості створити опозицію.

5. Принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, їх взаємна урівноваженість на основі механізмів стримувань і противаг.

6. Принцип виборності органів державної влади–важливий та невід"ємний принцип демократії.

7. Принцип політичного та ідейного плюралізму. Його суттєвими ознаками є: багатоманітність соціальних та політичних інтересів, позицій; множинний характер громадської думки і позицій різних суб"єктів політики; багатопартійність; політичне суперництво, конкуренція тощо.

8. Принцип компромісу та консенсусу передбачає подолання конфліктів між суб"єктами політичного процесу та досягнення згоди.

9. Принцип свободи і рівності. Свобода у демократичному суспільстві не означає свободи від влади взагалі, не ототожнюється із абсолютною свободою. Держава встановлює певні вимоги, яким має відповідати діяльність кожної особи.

Принцип рівності передбачає рівність усіх перед законом; рівність у правах і обов"язках; рівність у правах в управлінні державою.

10. Принцип гласності та свободи слова.

Зазначені принципи лежать в основі функціонування усіх демократій.

3. Концепції демократії.

Уся багатоаспектність та багатогранність демократичних процесів у сучасній політологічній науці зводиться до низки теоретичних концепцій. Протягом ХІХ – ХХ ст. розвиток демократичної теорії зумовив формування трьох основних концепцій демократії:

учасницької (партисипаторної) демократії;

елітарної демократії;

плюралістичної демократії.

1.Учасницька (партисипаторна) демократія. Концепція учасницької (партисипаторної) демократії обгрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах своїх представників чи прийнятті рішень на референдумах, плебісцитах, а й участі безпосередньо у політичних процесах при підготовці, прийнятті та впровадженні в життя владних рішень. Згідно з цією концепцією, громадяни спроможні свідомо приймати політичні рішення, а ірраціоналізм, спонтанність мас можуть бути подолані шляхом підвищення освітнього рівня та компетентності народу. Розуміючи складність та неможливість здійснення в сучасних умовах прямої демократії у повному обсязі, прихильники концепції пропонують створення такої політичної системи, яка б поєднувала принципи прямої та представницької демократії.

Критики теорії зауважують, що прийняття важливих рішень непрофесіоналами може призвести до популістського авторитаризму.

2.Елітарна демократія. Прихильники концепції елітарної демократії наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні державою через низький рівень їхньої компетенції у політиці, схильності до ірраціоналізму та радикалізму. Згідно з концепцією елітарної демократії реальна влада має належати політичній еліті, яка володіє наобхідним рівнем знань, компетенцією, необхідними навиками в управлінні суспільством, дотримується демократичних принципів. Народові має належати тільки право періодичного, головним чином електорального, контролю за складом еліти.

3.Плюралістична демократія. Концепція є певним компромісом між теоріями елітарної та учасницької демократії. Основні її положення були сформульовані у працях М.Вебера, Й. Шумпетера, А.Бентлі, Р.Дала, С.Ліпсета та інш.

Згідно з концепцією плюралістичної демократії, народ складається з конкуруючих між собою груп інтересів і не може виступати єдиним суб"єктом політичної дії (за виключенням національно-визвольних рухів, громадянських воєн тощо).

Демократія повинна бути складним механізмом артикуляції, представництва та узгодження інтересів і здійснюватися компетентними представниками груп інтересів, які здатні приймати виважені політичні рішення. Плюралістична теорія розглядає демократію, як форму правління, що забезпечує баланс сил між конфліктуючими групами інтересів (економічними, соціальними, етнічними, демографічними та іншими).

Провідне місце серед сучасних трактувань демократичного правління на засадах політичного плюралізму займає теорія поліархії, яку обгрунтував Роберт Дал. Він зазначав, що

поліархія – це політичний устрій, який відрізняється двома характеристиками:

а)поширенням громадянства на відносно велику долю дорослого населення;

б)включенням до громадянських прав можливості бути в опозиції й голосувати проти найвищих посадових осіб.

Необхідними для поліархії є наступні інститути:

Інститути поліархії

• виборність органів державної влади та здійснення влади виборними урядами;

• вільні і чесні вибори;

• загальне виборче право;

• право змагатися за здобуття урядових посад;

• свобода висловлювань;

• альтернативність інформації;

• автономність та незалежність громадських асоціацій;

• наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.

Незважаючи на існування різноманітних концепцій, суть демократії залишається незмінною і полягає в участі народу у здійсненні державної влади.