3. Політика – як суспільне явище.

Щоб вивчати сферу політики, треба насамперед виокремити політичні відносини із взаємовідносин суспільства. Суспільство можна розглядати як своєрідну систему, що складається із взаємопов'язаних, але все ж самостійних підсистем. Такими підсистемами є сфери суспільного життя: виробнича (господарсько-економічна), соціальна, духовна, політична та сфера родинного життя. Їх розмежування у рамках наукового аналізу має до певної міри умовний характер, але є необхідним для більш детальне вивчення кожної з них.

Названі підсистеми характеризу­ються певною структурою, функціями, цінностями, нормами, дійовими особами (суб'єктами) і т.д. Виробнича (господарсько-економічна) підсистема забезпечує матеріальну основу життя суспільства. Соціальна і духовна підсистеми сприяють формуванню і відтворенню людини як повноправного члена суспільства, є сферою функціонування різних соціальних інститутів, у рамках яких відбуваються ці процеси. Політична підсистема створює сприятливі умови для функціонування усіх ланок суспільної системи, для повноцінного самовияву і самореалізації суспільних об'єктів, узгоджує їхні інтереси, регулює взаємовідносини. Політика – це своєрідний компонент у системі суспільних зв'язків, що служать засобом регулювання економічних, соціальних і духовних відносин за допомогою державної влади. Це та ділянка суспільного життя, в якій формуються і з якої виходять головні імпульси управління соціальним організмом. Її призначення полягає у тому, щоб орієнтувати життя суспільства і його розвиток у певному напрямі, забезпечувати стабільне й ефективне функціонування усіх його підсистем, зосереджувати зусилля людей на досягненні загальних (спільних) цілей.

Політика співвідноситься з іншими суспільними систе­мами – економікою, правом, мораллю і релігією. Співвідно­шення політики й економіки зводиться до того, що закони еко­номічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор по­літики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність й ефективність економічної системи. Що стосується співвідношення політики і моралі, то треба зазначити що «моральність» політики залежить від: ефективності соціального контролю над владними структурами; умов політичної конкуренції; рівня політичної культури в суспільстві. Взаємодія політики і права зводиться до того, що цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового регулювання, з одного боку, а з іншого – політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої право­вої системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втру­чання церкви у державні справи недопустиме з точки зору де­мократичного розвитку суспільства. Держава покликана за­безпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква – умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Термін політика походить від грецького слова polis (місто-держава), polites (громадянин), politico (державний діяч), і вперше був введений античним мислителем Аристотелем.

Протя­гом історичного розвитку по­літичної думки сформу­валось декілька підходів до визначення політики:

1. Комунікативний, що розглядає політику як засіб спілкування, задоволення власних інтересів, розроблення спільних правил поведінки, визначення цілей та мети спільноти. Він спрямований на взаєморозуміння та співпрацю між громадянами.

2. Директивний – стверджує, що політика є постійним змаганням одних за панування над іншими і мистецтвом володарювання. Політика – це завжди конфлікт, боротьба, в якій ті, що отримують владу, забезпечують собі контроль над суспільством. Директивний підхід передбачає, що більшість людей, які беруть участь у політиці, прагнуть влади, а політика є постійним змаганням, що має на меті панування над іншими людьми.

3. Функціональний – розглядає політику як розподіл обов'язків і повноважень в суспільстві за умови їх узгодження, що забезпечує ефектив­ність держави і цілісність політичної системи.

Існування різноманітних підходів до розуміння політики зумовило те, що політику розглядають як багатовимірну, багатоаспектну структуру. Серед аспектів політики виділяють:

1. Інституціональний аспект, який проявляє­ться через конституцію, правовий порядок, політичні традиції. Домінант­ними в цьому вимірі є інститути влади. Під політикою розуміють усі відносини з приводу суспільної влади. Уряди, парламенти, суди, комітети та відомства, школи та корпорації – інститути, пов'язані з існуванням певного конституційного, правового порядку. Політичне волевиявлення також реалізуються через вибори, право на свободу думки, діяльність політичних партій і спілок.

2. Нормативний аспект, за якого домінантними є цілі, завдання і об'єкти політики, формування яких залежить від різноманітних інтересів, що існують у суспільстві.

3. Процесуальний аспект – виокремлює політику з різноманітних видів управлінської діяльності. Політикою є не стільки функціонування державного апарату як такого, скільки розв'язання ним конкретних суспільних проблем. Процес прийняття рішень є основою цього аспекту політики.

Політика – це багатовимірна суспільна практика, що в першу чергу пов'язана з феноменом влади: боротьбою за її здобуття чи за вплив на неї, функціонуванням владних інституцій, регулюванням за їх допомогою суспільних відносин і розв'язання найрізноманітніших проблем, що виникають у суспільстві, за допомогою владних рішень.

Отже, політика — це суспільна діяльність, що передбачає суперництво і співробітництво при здобутті і здійсненні влади. Суттю цієї діяльності є прийняття і виконання владних рішень щодо різних суспільних груп і суспільства загалом.

Метою політики є забезпечення панування одних соці­альних груп над іншими (як це має місце в примітивних сус­пільствах) або узгодження соціальних інтересів, створення ме­ханізму реалізації спільної волі і спільного інтересу.

Засобами політики є сила, право і мораль, які повинні розумно поєднуватися. В іншому випадку вони не виражати­муть інтегрованого суспільного інтересу.

Таблиця 1.1.