Методи використання повноважень прокуратури можна поділити на дві групи:

1. загальні

2. спеціальні.

Загальні методи, виходячи з їх назви, стосуються діяльності прокурора щодо здійснення всіх функцій прокуратури, а наявність спеціальних методів і тактичних прийомів обумовлене специфікою окремих функцій.

Спеціальні методи є похідними від загальних методів, виникають і формуються на їх основі, продовжують їхню ідею у специфічній сфері дія­льності прокуратури, а тому прямо чи опосередковано обумовлені загальними методами. Однак слід пам'ятати, що спеціальні методи застосовуються поза системою прокуратури. Іншими словами, їхня дія спрямована на поведінку фізичних і юридичних осіб.

Загальні і спеціальні методи можна поділити на методи переконання і методи примусу.

Переконання, суб'єктом якого є прокурор, пов'язане з використанням правових аргументів, для того щоб спонукати посадову особу або громадянина виконати вимоги закону, і це підвищує ефективність застосування цього методу.

Як правило, використання методу переконання має не відокремлений характер, а пов'язується із застосуванням повноважень прокурора у встановлених законом формах. І тут багато чого залежить від аргументованості як письмових прокурорських актів, так і його усних виступів. Так, аргументоване як з юридичного, так і з фактичного боку подання прокурора, особливо якщо прокурор його особисто підтримав на засіданні колегіального органу, має значно більше шансів бути задоволеним, ніж слабо обґрунтований документ під такою назвою. Обґрунтовані запе­речення прокурора на засіданні виконкому міської ради проти проекту рішення, сформульованого з порушенням закону, можуть спонукати членів

виконкому утриматися від його прийняття.

Використання методу переконання в діяльності органів прокуратури стимулює таку поведінку учасників правовідносин, яка найповніше відповідає поставленій меті. Цей метод повинен формувати у громадян внутрішню потребу виконання законів і повагу до них.

Застосовуючи метод державного примусу, прокуратура без­посередньо здійснює правоохоронну діяльність.

Для державного примусу як методу діяльності органів прокуратури є характерними такі ознаки:

1. застосування примусових заходів регламентується Законом України «Про прокуратуру», процесуальними кодексами, іншими актами законодавства;

2. заходи примусу сприяють дотриманню законності в будь-якій сфері, де виявлені порушення законодавства;

3. заходи примусу застосовуються уповноваженими посадовими особами органів прокуратури, які виявили порушення закону;

4. заходи державного примусу можуть застосовуватися як до фізичних, так і до юридичних осіб (порушення питання про анулювання незаконно отриманої ліцензії).

Співвідношення різних методів впливу прокурора на поведінку посадових осіб і громадян при реалізації прокурорських повноважень значною мірою залежить від ступеня їх імперативності. З цих позицій у літературі виділено такі взаємозв'язки між прокурором і тим, на кого поширюються його повноваження:

1. прийняття прокурором рішення, що замінює рішення або дезавуює дії посадових осіб, і самостійне втілення ним цього рішення в життя:

2. звернення прокурора, яке підлягає безумовному і точному ви­конанню незалежно від ставлення до нього адресата і тому такого, що має характер вказівки;

3. вимога прокурора, яка може бути відхиленою за наявності в адресата законних підстав;

4. звернення прокурора, яке має характер постановки питання про здійснення тих чи інших заходів на розсуд адресата і тому може розглядатися не як вимога, а як пропозиція;

5. згода прокурора з певними рішеннями та діями органів і посадових осіб, що проявляється в їх санкціонуванні або погодженні;

6. відмова від санкціонування або погодження;

7. незгода прокурора з певними рішеннями і діями і, як наслідок, відмова в погодженні.

Ті чи інші варіанти вирішальною мірою залежать від наявності в прокурора владно-розпорядчих повноважень чи їх відсутності. Слід розглянути методи, які застосовуються в Україні, для реалізації окремих функцій прокуратури.

Ця спеціальна методика передбачає:

по-перше, ті чи інші методи впливу на діяльність тих чи інших органів і посадових осіб, властиві даній галузі специфічні методи виявлення (встановлення) порушень закону і,

по-друге, елементи тактики дій прокурора при реалізації ним повноважень.

Тактика - способи, прийоми досягнення певної мети; лінія поведінки когось. У цьому розумінні тактика маже вважатися складовою частиною методики прокурорського нагляду й реалізації інших прокурорських функцій.

Методика прокурорського нагляду, закріплена в п. 9 її Перехідних положень, у першу чергу обумовлюється тим, що повноваження прокурора не мають владно-розпорядчого характеру, тому що прокурор не має права самостійно скасовувати нормативні акти державних органів та органів місцевого самоврядування й інших, які не відповідають законам, а ступінь їх імперативності є різним,

З позицій співвідношення переконання і заохочення при реалізації цієї функції перше місце, безумовно, посідає метод переконання, який є основою для правовідносин, пов'язаних із розглядом таких актів прокурорського реагування, як протест, подання і постанова прокурора про дисциплінарне провадження і провадження про адміністративне правопорушення. Ці акти є обов'язковими для розгляду, а щодо вимог прокурора вони є обов'язковими лише тією мірою, якою вони ґрунтуються на законі. Адресату надається право вступити у правовий спір з прокурором і відмовитися від задоволення його вимог, після чого прокурору залишається або визнати справедливість заперечень, або звернутися до суду. Про цю обставину забувають ті експерти ПАРЄ, які стверджують, що існування нагляду за додержанням законів у його нинішній формі начебто є втручанням до компетенції суду. Без сумніву, прокурорський акт за ступенем обов'язковості аж ніяк не можна прирівняти до рішення суду.

Наглядова діяльність прокуратури у цій сфері повинна мати статус інституту окремого прокурорського наглядового процесу.

Характеризуючи методи прокурорського нагляду, слід зазначити, що вони певною мірою нагадують методи контрольної діяльності, зокрема такі, як спостереження, аналіз і перевірка, хоча прокурорські перевірки відрізняються від контрольних за обсягом втручання в діяльність тих чи інших об'єктів.

У процесі організації наглядової діяльності прокурор накопичує інформацію про стан законності, поширеність окремих видів правопорушень, використовуючи для цього попередні наглядові матеріали, дані статистичної звітності, матеріали кримінальних, цивільних, господарських і адміністративних справ; результати розгляду звернень громадян і юридичних осіб до прокуратури та до інших органів, виступи в засобах масової інфор­мації, інші матеріали.

На підставі цієї інформації він здійснює спостереження (моніторинг) за станом законності, аналізуючи відповідні дані, і таким чином визначає підстави проведення перевірок виконання законів.

У процесі перевірок використання законів прокурор може застосувати такі способи виявлення правопорушень, як вивчення правових актів та іншої документації: довідок, статистичних звітів тощо, організацію прийому співробітників із заявами і скаргами, витребування пояснень з приводу порушень закону від посадових осіб та інших працівників і навіть територій і приміщень, фіксацію побаченого за допомогою фото і відео.

Якщо в законі прямо не визначений обов'язок прокурора вчинити лише повні дії, він обирає варіанти поведінки, керуючись методико-тактичними міркуваннями. Наприклад, він може заздалегідь повідомити про перевірку, а може вдатися до її раптового проведення; звернутися з вимогою про проведення перевірки до контролюючого органу або зажадати спеціаліста для участі в перевірці разом із представником прокуратури; викликати осіб для пояснень або в приміщення прокуратури, або в інше, зазначене прокурором, місце; вести акт прокурорського реагування або взяти до відома усунення порушень у ході перевірки; обрати як засіб реагування припис або інший засіб, виходячи зі своєї оцінки можливості настання істотної шкоди, якщо порушення не буде усунуте негайно; узяти чи не взяти участь у пленарному засіданні виконкому ради, виходячи з характеру питань, які виносяться на обговорення. І подібних варіантів прокурорських рішень можна навести чимало,

Водночас Закон України «Про прокуратуру» і галузевий Наказ Генерального прокурора України містить цілу низку заборон, порушувати які, виходячи з методичних чи тактичних міркувань, не можна.