Специфіка процесуальних форм участі прокурора в судових стадіях кримінального процесу, а також при розгляді судами справ інших категорій.

По-перше, повноваження прокурора в судовому процесі не мають владно-розпорядчого характеру, що впливає на форму їх реалізації.

По-друге, поряд із викладом у письмовому вигляді вони мають характер висловлювання прокурором своєї думки з приводу питань, які є предметом судового розгляду, а отже, реалізуються в усній формі шляхом фіксації або технічними засобами, або в протоколі судового засідання.

Беручи участь у розгляді кримінальної справи судом, прокурор може заявляти відвід судді (ст. 56), заявляти клопотання або висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників процесу (ст. 296).

Відповідно до ч. 2 ст. 260 КПК він, як і інші учасники процесу, має право висловлювати заперечення проти незаконних дій головуючого в судовому засіданні, наголошуючи на потребі занесення цих заперечень до протоколу судового засідання. На відміну від інших учасників процесу, використання прокурором цього повноваження слід вважати не лише правом, але і його обов'язком, що випливає із ст. 34-35 Закону України «Про проку­ратуру».

Дія цього правила підсилена в ст. 160 ЦПК, відповідно до ч. 4 якої про прийняття чи відхилення заперечень суд постановляє ухвалу. Водночас у ПІК та КАСУ взагалі відсутні норми щодо можливості висунення заперечень проти рішень і дій головуючого.

Вважаємо, що в інтересах єдності судової практики відповідні положення ЦПК необхідно відтворити у всіх судово-процесуальних кодексах.

Прокурор може і повинен брати участь у судових дебатах по кримінальних та інших справах.

Очевидно, у випадках, коли йдеться про прийняття важливих рішень, прокурор може зажадати від суду, щоб його усні висловлювання були долучені до справи як документи. Таку можливість потрібно прямо передбачити в процесуальних кодексах.

Зокрема, пункт 6.6 галузевого наказу Генерального прокурора України № 5-гн зобов'язує прокурорів — державних обвинувачів обов'язково складати по кожній справі обвинувальні промови. Крім того, прокурор може заявити клопотання суду про долучення тексту промови до матеріалів справи.

Представники прокуратури, які беруть участь у розгляді справ судами апеляційної і касаційної інстанцій, також в усній формі висловлюють свою думку щодо можливих результатів розгляду справ.

До письмових форм участі прокурора в судочинстві належать:

• позовні заяви;

• заперечення на позовні заяви та інші процесуальні документи учасників процесу;

• постанови про зміну обвинувачення та відмову від подальшого підтримання обвинувачення;

• заперечення на протоколи судових засідань;

• апеляційні і касаційні подання, заперечення на апеляційні і касаційні скарги інших учасників процесу;

• постанова прокурора про розслідування нововиявлених обставин по справі (ч. 2 ст. 400-8 КПК);

• подання до апеляційного або касаційного суду про перегляд кримінальної справи за нововиявленими обставинами (п. 4—5 ст. 400-8 КПК);

• клопотання про перегляд справи з підстав, передбачених ст. 400-4

КПК;

• відповідні процесуальні форми, які використовуються в інших видах процесу.

Одним із важливих завдань юридичної науки і практики є вдо­сконалення і, можливо, деяка уніфікація процесуальних форм діяльності прокуратури. Із цією метою доцільно підготувати в Національній академії прокуратури ґрунтовний збірник зразків прокурорських актів, обговорити його на засіданні науково-методичної ради при Генеральній прокуратурі і розповсюдити серед працівників органів прокуратури.

Питання 4. Методи діяльності прокуратури

Термін «метод» (від грец. теГкосІез) означає «спосіб досягнення певної цілі, сукупність прийомів практичного чи теоретичного пізнання дійсності».

Відтак, сукупність методів являє собою методику якоїсь діяльності.

В прокурорської науці поняття методу нагляду розглядають як передбачені законом або вироблені прокурорською практикою на підставі закону, даних науки та передового досвіду засоби, прийоми і шляхи реалізації повноважень прокурора (В. Власов).

На відміну від форм, вони є численними і не завжди обов'язковими. Але в основному вони є специфічними, рухомими, гнучкими, здатні «пристосовуватися» до конкретних ситуацій. Якщо конкретні форми нагляду стійкі або змінюються як застарілі чи неефективні лише законодавцем, то методи вдосконалюються, безперервно розвиваються.

Методи визначають якісний бік діяльності, а тому їх удосконалення означає підвищення ефективності роботи.

Слід мати на увазі, що методи знаходяться в діалектичній єдності з метою діяльності, яка обумовлює специфіку їх застосування. Тому вибір методів певною мірою визначає реальність досягнення поставленої мети. Водночас методи вказують, завдяки чому вона досягається.

Методи діяльності прокуратури залежно від мети і характеру можна поділити на дві групи:

1. методи управлінської діяльності;

2. методи використання повноважень прокурорів.

Методи управлінської діяльності — це засоби досягнення поставлених управлінських цілей, що визначають якісну складову управління.

Управлінські методи поділяються на:

• методи дослідження управління;

• методи оптимізації управління;

• методи організації роботи апарату прокуратур (М. Якимчук)

Основу методів управління становлять два універсальні засоби

впливу на волю, свідомість, поводження людей: переконання і примус.

Переконання — це метод активного впливу на волю і свідомість людей ідейно-моральними засобами для формування у них поглядів, заснованих на глибокому розумінні сутності прокуратури, її цілей і функцій.

Способами переконання слугують виховання і заохочення.

Виховання має на меті утвердження у свідомості працівників прокуратури відчуття важливості обраного життєвого шляху, відданості справі служіння закону, розвиток позитивних рис характеру і моральних якостей, запобігання професійній деформації.

Формами виховної роботи є індивідуальні бесіди керівників прокуратур з підлеглими, обговорення їхніх звітів про роботу на оперативних і службових нарадах, засіданнях колегій прокуратур, закріплення за молодими фахівцями як наставників ветеранів прокуратури, процес атестації прокурорів. Доцільно, щоб свій внесок у виховну роботу робили громадські організації прокурорів. Органічною частиною виховної роботи мають стати заходи з підвищення кваліфікації, надання практичної допомоги в роботі шляхом стажування і консультацій.

Немалу виховну роль відіграє підтримка керівниками прокуратур своїх підлеглих у складних життєвих ситуаціях, пов'язаних із гострим протистоянням з порушниками закону, посяганнями на незалежність прокурорів. У цих випадках необхідно використовувати всі переваги централізації прокурорської системи. Виховна робота може бути спрямована й на те, щоб уберегти прокурорських працівників від шкідливих звичаїв, моральної розбещеності і підозрілих знайомств, у тому числі з предста­вниками злочинного середовища.

Нагальною потребою сьогодення є прийняття Кодексу професійної етики та поведінки прокурора.

Заходи морального і матеріального заохочення мають застосовуватися без уподобань особистого характеру і особистої прихильності до тих чи інших працівників, виходячи виключно з досягнутих успіхів у зміцненні

правопорядку. Це особливо важливо при висуненні осіб на керівні посади.