§ 4. Судовий порядок захисту прав авторів і патентовласників

Право на судовий захист означає, що за певних умов особа, яка вважає своє право порушеним, може вимагати від суду винесення рішення про застосування одного із способів захисту, а суд зобов'язаний винести рішення відповідного змісту. Судовий порядок захисту прав є найбільш довершеним для встановлення істини, тому судовий порядок є основною формою захисту прав на об'єкти промислової власності.

Спори, пов'язані з порушенням прав авторів і патентовласників, що захищаються цивільно-правовим способом, випливають із договірних або позадоговірних правовідносин. Як свідчить аналіз судової практики, більш поширеними є позадоговірні порушення, а щодо порушень умов договорів у сфері промислової власності, то вони пов'язані з тим, що сторони договору, як правило, нехтують обов'язком виконання вимог закону при укладенні таких договорів.

Законодавство України до правопорушень прав авторів і патентовласників відносить: порушення авторства, порушення майнових прав суб'єкта, примушення до укладення та виконання ліцензійного договору, порушення права попереднього користування. Перелік порушень прав авторів і патентовласників не є вичерпним ні для судового порядку захисту, ні для адміністративного. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про:

—авторство на винахід (корисну модель);

—встановлення факту використання винаходу (корисної моделі);

—встановлення власника патенту;

—порушення прав власника патенту;

—укладання та виконання ліцензійних договорів;

—право попереднього користування;

—компенсації.

Цивільно-правові способи захисту дещо відрізняються залежно від об'єкта охорони у сфері інтелектуальної власності. Способами цивільно-правового захисту прав на винахід та корисну модель відповідно до положень статей 34, 35 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» є:

— вимога про визнання права;

— вимога про відновлення становища, що існувало до порушення права;

— вимога про відшкодування збитків, включаючи неодержані доходи;

— відшкодування моральної шкоди;

— інші способи, передбачені законодавством.

Водночас існують певні особливості щодо застосування вказаних способів захисту, які полягають у тому, що вибір потерпілим конкретного способу захисту з-посеред можливих визначається змістом порушеного права і характером скоєного правопорушення. Законом допускається, а судовій практиці відома можливість одночасної реалізації кількох способів захисту за умови, що вони не виключають один одного і захищають самостійні інтереси особи, права якої порушені (наприклад, позов до суду про відновлення становища, що існувало до порушення права, і відшкодування моральної шкоди).

До способів захисту прав власників патенту на промисловий зразок, виходячи з положень статей 26, 27 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», можна віднести такі вимоги: про визнання права; про припинення дій, що порушують право; про відновлення становища, що існувало до порушення права; щодо відшкодування збитків; інші способи захисту, передбачені чинним законодавством.

Що стосується спеціальних умов, процедур та порядку застосування цивільно-правових санкцій за порушення права промислової власності, то вони встановлюються цивільним процесуальним законодавством. До них належать: цивільно-процесуальна правоздатність та дієздатність; строк позовної давності, який дорівнює трьом рокам із дня, коли суб'єкт права промислової власності дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права; позов як процесуальний засіб порушення цивільної справи у суді на захист прав промислової власності. Позов подається відповідно до загальних правил підсудності за місцем проживання відповідача або місцем знаходження органа або майна юридичної особи.

Спори з авторського чи винахідницького права мають свої особливості — позовна заява може подаватися за місцем проживання позивача. Виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту суб'єктивних прав і законних інтересів у справах зі спірних правовідносин у сфері промислової власності залежить від всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення судом таких справ у повній відповідності до чинного законодавства (ст. 2 Цивільно-процесуального кодексу України; далі — ЦПК).

Цивільними процесуальними засобами досягнення зазначеної мети є докази і доказування, що здійснюється у порядку, передбаченому ЦПК, і яке складає основу принципу змагальності цивільного судочинства.

Класифікація судових доказів проводиться в основному за трьома ознаками.

Так, за характером зв'язку змісту доказів із фактами, які підлягають встановленню, судові докази поділяються на прямі та побічні. Перевага прямих доказів полягає в тому, що вони безпосередньо вказують на юридичний факт, який має значення для справи з правовідносин промислової власності і підлягає встановленню. Побічні судові докази прямо не підтверджують юридичні факти, що покладені в основу обґрунтування вимог і заперечень сторін, а вказують на інші побічні факти, з яких можна зробити висновок про обставини справи. Віднесення доказів до прямих або побічних залежить від конкретних обставин справи.

За способом утворення доказів (процес формування даних про факти) вони поділяються на первинні та похідні. Первинні докази одержуються з першоджерел, тобто формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню, від носія інформації (наприклад, ліцензійний договір). Похідні докази відображають якісні відомості, одержані з інших джерел (наприклад, копії документів).

За джерелом одержання, тобто залежно від процесуальних форм одержання доказів (засобів доказування), докази поділяються на особисті, речові, змішані. У судовій практиці у справах із правовідносин промислової власності поширене використання як особистих, так і речових доказів. Речовими доказами виступають об'єкти творчої діяльності — винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо. В особистих доказах носієм інформації завжди є людина. Об'єктивність такої інформації залежить від здатності людини правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберігати їх у пам'яті і відтворювати. Підлягають врахуванню психологія людини, її ставлення до справи, до сторін, наявність заінтересованості у справі та інші фактори суб'єктивного характеру.

У справах із правовідносин промислової власності (за винятком спорів за позовами про визнання авторства або співавторства) автор звільняється від обов'язку доказувати своє авторство, яке визнається за ним, доки воно не спростоване. Слід відзначити, що в Україні поширена практика залучення до розгляду спорів із порушення прав на об'єкти права промислової власності судових експертів, які досліджують надані судом матеріали справи і надають висновки судової експертизи1. Аналіз чинного законодавства України щодо захисту прав на винаходи, корисні моделі та промислові зразки приводить до висновку, що воно надає власнику патенту захист прав в обсязі, що його вимагає Угода ТРІПС (статті 41—61) щодо цивільно-правових, адміністративних, кримінальних процедур та заходів із усунення правопорушень на кордоні. Наявність таких норм є однією із вимог вступу України до COT.